АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4342/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Яровенко Н.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Болотова Є.В., Поліщук Н.В.
при секретарі: Товарницькій А.В.
за участю: відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 липня 2013 року по цивільній справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_3 про відшкодування витрат на навчання.
в с т а н о в и л а :
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 липня 2013 року позов було задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_3 на користь Національної академії внутрішніх справ суму в розмірі 17495,33 гривень вартості навчання та судові втрати в розмірі 229,40 гривень.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2014 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу. Де ставив питання про скасування рішення суду та постановлення нового про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Мотивуючи свою вимогу тим, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.
Апелянт у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити.
Представник позивача будучи належним чином повідомленим про розгляд справи у судове засідання повторно не з'явився. Судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність позивача в силу вимог ст. 305 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом при розгляді справи було встановлено, що ОСОБА_3 з 01.09.2005 року було зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання Національної академії внутрішніх справ України.
29.11.2007 року між Київським національним університетом внутрішніх справ та ОСОБА_3 укладено договір № Кв-392 про підготовку фахівця за державним замовленням та його працевлаштування, згідно з яким ОСОБА_3 навчався за рахунок коштів державного бюджету і після закінчення навчання, повинен відпрацювати за місцем розподілу не менше як три роки. А у разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання - відшкодувати фактичні витрати за період навчання.
Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з положень укладеного договору, Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ та наказу за № 1280 від 30.12.2010 року. Вказуючи при цьому на те, що звільнившись з органів внутрішніх справ за власним бажанням до закінчення трьохрічного терміну визначеного умовами укладеного між сторонами договору, відповідач порушив його умови у зв'язку з чим вимоги позивача про відшкодування витрат понесених ним у вигляді вартості навчання згідно подано розрахунку підлягають задоволенню.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував той факт, що позивач (НАВСУ), згідно укладеного тристороннього договору, не виконав покладені на нього вказаним договором зобов'язання. А саме п.2.1.6 договору передбачено його обов'язок щороку інформування особи про розмір фактичних витрат, пов'язаних з навчанням. Дана умова договору є істотною, і її невиконання зі сторони НАВСУ апелянт вважав грубим порушенням права відповідача.
На думку колегії суддів, зазначені доводи не ґрунтується на матеріалах справи та прийнятому судовому рішенні. Так як, відповідач був стороною договору, мав його примірник, а відтак міг контролювати його виконання позивачем під час навчання у закладі. Однак, доказів звернення відповідача до позивача з підстав недотримання останнім умов укладеного договору, серед іншого і п.2.1.3. Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України № 150 у відповідності до якого виконавець зобов'язаний забезпечити особу харчуванням, речовим майном, та грошовим утриманням за нормами, затвердженими нормативно-правовими актами МВС України, надано не було.
Також апелянтом вказувалось на помилковість висновків суду в частині відмовлення відповідача від подальшого проходження служби. Так як він відпрацював в органах внутрішніх справ ( на посаді слідчого) в межах 1,5 року та в подальшому звільнився з органів внутрішніх справ за власним бажанням - у зв'язку з наявністю поважних причин, які перешкоджають виконанню службових обов'язків. А відтак наявність різниці між двома поняттями «відмовився від подальшого проходження служби» та «звільнився з органів внутрішніх справ» судом не досліджувалася та не бралася до уваги, як така, що виникла лише з 06.02.2012 року.
Однак, як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, після здобуття вищої освіти відповідно до умов договору ОСОБА_3 був направлений для подальшого проходження служби до ГУ МВС України у м. Києві з призначенням на посаду: слідчим відділення розслідування загальнокримінальних злочинів слідчого відділу Дніпровського районного управління. Наказом ГУ МВС України в м. Києві від 30.12.2010 року №1280 о/с ОСОБА_3 на підставі поданого ним рапорту звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням.
Беручи до уваги те, що п. 3.1. договору № Кв -392 який був укладений між сторонами серед підстав, які б давали право вимоги на відшкодування фактичних витрат на підготовку було визначено і - звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням без поважних причин. А у ході розгляду справи відповідачем не було надано доказів поважності причин звільнення за власним бажанням до закінчення терміну визначеного умовами договору, колегія суддів вважає, висновки суду про доведеність заявлених вимог позивача правомірними.
У той же час, помилковим є посилання на розмір визначених позивачем витрат за навчання починаючи з 2005року по 2009 рік у відповідності до наданого розрахунку.
Як вбачається із матеріалів справи 14.05.2007 року Міністерством внутрішніх справ України було видано наказ № 150 про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України. І саме на підставі цього наказу з урахуванням положень типового договору з відповідачем було укладеного договір, який є предметом правовідносин, що виникли між сторонами.
При цьому положення наказу (п.1.1) вказували на втрату чинності ряду наказів, які діяли до моменту його прийняття та регулювали правовідносини між сторонами з моменту зарахування ОСОБА_3 до листопада 2007 року.
Ні зазначений вище наказ, ні договір укладений між сторонами не містили у собі положень щодо дії договору № Кв - 392 укладеного 29 листопада 2007 року з моменту зарахування відповідача на навчання. А відтак, розрахунок понесених позивачем витрат на навчання відповідача слід здійснювати з моменту укладення договору - 29 листопада 2007 року.
Як вбачається із наданих до суду розрахунків розмір фактичних витрат за час навчання відповідача з моменту укладення договору - 29 листопада 2007 року ( а.с 15, 16, 17,18, 19 -23) до закінчення навчання склала 9785, 65 гривень.
А відтак постановлене судове рішення підлягає зміні шляхом зменшення розміру визначеної суми вартості навчання з 17495, 33 гривень до 9785, 65 гривень.
Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують. Так як саме умовами договору ( п.п. 3.1,3.2) були передбачені підстави щодо прав навчального закладу ставити питання про повернення витрат пов'язаних з навчанням студентів у разі недотримання ними часу працевлаштування та роботи по закінченню навчання.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 309, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 липня 2013 року змінити, зменшивши суму стягнення вартості навчання до 9785, 65 ( дев'яти тисяч сімсот вісімдесят п'ять гривень шістдесят п'ять копійок) гривень.
У іншій частині заочне рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: