Справа № 2-161/12 Провадження № 22-ц/772/1667/2014Головуючий в суді першої інстанції:Тарнавський М. В.

Категорія: 46 Доповідач: Шемета Т. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючої: Шемети Т.М.,

суддів: Марчук В.С., Сопруна В.В.,

при секретарі: Пантелеймоновій А.І.

за участю: ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_3, ОСОБА_4, адвоката ОСОБА_5, ОСОБА_6, адвоката ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_4 та апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08 квітня 2014 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення факту членства в сім'ї та факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, розподіл спільного сумісного майна, за позовною заявою третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання права власності на спільне майно подружжя, -

в с т а н о в и л а :

16.02.2012 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, неодноразово уточнюючи та доповнюючи свої позовні вимоги, просила: встановити факт, що з квітня 2000 року по 31 грудня 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були членами сім'ї, а з 1 січня 2004 року по липень 2011 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, розділити спільне сумісне майно: виділити їй незакінчений будівництвом будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку площею 0,0707 га (707 кв. м.) для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, які знаходяться по АДРЕСА_3, а відповідачу виділити будинок з господарськими спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_2 та стягнути з ОСОБА_4 на її користь грошову компенсацію в розмірі 291 238 грн..

В обґрунтування позову посилалася на те, що з відповідачем по справі вона познайомилася в лютому 2000 року. Він розповів їй, що проживає в м. Бердичеві, Житомирської області у нього є діти, але з дружиною вони розлучені. На той час вона вже була вдовою і проживала в трикімнатній квартирі по АДРЕСА_4, яка належала їй на праві особистої власності.

З початку червня 2000 року вони почали жити однією сім'єю в її квартирі. В кінці червня 2000 року придбали коробку під будинок в по АДРЕСА_2 . Кошти на купівлю будинку в сумі 4 000 доларів, вони позичили у сестри позивачки - ОСОБА_8 Пізніше, щоб повернути борг сестрі позивачки, на вказану суму вона продала усі свої коштовності, які їй подарував її покійний чоловік.

ОСОБА_2 працювала медичною сестрою, а ОСОБА_4 рахувався підприємцем, та торгував продуктами на ринках, заробляли також тим, що надавали послуги по проведенню ремонтних робіт в квартирах.

В серпні 2004 року у них народився син - ОСОБА_9, якого позивачка вимушена була записати на своє ім'я, оскільки відповідач наполягав, що їм потрібні гроші і краще буде, коли вона буде матір'ю одиначкою та буде отримувати за це допомогу від держави, на що позивачка погодилась лише тому, що вірила у те, що він дійсно турбується про їхнє спільне майбутнє. На той час їй стало відомо, що він розірвав шлюб зі своєю дружиною в 2003 році.

У вересні 2004 року вона продала свою квартиру за 12 000 доларів з метою покупки земельного наділу по АДРЕСА_3, для будівництва будинку спільному сину, як стверджував відповідач. Землю вони купили за 300 доларів у ОСОБА_10, інші кошти з продажу квартири, були витрачені на будівництво будинку по АДРЕСА_3.

Будинок по АДРЕСА_2 вони будували на протязі п'яти років, а будівництво будинку по АДРЕСА_3 не закінчене по сьогоднішній день.

В минулому році позивачка дізналася, що у відповідача є інша жінка в м. Бердичіві, Житомирської області до якої він збирається переїздити, продавши усе їхнє спільно нажите майно.

Коли вона звернулась до відповідача з проханням добровільно розділити їхнє спільне майно, він категорично відмовився, оскільки вважає, що вона не має ніякого відношення до будівництва, вигнав її з дитиною з дому, через що вона вимушена на даний час проживати у найманій квартирі.

Тому вона була змушена звернутися до суду з даною позовною заявою за захистом свої прав.

29.03.2013 року ОСОБА_6 звернулася до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області з заявою про вступ в справу в якості третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору в порядку ст. 34 ЦПК України та пред'явила позов до ОСОБА_4, ОСОБА_2 та висувала вимогу визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_2, а в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на те, що в період з 21 січня 1984 року по 25 березня 2003 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, під час якого у них народилося двоє дітей. Перебуваючи у шлюбі вони з ОСОБА_4 згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку від 06 червня 2000 року за спільні грошові кошти, заощаджені під час спільного проживання у шлюбі, зароблені в результаті здійснення підприємницької діяльності в м. Бердичеві, Житомирської області по реалізації запчастин до транспортних засобів, придбали незакінчений будівництвом житловий будинок 63% готовності, що знаходиться по АДРЕСА_2, вартістю 36 573 грн. Дізнавшись, що ОСОБА_2 претендує на їхнє з ОСОБА_4 спільно нажите майно, вимушена була звернутися до суду.

Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду від 28.01.2014 року позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням Хмільницького районного суду Вінницької області від 08 квітня 2014 року - позов ОСОБА_2 задоволено повністю.

-2-

Встановлено факт, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з квітня 2000 року по 31 грудня 2003 року були членами сім'ї, а з січня 2004 року по липень 2011 року проживали однією сім'єю, без реєстрації шлюбу.

Виділено ОСОБА_2 незакінчений будівництвом будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку площею 0,0707 га (707 кв. м.) для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, які знаходяться по АДРЕСА_3.

Виділено ОСОБА_4 будинок з господарськими спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 291 238 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені по справі судові витрати в розмірі 7 355 гривень 60 копійок.

В задоволенні позову третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6 про визнання права власності на спільне майно подружжя - відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням суду ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог та стягнути з позивачки на його користь судові витрати. Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що в рішенні суду не зазначено які обставини судом І інстанції встановлено і якими доказами вони доводяться, не надано оцінки доказам, які досліджувалися в судовому засіданні. Вказує, що між ними з позивачкою завжди були вільні стосунки, спільною сім'єю вони не проживали, не вели спільного господарства, спільного майна не придбавали та не створювали, спільного бюджету у них не було. Народження сина не підтверджує факт спільного проживання, а також трудову чи грошову участь позивачки у придбанні чи створенні майна, що є предметом спору. Жодних грошових коштів на придбання будинку ОСОБА_2 йому не надавала. Викладені у позові обставини не відповідають дійсності: так позивачка вказує, що половину грошей за будинок по АДРЕСА_2 сплатила вона, взявши гроші, які були позичені нею для весілля доньки, також вказує, що продала належну їй квартиру з метою завершення будівництва та покупки земельного наділу біля будинку по АДРЕСА_3. Однак з договору купівлі-продажу вбачається, що квартиру вона продала 29.09.2004 року, а земельну ділянку по АДРЕСА_3 він придбав задовго до цього: ще 31.12.2003 року, а Актом державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 29.01.2004 року доведено, що станом на січень 2004 року житловий будинок по АДРЕСА_2 збудовано і всі будівельно-монтажні роботи виконано. Суд не взяв до уваги те, що незавершений будівництвом будинок (63% готовності) по АДРЕСА_2 було ним придбано під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 за 4 300 доларів США, кошти були заощаджені подружжям на протязі тривалого часу, усі будівельні матеріали він купував особисто, всі будівельні роботи здійснював сам, що підтверджується письмовим доказами та показами свідків. В 2001 році він продав успадковану після смерті матері квартиру в м. Бердичеві, за отримані кошти завершував будівництво по АДРЕСА_2 та придбав земельну ділянку площею 0, 0707 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_3. В свою чергу позивачка після продажу 28.09.2004 року своєї квартири придбала квартиру АДРЕСА_1 для своєї дочки ОСОБА_12 та відкрила валютний рахунок в «Райффайзен банк «Аваль» на ім'я другої дочки ОСОБА_13, а собі в 2006 році купила будинок в с. Малий Митник, Хмільницького району. Він не міг самостійно надати докази купівлі квартири дочці та відкриття валютного рахунку, однак суд першої інстанції його клопотання про витребування доказів щодо вищевказаного залишив без задоволення. До того ж, на будинок АДРЕСА_3 відсутні будь-які правовстановлюючі документи, суд не врахував його заперечення щодо неможливості поділу самочинно збудованого будинку, та як наслідок, - ухвалено незаконне рішення.

Не погодилась з ухваленим рішенням по справі і ОСОБА_6 та подала апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність прийнятого рішення: в період з 21 січня 1984 року по 25 березня 2003 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, під час якого у них народилося двоє дітей. Перебуваючи у шлюбі вони з ОСОБА_4 згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку від 06 червня 2000 року за спільні грошові кошти, заощаджені під час спільного проживання у шлюбі, зароблені в результаті здійснення підприємницької діяльності в м. Бердичеві, Житомирської області по реалізації запчастин до транспортних засобів, придбали незакінчений будівництвом житловий будинок 63% готовності, що знаходиться по АДРЕСА_2, вартістю 36 573 грн. Суд при вирішенні справи невірно послався на пропуск нею строку позовної давності, так як вона дізналась про своє порушене право тоді, коли дізналась, що ОСОБА_2 претендує на їхнє з ОСОБА_4 спільно нажите майно, окрім того, колишній чоловік досі не зареєстрував право власності на будинок, а тому в будь-якому випадку вона не пропустила строк звернення до суду. Просить рішення в частині її позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути з відповідачів понесені нею судові витрати.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_4 та ОСОБА_6 та їх представники: адвокат ОСОБА_5 та адвокат ОСОБА_7 подані апеляційні скарги підтримали з викладених у них підстав. ОСОБА_2 та її представник адвокат ОСОБА_3 подані апеляційні скарги не визнала, вважають що оскаржуване рішення є вірним, а доводи апеляційних скарг надуманими та безпідставними. Мотиви заперечення співпадають з підставами заявленого позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 та апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи та показами свідків доведено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 2000 року були членами сім'ї ( ст. 64 ЖК України, ст. 3 СК України) та відповідно до ст. 16 закону України «Про власність» та ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ї України, придбане ними майно за цей період є спільною сумісною власністю. Та обставина, що відповідач до 25.03.2003 року перебував у шлюбі не є перешкодою до встановлення даного факту, оскільки ніяких обмежень з приводу цього закон на той час не обумовлював. Також суд першої інстанції, пославшись на довідки вуличного комітету, фото та покази свідків, дійшов висновку, що з 01.01.2004 року по липень 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживали як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, а тому згідно статті 74 СК України, набуте ними за цей період майно також є спільною сумісною власністю. При цьому суд дійшов висновку, що по справі доведено те, що з 2000 року по липень 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживали разом, вели спільне господарство, результатом цього було не лише набуття майна, а й народження сина, тому майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Такий висновок суду не в повній мірі відповідає нормам закону та не ґрунтується на обставинах справи.

Так, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:

ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_14, шлюб було розірвано 26.02.1997 року, актовий запис № 28 (а.с. 55-56, т.3).

-3-

ОСОБА_4 з 21.01.1984 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 (а.с.257-258, т.1; а.с.49-51, т.3), в подальшому 25.03.2003 року їх шлюб було розірвано (а.с.160, т.1 ).

Відповідно до договору купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку від 06 червня 2000 року підтверджено, що ОСОБА_15 придбав у ОСОБА_16 незакінчений будівництвом житловий будинок 63% готовності, що знаходиться в АДРЕСА_2. (а.с. 47-48 т.1).

Відповідно до витягу з рішення за № 395 від 20 жовтня 2004 року ОСОБА_4 затверджено акт державної технічної комісії про готовність до експлуатації закінченого будівництвом житлового будинку з надвірними побудовами по АДРЕСА_2 та надано дозвіл на оформлення та видачу свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок з надвірними побудовами по АДРЕСА_2, житловою площею - 130,8 кв.м., загальною площею - 284,2 кв. м. (а.с. 161 том-1).

Суд першої інстанції визнав встановленим факт, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з квітня 2000 року по 31 грудня 2004 року були членами сім'ї та на цій підставі дійшов висновку, що поділу між ними підлягає будинок, розташований по АДРЕСА_2, підлягає поділу між ними.

Однак такий висновок суду суперечить нормам матеріального та процесуального права:

Правовідносини, що розглядаються, виникли за дії Цивільного кодексу України в редакції 1963 року та відповідно Кодексу про шлюб та сім'ю.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 11 постанови від 31.03.1995 п.11 постанови від 31 березня 1995 р. № 5 "Про судову практику про встановлення фактів, що мають юридичне значення " встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах на підставі п.5 ст. 273 ЦПК 1963 р. може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 р. і тривали до смерті (пропажі без вісті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадського стану.

Відповідно до статей 16, 17 Закону України «Про власність», статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який був чинним до 01.01.2004 року, спільною сумісною власністю визнавалось майно, нажите подружжям під час шлюбу (майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї , чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю). В інших випадках спільна власність громадян визнавалась частковою.

Таким чином, доказуванню підлягає не лише членство в сім'ї, а і факт створення сторонами спільної часткової власності на будинок та визначення ступеня участі у цьому позивача працею і коштами. (правова позиція Верховного Суду України, висловлена по справі № 6-66 цс 13).

Сім'я - це особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. До членів сім'ї відносяться чоловік, дружина, їхні батьки та неповнолітні діти, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з власником, ведуть з ним спільне господарство.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_4 до 25.03.2003 року перебував у шлюбі з ОСОБА_9, періодично приїжджав в м. Хмільник до ОСОБА_2, з якою мав стосунки, що не заперечується сторонами, однак це ніяким чином не доводить того, що ОСОБА_2 була членом його сім'ї та в справі відсутні будь-які докази того, що незавершений будівництвом будинок по АДРЕСА_2 придбаний в результаті спільної праці чи спільної грошової участі ОСОБА_2 та ОСОБА_4, адже саме цей факт міг би бути підставою для визнання придбаного майна спільною сумісною власністю всіх членів сім'ї ОСОБА_4.

Згідно статті 22 КпШС, майно, нажите за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Аналогічна норма міститься і в Сімейному кодексу України: в статті 60 СК зазначено, що «Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Таким чином, будинок по АДРЕСА_2 згідно статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю, як такий, що придбаний під час перебування у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_9.

Не взявши до уваги зазначених норм права, суд безпідставно визнав майно, придбане ОСОБА_4 у шлюбі з ОСОБА_9, спільним його майном з ОСОБА_2.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 без поважних причин пропустила строк позовної давності щодо вимоги про поділ майна, так як позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Шлюб між сторонами було розірвано 25 березня 2003 року, а із зустрічним позовом ОСОБА_6 про визнання права власності на спільне майно подружжя, звернулася в лютому 2013 року.

Такий висновок суду першої інстанції є невірним та суперечить нормам матеріального права, які слід застосувати в розглядуваному випадку: не зважаючи на розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 25.03.2003 року, поділ майна між ними не відбувся. Дійсно, згідно частини 2 статті 72 СК України, до вимог про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Однак в абзаці другому цієї норми зазначено, що позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Суд першої інстанції обмежився формальним трирічним терміном, не взявши до уваги початок перебігу цього строку., який в даному випадку пов'язаний з настанням події (стаття 253 ЦК України): зверненням ОСОБА_2 з позовом про поділ незакінченого будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_2 16.02.2012 року згідно вхідного штампу суду ( а.с.2, т.1) і саме тоді ОСОБА_6 могла дізнатися про своє порушене право, а тому позов нею було пред'явлено в межах строку позовної давності: 26.02.2013 року (а.с. 255-256, т.1) і підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності немає.

Таким чином, в задоволенні позову ОСОБА_2 в частині встановлення факту, що вона та ОСОБА_4 з квітня 2000 року по 31.12.2003 року були членами сім'ї та в частині вимог про поділ будинку, розташованого по АДРЕСА_2, слід відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_9 про визнання за нею права власності на ? частину житлового будинку по АДРЕСА_2 слід задовольнити.

Встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу стало можливим з набранням чинності Сімейного кодексу України, тобто з 01.01.2004 року.

Тому апеляційний суд стосовно періоду з 01.01.2004 року встановив наступне:

31.12.2003 року ОСОБА_4 придбав земельну ділянку площею 707,0 кв. м. по АДРЕСА_3 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого 31 грудня 2003 року приватним нотаріусом Хмільницького нотаріального округу. (а.с. 150 т. 1). На земельній ділянці розташовано незакінчений будівництвом будинок.

На підставі укладеного договору купівлі-продажу ОСОБА_4 24 жовтня 2006 року було видано державний акт серії ЯБ № 385020 на право власності на земельну ділянку площею 0,707 кв. м. для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_3 (а.с.45, т. 1).

-4-

06.08.2004 року ОСОБА_2 народила сина ОСОБА_17 (а.с. 8), батько якого був записаний з її слів. В подальшому відповідно до рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області за № 2 -162/12 від 05 квітня 2012 року, було встановлено, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_2, та стягнуто з нього аліменти на утримання сина ОСОБА_17, в розмірі 1/4 частини зі всіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; рішення набрало законної сили 15.04.2012 року. (а.с. 112 т.1)

Посилання позивача на те, що відповідач при розгляді справи про встановлення батьківства визнав факт їх спільного проживання, спростовується змістом рішення Хмільницького міськрайонного суду від 05.04.2012 року, яке набрало законної сили 15.04.2012 року (а.с.112, т.1): судом встановлено лише те, що відповідачем ОСОБА_19 визнано, що він дійсно мав стосунки з ОСОБА_2 і від них народився син ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_3, який є його сином і він згоден сплачувати аліменти на його утримання. Таким чином, факт спільного проживання ОСОБА_4 в ході розгляду справи про батьківство не визнавав.

Згідно договору купівлі-продажу від 28 вересня 2004 року, ОСОБА_2, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_13, які діяли від імені малолітньої дочки ОСОБА_13 продали ОСОБА_20 та ОСОБА_21 квартиру АДРЕСА_4. (а.с. 22 т.1).

Таким чином, продаж квартири АДРЕСА_4, однією із співвласників якої була ОСОБА_2, було здійснено 28 вересня 2004 року, тобто після того, як була 31.12.2003 року придбана земельна ділянка по АДРЕСА_3 та після того, як 29.01.2004 року було прийнято в експлуатацію житловий будинок по АДРЕСА_2 (акт державної технічної комісії від 29.01.2004 року: а.с.161, т.1), тому цим спростовуються доводи ОСОБА_2, що гроші від продажу квартири пішли на добудову будинку по АДРЕСА_2 та на купівлю земельної ділянки по АДРЕСА_3.

Судом першої інстанції також не взято до уваги, що 13.10.2006 року ОСОБА_2 придбано житловий будинок з по господарськими спорудами ( хліви «а», «Б», «Г», «Д», льох П/Б, вбиральня «В», огорожа № 1) по АДРЕСА_5, розташований на земельній ділянці, площею 0,34 га, з яких 0, 25 га надано для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарчих будівель, які на ній розташовані. (а.с.164, т. 1). Ставлячи вимогу про поділ придбаної 31.12.2003 року ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_3 та розташованого на ній житлового будинку, ОСОБА_2 стверджувала (підтвердила це і в судовому засіданні апеляційного суду), що будинок в с. Малий Митник вона не вважає спільною власністю з ОСОБА_4, так як цей будинок придбаний нею особисто за кошти, отримані в позику від сестри, при цьому будь-яких доказів цьому вона не надала та не змогла пояснити, чому придбане ОСОБА_4 в цей же період майно вона вважає спільною їх власністю, а придбане нею майно не є такою власністю.

Дитина ОСОБА_9 зареєстрований в с. Малий Митник Хмільницького району з жовтня 2006 року (з моменту купівлі будинку ОСОБА_2), що підтверджується довідкою сільського голови Великомитницької сільської ради № 304 від 10.09.2012 року (а.с.163, т.1).

ОСОБА_2 в будинку по АДРЕСА_2 зареєстрована не була, що підтверджується її паспортом (а.с.7-8, т.1): до 20.10.2006 року вона була зареєстрована за адресою АДРЕСА_4, а з 20.10.2006 року в АДРЕСА_5.

Вважаючи доведеним факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, суд першої послався на довідку № 1379 від 23.12.2011 року, виданою головою вуличного комітету ОСОБА_23 про те, що ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_4 з 2000 року по АДРЕСА_2 однією сім'єю (а.с.26, а.с. 109, т.1) та довідку № 387 (без дати) голови домового комітету по АДРЕСА_4 ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_4 з 2000 року по 5 червня 2001 року по АДРЕСА_4, кпили разом коробку будинку по АДРЕСА_3 і разом працювали на будівництві (а.с.108, т.1).

При цьому судом не було дано оцінку та не наведено мотивів, чому він не взяв до уваги Довідку № 961 від 07.10.2012 року голови будинкового комітету ОСОБА_24 про те, що ОСОБА_2 з сином ОСОБА_17 з травня 2007 року по вересень 2008 року проживала в своєї дочки ОСОБА_12 в буд. АДРЕСА_6, що підтверджують сусіди по під'їзду: ОСОБА_25 (кв.№9), ОСОБА_26 (кв.№4) (а.с.199, т.1), тоді як ця довідка спростовує постійність проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в одному будинку.

Згадані довідки не є належними та допустимими доказами по справі, так як не відносяться до офіційних документів, а особи, що їх видали, не несуть відповідальності за їх зміст, не були допитані в судовому засіданні в якості свідків, також не були допитані як свідки і зазначені в довідці № 961 від 07.10.2012 року ОСОБА_25 та ОСОБА_26

Сім'я - це особи які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Виходячи з наведеного положення, слід було встановити не лише спільне проживання, але й наявність спільного побуту, ведення спільного господарства, прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення сім'ї.

Не навів суд в оскаржуваному рішенні жодних показів свідків, обмежившись лише формальною фразою, що вимоги доведені показами свідків, при цьому не дав їм оцінки, не навів аргументів, покази яких саме свідків він взяв до уваги, а яких - ні та чому саме.

Відповідач ОСОБА_4 не заперечує, що ОСОБА_2 поживала в будинку по АДРЕСА_2, однак сімейних відносин в них не було: кожен з них мав свій власний бюджет, він вкладав в будівництво та купівлю майна лише власні кошти.

Показами свідків ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30 доведено, що саме ОСОБА_4 будував будинок по АДРЕСА_3, самостійно домовлявся та розраховувався з людьми за надану в будівництві допомогу.

Покази свідків ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35 підтверджують факт, що ОСОБА_2 проживала в будинку ОСОБА_4, однак їх покази не підтверджують факт існування шлюбних відносин між ними. При цьому слід зазначити, що ОСОБА_31 є двоюрідною сестрою ОСОБА_2, а свідок ОСОБА_33 перебуває в неприязних стосунках з ОСОБА_4, що ставить під сумнів об'єктивність наданих ними свідчень. Натомість з показів свідка ОСОБА_36 (сусідки) вбачається, що спільного господарства ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не вели, город ОСОБА_4 обробляв самостійно, ОСОБА_2 сама вказувала на те, що вона вже тричі йшла від ОСОБА_4, що остання підтвердила.

Є підтвердженням того, що ОСОБА_2 не постійно проживала в будинку ОСОБА_4 та не вела з ним спільного господарства і те, що вона не могла пояснити, де придбавалися будівельні матеріали на будинок по АДРЕСА_3, а вказане нею те, що вони придбавалися на базах м. Вінниці, спростовується наявними в матеріалах справи накладними (а.с.176 - 195, т.1). Наявні в матеріалах справи фото (а.с.102 - 105) не свідчать про спільність ведення господарства та наявність спільного бюджету в ОСОБА_4 та ОСОБА_2, що є основою сімейних стосунків.

Таким чином, все вищевикладене в сукупності не дає підстав для встановлення судом того, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 проживали як чоловік і жінка однією сім'єю, вели спільний побут, господарство, між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю, вони мали спільний бюджет, спільно робили ряд покупок, оточуючі сприймали їх як чоловіка та жінку. Саме по собі народження дитини від стосунків між чоловіком та жінкою та проживання в одному будинку не свідчить про існування між ними усталених шлюбних відносин та беззаперечно не підтверджує факт існування шлюбних відносин.

-5-

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як чоловік і жінка однією сім'єю без реєстрації шлюбу не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду та не доводиться зібраними по справі доказами, тому в задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити в повному обсязі.

Таким чином, рішення Хмільницького міськрайонного суду від 08.04.2014 року слід скасувати як таке, що постановлене без повного та всебічного з'ясування обставин справи, через відсутність мотивів прийнятого рішення з посиланням на відповідні норми права, невідповідність висновків суду обставинам справи, невірне застосування норм матеріального та процесуального права,

Враховуючи те, що позов ОСОБА_9 підлягає до задоволення, з відповідачів: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 слід солідарно стягнути понесені та документально підтверджені нею судові витрати, а саме: 229 грн. 40 коп. . (а.с.254, т1), 2 411 грн. 43 коп. (а.с.114, т.2) судового збору, сплаченого при зверненні до суду ОСОБА_6, та судовий збір, сплачений ОСОБА_9 за апеляційну скаргу в сумі 1 320 грн. 47 коп. (а.с.27, т.3), а всього 3 961 грн. 30 коп..

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

Вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08.04.2014 року скасувати та ухвалити нове:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення факту членства в сім'ї та факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, розподіл спільного сумісного майна, - відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити:

визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за АДРЕСА_2

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_37 3 962 грн. 30 коп. понесених нею судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча: Т.М.Шемета

Судді: В.В. Сопрун

В.С.Марчук