АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/796/6296/2014 Головуючий в суді 1 інстанції - ЦимбалІ.К.
Доповідач - Ящук Т.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі Лужецькій І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОС» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрреставрація», треті особи: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Просперіті Хоум», Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві про визнання дій неправомірними, визнання правочину недійсним, скасування правочину, акту, реєстрації, рішення, свідоцтва та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОС» до ОСОБА_2, третя особа: адвокатське об'єднання «Міжнародне об'єднання адвокатів» про стягнення коштів за надання правової допомоги,
встановила:
В листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила: - визнати неправомірними дії ТОВ «ФК «Укрреставрація» в частині відчуження ТОВ «ТОС» приміщення літери А, групи приміщень НОМЕР_1, загальною площею 14,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;
- визнати недійсною угоду № 50 від 15.11.2005 року, укладену між ТОВ «ФК «Укрреставрація» та ТОВ «ТОС»;
- визнати недійсним та скасувати договір доручення № 50 від 15.11.2005 року;
- визнати недійсною та скасувати додаткову угоду до договору доручення № 50 від 25.02.2009 року;
- визнати недійсним та скасувати акт приймання-передачі вбудованого приміщення НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1;
- визнати недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 2439225 від 21.05.2013 року;
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно: серія та номер 3705237, видане 21.05.2013 року на приміщення (літ А), група приміщень НОМЕР_1, загальною площею 14,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідач ТОВ «ТОС» звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що з метою захисту своїх прав товариство вимушено було звернутися за правовою допомогою, витрати на яку складають 10 000 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 січня 2014 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні первісного позову та ухвалити нове, яким задовольнити позов ОСОБА_2 в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказувала, що суд не з'ясував, чи відносилось до категорії приміщень житлового комплексу по АДРЕСА_1 приміщення (в літ.А), група приміщень НОМЕР_1, загальною площею 14,7 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 на момент укладенняугоди № 50 від 15.11.2005 року між ТОВ «ФК «Укрреставрація» та ТОВ «ТОС», що оспорюється.
Крім того, не доведено, що приміщення (в літ.А), група приміщень НОМЕР_1 є нежитловим та не спростовано, що зазначене приміщення є допоміжним, оскільки докази, на які посилається суд в обґрунтування викладеного або відсутні, або стосуються іншої дати. Вважає, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судово-будівельної експертизи.
Не погоджуючись з рішенням, представник ТОВ «ТОС» також звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині вирішення зустрічного позову та ухвалити нове, яким задовольнити зустрічний позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.
Вказував, що на підтвердження понесених збитків суду було надано договір про надання адвокатських послуг №17/12/13 від 17.12.2013 року та відповідну виписку про оплату коштів ТОВ «ТОС». Дані докази повністю підтверджують понесені збитки, а тому немає необхідності надання додаткових доказів на підтвердження понесених збитків. Крім цього враховуючи, що на сьогоднішній день дія договору між сторонами продовжується, то сторони можуть укласти лише проміжний акт наданих послуг, з метою перевірки дотримання вимог закону.
В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_2 та представник ОСББ «Просперіті Хоум» підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_2 та просили її задовольнити; представники відповідачів ТОВ «ТОС» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрреставрація» просили апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а апеляційну скаргу представника ТОВ «ТОС» - задовольнити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 посилається на те, що спірне приміщення є допоміжним приміщенням будинку, який знаходиться на балансі ОСББ «Просперіті Хоум», а тому відповідно до вимог закону позивач є співвласником спірного приміщення, однак не може користуватися ним, оскільки таке приміщення належить на праві власності ТОВ «ТОС», згідно правовстановлюючих документів, які отримані з порушенням вимог закону. Таким чином, укладення вищевказаних договорів та видані правовстановлюючі документи на спірне приміщення порушують право ОСОБА_2, як члена ОСББ та співвласника спірного приміщення, у зв'язку з чим остання вимушена була звернутися до суду з даним позовом.
При вирішенні даного спору судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 з 30.10.2006 року. У вказаному будинку 02.06.2007 року утворено ОСББ «Просперіті Хоум».
25.01.2005 року між ТОВ «Фінансова компанія «Укрреставрація» та ВАТ «Проектно-будівельний комплекс «Схід» ( як забудовником) був укладений генеральний договір № 1 , на виконання якого ТОВ «ФК «Укрреставрація» створено Фонд фінансування будівництва за програмою ВАТ ПБК «Схід» виду А для управління залученими у фізичних та юридичних осіб ( довірителів) коштами на підставі угоди про участь у ФФБ з метою будівництва об'єктів нерухомості та отримання довірителями у власність об'єктів фінансування.
15.11.2005 року між ТОВ «ТОС» як довірителем та ТОВ «ФК «Укрреставрація» як управителем був укладений договір доручення № 50, за яким ТОВ «ТОС» бере участь у Фонді фінансування будівництва та будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 шляхом внесення грошових коштів ( інвестування частки нежитлової площі) з метою отримання у власність 1 кімнати ( кімнати персоналу + підсобні приміщення), адміністративно-офісного призначення № 10, розміщеного на першому поверсі, загальною площею 14,34 кв.м.
18.11.2005 року ТОВ «ТОС» були перераховані ТОВ «ФК «Укрреставрація» грошові кошти в розмірі 71 700 грн. згідно з платіжним дорученням № 569, на підставі чого ТОВ ФК «Укрреставрація» було видане свідоцтво про участь ТОВ «ТОС» у Фонді фінансування будівництва, підтвердження про внесення ним у довірче управління 71 700 грн. та закріплення за ним 14,34 кв.м. ( 100 % загальної площі) об'єкта інвестування: нежитлового приміщення адміністративно-офісного призначення № 10, розміщеного на першому поверсі в буд. АДРЕСА_1.
30.06.2007 року між ВАТ ПБК «Схід» та ТОВ «ТОС» був підписаний акт приймання-передачі вбудованого приміщення НОМЕР_1, загальною площею 15,2 кв.м, розміщеного на першому поверсі літера А за адресою : АДРЕСА_1.
Актом Державної приймальної комісії від 29.02.2008 року вбудовані приміщення, підземний паркінг вказаного житлового будинку були прийняті в експлуатацію.
27.02.2009 року, на підставі додаткової угоди від 25.02.2009 року, укладеної між ТОВ «ФК «Укрреставрація» та ТОВ «ТОС», інвестором було здійснено доплату коштів в розмірі 4300 грн. за різницю площі в 0,86 кв.м., що виникла у зв'язку зі збільшенням загальної площі об'єкта інвестування.
21 травня 2013 року ТОВ «ТОС» отримало свідоцтво про право власності на спірне нежиле приміщення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними укладених ТОВ «ТОС» угод, спрямованих на набуття у власність нежитлового приміщення літера А, групи приміщень НОМЕР_1, загальною площею 14,7 кв.м. по АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані угоди укладені відповідно до вимог закону, і як на час укладення, так і на даний час ці угоди не порушували прав ОСОБА_2, оскільки вона не була власником об'єкту інвестування, де знаходиться спірне приміщення. Також на час укладення оспорюваних угод ОСББ ще не було утворено, і ОСОБА_2 не була його членом. При цьому в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що на час укладення оспорюваних угод ОСОБА_2 належали майнові права, оскільки даних про те, коли саме ОСОБА_2 сплатила 100 % інвестиційних коштів, позивачем не надано.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації за ТОВ «ТОС» спірного об'єкта нерухомості, суд першої інстанції виходив з того, що свідоцтво було видано на підставі укладених договорів та чинного законодавства, після стовідсоткової оплати інвестицій.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування акту прийому-передачі ВАТ ПБК «Схід» ТОВ «ТОС» спірного приміщення від 30.06.2007 року, суд першої інстанції виходив з того, що акт прийому-передачі не є правочином, який може бути скасований або визнаний недійсним, при цьому підписання зазначеного акту жодним чином не впливає на права та обов'язки ОСОБА_2 та не порушує їх.
Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції доказів, висновки суду щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Доводи апеляційної скарги позивача є аналогічними доводам, що викладені нею на обґрунтування позовної заяви, вони були предметом розгляду суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.
Посилання позивача на те, що спірне приміщення є допоміжним приміщенням будинку і є власністю членів ОСББ, на балансі якого знаходиться будинок АДРЕСА_1, а отже - позивач є співвласником даного приміщення, правильно були відхилені судом першої інстанції, оскільки спірне приміщення є вбудованим нежитловим приміщенням і не підпадає під ознаки допоміжного приміщення будинку, що визначені ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», що підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 06.04.2011 року по справі за позовом ТОВ «ТОС» до ВАТ ПБК «Схід», ТОВ «Фінансова компанія «Укрреставрація» про визнання права власності на нежиле приміщення та технічним паспортом, виготовленим Київським міським бюро технічної інвентаризації 30.11.2012 року.
Доводи апелянта про те, що спірне приміщення як допоміжне приміщення співвласників житла зазначене у робочих планах цегляної кладки стін та першого поверху будинку, також були предметом розгляду суду першої інстанції , та правильно не прийняті до уваги, оскільки вказаним рішенням Господарського суду м. Києва від 06.04.2011 року встановлено, що актом Державної приймальної комісії, затвердженим розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації та зареєстрованим в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва, вбудовані приміщення, підземний паркінг житлового будинку прийняті в експлуатацію 29.02.2008 року, і не зазначено, що спірне приміщення є допоміжним.
Посилання апелянта на необхідність проведення судової будівельно-технічної експертизи для визначення, чи було вказане приміщення допоміжним на момент укладення між відповідачами угоди № 50 на виконання робіт від 15.11.2005 року та договору доручення № 50 від 15.11.2005 року про інвестування будівництва нежитлового приміщення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідність збудованих приміщень затвердженій проектній документації було предметом перевірки державної приймальної комісії при прийнятті в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Так, відповідно до п. 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 22.09.2004 року (яка регулювала спірні правовідносини на час їх виникнення), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва,
реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів , їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
Пунктом 8 вказаного Порядку передбачено, що комісія повинна перевірити відповідність, зокрема, архітектурних і конструктивних рішень закінченого будівництвом об'єкта затвердженому проекту.
Відповідно до п. 23 Порядку , вбудовані-прибудовані приміщення у житловому будинку можуть прийматися в експлуатацію за окремим актом, якщо вони згідно з проектною документацією виділені в окремий пусковий комплекс і передбачена їх ізоляція від житлової частини будинку.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.04.2011 року встановлено, що згідно з актом Державної приймальної комісії від 29.02.2008 року, затвердженого та зареєстрованого в установленому законом порядку, вбудовані приміщення, підземний паркінг житлового будинку прийняті в експлуатацію.
Як вбачається з технічних паспортів, складених Київським міським бюро технічної інвентаризації в 2009 та 2012 роках, спірне приміщення є нежитловим (вбудованим) приміщенням.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що спірне нежитлове приміщення не є допоміжним приміщенням в розумінні ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку». Зазначений висновок не спростований затвердженою в установленому законом порядку проектною документацією, на відповідність якій було перевірено приміщення при введенні об'єкта в експлуатацію.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України у п. 5, 8 Постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Обґрунтовуючи порушення свого права оскаржуваними правочинами, апелянт вказує , що порушення її прав відповідачами полягає у тому, що внаслідок укладення угоди № 50 від 15.11.2005 року вона не може належним чином розпоряджатись та користуватись приміщенням в літ. А, група приміщень НОМЕР_1, оскільки воно перебуває у власності ТОВ «ТОС», що спричинило позбавлення позивача та інших співвласників права спільної власності на приміщення, що є предметом оспорюваної угоди.
Проте зазначені доводи колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до Закону України « Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (яким регулювались спірні правовідносини на час їх виникнення), на стадії будівництва об'єкта нерухомого майна (багатоквартирного будинку) відносини між фізичною особою - довірителем та управителем стосуються закріпленого за довірителем об'єкта інвестування.
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що об'єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об'єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном; закріплення об'єкта інвестування за довірителем - це встановлення правовідносин між довірителем та управителем на підставі договору про участь у ФФБ, за яких у довірителя виникає право вимоги на цей об'єкт інвестування в майбутньому.
Відповідно до ст. 15 вказаного Закону, при укладенні договору про участь у ФФБ довіритель обирає конкретний об'єкт інвестування з переліку не закріплених за іншими довірителями об'єктів інвестування, що є у пропозиції управителя. Цей об'єкт інвестування управитель має закріпити за довірителем на умовах Правил ФФБ.
Розмір вимог довірителя на об'єкт інвестування визначається кількістю закріплених за довірителем вимірних одиниць об'єкта інвестування. Управитель після внесення довірителем коштів до ФФБ закріплює за довірителем відповідну кількість вимірних одиниць об'єкта інвестування з урахуванням поточної ціни вимірної одиниці об'єкта інвестування.
Таким чином, враховуючи, що на час укладення оспорюваних угоди № 50 та договору доручення № 50 від 15.11.2005 року між ТОВ ФК «Укрреставрація» як управителем та ТОВ «ТОС» як довірителем, за яким було закріплено об'єкт інвестування - спірне нежитлове приміщення, права та обов'язки позивача ОСОБА_2 стосувались лише закріпленого за нею об'єкта інвестування (квартири), то оспорюваними правочинами її права та інтереси жодним чином не порушувались.
Доводи апелянта про порушення її прав, передбачених ст. 382, 385 ЦК України та Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» колегія суддів вважає безпідставними, оскільки правомочності щодо володіння, користування та розпорядження майном набуваються власником лише з виникненням у нього права власності, яке в свою чергу виникає лише після створення майна як об'єкта нерухомості у порядку, визначеному законом ( ст. 331 ЦК України).
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що ним допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у зустрічному позові ТОВ «ТОС» до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором про надання послуг, оскільки зазначена позовна заява не містить жодної вимоги матеріального характеру та вимог про відновлення порушеного права, на захист якого ТОВ «ТОС» звернувся з даним позовом, адже ґрунтується виключно на відносинах щодо договору про надання адвокатських послуг адвокатським об'єднанням «Міжнародне об'єднання адвокатів» товариству з обмеженою відповідальністю «ТОС» щодо представництва та захисту інтересів замовника - ТОВ «ТОС» при розгляді даної справи за позовом ОСОБА_2
Згідно з положенням ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Виходячи з аналізу ст. ст. 84 та 88 ЦПК України та ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до вимог, встановлених ст.ст. 88, 89 ЦПК України. Згідно зі змістом зазначених положень ЦПК України вирішення судом питання про судові витрати відбувається лише в порядку, визначеному відповідними нормами вказаного процесуального закону.
Отже витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката, понесені ТОВ «ТОС» у зв'язку з реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді справи в порядку цивільного судочинства. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом, і не можуть бути предметом зустрічного позову «про стягнення коштів за договором про надання послуг».
Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Таким чином, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про відсутність підстав для стягнення витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн., оскільки представником ТОВ «ТОС» не надано до суду першої інстанції розрахунку розміру витрат - вартості наданої правової допомоги із зазначенням вчинених процесуальних дій та витраченого часу, враховуючи, що ст. 1 вказаного Закону встановлено виключний перелік видів правової допомоги, за які може бути стягнута компенсація. Зазначена у договорі сума 10000 грн. як вартість «юридичного обслуговування» не містить жодних розрахунків цих витрат та будь-яким чином не обґрунтована.
Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційних скаргах, висновків суду не спростовують, а тому рішення скасуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-309, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОС» - відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 січня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді: