Справа № 354/802/13-ц

Провадження по справі № 2/354/12/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2014 року м.Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді Марчака Ю.І

секретаря Савчук М.І.

представника позивача ОСОБА_1 представника відповідачів ОСОБА_2

представника ОСОБА_3 ОСОБА_4

представник Поляницької сільської ради - Борисевич В.М.

представник, Обласного комунального підприємства "Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації"-

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Яремче цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання недійсним договору оренди та зустрічний позов ОСОБА_3 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору до ОСОБА_7, виконавчого комітету Поляницької сільської ради, Обласного комунального підприємства "Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_6, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору оренди, визнання недійсним та скасування п.2 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №167-22-2012р. від 23.08.2012 року, про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, про визнання права власності на нежитлові будівлі,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_6 звернулась до суду із позовною заявою про визнання недійсним договору оренди.

В судовому засіданні представник ОСОБА_6- ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та суду пояснив, що ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_7 26.03.1997року зареєстрували шлюб . Відповідно до вимог ст.ст. 7; 60-63 СК України , ст.368 ЦК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові.

В період перебування в шлюбі подружжям було збудовано готельно-ресторанний комплекс , загальною площею 1628,8 кв.м., житловою площею 1278,3 кв.м.. Чоловік позивачки отримував дозвіл на початок будівництва, як фізична особа, а не як суб'єкт підприємницької діяльності, будував готельно-ресторанний комплекс також як фізична особа і всі документи про закінчення будівництва та оформлення права власності подавались ОСОБА_7 як фізичною особою. Будівництво вказаного об'єкта було закінчено в 2012році і одразу ж відповідач ОСОБА_7 звернувся до виконкому Поляницької сільської ради із заявою про оформлення на себе одноособово права власності на вказаний майновий комплекс. Виконавчий комітет Поляницької сільської ради своїм рішенням від 23 серпня 2012 року №167-22-2012р оформив право власності на ОСОБА_7 на вказаний готельно-ресторанний комплекс, загальною площею 1628,8 кв.м., житловою площею 1278,3 кв.м., в АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Поляницької сільської ради від 30.08.2012 серії САЕ №290186. Фактично виконавчий комітет Поляницької сільської ради без згоди позивачки оформив на ОСОБА_7 право власності на готельно-ресторанний комплекс.

Відповідно до вимог ст.54 СК України позивачка як дружина ОСОБА_7 . має рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї, а сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства, одночасно усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності.

Однак ОСОБА_7 покинув позивачку з трьома малолітніми дітьми і щоб унеможливити для неї використання спільного майна - знехтував вимоги наведених норм закону і принизивши її честь і гідність - порушуючи рівність у шлюбних відносинах, не дотримуючись та порушуючи вимоги норм закону, щодо засад справедливості, добросовісності та розумності, відповідності дій до моральних засад суспільства та навіть не поставивши позивачку до відома і без її згоди 21 жовтня 2012 року уклав договір оренди готельно-ресторанного комплексу у АДРЕСА_1 з ОСОБА_8, а всі отримані за договором оренди кошти звернув на свою користь та на користь своєї коханки.

Під час розгляду справи в суді відповідач надав в судовому засіданні додаткову угоду від 21.09.2013р. до договору оренди майна від 21 жовтня 2012р. про припинення дії Договору оренди майна від 21.10.2012р. за взаємною згодою з 21.10.2013р., що передбачено п.3.2 договору оренди майна від 21.10.2012р.. Однак відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 одразу ж уклали повторно аналогічний правочин. Так 22 жовтня 2013р. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 уклали між собою аналогічний договір оренди майна приміщення готельно-ресторанного та адміністративно - господарського комплексу загальною площею 1628,8 метрів квадратних, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, змінивши тільки строк оренди який складає 6 (шість) місяців з моменту прийняття об'єкта, що орендується.

Вказаний договір оренди майна від 22.10.2013року було укладено в супереч укладеному ОСОБА_7 та ОСОБА_3 договору суперфіцію від 27.12.2011р. . Відповідно до умов договору суперфіцію ОСОБА_7 передав ОСОБА_3 земельну ділянку в строкове безоплатне спільне користування з метою здійснення суперфіціарієм будівництва та подальшої експлуатації об'єктів нерухомості. Вказаний договір суперфіцію від 27.12.2011р. на сьогоднішній день є законним і має державну реєстрацію речових прав за №1561294 від 08.07.2013р.. Тому дії ОСОБА_7 , який уклав із ОСОБА_8 договір оренди майна суперечать вимогам ст.. 796 ЦК України , а саме , що одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорах оренди майна взагалі про земельну ділянку нічого не зазначено. Зазначені вимоги норми ст.796 ЦК України - не можуть бути виконані відповідачем ОСОБА_7 тобто в ОСОБА_8 можуть виникнути перешкоди у оренді майна і в подальшому позивачка , як особа якій на праві спільної сумісної власності належить готельно-ресторанний комплекс може нести майнову відповідальність перед ОСОБА_8

Враховуючи неправомірні дії відповідачів та порушення права власності позивачки на володіння та розпорядження готельно-ресторанний комплекс яке належить їй на праві спільної сумісної власності просить визнати недійсними договори оренди майна приміщення готельно-ресторанного та адміністративно-господарського комплексу загальною площею 1628,8 метрів квадратних, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 від 21 жовтня 2012р. та від 20 жовтня 2013р., які укладені між ОСОБА_7 та ОСОБА_8. Представник ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не визнав в повному обсязі та суду пояснив , що відповідачами 21.10.2012року було укладено договір оренди майна . Через рік 21.09.2013року ОСОБА_7 та представник ОСОБА_8 уклали додаткову угоду до договору оренди майна від 21.10.2012року , якою сторони вирішили припинити дію договору оренди майна від 21.10.2012року. Оскільки у відповідності до п.3.2 договору оренди від 21.10.2012 року укладено додаткову угоду про припинення дії зазначеного договору оренди з 21.10.2013 року, а тому вважає, що предмет спору відсутній, оскільки на даний час договір втратив свою юридичну силу і позов в цій частині слід залишити без розгляду.

Позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання недійсним з тих же підстав договору оренди від 20.10.2013 року не ґрунтуються на законі, а тому до задоволення не підлягають. Так відповідно до положень ст.ст.2, 65 СК України укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Статтями 205, 207, 208, 639 ЦК України передбачена форма договору, зокрема, у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Згідно положень ч.1 ст.209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Вимогами ст..793 ЦК України передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Оскільки договір оренди від 21.10.2012 року був укладений терміном на 1 рік, а договір оренди від 20.10.2013 року укладений терміном на 6 місяців, то законом не передбачено нотаріальної форми його посвідчення, а звідси, посилання позивача на положення вимог ч.3 ст.65 СК України є недоречними і безпідставними. Готельно-ресторанний комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до свідоцтва про право власності, оформлений на ім'я ОСОБА_7, який є суб'єктом господарювання - фізичною особою і зводився для здійснення підприємницької діяльності, а тому всі відносини з приводу його використання повинні регулюватись Господарським кодексом України, оскільки відповідно до положень його ст.2 він визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно ст.3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Відповідно до положень ст.134 ГК України суб'єкт господарювання. який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Вимогами п.29 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" визначено, що відповідно до положень статей 57,61 СК України та ст.52 ЦК України майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності. Статтею 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Відповідно до вимог ст.180 цього ж Кодексу визначено істотні умови господарського договору. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

В договорі оренди від 20.10.2013 року, який оспорюється позивачкою, передбачені істотні умови господарського договору, а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним. З огляду на викладене вважає, що і з цих підстав заявлені позивачкою вимоги не грунтуються на законі, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Також не підлягають до задоволення вимоги ОСОБА_3 з наступних підстав. Так ОСОБА_7 приходиться племінником ОСОБА_3. З 2000року по 2009рік між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 мали місце різноманітні фінансові зобов'язання і на початок 2010року сталось так , що ОСОБА_3 заборгував ОСОБА_7 приблизно біля 210тисяч доларів США . Приблизно в кінці 2009року ОСОБА_7 вирішив збудувати готельно-ресторанний комплекс і з цією ідеєю поділився з ОСОБА_3, який погодився взяти участь в будівництві . Відповідно до домовленості ОСОБА_3 зобов'язувався заборговані кошти вкласти в будову , а в подальшому вкласти також і свої кошти і в залежності від розміру вкладень розділити створену власність. На придбання земельної ділянки в ОСОБА_9 ОСОБА_3 витратив 15000доларів, а він 130000доларів США. Після початку будівництва ОСОБА_3 усунувся від фінансування будови та практично не повертав заборговану суму. Всього за 2010-2011роки ОСОБА_3 повернув ОСОБА_10 80000доларів США. Оскільки в ОСОБА_7 не було достатньо коштів для оплати вартості будівельних матеріалів та праці будівельників то відповідач змушений був позичати кошти і за період 2010-2011років ОСОБА_7 позичив 495000доларів США.

24.11.2011року ОСОБА_3 зустрівся з ОСОБА_7 і сторони погодили , що ОСОБА_3 в рахунок погашення свого боргу перед відповідачем та боргу ОСОБА_7 перед третіми особами, передасть ОСОБА_7 495000доларів США , а взамін ОСОБА_3 набуде права на 9/10частин готельно-ресторанного комплексу. На виконання вказаних домовленостей 27.12.2011року сторони уклали договір суперфіцію відповідно до якого ОСОБА_7 передавав в оренду на 30років ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва та подальшої експлуатації об'єктів нерухомості згідно проекту будівництва та набуття в послідуючому права спільної часткової власності , тобто ОСОБА_7 буде належати 1/10 частин , а ОСОБА_3 9/10 частин . Згідно усної домовленості ОСОБА_3 200000доларів США мав передати 31.12.2011року , а решту суми протягом двох наступних місяців. Однак 31.12.2011року ОСОБА_7 став учасником сімейної сварки між подружжям ОСОБА_3 . Підчас вказаної сварки ОСОБА_7 став на захист дружини ОСОБА_3, що останньому не сподобалось і ОСОБА_3 одразу ж вигнав ОСОБА_7 та повідомив при цьому , що жодних коштів ОСОБА_7 не виплатить , а всю будівлю відповідно до договору суперфіцію оформить на себе.

Через декілька днів ОСОБА_7 спробував помиритись із ОСОБА_3 однак той відмовився з ним зустрічатись. Оскільки ОСОБА_7 не мав змоги повернути раніше отриману позику то на вимогу кредиторів 14.04.2012року змушений був укласти договір іпотеки на земельну ділянку на які було збудовано готель. Одночасно ОСОБА_7 почав готувати документи для отримання свідоцтва про право власності на готельно-ресторанний комплекс. Закінчивши будівництво та отримавши 27.07.2012року декларацію про готовність об'єкта до експлуатації ОСОБА_7 01.08.2012року звернувся із заявою до виконавчого комітету Поляницької сільської ради з проханням оформити право власності на готельно-ресторанний комплекс в АДРЕСА_1. Вказане звернення ОСОБА_7 було розглянуто і виконавчий комітет Поляницької сільської ради своїм рішення №167-22-2012р. від 23 серпня 2012 року надав ОСОБА_7 дозвіл на оформлення права власності на готельно-ресторанний комплекс, загальною площею 1628,8 кв.м., житловою площею 1278,3 кв.м., який збудований в 2012 році в АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Поляницької сільської ради від 30.08.2012 серії САЕ №290186.

Частина світлокопій квитанцій, накладних, касових ордерів та інших фінансових документів, які надав представник ОСОБА_3 суду фактично були вилучені з його кімнати в готелі ОСОБА_3 та його родичами, коли останні на початку 2012року захопили готельно-ресторанний комплекс. Жодних письмових доказів, які б підтверджували наявність заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_7 у ОСОБА_7 не має .

Окрім викладеного вимоги ОСОБА_3 не підлягають до задоволення також і з наступних підстав . Вимоги ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на зазначені нежитлові будівлі ґрунтуються на договорі суперфіції від 27.12.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_7 передав ОСОБА_3 йому в строкове безоплатне спільне з суперфіціаром користування на 30 років, земельну ділянку за адресою; АДРЕСА_2 для здійснення суперфіціарієм будівництва та подальшої експлуатації об'єктів нерухомості на праві спільної власності в частинах 1/10 суперфіціара та 9/10 суперфіціарія. Виходячи із змісту вказаного договору ОСОБА_7 надаючи земельну ділянку під забудову, як суперфіціар, отримує частку у власності на об'єкти будівництва. В той же час ОСОБА_3 в своїх вимогах просить визнати за ним право власності на весь готельно-ресторанний комплекс, тобто його вимоги в цій частині взагалі не мають будь яких законних правових підстав.

При вирішенні справи просить врахувати, що договір суперфіції був укладений 27.12.2011 року і на той час на земельній ділянці ОСОБА_7 , уже було зведено будівлі . Тому ОСОБА_7 не міг реально в грудні 2011року передати ОСОБА_3 під будівництво земельну ділянку в розмірах, визначених договором суперфіції. Тобто твердження ОСОБА_7, що ОСОБА_3 зобов'язувався відшкодовувати йому обумовлену вартість частини готельно-ресторанного комплексу, якою він мав розрахуватись за отримані в борг та витрачені на будівництво готельно-ресторанного комплексу грошові кошти є об'єктивними . Відповідно до п. 5.5 договору суперфіції було передбачено, що він підлягає державній реєстрації. Однак ОСОБА_3 договір суперфіцію до державного реєстру до 08.07.2013 року так і не вніс. Вимогами п.г ч.1 ст.4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно . Відповідно до ст.210 ЦК України такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Згідно ч.3 ст. 640 ЦК договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Оскільки укладений 27.12.2011 року договір суперфіції був зареєстрований лише 08.07.2013 року, тобто через рік після оформлення ОСОБА_7 права власності на готельно-ресторанний комплекс, то з цього часу в ОСОБА_3 могли виникати права та обов'язки, що витікають з договору суперфіцію .

Відповідно до вимог ст.. 206, 208, 215 , 218 ЦК України ОСОБА_3 не може показами свідків доводити факт створення разом із ОСОБА_7 сумісної власності готельно-ресторанного комплексу. Також відповідно до діючого законодавства ОСОБА_3 не може обґрунтовувати свої вимоги посилаючись на усну домовленість з ОСОБА_7 на спільне будівництво готельно-ресторанного комплексу. Квитанції, чеки, накладні , які надані ОСОБА_3 в обґрунтування позовних вимог є неналежними доказами, оскільки отримані та завірені адвокатом ОСОБА_5, який приймав участь у справі в якості представника на підставі довіреності, а не в якості адвоката. Вказані документи не містять даних про особу , яка дійсно отримувала матеріальні цінності, а тому не може свідчити про отримання їх саме ОСОБА_3 і використання придбаних товарів в ході будівництва готельно-ресторанного комплексу. Вказані твердження суперечать вимогам закону та не підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому не може бути підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_3.

Відповідач ОСОБА_7 надав суду достатню кількість доказів( договір позики та іпотечний договір, які ніким не оспорені), які підтверджують , що саме ОСОБА_7 за свої кошти збудував готельно-ресторанний комплекс. Укладення договору суперфіції було наслідком досягнутих між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 домовленостей про спрощену і дешевшу форму придбання останнім у власність 9/10 готельно-ресторанного комплексу. Враховуючи викладене просить в задоволенні вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі .

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 підтримав в повному обсязі та суду пояснив, що договори оренди майна приміщення готельно-ресторанного та адміністративно-господарського комплексу загальною площею 1628,8 метрів квадратних, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 від 21 жовтня 2012р. та від 20 жовтня 2013р., які укладені між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є незаконними оскільки порушують права ОСОБА_3 , як власника переданого в оренду майна готельно-ресторанного та адміністративно-господарського комплексу .

Приблизно десь в 2010році ОСОБА_3 та ОСОБА_7 уклали усну угоду про будівництво готельно-ресторанного комплексу в АДРЕСА_2. Згідно домовленості проектування об'єкта готельно-ресторанного комплексу було здійснено на замовлення і за рахунок ОСОБА_3 . В подальшому все будівництво вказаного готельно-ресторанного комплексу проведено також за кошти ОСОБА_3, що підтверджується показами свідків , які безпосередньо виконували будівельні роботи, платіжними документами із яких вбачається , що ОСОБА_3 за свої кошти оплатив вартість будівельних матеріалів. На ОСОБА_7 було покладено обов'язки прораба , який повинен був слідкувати за будівництвом та здійснювати розрахунок із робітниками. Після закінчення будівництва згідно усної домовленості ОСОБА_7, як особа , що добросовісно допомагала ОСОБА_3 ставав власником 1/10 частини готельно-ресторанного комплексу, а ОСОБА_3 ставав власником 9/10 частин готельно-ресторанного комплексу . В кінці 2011року, коли фактично вже було збудовано готельно-ресторанний комплекс, сторони викликали архітектора для уточнення проектної документації та внесення коректування в проект . Тоді ж перед здачею комплексу в експлуатацію та оформлення права власності на спірний об'єкт сторони погодили, що слід ввести співзабудовником готельного комплексу ОСОБА_3 і переоформити документацію на двох. Після уточнення в обласній інспекції держархбудконтролю, яким чином ввести ОСОБА_3 співзабудовником їм було рекомендовано укласти договір суперфіцію у нотаріуса.

Тому 27.12.2011року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір суперфіції. Згідно п.1.1 суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає в строкове безоплатне спільне з суперфіціаром користування земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 для розміщення готельно-ресторанного комплексу. Згідно п. 1.2 земельна ділянка надається в користування з метою здійснення суперфіціарієм будівництва та подальшої експлуатації об'єктів нерухомості на праві спільної власності в частинах 1/10 суперфіціара та 9/10 суперфіціарія. Згідно п.3.1 договору, його укладено на 30 років. Із наведених умов договору, а також п.п. 2.3, 8.3.3, 8.4.3, 9.1 договору однозначно слідує, що будівництво на земельній ділянці має здійснювати саме ОСОБА_3 , як суперфіціарій, а натомість здаючи земельну ділянку під забудову, відповідач, як суперфіціар, отримає частку у власності на об'єкти будівництва.

Законодавством України було встановлено, що договір суперфіцію підлягав державній реєстрації. Сторони погодили , що державну реєстрацію договору суперфіцію здійснить відповідач. На той час між сторонами були хороші родинні стосунки і тому ОСОБА_3 не мав підстав сумніватись в тому , що ОСОБА_7 не здійснить реєстрацію договору. Оскільки відповідач ОСОБА_7 зобов'язався особисто подати до державної реєстрації та зареєструвати договір суперфіцію то ОСОБА_3 передав відповідачу свій примірник договору. Однак, відповідач неправомірно, з метою уникнути реєстрації за ОСОБА_3 права на забудову земельної ділянки, приховав обидва примірники договору та ухилився від подання його для реєстрації.

В липні 2012року ОСОБА_7 звернувся до виконавчого комітету Поляницької сільської ради із заявою про реєстрацію його власником готельно-ресторанного комплексу. Здійснюючи реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_7 приховав наявність укладеного договору суперфіції, видаючи себе за єдину особу, яка здійснювала будівництво. Вказана заява була розглянута і 30 серпня 2012 року виконавчим комітетом Поляницької сільської ради було видано ОСОБА_7 свідоцтво про право власності на нерухоме майно, на підставі рішення виконкому №167-22-2012 від 23.08.2012. Тобто отримавши пакет документів виконавчий комітет Поляницької сільської ради без належної перевірки , щодо відсутності обтяжень на спірне майно , прийняв рішення про оформлення права власності за ОСОБА_7 та видав йому свідоцтво про право власності на нерухоме майно, надавши, у такий спосіб, вказаному відповідачу можливість незаконно заволодіти майном ОСОБА_3 . Вказане свідоцтво про право власності на нерухоме майно є незаконним та таким, що порушує права ОСОБА_3 . Оскільки вказані акти виконавчого комітету Поляницької сільської ради порушують право власності ОСОБА_3 на спірне майно то вони підлягають скасуванню.

При реєстрації на ОСОБА_7 права власності на готельно-ресторанний комплекс, виконавчий комітет Поляницької сільської ради також не дав належної оцінки тому, що частина збудованої будівлі знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_3

Оскільки, право забудови земельної ділянки не було зареєстровано виключно через неправомірні дії ОСОБА_7 , а будівництво проведено за кошти ОСОБА_3 та враховуючи приписи ст.ст. 16, 392 ЦК України щодо способів захисту порушеного цивільного права та гарантій ефективного засобу юридичного захисту, право ОСОБА_3 може бути відновлено шляхом визнання права власності на збудоване на земельній ділянці нерухоме майно. Просить врахувати , що ОСОБА_7 незаконно набув право власності на готельно-ресторанний комплекс тому всі його подальші дії з розпорядження майном також є незаконними. Враховуючи викладене договір оренди від 21.10.2012року та від 20 жовтня 2013 року укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 слід визнати недійсними.

Відповідно до вимог ст.. 25 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Враховуючи викладене рішення про реєстрацію права власності державного реєстратора ОКП «Коломийське МБТІ», винесене на підставі оскаржуваних свідоцтва про право власності на нерухоме майно також підлягає скасуванню.

Слід також врахувати, що ОСОБА_7 вчинив протиправні дії, в результаті яких заволодів майном ОСОБА_3 і в тривалий період часу не допускає ОСОБА_3 користуватись готельно-ресторанним комплексом , відповідно в позивача, існують підстави передбачати можливість вчинення ОСОБА_7 дій, які можуть порушувати право власності в майбутньому. Тому відповідно до вимог ч.2 ст. 386, 391 ЦК України просить забезпечити реальну можливість судового захисту права власності ОСОБА_3 , як власника та можливість виконати рішення суду і слід зобов'язати ОСОБА_7 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права власності, шляхом звільнення спірного майна та утриматись від вчинення будь-яких дій, що можуть порушити право власності позивача у майбутньому. Аналогічні обов'язки повинні бути покладені на ОСОБА_8 , оскільки зараз спірне майно перебуває у володінні останнього.

Враховуючи вищенаведене просить визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №167-22-2012р. від 23 серпня 2012 року в частині оформлення права власності ОСОБА_7 на готельно-ресторанний комплекс, загальною площею 1628,8 кв.м., житловою площею 1278,3 кв.м., який збудований в 2012 році в АДРЕСА_1. Визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Поляницької сільської ради від 30.08.2012 серії САЕ №290186. Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.08.2012 серії САЕ №290186. Визнати за ОСОБА_3 право власності на нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_1, до складу яких входять: готельно-ресторанний комплекс, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 1243,2 кв.м., адміністративно-господарський корпус, зазначений в плані літерою «Б», загальною площею 385,6 кв.м., навіс, зазначений в плані літерою «В», навіс, зазначений в плані літерою «Г», альтанку, зазначену в плані літерою «Д», альтанку, зазначену в плані літерою «Е», ворота, зазначені в плані літерами «N» і «N1», огорожу, зазначену в плані літерою «N2», септики, зазначені в плані літерами «N3»-«N9». Зобов'язати ОСОБА_7, ОСОБА_8 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права користування і розпорядження нежитловими будівлями за адресою АДРЕСА_1 до складу яких входять: готельно-ресторанний комплекс, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 1243,2 кв.м., адміністративно-господарський корпус, зазначений в плані літерою «Б», загальною площею 385,6 кв.м., навіс, зазначений в плані літерою «В», навіс, зазначений в плані літерою «Г», альтанку, зазначену в плані літерою «Д», альтанку, зазначену в плані літерою «Е», ворота, зазначені в плані літерами «N» і «N1», огорожу, зазначену в плані літерою «N2», септики, зазначені в плані літерами «N3»-«N9», шляхом їх звільнення. Заборонити ОСОБА_7 вчиняти дії, які можуть порушити право власності ОСОБА_3 на нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_1 до складу яких входять: готельно-ресторанний комплекс, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 1243,2 кв.м., адміністративно-господарський корпус, зазначений в плані літерою «Б», загальною площею 385,6 кв.м., навіс, зазначений в плані літерою «В», навіс, зазначений в плані літерою «Г», альтанку, зазначену в плані літерою «Д», альтанку, зазначену в плані літерою «Е», ворота, зазначені в плані літерами «N» і «N1», огорожу, зазначену в плані літерою «N2», септики, зазначені в плані літерами «N3»-«N9». Визнати недійсним договір оренди від 20 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8. Всі судові витрати в сумі 3441грн. просить стягнути з відповідачів в користь ОСОБА_3

Представник виконавчого комітету Поляницької сільської ради - Борисевич В.М. в судовому засіданні позов не визнав та суду пояснив , що 15.03.2010року ОСОБА_7 набув право власності на земельну ділянку площею 0,0968 га , яка знаходиться в АДРЕСА_1. Одразу ж в 2010році ОСОБА_7 виготовив та отримав державний акт на вказану земельну ділянку. Після виготовлення проектно-технічної документації Поляницька сільська рада своїм рішенням № 19-2010 від 16.03.2010 року надала ОСОБА_7 дозвіл на будівництво готельно-ресторанного комплексу в АДРЕСА_1.

Після закінчення будівництва готельно-ресторанного комплексу 01.08.2012року ОСОБА_7 звернувся із заявою до виконавчого комітету Поляницької сільської ради з проханням оформити право власності на готельно-ресторанний комплекс в АДРЕСА_1. До вказаного клопотання відповідач долучив декларацію про готовність об'єкта до експлуатації від 27.07.2012року. Звернення ОСОБА_7 було розглянуто і виконавчий комітет Поляницької сільської ради своїм рішення №167-22-2012р. від 23 серпня 2012 року надав ОСОБА_7 дозвіл на оформлення права власності на готельно-ресторанний комплекс, загальною площею 1628,8 кв.м., житловою площею 1278,3 кв.м., який збудований в 2012 році в АДРЕСА_1. В подальшому ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Поляницької сільської ради від 30.08.2012 серії САЕ №290186.

Всі дії виконавчого комітету були правомірними і законними. Жодних порушень діючого законодавства при оформленні права власності на готельно-ресторанний комплекс в АДРЕСА_1 виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не було допущено. Про те , що вказаний готельно-ресторанний комплекс має обтяження у вигляді укладеного договору суперфіцію їм не було відомо. Виконавчим комітетом було оформлено право власності тільки на ОСОБА_7 тому , що дружина відповідача ОСОБА_6 не зверталась із таким проханням , а також тому , що державний акт на землю і всі технічні документи було виготовлено на ОСОБА_7 В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 просить відмовити.

Представник обласного комунального підприємства "Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" в судове засідання не з'явився повторно хоча про день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно і належним чином.

Суд заслухавши пояснення сторін та свідків вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази вважає, що позовні вимоги ОСОБА_6 підлягають до часткового задоволення, а вимоги ОСОБА_3 до повного задоволення з наступних підстав.

Із свідоцтва про шлюб вбачається , що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебувають в шлюбі.(т1 а.с.4)

Згідно договору оренди майна від 21.10.2012року вбачається , що ОСОБА_7 уклав з ОСОБА_8 договір оренди готельно-ресторанного комплексу на АДРЕСА_1.(т1 а.с.5-8)

Із свідоцтв про реєстрацію вбачається , що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстровані як фізичні особи підприємці. (т1 а.с.41-42)

Згідно додаткової угоди до договору оренди майна від 21.09.2012року вбачається , що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 припинили дію договору оренди майна від 21.10.2012року з 21.10.2013року. (т1 а.с.43) Оскільки вказаний договір припинив свою дію то вимоги ОСОБА_6 в цій частині не підлягають до задоволення і в цій частині в задоволенні позову слід відмовити.

Згідно договору оренди майна від 20.10.2013року та акту приймання передачі майна від 20.10.2013року вбачається , що ОСОБА_7 уклав з ОСОБА_8 договір оренди готельно-ресторанного комплексу на АДРЕСА_1 та одразу ж передав в оренду вказане майно. Відповідно до п. 3.2 вказаного договору строк оренди складає 6-місяців. Після закінчення строку дії цього договору оренди , орендар має переважне право його поновлення на новий строк . У разі , якщо жодна сторона в термін за один місяць до закінчення даного договору письмово не повідомить про намір його розірвати , даний договір автоматично продовжується на строк , визначений п.3.1 даного договору (т1 а.с.63-65). Представник ОСОБА_7 та ОСОБА_8. не надав суду письмового підтвердження про припинення оренди готельно-ресторанного комплексу.

Із заяви ОСОБА_6 від 13.09.2012р. вбачається , що остання надала згоду ОСОБА_7 на позику грошей та передачу в іпотеку майна для забезпечення виконання зобов'язань за договором позики.(т1 а.с.40) ) Із договору позики грошей від 21.09.2012року вбачається , що ОСОБА_7 позичив в ОСОБА_11 500128грн. (т1 а.с.116) Згідно змісту іпотечного договору від 21.09.2012року вбачається, що ОСОБА_7 за вказаним договором забезпечив виконання своїх зобов'язань , що виникли в нього на підставі договору позики грошей отриманих 21.09.2012року в сумі 500128грн.(т1 а.с.114-115) Із вказаних документів вбачається , що ОСОБА_7 уклав договір позики після отримання свідоцтва про право власності на готельно-ресторанний комплекс. І всю суму коштів ОСОБА_7 отримав в день укладення договору позики тобто 21.09.2012року , а не здійснював реструктуризацію раніше отриманих коштів.

Відповідач ОСОБА_7 не надав суду жодного доказу , який би підтверджував, що ОСОБА_3 станом на 01.01.2010року заборгував ОСОБА_7 210000доларів США. Тому вказані заперечення ОСОБА_7 суд вважає неправдивими.

Із змісту розписок (т1.а.с.156-170) вбачається , що ОСОБА_7 отримав в ОСОБА_11 в період 2010-2011років 495000доларів США і вказані боргові розписки перебувають в нього, що може свідчити про повернення боргу. Відповідач ОСОБА_7 не надав суду документальних підтверджень, що вказані кошти були ним потрачені на будівництво готельно-ресторанного комплексу в АДРЕСА_1.

Із змісту п.2 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №167-22-2012р. від 23 серпня 2012 року вбачається , що за ОСОБА_7 визнано та дозволено оформлення права власності на готельно-ресторанний комплекс, загальною площею 1628,8 кв.м., житловою площею 1278,3 кв.м., який збудований в 2012 році в АДРЕСА_1.(а.с.111) Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Поляницької сільської ради від 30.08.2012 серії САЕ №290186 вбачається , що одноосібним власником на готельно-ресторанний комплекс, загальною площею 1628,8 кв.м., житловою площею 1278,3 кв.м., який збудований в 2012 році в АДРЕСА_1 є ОСОБА_7(а.с.112). Факт реєстрації ОСОБА_7 за собою права власності на спірне майно підтверджується витягом про державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.08.2012 серії САЕ №290186 (а.с 113).

Із постанови про визнання речовими доказами, протоколу огляду предметів (т.2 а.с.3-14), вбачається , що до матеріалів кримінального провадження №12012090110000008 було долучено накладні . товарні чеки , рахунки на яких зафіксовано витрати на будівництво готельно-ресторанного комплексу. Із світлокопій товаро-транспортних накладних, квитанцій (т.2 а.с.97-120) вбачається, що частина вказаних документів виписана на ОСОБА_3. Окремі товарні чеки виписані свідком ОСОБА_12. Також є фінансові документи виписані без відмітки хто отримував товар та хто відпускав. Із письмових заперечень ОСОБА_7 вбачається, що частина вказаних документів позивачем ОСОБА_3 були без його згоди вилучені із кімнати №25 в готелі де він проживав в період січня 2012року. Вказані документи підтверджують пояснення сторін , що ОСОБА_7 та ОСОБА_3 приймали участь у фінансування будівництва готельно-ресторанного комплексу .

Із пояснень свідка ОСОБА_13 вбачається , що він займається підприємницькою діяльністю у сфері виготовлення проектної документації на будівництво будівель і споруд. Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_3 в березні 2010 року звернулись до нього з проханням про виготовлення проектної документації на будівництво готельно-ресторанного комплексу на АДРЕСА_2 . При підготовці документів вказані особи надали державний акт на земельну ділянку, площею 0,0968 га.. Із пояснень вказаних осіб він зрозумів , що вказана земельна ділянка придбана в ОСОБА_9 за кошти ОСОБА_3 і оформлена на ОСОБА_7 , який приходиться ОСОБА_3 племінником . Згідно пояснень ОСОБА_7 та ОСОБА_3 він зрозумів, що фінансування проектних робіт і будівництва готельно-ресторанного комплексу буде проводити ОСОБА_3, а ОСОБА_7 фактично буде виконробом, а після завершення будівництва об'єкту ОСОБА_7 відчужить вказаний об'єкт ОСОБА_3, який заробляє кошти на будівництво в Росії .

Одразу ж він уклав угоду на виконання проектних робіт з ОСОБА_7 № 06/10 від 16 березня 2010 року та отримав аванс від ОСОБА_3. Разом з ОСОБА_7 та ОСОБА_15 обговорили завдання на проектування та погодили, що комплекс має складатись з готелю для прийому відпочиваючих та адміністративної будівлі з приміщенням для проживання сім'ї ОСОБА_3. На виконання угоди ним була виготовлена проектна документація на готельно-ресторанний комплекс. За вказану проектну документацію з ним розраховувалися частково ОСОБА_3 особисто та через деякий час ОСОБА_7 І , який пояснив , що ОСОБА_3 передав йому кошти з Росії для оплати виконаних робіт. Він супроводжував проходження експертизи проектної документації на будівництво готельно-ресторанного комплексу в державній експертній організації та оформлення дозволу на початок виконання будівельних робіт в обласній інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. Під час будівництва об'єктів в порядку проведення авторського нагляду він бував на об'єкті і зустрічався з ОСОБА_7 та неодноразово там був і ОСОБА_3, з яким він обговорював питання, пов'язані з будівництвом .

Восени 2011року він звернув увагу ОСОБА_7 та ОСОБА_3, що потрібно провести коректуру проектної документації на будівництво адміністративного комплексу, так як фактичні розміри не відповідали вказаним в проекті. Останні спитали, чи можливо ввести співзабудовником готельного комплексу ОСОБА_3 і переоформити документацію на двох. В обласній інспекції держархбудконтролю роз'яснили, що це можливо, коли між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 буде укладений договір суперфіцію у нотаріуса. На той час будівлі готелю і адмінкорпусу були на стадії споруджених стін . перекритів, покрівлі і проводились внутрішні опоряджувальні роботи.

Після цього ОСОБА_7 та ОСОБА_3 проконсультувались в приватного нотаріуса ОСОБА_16, яка роз'яснила порядок укладення вказаної угоди та які документи потрібні для укладення договору суперфіцію. 27 грудня 2011року ОСОБА_7 та ОСОБА_3 разом з дружинами приїхали в місто Яремче для укладення договору суперфіцію. Після укладення сторонами договору суперфіцію він зустрівся з ОСОБА_3 та ОСОБА_7, які попросили допомогти їм переоформити дозвільні документи на двох забудовників. Для цього потрібно було зареєструвати договір суперфіцію в Яремчанському відділі Держкомзему де їм пояснили, що реєстрація буде вчинена після 20 січня 2012 року. ОСОБА_3 попросив, щоб він разом із ОСОБА_7 заніс договір суперфіцію з усіма необхідними документами на реєстрацію після 20.01.2012року провів коректуру проектної документації на двох забудовників згідно договору суперфіцію та підготував матеріали для перереєстрації дозволу на виконання будівельних робіт в обласній інспекції держархбудконтролю , так як він виїжджає на роботу в Росію . З ОСОБА_3 ним було укладено угоду № 45 /2011 від 27.12 2011 року на коректуру проекту , вказану роботу оплатив ОСОБА_3. В нього залишились всі документами для реєстрації у відділі держкомзему м. Яремче договору суперфіцію та перереєстрації дозволу на виконання будівельних робіт в інспекції держархбудконтролю .

Після 20.01.2012 року, до нього прийшов ОСОБА_7 і спитав чи він подав на реєстрацію договори суперфіцію з усіма документами у відділ держкомзему. Почувши , що він ще не здійснив реєстрацію угоди попросив , щоб він надав йому ці всі документи для детального ознайомлення, що ним було і виконано. Відповідач забрав документи та пояснив, що йому потрібно дещо уточнити з дядьком і пішов геть. Після цього через декілька днів ОСОБА_7 приходив до нього і просив повідомити ОСОБА_3, що всі документи є в нього і він відповідачу нічого не передавав . На той час у нього вже були виготовлена чорнова документація на коректуру проекту готелю креслення, заготовки для оформлення документації, тобто ним було заготовлено чорновик до проекту № 45 /2011 за замовленням ОСОБА_3 на двох забудівників відповідно до договору суперфіцію від 27.12. 2011 року в частинах 9/10 та 1/10 .Вказаний чорновик не є і не може вважатись готовою проектною документацією, тому, що він складається з різних вирізок, вклеювань та інших чорнових матеріалів. Будь-яке виправлення в проектній документації застерігається підписом з датою особи, яка вчинила виправлення і його підставу. Яким чином заготовлені ним матеріали чорновиків проектної документації потрапили до ОСОБА_7 , і хто робив у них виправлення він не знає . Договору про виготовлення проектної документації під № 44/2011 між ним та ОСОБА_7 не укладалось. Проекту під № 44/2011 ним не виготовлялись. Документи, які були представлені в суді за № 44/2011 є чорновими матеріалами для виготовлення коректури проектної документації готельно-ресторанного комплексу.

Із пояснень свідка ОСОБА_17 вбачається , що він працює приватним підприємцем і 10-15грудня 2011року до нього звернувся ОСОБА_3 , який замовив та оплатив 24 телевізори. Через тиждень оплачені телевізори він завіз в с. Поляниця в готельний комплекс ОСОБА_3

Із пояснень свідка ОСОБА_18 вбачається , що він в літку 2011року на замовлення ОСОБА_3 виготовив 1000кв.м. дерев'яної вагонки , яку завіз в готельний комплекс в с. Поляниця. Замовлену вагонку оплатив ОСОБА_3.

Із пояснень свідка ОСОБА_19 вбачається , що він в 2011-2012роках працював на будівництві готелю в АДРЕСА_2. Всі об'єми робіт замовляв ОСОБА_3 , який через ОСОБА_7 передавав гроші. Коли ОСОБА_7 відмовлявся виплачувати гроші то він звертався до ОСОБА_3 і останній або через членів своєї сім'ї або через відповідача передавав або висилав гроші з Росії . Всім було відомо , що ОСОБА_3 є власником готелю і за його кошти здійснюється все будівницто.

Аналогічні пояснення дали суду ОСОБА_20, ОСОБА_21,ОСОБА_22.

Із пояснень свідка ОСОБА_23 вбачається , що він є приватним підприємцем і на замовлення ОСОБА_3 в 2010-2012роках постачав на будівництво готельно-ресторанного комплексу в селі Поляниця майже всі будівельні матеріали, а саме плитку , труби, фарбу , сантехніку та інше. Про об'єми замовлення він домовлявся з ОСОБА_3 , товар отримував ОСОБА_7, а оплату поставленого товару здійснював ОСОБА_3 особисто або його дочка.

Із пояснень ОСОБА_12 вбачається , що він займається монтажем опалення , каналізації та вентиляції. При будівництві спірного готельно-ресторанного комплексу в селі Поляниця він встановив практично все опалення , вентиляцію та каналізацію. Привів на об'єкт його ОСОБА_7, який познайомив з ОСОБА_3 і останній здійснював всі замовлення. В присутності ОСОБА_7 заявник ОСОБА_3 йому пояснив, що він є власником об'єкта і оплачувати виконані роботи буде частково він сам або гроші буде передавати через ОСОБА_7 . Частину матеріалів він купляв за власні кошти , а чеки передавав ОСОБА_7, який звітував перед ОСОБА_3 , який в подальшому гроші передавав або через ОСОБА_7 або сам перераховував на його банківську карточку.

Із пояснень свідка ОСОБА_24 вбачається , що він здійснив монтаж всієї електропроводки та підключив всі електричні прилади в готельно-ресторанному комплексу в селі ІІоляниця. Вказані роботи попросив його здійснити ОСОБА_3 з яким він домовився про ціну і який в подальшому оплачував всі виконані роботи. Що конкретно потрібно робити на будівництві йому вказував ОСОБА_7, всі замовлені матеріали йому привозив ОСОБА_23

Із пояснень свідка ОСОБА_25 вбачається , що вона є дружиною ОСОБА_25 . Згідно домовленості її чоловіка ОСОБА_3 із ОСОБА_7 відповідач взяв на себе зобов'язання здійснювати будівництво готельно-ресторанного комплексу в АДРЕСА_2. За це ОСОБА_3 платив йому зарплату також , передав в АДРЕСА_3 земельну ділянку і після закінчення будівництва ОСОБА_7 мав здійснювати керівництво готелем і мати в ньому невелику частку. Своїх коштів ОСОБА_7 не мав і тому все будівництво здійснювалось за кошти ОСОБА_3. Частину коштів ОСОБА_3 сам передавав будівельникам та власникам магазинів де куплялись будівельні та оздоблювальні матеріали , а частину вказаним особам передавав через неї , дочку або через ОСОБА_7 В грудні 2011р. коли будівництво підходило до завершення сторони уклали договір суперфіцію і вона та дружина відповідача дали на це згоду.

Відповідно до рішення Яремчанського міського суду від 06.02.2014року справа № 354/1092/13-ц за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу ОСОБА_16 про визнання недійсним договору суперфіцію та скасування його державної реєстрації та ухвали колегії судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Івано-Франківської області від 28.05.2014року вбачається , що ОСОБА_7 було відмовлено в задоволенні вказаного позову .(т.2 а.с.190-198)

Із договору суперфіції від 27.12.2011 року (т1.а.с.72-76) вбачається , що між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було укладено договір суперфіції, за умовами якого ОСОБА_7 ( суперфіціар) передав ОСОБА_3 ( суперфіціарію) у строкове безоплатне спільне з суперфіціаром користування земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 для розміщення готельно-ресторанного комплексу. Згідно вимог ст. 334ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна , якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1.2 договору земельна ділянка надається ОСОБА_3 в користування з метою здійснення ОСОБА_3 будівництва і подальшої експлуатації об'єктів нерухомості згідно проекту будівництва на праві спільної сумісної власності в частинах 1/10 суперфіціара та 9/10 суперфіціарія. Пунктом 9.1. передбачено , що право власності на зведені суперфіціарієм (ОСОБА_3.) об'єкти нерухомості на земельній ділянці , відповідно до цього договору належить суперфіціарію (ОСОБА_3.) Відповідно до вимог п. 2.1.,5.2,5.3,5.4 договору суперфіцію ОСОБА_7 передав 27.12.2011року ОСОБА_3 в користування земельну ділянку площею 0,0968 га , кадастровий номер : 2611092001:22:002:0475. Вказаний факт підтверджено рішенням Яремчанського міського суду від 06.02.2014року справа № 354/1092/13-ц та ухвалою колегії судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Івано-Франківської області від 28.05.2014року . Вказаними вимогами договору суперфіцію передбачено , що право на використання земельної ділянки виникає з моменту підписання акту приймання-передачі земельної ділянки. Враховуючи вимоги ст.102-1ЗК України та ст.413 ЦК України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально - культурних, житлових та інших споруд та будівель ( суперфіцій). В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 з дозволу ОСОБА_7 фактично використовував його земельну ділянку для будівництва готельно-ресторанного комплексу площею 0,0968 га , кадастровий номер : 2611092001:22:002:0475 з 2010року, а 27.12.2011року було підписано акт приймання передачі вказаної земельної ділянки . Вказаний факт визнає ОСОБА_7 підтверджують свідки ОСОБА_13, ОСОБА_17,ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 , а також підтверджується матеріалами проекту готельно-ресторанного комплексу , накладними та квитанціями про придбання будівельних матеріалів та рішенням Яремчанського міського суду від 06.02.2014року справа № 354/1092/13-ц та ухвалою колегії судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Івано-Франківської області від 28.05.2014року . Також сторони визнали в судовому засіданні , що частину готельно-ресторанного комплексу зведено на земельній ділянці , власником якої є ОСОБА_3.

Вимогами ст.. 415ЦК України передбачено , що землекористувач земельною ділянкою має право користуватись земельною ділянкою в обсязі встановленому договором. Також землекористувач має право власності на будівлі споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.

Із коректури проекту готельно-ресторанного комплексу на АДРЕСА_2 (а.с.171-221), пояснень позивача ОСОБА_3 , свідка ОСОБА_25, ОСОБА_13 вбачається , що ОСОБА_25 підготовив та оплатив проект технічної документації на будівництво готельно-ресторанного комплексу відповідно до умов п.1.2 договору суперфіцію.

Вказаний проект готельно-ресторанного комплексу на АДРЕСА_1 та договір суперфіцію відповідач ОСОБА_7 скрив, коли підписував декларацію про готовність об'єкта до експлуатації та оформляв право власності на спірні будівлі. Вказаний факт в судовому засіданні підтвердили представник відповідача Борисевич В.М., ОСОБА_2, представник позивача ОСОБА_1, ОСОБА_4, свідки ОСОБА_25, ОСОБА_13. Тому суд прийшов до переконання , що саме неправомірні дії ОСОБА_7 призвели до того , що не було виконано п.1.2. договору суперфіцію і за ОСОБА_7 не було зареєстровано право спільної сумісної власності на 1/10 , а на ОСОБА_3 9/10 готельно-ресторанного комплексу на АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_7 свідомо відмовився від виконання п.1.2 договору суперфіцію то вступив в дію п. 9.1 договору суперфіцію. Відповідно до вимог ч.3 ст.651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору в повному або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом , договір є відповідно розірваним або зміненим. Пунктом 9.1 договору суперфіцю передбачено, що право власності на зведені суперфіціарієм (ОСОБА_3.) об'єкти нерухомості на земельній ділянці , відповідно до цього договору належить суперфіціарію (ОСОБА_3.) . Із диспозиції ст.331 ЦК України право власності на нову річ , яка виготовлена (створена) особою набувається нею , якщо інше не встановлено договором або законом. До завершення будівництва (створення майна ) особа вважається власником матеріалів. Враховуючи встановлені в судовому засіданні факти слід визнати належним власником готельно-ресторанного комплексу на АДРЕСА_1 ОСОБА_3. Суд не вирішує питання про відшкодування витрат понесених на придбання будівельних матеріалів та витрат понесених при будівництві готельно-ресторанного комплексу оскільки ОСОБА_7 не звертався з такими позовними вимогами.

Дії ОСОБА_7 в частині подання заяви до виконавчого комітету Поляницької сільської ради про реєстрацію права власності на готельно-ресторанний комплекс в АДРЕСА_1, слід визнати неправомірними враховуючи наступне. Так із пояснення представника виконавчого комітету Поляницької сільської ради вбачається, що їм не було відомо про укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 договір суперфіцію і рішення виконавчого комітету п.2 №167-22-2012р. від 23 серпня 2012 року прийнято без врахування вказаного договору. Враховуючи викладене суд вважає , що 23 серпня 2012 року виконавчий комітет Поляницької сільської ради приймаючи рішення п.2 №167-22-2012р. , а в подальшому видавши свідоцтво про право власності на вказане майно , порушив права ОСОБА_3, як особи за якою було закріплено за договором суперфіцію право власності на зведені суперфіціарієм (ОСОБА_3.) об'єктів нерухомості на земельній ділянці , яку ОСОБА_3 отримав у користування . Вказаним рішенням виконавчого комітету було позбавлено права власності ОСОБА_3 , як власника новозведених будівель готельно-ресторанного комплексу і неправомірно закріплено право власності на вказане майно за ОСОБА_7 Вимогами ст.. 393ЦК України передбачено , що правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування , який не відповідає законові і порушує права власника , за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Тому слід задоволити вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування п.2 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №167-22-2012р. від 23 серпня 2012 року в частині оформлення права власності ОСОБА_7 на готельно-ресторанний комплекс, загальною площею 1628,8 кв.м., житловою площею 1278,3 кв.м., який збудований в 2012 році в АДРЕСА_1. Вимогами ст.41 Конституції України та вимогами ст..ст.15,16, 386, 392ЦК України передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права власності і власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності . Тому слід визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Поляницької сільської ради від 30.08.2012 серії САЕ №290186. Підлягає до задоволення вимога ОСОБА_3 про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.08.2012 серії САЕ №290186.

Враховуючи , що умисними діями ОСОБА_7 позивача ОСОБА_3 було позбавлено права власності на спірне майно то слід визнати за ОСОБА_3 право власності на нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_1, до складу яких входять: готельно-ресторанний комплекс, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 1243,2 кв.м., адміністративно-господарський корпус, зазначений в плані літерою «Б», загальною площею 385,6 кв.м., навіс, зазначений в плані літерою «В», навіс, зазначений в плані літерою «Г», альтанку, зазначену в плані літерою «Д», альтанку, зазначену в плані літерою «Е», ворота, зазначені в плані літерами «N» і «N1», огорожу, зазначену в плані літерою «N2», септики, зазначені в плані літерами «N3»-«N9». Для відновлення порушеного права власності ОСОБА_3 слід зобов'язати ОСОБА_7, ОСОБА_8 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права користування і розпорядження нежитловими будівлями за адресою АДРЕСА_1 до складу яких входять: готельно-ресторанний комплекс, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 1243,2 кв.м., адміністративно-господарський корпус, зазначений в плані літерою «Б», загальною площею 385,6 кв.м., навіс, зазначений в плані літерою «В», навіс, зазначений в плані літерою «Г», альтанку, зазначену в плані літерою «Д», альтанку, зазначену в плані літерою «Е», ворота, зазначені в плані літерами «N» і «N1», огорожу, зазначену в плані літерою «N2», септики, зазначені в плані літерами «N3»-«N9», шляхом їх звільнення. Заборонити ОСОБА_7 вчиняти дії, які можуть порушити право власності ОСОБА_3 на нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_1 до складу яких входять: готельно-ресторанний комплекс, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 1243,2 кв.м., адміністративно-господарський корпус, зазначений в плані літерою «Б», загальною площею 385,6 кв.м., навіс, зазначений в плані літерою «В», навіс, зазначений в плані літерою «Г», альтанку, зазначену в плані літерою «Д», альтанку, зазначену в плані літерою «Е», ворота, зазначені в плані літерами «N» і «N1», огорожу, зазначену в плані літерою «N2», септики, зазначені в плані літерами «N3»-«N9».

Враховуючи , що ОСОБА_3 є належним власником готельно-ресторанного комплексу , а договір оренди від 20.10.2013року укладено без його участі то слід визнати недійсним договір оренди від 20 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8. Тобто вимоги ОСОБА_6 та вимоги ОСОБА_3 в цій частині слід задоволити. Заперечення представника ОСОБА_7 про те , що договір припинив свою дію 20.04.2014року є голослівним . Оскільки умовами п.3.2 вказаного договору передбачено письмове попередження про припинення оренди майна , а ОСОБА_7 не надав суду письмових підтверджень про припинення договору оренди готельно-ресторанного комплексу. Вимоги ОСОБА_6 про те , що договір про оренду готельно-ресторанний комплексу слід розірвати з підстав , що вона не дала згоди на укладення вказаного договору не підлягає до задоволення враховуючи те що в судовому засіданні встановлено іншого власника вказаного майна і з цієї підстави було розірвано договір оренди майна від 20102013року. В судовому засіданні ОСОБА_7 не надав жодного належного доказу , який би підтверджував факт заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_7 , також ОСОБА_7 не надав суду належних доказів , що ОСОБА_3 міг набути право власності на готельно-ресторанний комплекс тільки після погашення 210000доларів США боргу та передачі ОСОБА_7 495000доларів США . Вказані пояснення суд вважає голослівними і такими , що не відповідають дійсним обставинам справи.

Із ОСОБА_7 в користь ОСОБА_3 слід стягнути судові витрати в сумі 3441грн. сплаченого судового збору.

На підставі вимог ст.ст.16, 331, 386, 392, 393, 413, 415, 651 ЦК України, ст.102-1 ЗК України керуючись ст.ст.88, 213-215, ЦПК України,-

В И Р І Ш И В

позов ОСОБА_6 задоволити частково.

Визнати недійсним договір оренди від 20 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволити в повному обсязі.

Визнати недійсним та скасувати п.2 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №167-22-2012р. від 23 серпня 2012 року в частині оформлення права власності ОСОБА_7 на готельно-ресторанний комплекс, загальною площею 1628,8 кв.м., житловою площею 1278,3 кв.м., який збудований в 2012 році в АДРЕСА_1.

Визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Поляницької сільської ради від 30.08.2012 серії САЕ №290186. Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.08.2012 серії САЕ №290186.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_1, до складу яких входять: готельно-ресторанний комплекс, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 1243,2 кв.м., адміністративно-господарський корпус, зазначений в плані літерою «Б», загальною площею 385,6 кв.м., навіс, зазначений в плані літерою «В», навіс, зазначений в плані літерою «Г», альтанку, зазначену в плані літерою «Д», альтанку, зазначену в плані літерою «Е», ворота, зазначені в плані літерами «N» і «N1», огорожу, зазначену в плані літерою «N2», септики, зазначені в плані літерами «N3»-«N9». Зобов'язати ОСОБА_7, ОСОБА_8 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права користування і розпорядження нежитловими будівлями за адресою АДРЕСА_1 до складу яких входять: готельно-ресторанний комплекс, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 1243,2 кв.м., адміністративно-господарський корпус, зазначений в плані літерою «Б», загальною площею 385,6 кв.м., навіс, зазначений в плані літерою «В», навіс, зазначений в плані літерою «Г», альтанку, зазначену в плані літерою «Д», альтанку, зазначену в плані літерою «Е», ворота, зазначені в плані літерами «N» і «N1», огорожу, зазначену в плані літерою «N2», септики, зазначені в плані літерами «N3»-«N9», шляхом їх звільнення. Заборонити ОСОБА_7 вчиняти дії, які можуть порушити право власності ОСОБА_3 на нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_1 до складу яких входять: готельно-ресторанний комплекс, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 1243,2 кв.м., адміністративно-господарський корпус, зазначений в плані літерою «Б», загальною площею 385,6 кв.м., навіс, зазначений в плані літерою «В», навіс, зазначений в плані літерою «Г», альтанку, зазначену в плані літерою «Д», альтанку, зазначену в плані літерою «Е», ворота, зазначені в плані літерами «N» і «N1», огорожу, зазначену в плані літерою «N2», септики, зазначені в плані літерами «N3»-«N9». Визнати недійсним договір оренди від 20 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

Стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_3 3441грн. сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Яремчанський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Для осіб, які брали участь в розгляді справи, але не були присутні під час проголошення рішення - 10 днів з дня отриманні його копії.

Суддя: Ю. І. Марчак