АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції: Оксюта Т.Г.

№ 22-ц/796/7780/2014 Доповідач: Шебуєва В.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2014 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва

в складі: головуючого-судді Шебуєвої В.А.,

суддів Українець Л.Д., Оніщука М.І.,

при секретарі Троц В.О.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 квітня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28 квітня 2014 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 03-867/08-А від 07 лютого 2008 року, укладений ним з ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»; стягнути з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його користь у якості відшкодування заподіяної шкоди в порядку ст. ст. 216 та 230 ЦК України 200 548,88 грн. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що до укладення оспорюваного договору йому не було надано інформацію, про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, тип відсоткової ставки, необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те від кого споживач може одержати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Замовчавши про наявність інших форм кредитування, можливо більш вигідних для нього, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з метою отримання надприбутків ввів його в оману та нав'язав даний кредит. Вважає, що судом було порушено положення п. п. 3.7., 3.8. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, а також п.п. в, г, з, и, і ч. 2 ст. 11, ст. 15, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 229, 230 ЦК України.

В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, повідомлений про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у відсутність апелянта.

Представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Вислухавши пояснення представника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07 лютого 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (банк), та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір № 03-867/08-А. Відповідно до умов договору банк надав позичальнику в тимчасове користування для придбання автомобіля на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні кошти в сумі 12 372,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 10,2 процентів річних, а позичальник зобов'язався повернути повністю отримані за договором кредитні ресурси до 06 лютого 2015 року шляхом внесення на позичковий рахунок щомісячних ануїтетних платежів в розмірі 207,34 доларів США відповідно до графіку зниження розміру заборгованості, який є невід'ємною частиною цього договору (а. с. 4-8).

ОСОБА_1 порушив в судовому порядку питання про визнання недійсним кредитного договору № 03-867/08-А від 07 лютого 2008 року, а також стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його користь у якості відшкодування заподіяної шкоди в порядку ст. ст. 216 та 230 ЦК України 200 548,88 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вказаний договір було укладено з використанням ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» нечесної підприємницької практики; при укладенні вищезазначеного кредитного договору банк не надав йому інформацію про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, інформацію про платежі споживача. Крім того, його не було ознайомлено з умовами кредиту, зі строком кредитного договору, протягом якого діятимуть умови договору та з порядком інформування споживача про їх зміну, з наявною формою кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; типом відсоткової ставки; необхідністю здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковим режимом сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування відповідно до вимог п.п. в, г, з, и, і ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. п. 3.7., 3.8. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168. Окремі положення договору не відповідають вимогам чинного законодавства.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1, 3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Також, відповідно до положень п. п. 2.1., 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Згідно з п. п. 3.7., 3.8. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168 якщо умовами кредитного договору передбачено або допускається використання кількох альтернативних варіантів надання банківських послуг, які є супутніми до кредитної операції (зокрема погашення заборгованості готівковими коштами до банку або шляхом безготівкового розрахунку), банк зобов'язаний надати клієнту вичерпну інформацію про вартість кожного з альтернативних варіантів надання послуг. У разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою практикою. Нечесна підприємницька практика забороняється.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину

Як було встановлено, під час укладання договору, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», керуючись ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. п. 2.1, 2.4 та 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та скупну вартість кредиту, надав клієнту в письмовій формі для ознайомлення розроблену банком довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, детальну інформацію про сукупну вартість кредиту, що підтверджується відповідним Графіком платежів, а також інформацію про всі витрати, пов'язані з одержанням кредиту, що зазначені в інформаційному блоці заяви (оферти) клієнта. ОСОБА_1 надав своє письмове підтвердження споживача про ознайомлення в повному обсязі з наступною інформацією: кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування, дату видачі кредиту, відсоткову ставку, суму, на яку кредит виданий, варіанти повернення кредиту, можливість дострокового повернення кредитних коштів, а також відповідальність сторін за невиконання або порушення умов договору (а. с. 101-105).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі ненадання інформації, зазначеної цією статтею суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону, що не передбачає, як наслідок, визнання договору недійсним.

ОСОБА_1 не звертався до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» із заявами про надання додаткової інформації або роз'яснення певних положень договору, а також не скористався правом на відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також, ОСОБА_1 не надав суду будь-яких належних доказів на підтвердження введення його ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в оману, а також на підтвердження того, що умови кредитного договору є несправедливими. При цьому, відповідно до змісту ст. ст. 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» саме по собі ненадання або неповне надання інформації не свідчить про введення особи в оману.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції положень п. п. 3.7., 3.8. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, а також підпунктів «в», «г», «з», «и», «і» ч. 2 ст. 11, ст. 15, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 229, 230 ЦК України є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді