ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого: Костенка М. І.
суддів: Нечитайла О.М., Ланченко Л.В., Конюшка К.В., Маринчак Н.Є.
при секретарі судового засідання: Міненку О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекар» до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень, за касаційною скаргою Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції на рішення Господарського суду Донецької області від 6 жовтня 2005 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 16 січня 2006 року, -
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекар» звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000182342/0 та №0000192342/0 від 11 березня 2005 року.
Позовні вимоги ґрунтувалися на тому, що позивач мав право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачену контрагентам, оскільки має у наявності відповідні податкові накладні. Також позивач стверджував, що запасні частини, отримані ним від приватного підприємця не є фінансовою допомогою, ліквідація такого підприємця не зобов'язує його включати суми до валового доходу; заборгованість, по якій минув строк позовної давності правомірно не була включена позивачем до валового доходу.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 6 жовтня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 16 січня 2006 року позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним податкові повідомлення рішення №0000182342/0, в частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2730грн., та №0000192342/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 45309грн.
Вказані судові рішення вмотивовані тією обставиною, що позивачем надано для залучення в матеріали справи податкові накладні, які відповідають всім встановленим вимогам; ліквідація підприємницької діяльності контрагента позивача - приватного підприємця ОСОБА_1 не має своїм наслідком погашення заборгованості та ліквідації зобов'язань позивача перед ним.
В частині відмови в позові вказані рішення вмотивовано посиланням на те, що закінчення строків позовної давності для стягнення з позивача заборгованості перед ПП ОСОБА_2, тягне за собою включення сум такої заборгованості до складу валового доходу.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями Горлівська ОДПІ звернулася з касаційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Донецької області від 6 жовтня 2005 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 16 січня 2006 року скасувати, в позові відмовити.
Касаційна скарга ґрунтується на невірному застосуванні судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема відсутністю у податкових накладних позивача обов'язкових реквізитів (зазначенні невірної адреси позивача) та погашенням зобов'язань перед контрагентом ОСОБА_1 у зв'язку з його ліквідацією.
Розглянувши доводи скаржника та вивчивши матеріали справи колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з нижчевикладеного.
Відповідно до положень Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7 статті 1). Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку з операцій поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, не підтверджених податковими накладними (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).
Вимоги до змісту податкової накладної, що надається покупцю платником податку-продавцем, визначено підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Згідно цієї норми податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Суди першої та апеляційної інстанцій на підставі зібраних по справі доказів, зокрема податкових накладних, дійшли висновку, що у позивача наявні належним чином заповнені податкові накладні.
Недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, не робили накладні недійсними, не свідчили про їх неналежність та недопустимість як доказів. Ці накладні могли бути підставою для висновку суду першої та другої інстанцій, зробленого в результаті оцінки всіх доказів у відповідності з вимогами статті 43 Господарського процесуального кодексу України та статті 70 КАС України про можливість ідентифікації контрагентів позивача, про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.
Посилання відповідача на ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 як платника податків також не були прийняті до уваги судами з посиланням на наявні в матеріалах справи докази.
Твердження скаржника про те, що припинення підприємницької діяльності призводить до погашення всіх зобов'язань перед такою особою не ґрунтуються на жодному нормативно правовому акті.
Частиною 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з частиною 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Оскільки касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж невірна оцінка доказів судами першої та апеляційної інстанції, оскільки колегія суддів доходить висновків, що при встановленні вищезазначених обставин судом апеляційної інстанції не було порушено норм матеріального та процесуального права, касаційна скарга вбачається такою, що задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 221, 223, 224 КАС України, колегія суддів,-
ухвалила:
Касаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 6 жовтня 2005 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 16 січня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий: М. І. Костенко
Судді: О.М. Нечитайло
К.В. Конюшко
Л.В. Ланченко
Н.Є. Маринчак