номер провадження справи 12/26/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2014 Справа № 908/843/14

Суддя Господарського суду Запорізької області Смірнов О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/843/14

за позовом: Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: Концерна "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя

про стягнення 1442956,06 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - Онищенко І.П., довіреність № 10/10 від 17.01.14 р.

від відповідача - Ковальська Я.М., довіреність № 1202/20-19 від 04.03.14 р.

- Литвиненко Ж.М., довіреність № 1205/20-19 від 04.03.14 р.

від Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області - Михайленко К.М., довіреність № 15-08.2/3-93 від 08.01.14 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.05.2014 року за обопільним клопотанням представників сторін строк розгляду справи був продовжений на підставі ст. 69 ГПК України на п'ятнадцять календарних днів до 02.06.2014 року.

СУТЬ СПОРУ: Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Концерна "Міські теплові мережі" про стягнення трьох відсотків річних за несвоєчасні розрахунки в сумі 1442956,06 грн.

Відповідач у справі - Концерн "Міські теплові мережі", надав суду, в порядку ст. 59 ГПК України, відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:

- позовні вимоги в даній справі заявлені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором № 06/10-2639ТЕ-13 від 20.12.2010 року, який на даний час припинив свою дію;

- правові підстави для застосування статті 625 ЦК України та стягнення трьох процентів річних за період виконання судового рішення відсутні, оскільки факт прострочення виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого природного газу за вищевказаним договором встановлений рішенням суду від 17.02.2012 року у справі № 15/5009/7725/11, яке набрало законної сили, тому цей період вже не може вважатись простроченням боржника в розумінні ст. 625 ЦК України;

- норми Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» спростовують наявність вини відповідача в порушенні зобов'язання перед позивачем та звільняють останнього від відповідальності за порушення строку виконання зобов'язання, оскільки Концерн "Міські теплові мережі" згідно з наказом Міністерства палива та енергетики України № 568 від 10.11.2005 року «Про затвердження переліку підприємств» входить до переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які прийняли рішення про участь у процедурі погашення заборгованості

- розрахунок суми трьох процентів річних здійснений позивачем невірно, оскільки недостовірно вказаний порядок оплати відповідачем основного боргу, а нараховані три проценти річних є необґрунтованими, безпідставними та такими, що направлені на збагачення позивача за рахунок відповідача;

- в позовній заяві не конкретизовано підставу виникнення та порушення грошового зобов'язання, що призвело до нарахування трьох процентів річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України;

- норма статті 625 ЦК України не може бути застосована до правовідносин між позивачем та відповідачем, оскільки відсутня вимога позивача до відповідача щодо сплати трьох процентів річних за прострочення грошового зобов'язання;

- прострочена сума, на яку нараховані три проценти річних, не обґрунтована;

- позивач не визначився з підставою виникнення зобов'язань, за прострочення яких нараховані та стягуються в судовому порядку три проценти річних;

- нарахування трьох процентів річних за прострочення виконання зобов'язання умовами договору про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2639-ТЕ-13 від 20.12.2010 року не передбачено;

- діючим законодавством не передбачено право кредитора вимагати сплати трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих окремо на встановлену в судовому рішенні суму боргу, за період примусового виконання відповідного судового рішення;

- вимоги позивача не можуть бути самостійними вимогами, оскільки положеннями статті 625 ЦК України встановлено, що стягнення трьох процентів річних можливе виключно разом з сумою боргу;

- згідно норм ст. ст. 216-218 ГК України та ст. 14, 614 ЦК України відповідач на підставі положень Постанови Кабінету Міністрів України № 517 від 11.06.2012 року звільнений від виконання обов'язку по сплаті заборгованості за спожитий природний газ, що утворилась станом на 1 грудня 2012 року, шляхом надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, і як наслідок звільнений від відповідальності за його несвоєчасне виконання;

- вказує, що основний борг за спожитий природний газ, стягнутий рішенням господарського суду Запорізької області від 17.02.2012 року у справі № 15/5009/7725/11, був погашений відповідачем частково відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 517 від 11.06.2012 року «Про затвердження Порядку та умов надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування» за рахунок субвенцій, а неоплаченими на сьогоднішній день за зазначеним рішенням суду залишились штрафні та фінансові санкції в сумі 3263976,64 грн. та 0,06 грн. основного боргу. Просить відмовити в задоволені позовних вимог.

Також відповідач надав суду письмові пояснення відповідно до ст. 22 ГПК України, в яких зокрема зазначив, що між ним та позивачем були укладені договори про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 р. № 517, а саме: № 121/517-ГУ від 17.08.2012 року, № 240/517-ГУ від 08.11.2012 року та договір № 535/517з від 05.12.2012 року, згідно умов яких відповідач зобов'язався перераховувати на користь позивача кошти для погашення заборгованості за природний газ за 2011 рік за договором № 06/10-2639ТЕ-13 від 20.12.2010 року за рахунок субвенцій з бюджету. При цьому вказує, що кошти, які надходили позивачу в порядку, визначеному вищезазначеними договорами про організацію взаєморозрахунків - це оплата виключно основного боргу за спожитий природний газ за договором № 06/10-2639ТЕ-13 від 20.12.2010 року. Зазначає, що з моменту укладення договорів про організацію взаєморозрахунків подальше виконання розрахунків за договором № 06/10-2639ТЕ-13 від 20.12.2010 року здійснювалось відповідачем в порядку та розмірах, визначених новими договорами. Також відповідач вказує, що укладені договори про організацію взаєморозрахунків свідчать про те, що він не користувався коштами позивача, оскільки ці кошти є субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, що спрямовується на погашення кредиторської заборгованості за спожитий природний газ підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню.

30.05.2014 року на адресу суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі в порядку ст. 22 ГПК України, в яких останній зазначає, що позивач всупереч умовам договору № 06/10-2639ТЕ-13 від 20.12.2010 року здійснив нарахування трьох процентів річних за період, в якому вже не існувало заборгованості взагалі, а саме за період з 01.12.2011 року по 07.03.2014 року, тобто за 2 роки три місяці і сім днів, втім сума заборгованості за поставлений природний газ була в повному обсязі оплачена відповідачем ще 07.12.2012 року, а зобов'язання щодо порядку розрахунків між сторонами змінено ще з 17.08.2012 року. Просить суд врахувати вищевикладені пояснення при прийнятті рішення у даній справі.

Безпосередньо в судовому засіданні представники відповідача заявили усне клопотання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення трьох процентів річних, заявлених позивачем в позові. Втім, дослідивши матеріали справи та надані до них докази, суд дійшов висновку про те, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Умовами п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність, передбачена ст. 257 ЦК України, про що сторони диспозитивно домовилися у п. 9.3. договору № 06/10-2639ТЕ-13 про закупівлю природного газу за державні кошти від 20.12.2010 року. Так, фактичні обставини справи свідчать про те, що три проценти річних нараховані за період з 01.12.2011 року по 07.03.2014 року включно, тобто за 2 роки 3 місяці і 7 днів, а доказів скорочення строку позовної давності, в порядку ст. 259 ЦК України до матеріалів справи не надано. При цьому судом враховано, що три проценти річних є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки, що виключає можливість застосування приписів ч. 2 ст. 259 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.04.2014 року зобов'язано позивача визначити підставу для нарахування трьох процентів річних, та надати їх обґрунтований розрахунок. Втім, позивачем не виконано вимог ухвали суду, не конкретизовано підставі нарахування процентів річних, та не надано розрахунок, а тому з'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах сторін, приймаючи до уваги доводи позивача та заперечення відповідача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 17.02.2012 року господарським судом Запорізької області було прийняте рішення у справі № 15/5009/7725/11, згідно з яким позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", далі позивач, до Концерну "Міські теплові мережі", далі відповідач, задоволено частково та вирішено стягнути з Концерну "Міські теплові мережі" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 43558778,06 грн. основного боргу за спожитий природний газ за період: січень - вересень 2011 року, 1632760,98 грн. пені, 742305,96 грн. втрат від інфляційних процесів, три проценти річних в сумі 882449,70 грн., 56460,00 грн. судового збору.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2012 року рішення господарського суду від 17.02.2012 року у справі № 15/5009/7725/11 залишено без змін. В подальшому на виконання вищезазначеного рішення суду у справі № 15/5009/7725/11 був виданий наказ від 24.04.2012 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.06.2012 року у справі № 15/5009/7725/11 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2012 року також залишено без змін.

Оскільки зобов'язання не припинилося виконанням проведеним належним чином з боку відповідача, і з його боку мало місце несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, тому позивач, з посиланням на приписи статті 625 ЦК України, звернувся з позовом до суду про стягнення з останнього трьох процентів річних в сумі 1442 956, 06 за період з 01.12.2011 року по 07.03.2014 року. Тобто вказані суми заявлені за інший період, ніж у вищезазначеному рішенні Господарського суду Запорізької області у справі № 15/5009/7725/11.

Стаття 526 ЦК України та 193 ГК України, визначають, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору та припинятися виконанням проведеним належним чином згідно ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України.

Частина друга статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних узгоджується з приписами вказаної статті. Судом прийнято до уваги, що інфляційні та три процента річних за прострочення грошового зобов'язання є іншими засобами захисту порушеного права, які не можливо ототожнювати з неустойкою.

Факти встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області у справі № 15/5009/7725/11 від 17.02.2012 року та постановами Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2012 року, Вищого господарського суду України від 12.06.2012 року, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, як визначено у ч. 2. ст. 35 ГПК України.

За загальним правилом, кожна особа, що бере участь у справі, повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень (стаття 33 ГПК України). Водночас коментована стаття визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обов'язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:

а) обставини, визнані господарським судом загальновідомими (частина друга статті 35 ГПК України;

б) преюдиціальні факти (частини 3-4 статті 35 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими. Отже, таке визнання не є підставою звільнення від доказування, тобто незалежно від того, що одна сторона визнає певні обставини, які наводяться іншою стороною, остання повинна надати відповідні доказування.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини.

Так вищезазначеним рішенням суду першої інстанції підтверджено факт невиконання Комунальним підприємством «Міські теплові мережі» своїх договірних зобов'язань щодо оплати вартості поставленого газу. Втім, станом на день розгляду справи відповідачем не надано суду доказів погашення встановленої заборгованості, тобто грошові зобов'язання з боку відповідача не припинилися виконанням проведеним належним чином. Разом з тим, відповідачем не надано суду доказів виконання рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 15/5009/7725/11 від 17.02.2012 року.

Пунктом 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року визначено, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до загальної норми, передбаченої у статті 526 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 18.10.2011 р. у справі № 48/23 та Верховний Суд України у постанові від 08.11.2010 р. № 3-12г10.

Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать про те, що погашення відповідачем боргу за договором № 06/10-2639ТЕ-13 від 20.12.2010 року, розмір якого підтверджений рішенням суду від 17.02.2012 року у справі № 15/5009/7725/11 здійснювалося відповідно до умов договору № 121/517-ГУ від 17.08.2012 року про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 р. № 517, договору № 240/517-ГУвід 08.11.2012 року про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 р. № 517, договору про організацію взаєморозрахунків № 535/517з від 05.12.2012 року (далі - договори про організацію взаєморозрахунків), що містяться в матеріалах справи.

Вищезазначені договори про організацію взаєморозрахунків були укладені між позивачем та відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 517 від 11.06.2012 року «Про затвердження Порядку та умов надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування» (далі - Постанова КМУ № 517 від 11.06.2012р.). При цьому, підпунктами 1, 2 пункту 161 вказаної постанови визначено, що надання субвенції із загального фонду державного бюджету здійснюється з урахуванням таких особливостей:

- субвенція спрямовується на погашення кредиторської заборгованості за спожитий природний газ підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню, яка утворилася станом на 1 грудня 2012 р. та залишилася непогашеною на дату проведення взаєморозрахунків. Розрахунки з погашення такої заборгованості проводяться без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій.

- підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, укладений підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню, та іншими учасниками розрахунків.

Так, умовами пунктів 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 вищезазначених договорів про організацію взаєморозрахунків сторони узгодили, що відповідач перераховує на рахунок позивача кошти в наступних сумах: 4745500,00 грн., 563800,00 грн., 38249478,00 грн. для погашення заборгованості за природний газ за 2011 рік. Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що вказані грошові кошти на загальну суму 43558778,00 грн., перераховані відповідно до платіжних доручень № 1 від 01.10.2012 року на суму 4745500,00 грн., платіжним дорученням № 2 від 15.11.2012 року на суму 563800,00 грн., платіжним дорученням № 3 від 07.12.2012 року на суму 38249478,00 грн., сплачені на виконання Договору про закупівлю природного газу на виконання договору № 06/10-2639ТЕ-13 від 20.12.2010 року за рахунок субвенцій з державного бюджету. При цьому, судом враховано призначення платежу у вказаних платіжних дорученнях.

Відтак, в силу приписів Постанови КМУ № 517 від 11.06.2012 р., умов договорів про організацію взаєморозрахунків з врахуванням вищезазначених часткових оплат залишок заборгованості відповідача становить 0,06 грн., що підтверджується доказами по справі.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що відповідач також здійснив часткову оплату заборгованості, стягнутої згідно рішення суду від 17.02.2012 року у справі № 15/5009/7725/11, а саме здійснив часткове погашення пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат та судового збору на загальну суму 50000,00 грн., що підтверджується завіреними копіями платіжних доручень, зокрема:

- платіжним дорученням № 2355 від 04.03.2013 року на суму 10000,00 грн.;

- платіжним дорученням № 2520 від 11.03.2013 року на суму 10000,00 грн.;

- платіжним дорученням № 2812 від 19.03.2013 року на суму 10000,00 грн.;

- платіжним дорученням № 3134 від 26.03.2013 року на суму 10000,00 грн.;

- платіжним дорученням № 3623 від 03.04.2013 року на суму 10000,00 грн.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, залишок заборгованості відповідача, з урахуванням рішення суду від 17.02.2012 року у справі № 15/5009/7725/11, становить 3263976,64 грн.

Втім, станом на день розгляду даної справи рішення господарського суду Запорізької області від 17.02.2012 року у справі № 15/5009/7725/11 залишилось невиконаним відповідачем в частині сплати основного боргу в сумі 0,06 грн. та в частині сплати пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат, судового збору в загальній сумі 3263976,64 грн., у зв'язку із чим позивач просить суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 1442956,06 грн. за період з 01.12.2011 року по 07.03.2014 року.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року, далі постанова Пленуму Вищого господарського суду України, правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України. Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

В пункті 1.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Відповідно до п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Враховуючи вищевикладене, прийняття судом рішення від 17.02.2012 року у справі № 15/5009/7725/11 про стягнення заборгованості з відповідача, яке не виконане останнім у встановленому законом порядку, не припиняє грошове зобов'язання останнього перед позивачем. Три проценти річних можуть нараховуватися позивачем по день фактичного стягнення з відповідача як боржника заборгованості, оскільки до цього дня існує матеріально правовідношення (зобов'язання), на яке поширюється вимога статті 625 ЦК України.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем доведено суду наявність боргу з боку відповідача в сумі 43558 778, 06 грн. станом на 01.12.2011 року, а відтак і підстави для нарахування трьох процентів річних. Разом з тим, несвоєчасне виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 17.02.2012 року у справі № 15/5009/7725/11. Відповідач доказів його виконання в повному обсязі не надав. Винесення судом рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошове зобов'язання, а тому посилання позивача на приписи ст. 625 ЦК України ґрунтуються на законі.

Суд звертає увагу відповідача, на ті обставини, що ним помилково ототожнено поняття процентів за користування чужими грошовими коштами, які передбачені ст. 536 ЦК України, та поняття трьох процентів річних, які передбачені ст. 625 ЦК України, про що Вищій господарський суд України зазначив у п. п. 6.1., 6.2. постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року, далі Пленум.

Посилання відповідача про відсутність правових підстав для застосування статті 625 ЦК України та стягнення трьох процентів річних за період виконання судового рішення спростовуються приписами не ґрунтуються на законі, оскільки законодавець імперативно визначив, що кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. При цьому судом враховано, що три проценти річних до стягнення заявлені за інший період, ніж у рішенні Господарського суду Запорізької області від 17.02.2012 року у справі № 15/5009/7725/11.

Посилання відповідача на норми Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» та положення Постанови Кабінету Міністрів України № 517 від 11.06.2012 року приймаються судом до уваги. Втім, положення зазначених актів не звільняють відповідача від відповідальності за порушення строку виконання грошового зобов'язання перед позивачем. Зупинення виконавчого провадження не звільняє відповідача, як боржника, від обов'язку виконання вказаного рішення, яке набрало законної сили, отже є чинним та обов'язковим до виконання за приписами ст. 129 Конституції України, ст. ст. 105, 115 ГПК України, оскільки є лише стадією виконавчого провадження, під час якої виконавчі дії не провадяться.

Попереднє, до подання позову до господарського суду звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог. Посилання відповідача на ті обставини, що три проценти річних не можуть бути нараховані окремо на встановлену у рішення суду суму боргу не приймаються судом до уваги з огляду на те, що винесення судом рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошове зобов'язання, тому якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 1.6. постанови Пленуму зазначено, що оскільки господарський договір (угода) не є єдиною підставою виникнення відповідного грошового зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або не зазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства. При цьому, відповідальність, яку застосував позивач у даній справі до відповідача, у вигляді нарахування трьох процентів річних, розмір відповідальності та підстави її застосування передбачені нормами ЦК України, а саме ст. 625 ЦК України. За таких обставин, три проценти річних, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, можуть застосовуватись у правовідносинах між сторонами навіть за відсутності умов про їх застосування в укладеному договорі.

Твердження відповідача про те, що позивачем в позові не конкретизовано підставу виникнення та порушення грошового зобов'язання, що призвело до нарахування трьох процентів річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, є хибними з огляду на наступне. Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою заявлених позивачем вимог про стягнення трьох процентів річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України є рішення господарського суду Запорізької області від 17.02.2012 року у справі № 15/5009/7725/11, що набрало законної сили та яке невиконане відповідачем у повному обсязі.

Разом з тим, судом приймаються до уваги посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України № 517 від 11.06.2012 року. Втім, суд звертає увагу відповідача на те, що сплата трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, і одночасно є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, які не потрібно обожнювати з неустойкою, а також санкціями в розумінні ст. 230 ГК України. При цьому, несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, яке саме виникло з господарського договору, підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, а погашення боргу за рахунок субвенції не позбавляє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Втім, в наданому позивачем розрахунку допущені помилки. При цьому судом враховано положення п. 7.1 Пленума та суми фактичного погашення боргу з боку відповідача. Тому судом з власної ініціативи здійснено перерахунок трьох процентів річних за допомогою програми «Законодавство» наступним чином:

1) три проценти річних за рішенням господарського суду Запорізької області від 17.02.2012 року у справі № 15/5009/7725/11, яке набрало законної сили згідно приписів ч. 5 ст. 85 ГПК України 02.04.2012 року, з врахуванням часткових оплат відповідачем боргу, здійснених 01.10.2012 року в сумі 4745500,00 грн., 15.11.2012 року в сумі 563800,00 грн., 07.12.2012 року в сумі 38249478,00 грн.

- за період з 03.04.2012 року по 30.09.2012 року (181 день прострочення) від простроченої суми 43558778,06 грн. сума трьох процентів річних становить 646240,89 грн.,

- за період з 01.10.2012 року по 14.11.2012 року (45 днів прострочення) від простроченої суми 38813278,06 грн. сума трьох процентів річних становить 143163,73 грн.;

- за період з 15.11.2012 року по 06.12.2012 року (22 дні прострочення) від простроченої суми 38249478,06 грн. сума трьох процентів річних становить 68974,47 грн.,

- за період з 07.12.2012 року по 07.03.2014 року (456 днів прострочення) від простроченої суми 0,06 грн. сума трьох процентів річних становить 0,0022 грн.

За таких обставин, позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення з Концерну "Міські теплові мережі" трьох процентів річних підлягають задоволенню частково в сумі 858379,09 грн.

З урахуванням викладеного, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 02.06.2014 року згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 599, 610, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 34, 35, ч. 3 ст. 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Концерну "Міські теплові мережі" задовольнити частково.

2. Стягнути з Концерну "Міські теплові мережі", 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, код ЄДРПОУ 32121458, на користь:

- Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", 04116, м. Київ, вул. Шолуденко, буд. 1, код ЄДРПОУ 31301827, три проценти річних в сумі 858379 (вісімсот п'ятдесят вісім тисяч триста сімдесят дев'ять) грн. 09 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 17167 (сімнадцять тисяч сто шістдесят сім) грн. 58 коп., видавши наказ.

3. У задоволенні позовних вимог Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Концерну "Міські теплові мережі" щодо стягнення трьох відсотків річних в сумі 584576,97 грн. відмовити.

Повне рішення складено - 10.06.2014 року

Суддя О.Г.Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.