ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2014 року Справа № 904/8114/13
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Капацин Н.В. - головуючого,
Бернацької Ж.О. - доповідача,
Кривди Д.С.,
розглянувши касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ОЛЬКОР"
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.03.2014
у справі№ 904/8114/13
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ОЛЬКОР"
доВідділу державної виконавчої служби П'ятихатського районного управління юстиції Дніпропетровської області
за участюПрокуратури Дніпропетровської області,
простягнення 90488,59 грн.,
за участю представників сторін
від позивача: не з'явились, від відповідача: не з'явились, від Генеральної прокуратури України: Сіромашенко Р.Л. (посвідчення № 020951 від 09.10.2013),
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ОЛЬКОР" у жовтні 2013 року звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відділу державної виконавчої служби П'ятихатського районного управління юстиції Дніпропетровської області про відшкодування 90488,59 грн. (78395,75 грн+12092,84 грн.) заподіяної майнової шкоди статті 87 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2002 у справі № 21/359.
Відповідно до статті 35 Закону України "Про прокуратуру" та статті 29 Господарського процесуального кодексу України, у справу 03.03.2014 вступив прокурор.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.01.2014 у справі № 904/8114/13 (суддя Мілєва І.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 (колегія суддів у складі: Павловського П.П. - доповідача, Науменка І.М., Кузнецова В.О.), в задоволенні позову повністю відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.01.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 у справі № 904/8114/13 скасувати, і прийняти нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального та процесуального права попередніми судовими інстанціями.
Заслухавши суддю-доповідача Бернацьку Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника прокуратури, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2002 у справі № 21/359 (суддя Алмазова І.В.) звернуто стягнення на майно Єрастівського державного аграрного технікума імені Є.К. Бродського на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ОЛЬКОР" у сумі 78395,75 грн. Стягнуто з Єрастівського державного аграрного технікума імені Є.К.Бродського на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ОЛЬКОР" 4121,94 грн. індексації боргу, 6958,90 грн. річних, 894,77 грн. витрат з оплати державного мита та 117,18 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.
Приймаючи рішення та постанову, суд першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що не доведено звернення позивачем після 31.01.2006 зі скаргою до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або відмову від вчинення ними дій; факт неправомірності дій державного виконавця або інших посадових осіб відповідача на час розгляду даної справи не встановлений відповідними засобами доказування.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вказані висновки попередніх судових інстанцій передчасними, виходячи з наступного.
Згідно частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Статтями 1173 та 1174 Цивільного кодексу України зазначено, що шкода, завдана юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 2 статті 87 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.
У вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, господарським судам слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.
У розгляді позовів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій державних виконавців під час виконання судового рішення, слід враховувати, що згідно зі статтею 85 Закону України "Про виконавче провадження" на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або відмову від вчинення ними дій може бути подано скаргу до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду. Таким чином, факт неправомірності дій державного виконавця або інших посадових осіб державної виконавчої служби на час розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди повинен вже бути встановлений відповідними засобами доказування.
Відповідно до статті 24 Господарського процесуального кодексу України, судом в якості іншого відповідача не залучено Державну Казначейську службу України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6), яка підлягає залученню на підставі статті 56 Конституції України, частини 2 статті 19 Конституції України, частини 1,2 статті 326 Цивільного Кодексу України, статті 25 Бюджетного Кодексу України.
У матеріалах справи № 904/8114/13 не міститься ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2006, якою зобов'язано видати дублікати наказів у справі № 21/359 за заявою Державної виконавчої служби П'ятихатського районного управління юстиції, на яку суд першої та апеляційної інстанцій посилаються у рішенні та постанові.
Таким чином, судом першої та апеляційної інстанцій не досліджено чи було винесено ухвалу про зобов'язання видати дублікати наказів у вказаній справі, видано дублікати наказів та відкрито виконавчі провадження з їх виконання.
Крім цього, судом першої та апеляційної інстанції не досліджено та не надано оцінку:
листу № 02-23/ від 2013 року відділу державної виконавчої служби П'ятихатського районного управління юстиції про втрату виконавчого провадження з виконання наказів у справі господарського суду Дніпропетровської області № 21/359/2002, який надійшов до суду 09.01.2014 (а.с.66-68);
ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2003 у справі № 21/359 (суддя Алмазова І.В.), якою визнано незаконними постанови відділу державної виконавчої служби П`ятихатського районного управління юстиції про закінчення виконавчого провадження від 22.01.2004 з примусового виконання наказів Господарського суду Дніпропетровської області № 21/359 від 31.10.2002; визнано незаконною бездіяльність відділу державної виконавчої служби П`ятихатського районного управління юстиції щодо поновлення виконавчого провадження з примусового виконання наказів Господарського суду Дніпропетровської області № 21/359 від 31.10.2002 (а.с.14);
постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.05.2004 у справі № 21/359 (колегія суддів у складі: Євстигнеєва О.С. - головуючого, Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М.), якою ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2004 у справі № 21/359 скасовано. Визнано неправомірними дії відділу державної виконавчої служби П`ятихатського районного управляння юстиції з прийняттям постанов про закінчення виконавчого провадження від 22.01.2004 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Дніпропетровської області № 21/359 від 31.10.2002. В іншій частині скаргу на дії органу державної виконавчої служби залишено без задоволення (а.с.15-16).
Під час розгляду справи у суді першої інстанції суд припустився неправильного застосування приписів частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 цього Кодексу щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (частина 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, рішення судів обох інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.
Згідно з частиною 1 статті 11112 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ОЛЬКОР" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 у справі № 904/8114/13 частково задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.01.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 у справі № 904/8114/13 скасувати.
Справу № 904/8114/13 передати до Господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.
Головуючий - суддяКапацин Н.В.
СуддіБернацька Ж.О.
Кривда Д.С.