ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

______________________________________________________________

01010,  м. Київ, вул. Московська, 8

 

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

“29” листопада 2006 р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                    Конюшка К.В.

суддів:                 Ланченко Л.В.

                        Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

 

при секретарі:  Ткачук Н.В.

за участю представників:

позивача: Голуб Г.М.

відповідача-1: не явка

відповідача-2: Гребьонкін А.Л.

відповідача-3: не явка

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Судноремонтний завод «Южный Севастополь» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2005 р.

у справі  № 39/155

за позовом                Товариства з обмеженою відповідальністю "Судноремонтний завод «Южный Севастополь» 

до                                1. Севастопольської міської ради

2. Севастопольського державного підприємства «Атлантика»

3. Севастопольської міської державної адміністрації

про   визнання недійсним акта та зобов'язання погодити межі землекористування для оформлення користування земельною ділянкою, -   

 

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Судноремонтний завод «Южный Севастополь» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до 1) Севастопольської міської ради, 2) Севастопольського державного підприємства «Атлантика» про визнання недійсним Державного акта від 12.06.1998р. № 661 на постійне користування землею та зобов'язати Севастопольське державне підприємство «Атлантика» погодити межі землекористування, а також зробити всі інші дії, необхідні для оформлення користування ТОВ «Судноремонтний завод «Южный Севастополь» земельною ділянкою, яка займана цілісним майновим комплексом колишнього головного заводу виробничого судноремонтного об'єднання «Югрибсудоремонт», включаючи ділянку під причалами № 230 та № 231.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що на підставі договору оренди від 02.01.2003р. № 145, укладеного між позивачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Севастополю, Товариству з обмеженою відповідальністю «Судноремонтний завод «Южный Севастополь» було передано в оренду цілісний майновий комплекс  колишнього головного заводу  виробничого судноремонтного об'єднання «Югрибсудоремонт».  До складу цілісного майнового комплексу  переданого в оренду входять також й причали № 230 та № 231. Проте, з моменту укладання договору оренди, Севастопольське державне підприємство «Атлантика» перешкоджає позивачу в користуванні орендованим майном, зокрема причалами  № 230 та № 231 з підстав наявності державного акту  від 12.06.1998р. № 661 на постійне користування землею. При цьому, за посиланням позивача, Державний акт на постійне користування землею був виданий Севастопольському державному підприємству «Атлантика», незважаючи на ту обставину, що причали  № 230, № 231 не перебували в господарському віданні останнього, а тому були відсутні підстави для передачі йому земельної ділянки, на якій вони розташовані.   

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.03.2005р. було залучено до участі у справі в якості відповідача -3 Севастопольську міську державну адміністрацію.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.04.2005р.  позов було задоволено повністю. Визнано недійсним державний акт на право постійного користування землею від 12.06.1998р. № 661, виданий Севастопольською міською державною адміністрацією в частині виділення земельної ділянки під причалами № 230, № 231 площею 9136,0  м. кв. та зобов'язано Севастопольське державне підприємство «Атлантика» погодити межі землекористування для оформлення користування Товариством з обмеженою відповідальністю «Судноремонтний завод «Южный Севастополь» земельною  ділянкою  займаною цілісним майновим комплексом колишнього головного заводу  виробничого судноремонтного об'єднання «Югрибсудоремонт», включаючи ділянку під причалами № 230 і № 231.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2005р. апеляційну скаргу Севастопольського державного підприємства «Атлантика» задоволено. Рішення  господарського суду м. Києва від 11.04.2005р.  було скасовано у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав доведеними, та постановлено нове судове рішення у справі про відмову в позові.  

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Судноремонтний завод «Южный Севастополь» оскаржило її в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просив скасувати дану постанову з мотивів неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції (з урахуванням викладених в заяві про уточнення вимог касаційної скарги вимог). Представник скаржника в судовому засіданні просив скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з викладених у касаційній скарзі мотивів та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

 У запереченнях на касаційну скаргу  від 17.08.2006р. №  12/1120 Севастопольське державне підприємство «Атлантика» вказало на необґрунтованість доводів касаційної скарги та просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду без змін.

У відзиві (запереченнях) на касаційну скаргу від 20.10.2005р. Севастопольська міська рада зазначала, що вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Справу розглянуто в порядку, передбаченому ч.4 ст.221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги і заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права та матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у відповідності з Державним актом на право постійного користування землею від 12.06.1998р. (серія ІІ-КМ №002729), зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №661, у Севастопольського державного підприємства „Атлантика” (місцезнаходження: м. Севастополь, вул. Правди, буд. 10) виникло право постійного користування земельною ділянкою площею 8,0931 га, яку було надано для обслуговування будівель і споруд експериментального рибообробного філіалу, бази технічного обслуговування флоту, проектно-будівельного управління в бухті Камишова м. Севастополя.

В межах земельної ділянки, належної на праві постійного користування Севастопольському державному підприємству «Атлантика», на момент набуття підприємством цього права розташовувались, зокрема, два причали №230 (колишній №143, будівельний №38) і №231 (колишній №142, будівельний №39), які входили до складу об'єктів колишнього головного заводу виробничого судноремонтного об'єднання „Югрибсудоремонт”. Згідно з наданими позивачем планом розташування гідротехнічних споруд та проектною документацією площа землі, зайнятої цими причалами, становить 0,9136 га.

Дані причали були об'єктами права державної власності у складі виробничих фондів, що раніше перебували в оренді за Договором №1-2а від 06.03.1991 р. у Спільного підприємства „Марін інжиніринг сервіс” (м. Москва), та на момент набуття Севастопольським державним підприємством „Атлантика” вказаного права постійного користування земельною ділянкою належали на праві оренди Севастопольському дочірньому підприємству „Югсудоремонт” спільного російсько-фінського підприємства у формі акціонерного товариства „Марин інжиніринг сервіс” згідно з Договором оренди від 21.07.1992 р. (в редакції Додаткової угоди від 05.12.1997р.). У зв'язку із закінченням перебігу строку дії такого договору дочірнє підприємство „Югсудоремонт” повернуло орендодавцеві - Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Севастополю - відповідний об'єкт оренди (включаючи два причали) згідно з Актом приймання-передавання орендованого майна від 25.12.2002 р.

Відповідно до Договору №145 оренди державного майна від 02.01.2003 р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Севастополю та позивачем, і складеними на його виконання Актом приймання-передавання орендованого майна  від 02.01.2003 р., розподільчим (передавальним) балансом державного майна колишнього головного заводу виробничого судноремонтного об'єднання „Югрибсудоремонт” станом на 01.01.2003 р. позивач набув в термін до 31.12.2012 р. право оренди об'єктів колишнього головного заводу виробничого судноремонтного об'єднання „Югрибсудоремонт”, до складу якого входили, ввійшли і на даний момент входять, зокрема, два причали №230 (колишній №143, будівельний №38) і №231 (колишній №142, будівельний №39).

На підставі аналізу обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій,  викладених у касаційній скарзі та запереченнях на неї доводів, суд касаційної інстанції дійшов висновку про таке.

На момент виникнення у Севастопольського державного підприємства „Атлантика” права постійного користування земельною ділянкою був чинним Земельний кодекс України 1990 р. (в редакції Закону України від 13.03.1992 р.), який не передбачав однією з обов'язкових умов набуття юридичними особами права постійного користування земельною ділянкою для обслуговування будівель і споруд, перебування у них зазначених будівель і споруд на певному правовому титулі на момент виникнення такого права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.30 Земельного кодексу України 1990 р. (в редакції Закону України від 13.03.1992 р.) при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Відповідно до ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно зі ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Таким чином, застосування до спірних правовідносин норми ст. 30 Земельного кодексу України (в редакції 1990 р.) є неправомірним, оскільки право ТОВ «Судноремонтний завод «Южный Севастополь» на користування причалами виникло після втратою сили зазначеної норми закону.

Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком Київського апеляційного господарського суду про те, що зазначена норма, як норма Земельного кодексу України 1990 р. (в редакції Закону України від 13.03.1992 р.), підлягала застосуванню до випадків передачі будівель та споруд і переходу права користування відповідною земельною ділянкою до набрання чинності Земельним кодексом України 2001 р., тобто до 01.01.2002 р. А оскільки зміна орендарів причалів мала місце в період чинності вже Земельного кодексу України 2001 р. (у позивача право оренди причалів виникло 02.01.2003 р. відповідно до ч.1 ст.12 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 р. і згідно з Договором №145 оренди державного майна від 02.01.2003 р.), то норма, передбачена ч.3 ст.30 Земельного кодексу України 1990 р. (в редакції Закону України від 13.03.1992 р.) застосуванню до спірних відносин не підлягала. У зв'язку з цим суд касаційної інстанції не погоджується з відповідними доводами позивача, викладеними ним у касаційній скарзі.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Як свідчать матеріали справи, на момент винесення спірного акту, було дотримано порядок його видання та оформлення, що знайшло своє відображення у матеріалах справи та висновках суду апеляційної інстанції. Так, зокрема, надання Севастопольському державному підприємству «Атлантика» земельної ділянки для обслуговування будівель і споруд площею 8,0931 га у бух. Камишова м Севастополя узгоджувалось зі ст.21 Земельного кодексу України в редакції 1990 р. Судами встановлено, що Севастопольське державне підприємство «Атлантика» використовує надану ділянку зі збереженням її цільового призначення.

Права та інтереси ТОВ «Судноремонтний завод «Южный Севастополь» оспорюваним  актом не були та не могли бути порушені, оскільки матеріали справи  свідчать про те, що такі права та інтереси виникли у позивача тільки після прийняття суб'єктом владних повноважень спірного акту.

До спірних правовідносин, що виникли 02.01.2003 р., суд апеляційної інстанції вірно застосував положення Земельного кодексу України в редакції 2001 р., відповідно до ч.1 ст.120 цього Кодексу, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Судом апеляційної інстанції вірно застосовано норми ст.ст. 92, 106, 123 Земельного кодексу України (в редакції 2001 р.) стосовно того, що ТОВ «Судноремонтний завод «Южний Севастополь» не має правових підстав вимагати погодження меж земельних ділянок, оскільки позивач не є сусіднім землекористувачем відносно Севастопольського державного підприємства «Атлантика» та земельну ділянку йому не може бути надано у постійне користування.

 

Враховуючи вищевикладені обставини, позиція апеляційного господарського суду про те, що позивачем не доведено факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів у зв'язку з виданням Севастопольському державному підприємству «Атлантика» оспорюваного Державного акту на право постійного користування землею, є обґрунтованою.

Позивач у касаційній скарзі також зазначив, що Київським апеляційним господарським судом не було застосовано ст.769 Цивільного кодексу України, згідно з якою одночасно з правом найму капітальної споруди наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вона знаходиться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

Проте, Вищий адміністративний суд України вважає, що зазначена правова норма обґрунтовано не була застосована апеляційним судом з огляду на те, що відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» передбачено певний порядок надання юридичній особі права оренди (користування) земельною ділянкою. Таке право в особи виникає не автоматично з придбанням певної нерухомості, а після дотримання відповідних процедур, передбачених земельним законодавством (подання заяви про надання земельної ділянки, прийняття власником землі рішення про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробка даного проекту землеустрою, його погодження та затвердження власником землі, прийняття власником землі рішення про надання земельної ділянки та про укладення договору оренди, відведення земельної ділянки в натурі тощо). Цих заходів у повному обсязі виконано не було. Згідно зі ст.125 Земельного кодексу України 2001 р. право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Позивач у касаційній скарзі також зазначив на правомірність застосування Господарським судом м. Києва приписів ст.106, ст.123 Земельного кодексу України 2001 р., п.1.13 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 р. №43, і, відповідно, вказав на неправомірність їх незастосування Київським апеляційним господарським судом. Необхідність застосування цих приписів позивач обґрунтовував тим, що вони регулюють подібні спірним правовідносини за відсутності норм, які прямо регулюють спірні правовідносини.

Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком Київського апеляційного господарського судом про неможливість застосування вказаних правових норм з огляду на наступне.

Так, ч.1 ст.106 Земельного кодексу України 2001р. застосуванню до спірних відносин не підлягає, оскільки, по-перше, вона визначає порядок взаємовідносин саме власників сусідніх одна до одної земельних ділянок (ані позивач, ані Севастопольське державне підприємство «Атлантика» не є власниками сусідніх земельних ділянок). А, по-друге, вона регламентує відносини добросусідства у такому, що вже юридично виникло, використанні сусідніх земельних ділянок, а не в тому, яке лише проектується, підлягає погодженню та наступній  легалізації в установленому порядку.

Норми, передбачені ч.6 ст.123 Земельного кодексу України 2001 р. та п.1.13 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 р. №43, підлягають застосуванню до випадків надання земельних ділянок на праві власності або на праві постійного користування. Позивач не набув права власності на спірну земельну ділянку та не може отримати її на праві постійного користування згідно з приписами ч.2 ст.92 Земельного кодексу України 2001р.

Стаття 123 Земельного кодексу України 2001 р. підлягає застосуванню в цілому до випадків надання земельних ділянок в оренду в силу приписів ч.3 ст.124 цього ж Кодексу. Проте, норма, передбачена в ч.3 ст.124 Земельного кодексу України 2001 р., поширює відповідний порядок надання земельних ділянок, викладений у ст.123 цього ж Кодексу, лише на випадки передачі в оренду земельних ділянок із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову, що не має місця за обставин даної справи.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність порушення Київським апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права під час прийняття 09.06.2005 р. оскаржуваної постанови.

За таких обставин, підстави для задоволення касаційної скарги, доводи якої спростовуються вищенаведеними обставинами, відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія

У Х В А Л И Л А :

 

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Судноремонтний завод «Южный Севастополь» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2005р. в даній справі - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України.

 

Головуючий	(підпис)	Конюшко К.В.
Судді	(підпис)	Ланченко Л.В.
	(підпис)	Нечитайло О.М.
	(підпис)	Пилипчук Н.Г.
	(підпис)	Степашко О.І.

 

 

З оригіналом згідно

Суддя Вищого адміністративного

суду України                                                                                   К.В. Конюшко