Справа № 161/18566/13-ц Провадження № 22-ц/773/566/14 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А.М.

Категорія: 27 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Грушицького А. І., Свистун О. В.,

при секретарі - Захаровій Н.А.,

з участю:

представників позивача - Кравчука Р.С., Веремчука В.В.,

представників відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерно-комерційний банк "Львів" до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізолфа Сервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторія" про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторія" до Публічного акціонерного товариства акціонерно-комерційний банк "Львів" про визнання недійсним договору, розірвання договору іпотеки, треті особи на стороні відповідача, ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізолфа Сервіс", приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_6, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерно-комерційний банк "Львів" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2014 року,

в с т а н о в и л а:

Публічне акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк «Львів» (далі ПАТ АКБ «Львів») звернулось в суд з даним позовом до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізолфа Сервіс» (далі- ТзОВ «Ізолфа Сервіс»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторія» (далі- ТзОВ «Факторія»). Свої вимоги мотивує тим, що між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Ізолфа Україна» було укладено кредитні договори № 41 і № 42 з додатковими угодами до них. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами між ПАТ АКБ «Львів» та ОСОБА_5 укладено договір поруки та між банком і ТзОВ «Факторія» укладено договір іпотеки. Посилаючись на те, що відповідачі належним чином не виконували свої зобов'язання, внаслідок чого утворилась значна заборгованість, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів ТзОВ «Ізолфа Сервіс», ОСОБА_5 в користь ПАТ АКБ «Львів» кредитну заборгованість в сумі 2 054 035,90 євро, що в еквіваленті за курсом Національного Банку України станом на 14.11.2013 р. становить 22 024 623,82 грн. Крім того, в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами № 41 та № 42 банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення загальною площею 1 374,7 кв. м., яке знаходиться по вул. Конякіна, 6 в м. Луцьку Волинської області і належить ТзОВ «Факторія».

ТзОВ «Факторія» подало зустрічну позовну заяву до ПАТ АКБ «Львів» про визнання недійсним додаткового іпотечного договору № 2 від 12.04.2012 р., мотивуючи тим, що Договір № 2 до Договору іпотеки не підписаний директором ТзОВ «Факторія», та про розірвання основного договору іпотеки від 16.09.2010 р. на підставі ст.651 ЦК України, у зв'язку з істотним порушенням договору іншою стороною, зі зняттям заборони на відчуження майна.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 24 лютого 2014 року позов ПАТ АКБ «Львів» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ТзОВ «Ізолфа Сервіс» в користь ПАТ АКБ "Львів" кредитну заборгованість в загальному на суму 2 054 035,90 євро, що в еквіваленті по курсу Національного Банку України станом на 14.11.2013 року становить 22 024 623,82 грн. В решті первісних позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Зустрічний позов ТзОВ «Факторія» задоволено частково.

Визнано недійсним Договір № 2 від 12 квітня 2012 року про внесення змін до Договору іпотеки від 16 вересня 2010 року, що укладений між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Факторія», який посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №367.

Розірвано договір іпотеки від 16 вересня 2010 року, укладений між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Факторія», посвідчений цим же приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 1071. В решті зустрічних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Частково не погоджуючись із вказаним рішенням, ПАТ АКБ «Львів» подало апеляційну скаргу, в якій просить в частині розірвання договору іпотеки від 16 вересня 2010 року, укладеного між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Факторія», рішення суду змінити та відмовити в задоволені цієї частини зустрічних позовних вимог. Рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог ПАТ АКБ «Львів» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки просить змінити і в рахунок погашення заборгованості за Договором кредитної лінії №41 від 13 вересня 2010 року в сумі 606 130,90 євро та Кредитним договором № 42 від 13 вересня 2010 року в сумі 1 447 905 євро, звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення загальною площею 1 415,7 кв. м., яке розташоване за адресою Волинська область, м. Луцьк, вул. Конякіна, 6 і належить на праві власності іпотекодавцю-майновому поручителю ТзОВ «Факторія». Спосіб реалізації предмета іпотеки банк просить визначити шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні звичайних цін на такий вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В решті рішення суду просить залишити без змін.

В апеляційній скарзі позивач ПАТ АКБ «Львів» покликається на незаконність і необгрунтованість судового рішення та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Враховуючи, що позивачем ПАТ АКБ «Львів» рішення суду оскаржено в частині щодо розірвання договору іпотеки та відмови у зверненні стягнення на майно, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість вищевказаного рішення суду першої інстанції в цих межах і оскільки в іншій частині рішення ніким не оскаржується, тому апеляційною інстанцією не переглядається.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 вересня 2010 року між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Ізолфа Україна» було укладено генеральний кредитний договір № 41, згідно якого банк відкриває позичальнику відкличну невідновлювальну кредитну лінію з лімітом в сумі 450 000 євро з терміном користування кредитом до 12 вересня 2011 року.

Крім того, між вказаними сторонами було укладено 24.06.2011 р. та 12.04.2012 р. додаткові угоди до генерального кредитного договору № 41, за умовами якого було вищевказаний договір перейменований на договір кредитної лінії № 41, узгоджено ліміт заборгованості за кредитною лінією в сумі 510 000 євро, процентну ставку 11,5% річних, строк дії кредитної лінії до 11.09.2015 р., а також погоджено графік пониження ліміту кредитної лінії (а.с. 14-24 том № 1).

13.09.2010 р. між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Ізолфа Україна» було укладено генеральний кредитний договір № 42, згідно якого банк відкриває позичальнику інвестиційний кредит по програмі енергозбереження - відкличну невідновлювальну кредитну лінію з лімітом 950 000 євро, з терміном погашення до 11.09.2015 р.

В подальшому до нього були укладені додаткові угоди, за умовами яких були внесені такі зміни: генеральний кредитний договір № 42 перейменовано на кредитний договір № 42, узгоджено розмір і валюту кредиту в сумі 950 000 євро, процентну ставку 11,5% річних, строк дії кредитної лінії до 11.09.2015 р., а також погоджено графік повернення кредиту, та досягнуто згоди на збільшення кредитної лінії до 1 270 000 євро.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаними кредитними договорами 13.09.2010 р. між ПАТ АКБ «Львів» та ОСОБА_5, а 24.06.2011 р. між ПТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Ізолфа Україна» та ТзОВ «Ізолфа Сервіс» були укладені окремі трьохсторонні договори поруки, згідно яких поручителі зобов'язувались відповідати за усіма зобов'язаннями позичальника. Між вищезазначеними сторонами в подальшому були укладені додаткові угоди до договорів поруки, за умовами яких поручителі погоджували збільшення обсягу відповідальності боржника (а.с. 101-104, 152 том №1).

Крім цього, на забезпечення виконання зобов'язання за кредитними договорами №41 та № 42 між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Факторія» 16.09.2010 р. укладено договір іпотеки зі змінами та доповненнями, внесеними договором № 1 від 24.06.2011 р. та договором № 2 від 12.04.2012 р, згідно якого передано банку в іпотеку нежитлове приміщення загальною площею 1374,7 кв. м., яке розташоване за адресою : Волинська область, м. Луцьк, вул. Конякіна, 6.

В ході судового розгляду справи на підставі висновку судової почеркознавчої експертизи № 1215 від 16.12.2012 р. встановлено, що Договір №2 від 12.04.2012 р. про внесення змін до Договору іпотеки від 16.09.2010 р. підписано не керівником ТзОВ «Факторія», а іншою особою, тому Договір № 2 судом визнано недійсним. В цій частині з рішенням суду першої інстанції сторони погодились.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ТзОВ «Факторія» про визнання додаткового договору № 2 від 12.04.2012 р. про внесення змін до договору іпотеки недійсним та у зв'язку з цим про розірвання договору іпотеки від 16.09.2010 р., суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ АКБ «Львів» допустив істотне порушення умов іпотечного договору, що у зв'язку із задоволенням вимоги про визнання недійсним вказаного правочину підлягає до задоволення і вимога про розірвання іпотечного договору, та що із збільшенням умов відповідальності за кредитним договором без згоди іпотекодавця, відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України та ст.18,ст. 19 Закону України "Про іпотеку слід розірвати і вищевказаний основний договір іпотеки, а тому позовні вимоги ТзОВ «Факторія» є підставними та підлягають до задоволення.

З такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до ст.1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною 5 зазначеного Закону іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За змістом ст. 17 Закону іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; визнання іпотечного договору недійсним; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Статтею 18, 19 даного Закону передбачено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Зазначеною статтею визначені істотні умови, які повинен містити договір іпотеки (договір про його зміну та доповнення) і у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором чи законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однією із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З матеріалів справи вбачається, що на час укладення оспорюваного Договору іпотеки між сторонами умови договору було погоджено і будь-яких розбіжностей не виникало. Виходячи із зазначених умов, ТзОВ «Факторія» уклало договір іпотеки, а тому розраховувало на вказаний в ньому обсяг відповідальності і у разі невиконання зобов'язання боржником, зобов'язувалось забезпечити всі вимоги іпотекодержателя, які випливають із кредитних договорів.

Зі змісту ст.19 Закону України «Про іпотеку» та п.7.4 Договору іпотеки вбачається, що державній реєстрації підлягають тільки зміни і доповнення до іпотечного договору щодо умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

Як видно з витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, строк виконання основного зобов'язання, на забезпечення якого було передано в іпотеку нежитлове приміщення по вул. Конякіна ,6 в м. Луцьку, що належить ТзОВ «Факторія», на підставі договору іпотеки від 16.09.2010 р. та договору № 1 від 24.06.2011 р. про внесення змін до нього, визначено до 11.09. 2015 року.

Виходячи з наведеного, вбачається, що внаслідок визнання Договору №2 від 12.04.2012 р. недійсним залишається в дії Договір іпотеки від 16.09.2010 р. із змінами, внесеними Договором № 1 від 24.06.2011 р.

Посилання в апеляційній скарзі на істотні порушення умов договору з боку банку є безпідставними, оскільки відповідач ТзОВ «Факторія» не надала жодних доказів наявності істотної шкоди внаслідок порушення банком умов договору іпотеки, а також чого саме значною мірою позбавилось ТзОВ «Факторія» у зв'язку з визнанням недійсним Договору № 2 про внесення змін до Договору іпотеки від 16.09.2010 р., так як встановлення розміру шкоди є істотною умовою розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Як вбачається з договору іпотеки, сторонами було оцінено предмет іпотеки станом на 16.09.2010 р. у розмірі 8 154 353 грн. З матеріалів справи видно, що станом на час подачі первісного позову банком, на 16.11.2014 року, позичальник ТзОВ «Ізолфа Україна» перестало виконувати умови кредитного договору, допустило заборгованість по кредиту у сумі 1 833 181,34 євро, і цей борг до дня ухвалення рішення судом тільки зростав, оскільки не погашався товариством.

Також суд першої інстанції не звернув уваги на те, що не може бути підставою для розірвання договору іпотеки факт визнання Договору № 2 про внесення змін до Договору іпотеки від 16.09.2010 р. недійсним, оскільки цим не спростовується наявність зазначеної у рішенні суду заборгованості ТзОВ «Ізолфа Україна», що значно перевищує вартість предмету іпотеки, як на час розгляду даного позову, так і на час укладення Договору № 2.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що й умовами Договору іпотеки від 16 вересня 2010 року не передбачено можливість його розірвання інакше, ніж за угодою сторін або з підстав, встановлених законом.

Разом з тим, суд першої інстанції зробив висновок, що у зв'язку з із частковою підставністю вимог зустрічного позову не підлягають до задоволення вимоги первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів не може погодитись із таким висновком з наступних підстав.

Факт визнання Договору № 2 недійсним в даному випадку не звільняє сторін від відповідальності за порушення своїх зобов'язань за кредитним договором, договором поруки та іпотеки.

Судом встановлено, і це не оспорювалось сторонами, що позичальником не виконувались належним чином умови кредитних договорів, внаслідок чого станом на 14 листопада 2013 року утворилась заборгованість за договором кредитної лінії № 41 від 13.09.200 року в сумі 606130,90 євро, що в еквіваленті за курсом НБУ становила 6499304,64 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 510000 євро, за процентами - 91622,10 євро, пеня - 4508,80 євро, що в еквіваленті становить 48346,10 грн., а також за кредитним договором № 42 - заборгованість у сумі 1447905 євро, що становить 15525319,18 грн., з яких: заборгованість за кредитом -1210000 євро, за процентами - 217515,15 євро, пеня - 20389,85 євро,що в еквіваленті складає 218632,39 грн., а всього боргу - 2054035,90 євро, що в еквіваленті становить 22024623,82 грн.

П.1,2 Договору іпотеки передбачено, що ТзОВ «Факторія» передає в іпотеку для забезпечення виконання зобов'язань позичальника ТзОВ «Ізолфа Україна» за кредитними договорами № 41 та 42 від 13 вересня 2010 року та додатків до них нежитлове приміщення загальною площею 1374,7 кв.м., в т.ч. підвал площею 123,2 кв.м., перший поверх площею 873,9 кв.м., другий поверх площею 377,6 кв.м., яке розташоване за адресою Волинська область, м. Луцьк, вул. Конякіна, 6 і належить на праві власності іпотекодавцю.

Таким чином, відповідач ТзОВ «Факторія» несе майнову відповідальність за невиконання ТзОВ «Ізолфа Україна» умов зазначених кредитних договорів в межах вартості предмета іпотеки.

Відповідно до вимог ч.1 ст.12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

За змістом ст.ст.33, 35 Закону України «Про іпотеку» та згідно з умовами п.1.1.договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим згідно з вимогами ст.35 Закону іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінний від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушень із попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо у встановлений строк (не менше ніж тридцяти денний) не буде виконано зобов'язання. Якщо у встановлений строк вимога не задоволена, іпотекодержатель має право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Без попередження звернення стягнення на предмет іпотеки допускається, якщо викликана таким попередженням затримка може спричинити знищення, пошкодження, втрату предмета іпотеки.

Зазначені вимоги Закону банком були дотримані, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідні письмові вимоги банком були направлені рекомендованими листами боржнику та іпотекодавцю 18.09.2012 р. та отримані ТзОВ «Факторія» 20.09.2012 р., що підтверджується розпискою (а.с.170-175 т.№1).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави/іпотеки здійснюється лише за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у рішенні суду зазначаються: спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

У ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Пунктом 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої ст. 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки- шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Зважаючи на те, що п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» при зверненні стягнення на предмет іпотеки передбачається лише два способи реалізації: шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу банком від свого імені, а банком - іпотекодержателем заявлені позовні вимоги про звернення стягнення шляхом проведення прилюдних торгів, тому колегія суддів вважає, що вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки слід задовольнити.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Отже, за таких обставин справи, відповідно до вимог ст.309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині слід скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення первісних позовних вимог ПАТ АКБ «Львів» щодо звернення стягнення на іпотечне майно та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ТзОВ «Факторія» про розірвання договору іпотеки.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерно-комерційний банк "Львів" задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2014 року в даній справі в частині відмови у задоволені позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення зустрічних позовних вимог про розірвання договору іпотеки скасувати та ухвалити нове рішення.

В рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії №41 від 13.09.2010 р. в сумі, що становить 606 130 (шістсот шість тисяч сто тридцять) євро 90 євроцентів, що в еквіваленті за курсом Національного Банку України станом на 14.11.2013 р. становить 6 499 304 (шість мільйонів чотириста дев'яносто дев'ять тисяч триста чотири) гривні 64 копійки, та за кредитним договором № 42 від 13.09.2010 р. в сумі 1 447 905 (один мільйон чотириста сорок сім тисяч дев'яносто п'ять) євро, що в еквіваленті за курсом Національного Банку України станом на 14.11.2013 р. становить 15 525 319 (п'ятнадцять мільйонів п'ятсот двадцять п'ять тисяч триста дев'ятнадцять) гривень 18 копійок, звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення загальною площею 1374,7 кв.м., в т.ч. підвал площею 123,2 кв.м., перший поверх площею 873,9 кв.м., другий поверх площею 377,6 кв.м., РПВН 8535410, яке розташоване за адресою Волинська область, м. Луцьк, вул. Конякіна, 6 і належить на праві власності іпотекодавцю - майновому поручителю ТзОВ «Факторія».

Реалізувати предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні звичайних цін на такий вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

У задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторія» про розірвання договору іпотеки від 16 вересня 2010 року відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді