Справа № 359/631/14-ц Головуючий у І інстанції Чирка С.С.

Провадження № 22-ц/780/2958/14 Доповідач у 2 інстанції Голуб

Категорія 1 04.06.2014

УХВАЛА

Іменем України

04 червня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Таргоній Д.О., Приходька К.П.,

за участі секретаря Черепинець А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Реєстраційна служба Бориспільського міськрайонного управління юстиції, про визнання права власності та зняття арешту з майна, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2014 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 19 травня 2010 року між позивачем та відповідачем були укладені договори купівлі-продажу, на підставі яких позивач придбав у власність 13 земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які розташовані в межах Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області.

В березні 2013 року позивач звернувся до Реєстраційної служби Бориспільського МРУЮ Київської області для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та отримав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яким підтверджувалося право власності позивача на земельні ділянки.

Однак з отриманих витягів позивач дізнався, що 10 червня 2010 року, на підставі постанови заступника начальника управління ГСУ МВС України, на придбані земельні ділянки було накладено арешт та заборона відчуження.

На підставі викладеного позивач просив визнати право власності на придбані земельні ділянки та зняти з них арешт.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2014 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням позивач, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що арешт на земельні ділянки, які вже належали позивачу на праві власності та заборона їх відчуження було накладено з порушенням прав власника, у зв'язку з чим позивач змушений звертатися до суду за захистом порушених прав.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі, позивач просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було встановлено, що 19 травня 2010 року між ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були укладені договори купівлі-продажу. Предметом договорів були 13 земельних ділянок, які розташовані в межах Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Всі земельні ділянки були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, суд першої інстанції залишаючи позов без задоволення виходив з того, що право власності на земельні ділянки позивачем зареєстровано у встановленому законом порядку, ніким не оспорюється, а тому підстав для задоволення позову в цій частині не має.

Щодо позовної вимоги про зняття арешту з вказаного нерухомого майна, то суд першої інстанції, постановляючи оскаржуване рішення, виходив з того, що так як арешт було накладено слідчим в рамках розслідування кримінальної справи, то підстав для його зняття в рамках розгляду даної цивільної справи відсутні.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції , виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, то згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності.

Відповідно до ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками, що набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Як передбачено ст. 81 цього ж Кодексу громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами тощо.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають, у відповідності зі ст. 125 ЗК України, з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 цього Кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У випадку порушення права власності на землю, згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Таким чином колегія суддів вважає, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на земельні ділянки не підлягає до задоволення, оскільки ним уже зареєстровано право власності, що підтверджується витягами з Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Крім того право власності за позивачем на земельні ділянки визнається відповідачем, а тому підстав для звернення з позовом, відповідно до ст. 392 ЦК України, не має.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Щодо позовної вимоги про зняття арешту з майна, то як вбачається з матеріалів справи то накладення заборони на відчуження земельних ділянок було здійснено на підставі постанови заступника начальника управління ГСУ МВС України про заборону відчуження земельних ділянок від 10 червня 2010 року. Відповідач не має відношення до накладення будь-яких заборон на земельні ділянки, а тому не може вважатись належним відповідачем за цими позовними вимогами.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростували, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст..ст.303,307,308 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2014 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді