У х в а л а

іменем україни

11 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Гулька Б.І. Луспеника Д.Д. Хопти С.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, правонаступником якої є ОСОБА_5, до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, про визнання довіреності, договорів купівлі-продажу квартири та договору дарування квартири недійсними; за зустрічним позовом ОСОБА_15 до ОСОБА_4, правонаступником якої є ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_5, відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві про визнання права власності на квартиру, визнання такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 3 жовтня 2013 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2006 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що в порядку приватизації 1997 року їй та її сину, ОСОБА_6, у рівних частках, належала на праві власності квартира АДРЕСА_1. 25 вересня 2004 року від її імені на ім'я ОСОБА_6 була підроблена довіреність, якою він уповноважений вчиняти від її імені всі дії, пов'язані з продажем квартири. На підставі цієї довіреності 8 листопада 2004 року її син, ОСОБА_6, на підставі договору купівлі-продажу продав спірну квартиру ОСОБА_7, яка 18 січня 2005 року перепродала квартиру ОСОБА_16, який, у свою чергу, 25 вересня 2006 року продав квартиру ОСОБА_9

Зазначаючи, що наміру продавати квартиру в неї не було, довіреність підроблена, її син ОСОБА_6 не розумів значення своїх дій, позивачка ОСОБА_4 просила позов задовольнити.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, її позовні вимоги підтримав її представник - ОСОБА_5

У жовтні 2006 року до суду із зустрічним позовом звернувся ОСОБА_9, який, посилаючись на те, що є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1, уточнивши позовні вимоги, просив визнати за ним право власності на цю квартиру та зняти відповідачів з реєстрації в квартирі.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 3 жовтня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_4, правонаступником якої є ОСОБА_5, відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_9 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_9 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Визнано ОСОБА_6, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1. У визнанні такою, що втратила право користування жилим приміщенням, ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2014 року рішення суду першої інстанції: у частині позовних вимог ОСОБА_4, правонаступником якої є ОСОБА_5, змінено в частині правового обґрунтування; у частини позовних вимог ОСОБА_9 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, скасовано (оскільки не було таких вимог); у частині позовних вимог ОСОБА_9 про визнання права власності на квартиру скасовано та в задоволенні цих вимог відмовлено. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 просять скасувати судові рішення й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Судові рішення в частині вирішення зустрічного позову не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (ст. 335 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення (з урахуванням правової позиції апеляційного суду) ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову (апеляційний суд змінив правове обґрунтування відмови), суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що позивач не довів своїх вимог, що є його процесуальним обов'язком згідно з положеннями ст. ст. 10, 60 ЦПК України.

Зокрема, суди вірно виходили з того, що наявні у справ докази в їх сукупності, у тому числі й висновок почеркознавчої експертизи від 5 липня 2013 року, не дають можливості зробити чіткий висновок про те, що підпис у довіреності вчинений не ОСОБА_4, давши правову оцінку іншому висновку експерта від 17 червня 2005 року.

Оскільки висновком амбулаторної комісійної судової психолого-психіатричної експертизи від 10 травня 2012 року зроблено лише ймовірний висновок про те, що ОСОБА_6 не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, тобто немає висновку про абсолютну неспроможність, суди також правильно не знайшли підстав для застосування ст. 225 ЦК України.

Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу та залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 3 жовтня 2013 року в незміненій та нескасованій при апеляційному перегляді частинах й рішення апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Б.І. Гулько

Д.Д. Луспеник

С.Ф. Хопта