КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" червня 2014 р. Справа№ 910/24718/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Жук Г.А.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання Білецькому Л.І.
від позивача - не з`явились;
від відповідача - не з`явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна»
на рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року
у справі №910/24718/13 (суддя Пригунова А.Б.)
за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова группа», м. Київ,
до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна», м. Київ,
про стягнення 4 842,90 грн., -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2013 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова группа» (надалі - ПуАТ «СК «УСГ», позивач у справі) подало до господарського суду міста Києва позов до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (надалі - ПуАТ «СК «Провідна», відповідач у справі) про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 4 842,90 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року у справі №910/24718/13 позовні вимоги задоволенні у повному обсязі. Присуджено до стягнення з ПуАТ «СК «Провідна» на користь ПуАТ «СК «УСГ» 4 842,90 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 1 720,50 грн. судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за приписами ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до особи відповідальної за завдані збитки, відповідальність якого застрахована у ПуАТ «СК «Провідна» за полісом, переходить право на відшкодування фактичних витрат. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що правовідносини між страхувальником та страховиком врегульовані Законом України «Про страхування», таким чином звіт про оцінку шкоди, завданої транспортному засобу не є обов'язковим, а наявність рахунку-фактури СТО є достатньою підставою для проведення регресної виплати.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ПуАТ «СК «Провідна» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року у справі №910/24718/13 та відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення франшизи у розмірі 500,00 грн. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, висновки суду, на думку скаржника, не відповідають обставинам справи.
Також, заявником додано до матеріалів апеляційної скарги клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року у справі №910/24718/13.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 року у справі №910/24718/13 було відмовлено ПуАТ «СК «Провідна» в задоволенні клопотання про поновлення строку для подання апеляційної скарги апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року у справі №910/24718/13, апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року у справі №910/24718/13, на підставі п. 4. ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України, повернуто скаржнику.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, ПуАТ «СК «Провідна» подало до Вищого господарського суду України скаргу, в якій просило ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 року у справі №910/24718/13 скасувати та передати справу на розгляд Київського апеляційного господарського суду.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2014 року у справі №910/24718/13 ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 року у справі №910/24718/13 скасовано, а справу передано до Київського апеляційного господарського для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до провадження.
Згідно розпорядження керівника апарату №02-15/16 від 29.04.2014 року було здійснено повторний автоматичний розподіл справи №910/24718/13, згідно якого вказану справу передано судді Рудченку С.Г.
Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 року справу №910/24718/13 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Рудченко С.Г., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 року у справі №910/24718/13 апеляційну скаргу ПуАТ «СК «Провідна» прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Рудченко С.Г., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г. та призначено її розгляд на 11.06.2014 року.
У відзиві на апеляційну скаргу, який був поданий через канцелярію Київського апеляційного господарського суду 22.05.2014 року, позивач просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, просить колегію суддів розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.
Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду №910/24718/13 від 05.06.2014 року змінено склад колегії суддів на наступний: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Жуг Г.А. та Чорногуз М.Г.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 року у справі №910/24718/13 апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Жуг Г.А. та Чорногуз М.Г.
Представники сторін в судове засідання 11.06.2014 року не з'явилися. Представник відповідача про причини неявки суд не повідомив, заяв та клопотань не подавав, хоча 19.05.2014 року належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення №04116 0528982 7 від 15.05.2014 року.
У зв'язку із належним повідомленням відповідача та заявленим клопотанням позивача, колегія суддів вирішили розглядати справу за відсутності сторін та за наявними матеріалами справи.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 09.08.2012 року між ПрАТ «СК «УСГ» та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0520-12-00299 (надалі - договір) (а.с. 9-11), предметом якого є страхування транспортного засобу - автомобіля марки «ВАЗ» моделі «211340-110-42», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
З матеріалів справи вбачається, що 05.06.2013 року на вул. Челюскінцев - вул. Кастора у місті Донецьку сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «ВАЗ» моделі «211340-110-42», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (надалі - «ВАЗ»), що належить ОСОБА_2 та знаходився під його керуванням, та автомобіля марки «ВАЗ» моделі «2105», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (надалі - «ВАЗ -2105», що належить ОСОБА_3, який під час скоєння ДТП знаходився під керуванням ОСОБА_4, внаслідок чого обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження, що підтверджується довідкою ВДАІ Донецької області (а.с. 14-15).
Зазначене ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_4 вимог п.п. 13.1. Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України, що підтверджується постановою Пролетарського районного суду міста Донецька від 08.07.2013 року у справі №3/262/880/2013 (а.с. 16).
05.06.2013 року власник застрахованого транспортного засобу - автомобіля «ВАЗ», звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування на СТО згідно виставленого рахунку (а.с. 20-21).
Відповідно до рахунку-фактури №18 виставленого товариством з обмеженою відповідальністю «Техносервіс-Схід» від 06.06.2013 року (а.с. 19), розмір матеріальної шкоди завданої власнику транспортного засобу «ВАЗ», внаслідок ДТП склав 5 028,30 грн.
Судом першої інстанції зазначено, що на підставі страхового акту № ССКА-1970 від 18.06.2013 року (а.с. 23) позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором, відповідно до платіжного доручення №10630 від 21.06.2013 року (а.с. 26) здійснив виплату на СТО у сумі 4 842,90 грн. (вартість відновлювального ремонту 5 028,30 грн. - 185,40 грн. безумовної франшизи за договором).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування»: «Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування».
12.08.2013 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату (страхового) відшкодування в порядку регресу №11/6412 від 12.08.2013 року (а.с 26-27). Вказана вимога була отримана відповідачем 20.08.2013 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №03038 0326622 3 від 13.08.2013 року (а.с. 28).
Матеріали справи містять лист відповідача №10-11/1761 від 03.10.2013 року щодо надання позивачем для виконання подальшої процедури врегулювання заявленої події, звіт незалежної авто товарознавчої експертизи згідно автомобіля «ВАЗ» (а.с. 48).
Листом №19746 від 27.11.2013 року позивач повідомив відповідача, що відповідно до ст. 25 «Про страхування» позивач не повинен проводити незалежну експертну оцінку, а регресна виплата здійснюється на підставі фактично понесених витрат.
24.12.2013 року листом №10-11/2458 відповідач просить надати позивача для подальшої врегулювання спору, фото пошкодженого транспортного засобу. При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду доказів відправлення даного листа відповідачу.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 4 842,90 грн. право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_4, який керував автомобілем «ВАЗ -2105» у вчиненні спірного ДТП, встановлена у судовому порядку.
Цивільно-правова відповідальності водія наземного транспортного засобу - автомобіля «ВАЗ -2105» є ОСОБА_4, що на момент виникнення ДТП був застрахований у ПрАТ «СК «Провідна» (Поліс серії АС № 1457951) (а.с. 47).
Відповідно до вимог Договору страхування цивільно-правової відповідальності АС № 1457951 забезпечувальний транспортний засіб є автомобіль «ВАЗ -2105», ліміт відповідальності за заподіяну шкоду майну становить 50 000,00 грн., розмір франшизи 500,00 грн.
Враховуючи те, що на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4, була застрахована в ПрАТ «СК «Провідна» відповідно до полісу АС № 1457951, то відповідач є особою, відповідальною за шкоду завдану автомобілю «ВАЗ» в межах визначених полісом, тобто 50 000,00 грн.
Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Спір у даній справи виник у зв'язку із стягненням виплаченого страхового відшкодування, тобто із правовідносин, що регулюються положеннями статті 993 Цивільного кодексу України, та статті 27 Закону України «Про страхування», згідно яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Статтею 25 цього Закону України «Про страхування» визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
З приводу тверджень відповідача, які були предметом розгляду у суді першої інстанції, стосовно застосування відповідачем до даного спору Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» колегія суддів зазначає, що проведення оцінки, Закон України «Про страхування» не покладає на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати таку оцінку, а згідно ч.2 статті 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. При цьому ч.2 ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, що уклав договір добровільного страхування, також не покладає.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України у справі №5011-50/17047-2012 від 15.05.2013 року.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами ті іншими учасниками судового процесу.
Крім цього, колегія судді бере до уваги, що статтю 33.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що розмір шкоди, пов'язаної з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, визначається на підставі аварійного сертифіката, рапорту, звіту, акта чи висновку про оцінку, виконаного аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження). Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.
Зі змісту наведених норм вбачається, що страхова компанія зобов'язана самостійно здійснювати заходи для встановлення розміру збитків. Проте, відповідачем не надано доказів, що ним вчинялись дії встановленні ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Приписами вказаних норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що обов'язки пов'язані із оцінкою шкоди, стосуються не позивача, оскільки за встановлених обставин справи його дії не регулюються цим Законом, а тому колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно не поклав на позивача обов'язки відповідача, який є страховиком за вказаним вище полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Матеріалами справи (рахунок-фактури №18, який виставлений товариством з обмеженою відповідальністю «Техносервіс-Схід» від 06.06.2013 року) підтверджено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля «ВАЗ» становить 5 028,30 грн., а до позивача перейшло право зворотної вимоги в межах суми 4 842,90 грн. (розмір виконаного зобов'язання по виплаті страхового відшкодування).
Полісом АС № 1457951, передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 50 000,00 грн., франшиза - 500,00 грн.
Відповідно до ст. 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
З огляду на викладене, страхове відшкодування за полісом АС № 1457951 підлягає зменшенню на 500,00 грн.
Проте, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення не було враховано розмір франшизи за полісом АС № 1457951, що призвело до прийняття неправомірного рішення.
Враховуючи визначені полісом АС № 1457951 розміри лімітів відповідальності та франшизи, встановлений судом розмір шкоди, право на зворотну вимогу якої перейшло до позивач, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати у розмірі 4 342,90 грн. (фактично понесені збитки 4 842,90 грн. - 500,00 грн. франшизи за полісом).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність частково задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 4 342,90 грн.
Враховуючи зазначене, колегія суддів, керуючись ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, частково скасовує рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року у справі №910/24718/13 в частині стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 500,00 грн. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року у справі №910/24718/13 підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати пропорційно задоволених вимог.
Згідно із п. 4.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 Господарського процесуального кодексу України або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з числа зазначених у частині четвертій статті 111-13 Господарського процесуального кодексу України з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року у справі №910/24718/13 задовольнити у повному обсязі.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року у справі №910/24718/13 в частині стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 500,00 грн. скасувати.
3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року у справі №910/24718/13 викласти в наступній редакції:
«1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (ідентифікаційний код 23510137) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (ідентифікаційний код 30859524) 4 342 (чотири тисячі триста сорок дві) грн. 90 коп. та 1 542 (одну тисячу п'ятсот сорок дві) грн. 87 коп. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.».
4. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (ідентифікаційний код 30859524) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (ідентифікаційний код 23510137) 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги та 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору за подання касаційної скарги.
5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
6. Справу №910/24718/13 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді Г.А. Жук
М.Г. Чорногуз