АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 536/2957/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/1892/14

Головуючий у 1-й інстанції Святська О. В.

Доповідач Кривчун Т. О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді : Кривчун Т.О.

Суддів: Дряниці Ю.В., Карнауха П.М.

при секретарі: Філоненко О.В.

за участю: позивача ОСОБА_1, представника позивача -адв. ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3, представника відповідача - адв. ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_3

на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 травня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_3, третя особа Управління державної міграційної служби України в Полтавській області про втрату права користування житлом, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, вселення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,-

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, зміненим у ході розгляду справи, до ОСОБА_3, посилаючись на те, що, згідно договору купівлі-продажу від 02.06.1980 року, є власником житлового будинку по АДРЕСА_1, в якому проживав та був прописаний він з дружиною, яка померла у ІНФОРМАЦІЯ_5.

Зазначає, що три його сини разом із своїми сім»ями жили окремо, але у 2004 році його син ОСОБА_3, який мешкав у м. Кременчуці, попросив зареєструвати його у будинку у зв»язку з тим, що у сільській місцевості вартість комунальних послуг була менше, ніж у місті, на що він погодився.

Вказує, що після смерті дружини залишився проживати у будинку сам та в силу віку і хронічних хвороб потребував стороннього догляду, тому змушений був скористатися допомогою сусідки, яка проживала неподалік, та, з метою економії коштів на опалення проживав у зимовий період в її будинку, що викликало негативне ставлення зі сторони відповідача та призвело до неприязних відносин між ними, однак, на його вимогу до відповідача, який ніколи не проживав у його будинку та не набув права на користування ним, знятися з реєстраційного обліку, той відмовився це зробити.

У зв»язку з цим остаточно прохав визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилими приміщеннями будинку АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності; стягнути з відповідача судові витрати, у т.ч. по оплаті судового збору та за надану правову допомогу.

ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому, посилаючись на те, що, після реєстрації 29.10.2004 року у батьковому будинку, проживав там разом з батьками, а після смерті матері у ІНФОРМАЦІЯ_5 доглядав за батьком, який часто хворів, тому потребував постійного догляду та лікування, чим він його забезпечував, однак, після спілкування з сусідкою батько почав виганяти його з будинку, перешкоджає вселенню його до будинку, не визнає його право на це житло, прохав вселити його до будинку АДРЕСА_1 та не синити перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 травня 2014 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його позову до ОСОБА_3, третя особа Управління державної міграційної служби України в Полтавській області про втрату права користування житлом.

Відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, вселення.

Вказане рішення оскаржили ОСОБА_1 та ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що від дня складення Акту встановлення фактичного місця проживання від 16.01.2012 року повноважною комісією, який зафіксував не проживання відповідача, і до ухвалення судового рішення минуло майже два роки, тому цей доказ є достовірним та переконливим, а висновок суду щодо його неналежності на підтвердження викладених у позові обставин, помилковим.

Зазначає, що суд не дав належного аналізу показанням свідків зі сторони відповідача, які були суперечливими, а деякі із свідків -(брати та дружина відповідача) зацікавленими особами та безпідставно відкинув показання свідка ОСОБА_7 в частині догляду за ним, не проживання у його будинку сина ОСОБА_3 після смерті дружини.

Вказує, що суд не ставив питання з»ясувати умови та приміщення, в яких ніби-то проживав відповідач, наявність чи відсутність у них спільного сімейного бюджету і т. інше.

ОСОБА_3 у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення по суті його позовних вимог, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Зазначає, що він не проживав за місцем реєстрації з вересня 2013 року, коли ОСОБА_1 виставив його з будинку, зачинив двері на замок і ключі більше йому не давав, з того часу він не може потрапити до будинку та проживати там.

Вважає, що факт його проживання в будинку доведений показами свідків та актом від 06.09.2013 року.

У судовому засіданні позивач та його представник доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 підтримали та прохали її задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_3 не визнали та прохали її відхилити.

Відповідач та його представник свою апеляційну скаргу підтримали та прохали її задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнали та прохали її відхилити.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції по первісному та зустрічному позовах, вислухавши пояснення сторін та їх представників, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та відхилення апеляційної скарги ОСОБА_3 з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно Договору купівлі-продажу від 02.06.1980 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Червонознам'янської сільської ради, зареєстрованого в реєстрі за №42, позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.6). Реєстрація права власності на вказаний будинок за ОСОБА_1 проведена 12.02.2013 року, що вбачається з Витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно сер. СЕК №426580, (а.с.30).

Згідно довідки виконавчого комітету Червонознам'янської сільської ради від 14.11.2013 року №1940, з 29.10.2004 року у вказаному будинку зареєстрований син позивача - ОСОБА_3 (а.с.8).

Відповідно до Акту встановлення фактичного місця проживання від 16.01.2012 року, затвердженого сільським головою Червонознам'янської сільської ради, комісією в складі депутата Червонознам'янської сільської ради Волочай Т.О., секретаря сільської ради - Кобка І.М., інспектора по роботі з населенням Ноздріна М.С. встановлено, що у АДРЕСА_1 зареєстрований та проживає ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Також встановлено, що за даною адресою зареєстрований, але фактично не проживає ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9).

Згідно довідки виконавчого комітету Червонознам'янської сільської ради від 10.02.2014 року №158 ОСОБА_3 зареєстрований в АДРЕСА_1, але за місцем реєстрації не проживає (а.с.42).

06 вересня 2013 року комісією у складі депутата сільської ради Волочай Н.М., інспектора по роботі з населенням Комара Г.І. у присутності сусідів ОСОБА_14 та ОСОБА_15 було складено Акт, затверджений в.п. сільського голови Кобка І.М. 06.09.2013 р., про те, що 04.09.2013 року вказані особи виїхали за адресою: АДРЕСА_1, за місцем проживання ОСОБА_1, де зустріли в житловому будинку його власника ОСОБА_1, старшого сина ОСОБА_3, який зареєстрований за даною адресою, та середнього сина ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_4, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, який приїхав провідати рідних. В Акті зафіксовано, що в їх присутності батько попросив синів вимкнути світло, вийти з будинку, після чого зачинив двері на замок. Бесіда продовжилася на подвір'ї будинку. Зі слів сусіда ОСОБА_14, автомобілі синів біля подвір'я будинку бачить часто. Як повідомив сусід ОСОБА_15, сім»ю знає добре, зі ОСОБА_3 встановлював телевізійну антену біля будинку, сини ОСОБА_1 будували паркан на подвір'ї будинку до появи співмешканки, сини разом з невістками працювали на городі та жили дружною сім'єю. Сини ремонтували систему опалення взимку. Також в Акті зафіксовано, що на день проведення обстеження перебували зареєстровані за цією адресою власник будинку ОСОБА_1 та його старший син ОСОБА_3 (а.с.55-56).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3, місцевий суд виходив із того, що сторони не надали суду належних та переконливих доказів на підтвердження вказаних ними фактів - як факту не проживання протягом року без поважних причин (тобто без створення перешкод у цьому), так і факту постійного проживання за спірною адресою до моменту створення таких перешкод власником будинку.

Однак з такими висновками місцевого суду не можна повністю погодитися, виходячи з наступного.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю… Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні положення містять норми ч.1 ст.317, ч.1 ст.383 ЦК України, за якими власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 311 Цивільного кодексу України встановлено, що житло фізичної особи є недоторканним. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом.

Згідно статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

За нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст.29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності.

За приписами ст.150 ЖКУ, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

У відповідності до ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що члени сім'ї власника житла набувають сервітутне право користування цим житлом за фактом набуття статусу члена його сім»ї та користуються житлом в обсязі, визначеному його власником. При цьому необхідною умовою виникнення зазначеного сервітуту є спільне проживання членів сім»ї з власником житла та ведення спільного господарства. Лише ці дві умови в сукупності дають право обмеженого користування житлом членам сім»ї його власника.

У разі відсутності члена сім'ї власника житла без поважних причин понад один рік він втрачає право на користування цим житлом, при цьому поважними причинами можуть бути строкова служба в армії, навчання, лікування тощо.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Аналіз наявних у справі доказів свідчить про те, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 у зв»язку з відсутністю належних та переконливих доказів на підтвердження факту його постійного проживання у житловому будинку по АДРЕСА_1.

Так, Акт від 06 вересня 2013 року, на який посилається відповідач як на підставу зустрічних вимог лише засвідчує факт реєстрації ОСОБА_3 за вказаною адресою і жодним чином не підтверджує факт постійного проживання там відповідача, як і не підтверджують неспростовно цього факту показання допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_16, ОСОБА_19, ОСОБА_17, ОСОБА_15 та ОСОБА_18, яким дано відповідну правову оцінку в оскаржуваному судовому рішенні.

Таким чином, ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він фактично проживає у спірному будинку з часу реєстрації 29.10.2004 року, як і не надано доказів на підтвердження того, що його батько ОСОБА_1 не дає можливості вселитися до будинку та чинить йому перешкоди у проживанні за місцем реєстрації.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 ґрунтуються на вибірковому тлумаченні показів свідків, викривленні фактів та довільній оцінці наявних у справі матеріалів, що має характер припущень.

Разом із тим, враховуючи, що, складений уповноваженими особами Червоназнаменської сільської ради Кременчуцького району Акт від 16.01.2012 року про встановлення фактичного місця проживання, переконливо та неспростовно доводить той факт, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований та проживає власник будинку - позивач ОСОБА_1, а його син - відповідач ОСОБА_3 за вказаною адресою з 2004 року не проживає, колегія суддів вважає, що даний доказ, у розумінні ст.ст.58,59 ЦПК України, є належним та допустимим доказом, а тому суд першої інстанції припустився помилки, визнавши його неналежним доказом на підтвердження викладених у позові ОСОБА_1 обставин.

Окрім того, факт не проживання ОСОБА_3 за місцем реєстрації в АДРЕСА_1 підтверджується також наведеною вище довідкою виконавчого комітету Червонознам'янської сільської ради від 10.02.2014 року №158 (а.с.42).

Відтак, наявними у справі письмовими доказами не підтверджено фактичне місце проживання відповідача за вказаною адресою.

З огляду на наведене доводи апеляційної скарги відносно того, що від дня складення Акту встановлення фактичного місця проживання від 16.01.2012 року повноважною комісією, який зафіксував не проживання відповідача, і до ухвалення судового рішення минуло майже два роки, що є підставою для задоволення позову, а також стосовно того, що місцевим судом не встановлено, які саме приміщення було виділено власником житла для проживання відповідача, чи велося ними спільне господарство та чи існував спільний сімейний бюджет колегія суддів визнає слушними і такими, що заслуговують на увагу.

Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у позові, неповністю з"ясував обставини, які мають значення для справи, а тому висновки суду не можна визнати такими, що відповідають обставинам справи.

З урахуванням викладеного, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення, слід залишити без змін.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст. 88 ЦПК України.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307, п.п.1,3 ч.1 ст.309 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вправі скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1,3 ч.1 ст.309, ст.ст.316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, - задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, - відхилити.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 травня 2014 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні його позову до ОСОБА_3, про втрату права користування житлом, - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, про втрату права користування житлом, - задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилими приміщеннями будинку АДРЕСА_1 Полтавської області, що належить на праві власності ОСОБА_1.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 366,20 (триста шістдесят шість гривень 20коп.) грн. сплаченого судового збору та 400,00 (чотириста гривень 00коп.) грн. витрат на правову допомогу.

В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ: /підпис/ Ю.В. Дряниця

/підпис/ П.М. Карнаух

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Т.О. Кривчун