АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/3/2014 Головуючий у 1 інстанції - Оксюта Т.Г.

Доповідач - Ящук Т.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Лужецькій І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою його представником ОСОБА_2, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу та процентів за договорами позики,

встановила:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення суми боргу та процентів за договорами позики. Посилаючись на прострочення відповідачем повернення суми позики, отримання яких підтверджується чотирма розписками, позивач просив стягнути з відповідача на його користь загальну суму основного боргу 50 000 доларів США, що станом на 06.06.2011 року еквівалентно 398 500 грн., та проценти за договорами позики, які становлять 11800 доларів США, що станом на 06.06.2011 року еквівалентно 94046 грн.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 грудня 2011 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу 399 495 грн. та проценти в сумі 94046 грн., а також судові витрати на загальну суму 1820 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи.

Вказував на те, що відповідач ОСОБА_1 є засновником та учасником ТОВ «НЕШГРУП», разом з іншими двома учасниками - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 Згідно з визначеним розподілом обов'язків у товаристві, ОСОБА_1 відповідав за залучення та розподіл грошових коштів, а також здійснював контроль за рухом грошових коштів у товаристві. Однією з основних функцій ОСОБА_3 було вкладати в діяльність товариства власні грошові кошти, внаслідок чого в подальшому ОСОБА_3 отримував прибутки.

Увесь рух коштів здійснювався неофіційно, в тому числі закупка продукції, її подальший продаж, і не проводилось через офіційну бухгалтерію з метою максимального заниження податків і зборів. При цьому з метою обліку реальних коштів, які використовувалися в господарській операції у товаристві велася подвійна бухгалтерія і існувала «чорна каса».

Усі грошові кошти, які ОСОБА_1 отримував від ОСОБА_3 були внесками позивача у «чорну касу» товариства з метою подальшого використання в господарській діяльності товариства, з поверненням цих коштів ОСОБА_3 та з виплатою процентів за користування грошовими коштами. Отримуючи зазначені в розписках грошові кошти, ОСОБА_1 діяв як учасник товариства та від його імені, тобто обов'язок повернення грошових коштів ОСОБА_3 виникли не у ОСОБА_1, а у товариства.

В дане судове засідання апелянт та його представник не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, колегією суддів визнано за можливе розглянути справу в їх відсутності.

Позивач ОСОБА_3 у період після ухвалення рішення судом першої інстанції змінив прізвище на «ОСОБА_3», що підтверджується свідоцтвом про зміну імені, виданим відділом РАЦС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 23.03.2012 року ( а.с. 28, том 2).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та його представник вважали доводи апеляційної скарги безпідставними та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

При вирішенні даного спору судом встановлено, що 22.11.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, згідно з яким відповідач отримав у позику суму в розмірі 10 000 доларів США, зі сплатою 2% на місяць, з кінцевим терміном повернення 31.12.2010 року. У випадку прострочення повернення коштів відповідач зобов'язався сплачувати 4% за кожний місяць прострочення.

Також відповідач ОСОБА_1 взяв у борг у позивача ОСОБА_3 суму коштів 15 000 доларів США, які зобов'язався повернути не пізніше 30.12.2010 року. У випадку прострочення повернення коштів відповідач зобов'язався сплачувати 6% за кожний місяць прострочення, що підтверджується відповідною розпискою.

Крім того, ОСОБА_1 взяв в борг у позивача суму 5000 доларів США зі сплатою 3% на місяць, які зобов'язався повернути не пізніше 03.12.2010 року. У випадку прострочення повернення коштів відповідач зобов'язався сплачувати 6% за кожний місяць прострочення.

Згідно з розпискою від 06.11.2010 року відповідач взяв у позивача позику в сумі 20 000 доларів США, зі сплатою 3% на місяць, які зобов'язався повернути до 01.02.2011 року. Отримання позики відповідачем підтверджується його розписками.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч умов договорів позики та вимог закону, відповідач ОСОБА_1 в установлені у розписках строки не повернув позивачу ОСОБА_3 позичені кошти на загальну суму 50 000 доларів США, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу, що у національній валюті за курсом НБУ на день розгляду справи у суді становить 399 495 грн.

Крім того, відповідно до умов договорів позики, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу проценти за користування позикою та за порушення строків повернення позики, які відповідно до розрахунку позивача складають суму в розмірі 94 046 грн. Вказаний розрахунок був перевірений судом та не оспорювався сторонами.

Так, по розписці від 22.11.2010 року на суму 10 000 доларів США сума процентів складає станом на 06.06.2011 року 17 534 грн.; по розписці на суму 15 000 доларів США розмір процентів за період з 01.01.2011 року по 06.06.2011 року становить 28 692 грн.

По розписці від 06.11.2010 року на суму 20 000 доларів США проценти нараховані у розмірі 33 474 грн. за період з 06.11.2010 року по 06.06.2011 року. По розписці на суму 5000 доларів США розмір процентів за період з 04.12.2011 року по 06.06.2011 року нараховано в сумі 14 346 грн.

Тому суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення процентів з відповідача на користь позивача на загальну суму 94046 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх законними, обґрунтованими і такими, що відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, колегія суддів дійшла висновку, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Норми матеріального права - ст. 525, 526, 530, 625, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Доводи апеляційної скарги відповідача є аналогічними обґрунтуванню його заперечення на позовну заяву, вони були предметом розгляду суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.

Доводи апелянта зводяться до того, що позичальником за даними договорами позики був не відповідач ОСОБА_1, а ТОВ «Нешгруп», учасниками якого є сторони, оскільки кошти відповідач отримував не для себе особисто, а для потреб товариства. В подальшому зазначені кошти були повернуті позивачу.

Зазначені доводи також були предметом перевірки суду першої інстанції та були правильно відхилені, оскільки зі змісту наданих відповідачем ОСОБА_1 розписок про отримання у борг коштів судом встановлено, що договори позики були укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, оскільки саме вказані сторони дійшли згоди щодо істотних умов договорів та взяли на себе зобов'язання щодо виконання цих договорів.

Крім того, в період розгляду апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 на оскаржуване рішення апеляційне провадження двічі було зупинено на період розгляду справ за позовами ОСОБА_1 про визнання договорів позики недійсними.

Так, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15.03.2012 року було зупинено дане апеляційне провадження до розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів позики.

Як вбачається зі змісту рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26.04.2012 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03.10.2012 року, підставою оспорювання договорів позики ОСОБА_1 вважав укладення договорів без отримання на вказані валютні операції індивідуальних ліцензій Національного Банку України, з порушенням Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» ( а.с. 141-144, том. 1).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2012 року по вказаній справі у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

При цьому колегія суддів звертає увагу на зміст позовної заяви ОСОБА_1 по справі про визнання договорів недійсними ( а.с. 126-128), у якій апелянт особисто підтверджує, що саме ним було отримано у борг у ОСОБА_3 грошові кошти, на підтвердження чого ним були видані наступні письмові розписки:

- розписка від 06.11.2010 року на суму 20 000 доларів США,

- розписка від 22.11.2010 року на суму 10 000 доларів США,

- дві розписки без дати на суми 5000 доларів США та 15 000 доларів США.

Також ОСОБА_1 у вказаній позовній заяві зазначив: «Оскільки грошові кошти були передані мені від ОСОБА_3 і мною на підтвердження отримання вказаних грошових коштів були видані розписки, між мною і ОСОБА_3 були укладені чотири договори позики».

Також ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15.01.2013 року було зупинено дане апеляційне провадження до розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ТОВ «Нешгруп» про визнання договорів позики частково недійсними, переведення прав боржника за договорами позики.

Зі змісту рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19.02.2014 року, вбачається, що підставою даного позову про оспорювання договорів позики та визнання боржником за цими договорами ТОВ «Нешгруп» були ті самі обставини, на які ОСОБА_1 посилався при оскарженні даного рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15.12.2011 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 листопада 2013 року у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено, при цьому встановлено, що боржником за вказаними договорами позики є ОСОБА_1, а не ТОВ «Нешгруп» ( а.с. 48-53, том 2).

Доводи апелянта, висловлені під час розгляду даної апеляційної скарги на рішення суду про стягнення боргу за договорами позики про те, що загальна сума боргу є меншою та становить 30 000 доларів США, оскільки розписка від 06.11.2010 року на суму 20 000 доларів США містить запис: «20 000 доларів США (15+5)», колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі доводи спростовуються як змістом позовних заяв ОСОБА_1 про визнання договорів позики недійсними, так і рішеннями судів по вказаних справах.

Звертаючись до суду з даними позовними заявами, ОСОБА_1 наголошував, що ним було отримано в борг від ОСОБА_3 грошові кошти в наступних розмірах: 20 000 доларів США за розпискою від 06.11.2010 року, 10 000 доларів США за розпискою від 22.11.2010 року, 5000 доларів США за розпискою без дати; 15 000 доларів США за розпискою без дати. З викладеного вбачається, що апелянт визнавав, що отримання кожної із зазначених сум було підтверджено окремою розпискою.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з правовою позицією, викладеною Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 18.09.2013 року по справі № 6-63цс13, застосування якої в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що між сторонами було укладено договори позики, на підтвердження яких відповідач видав чотири розписки про передачу йому у борг грошових коштів на загальну суму 50 000 доларів США зі сплатою процентів, ставки та періоди сплати яких зазначені у кожній розписці окремо.

Оскільки на час розгляду справи в суді відповідач свої зобов'язання за договорами позики не виконав, заборгованість не повернув, то сума боргу у вищевказаному розмірі з перерахуванням за правилами ст. 533 ЦК України у національну валюту за курсом НБУ на день розгляду справи, а також проценти за користування грошовими коштами, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що проценти за користування позикою не можуть бути стягнуті на користь фізичної особи, оскільки отримання процентів є фінансовою послугою і суперечить вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 30.05.2012 року по справі № 6-48цс12, враховуючи положення: ст. 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка визначає сферу дії цього Закону; ст.1 Закону, що містить вичерпний перелік суб'єктів, на яких поширюється дія цього Закону, та в якій наведено визначення фінансової послуги, вбачається, що сфера дії зазначеного Закону за суб'єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється на: юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами; на фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Оскільки спір виник між фізичними особами про стягнення боргу за договором позики, то право позикодавця, який не є ні юридичною особою, ні суб'єктом підприємницької діяльності, які відповідно до цього Закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг, на отримання від позичальника обумовлених договором позики процентів за користування грошима регулюється ст. ст. 1046-1048 ЦК України, а не вказаним вище Законом.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що ним допущено порушення матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-309, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 грудня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: