Головуючий у 1 інстанції - Смішлива Т.В.

Суддя-доповідач - Шишов О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2014 року справа №812/4158/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Попова В.В., секретарі судового засідання Сульженко А.В., за участю позивача ОСОБА_2, представника відповідача Яковенко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2, Державної інспекції України з питань праці на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року у справі № 812/4158/13-а за позовом ОСОБА_2 до Державної інспекції України з питань праці про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду задоволені частково позовні вимоги ОСОБА_2 до Державної інспекції України з питань праці про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з Державної інспекції України з питань праці на користь ОСОБА_2 заробітну плату за 05 грудня 2012 року у розмірі 559,67 грн. (п'ятсот п'ятдесят дев'ять грн. 67 коп.), грошову компенсацію за п'ять днів невикористаної відпустки у сумі 2150,40 грн. (дві тисячі сто п'ятдесят грн. 40 коп.) та середній заробіток за затримку розрахунку з 06 квітня 2013 року по 16 квітня 2014 року у розмірі 144394,86 грн. (сто сорок чотири тисячі триста дев'яносто чотири грн. 86 коп.) з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов'язковою у встановленому законом порядку.

В решті позовних вимог відмовлено.

З рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та звернувся з апеляційною скаргою у якій вказав, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що суд першої інстанції неправомірно відмовив йому в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди. Просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

З рішенням суду першої інстанції також не погодився відповідач та звернувся з апеляційною скаргою у якій вказав, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що право на відшкодування всіх сум, належних ОСОБА_2 виникло лише після того, як 25.01.2013 Луганським окружним адміністративним судом прийнято рішення про скасуванні наказу Державної інспекції України з питань праці від 03.09.2012 № 085-к в частині звільнення ОСОБА_2 з 03.09.2012, змінено дату звільнення з 03.09.2012 на 05.12.2012. Вказана постанова набрала законної сили згідно ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013. Лише з цього часу у нього виник обов'язок здійснити виплати ОСОБА_2 Відповідний наказ було видано 17.04.2013. В цей же день відділом бухгалтерського обліку було здійснено відповідні розрахунки, якими встановлено, що ОСОБА_2, з урахуванням невикористаної відпустки за попереднім місцем роботи, у 2012 році мав право лише на 41 календарний день відпустки, але фактично використав 42 дні. Отже, переплата відпускних складає 1 день, за який оплачено позивачу 345,24 грн. Щодо оплати за 05.12.2012, то ОСОБА_2 у цей день не працював, лише прибув до Інспекції та подав заяву про звільнення. Так як позивач 05.12.2012 не працював у Інспекції був відсутній обов'язок нараховувати йому заробітну плату. Про те, що ОСОБА_2 має заборгованість перед Інспекцією позивача було повідомлено листом від 07.03.2013 № 32-04/01-13-40-434. Крім того, 01.08.2013 відповідачем було подано скаргу до Генеральної прокуратури України на дії ОСОБА_2 на посаді голови Державної інспекції України з питань праці, за якою прокуратурою м. Києва 29.08.2013 внесено інформацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань про відкриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України. Просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні позивач підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та зазначив, що відповідач фактично визнав позовні вимоги, оскільки почав виконувати рішення суду першої інстанції. Також наполягав на тому, що діями відповідача він отримав моральну шкоду та просив задовольнити вимоги щодо її відшкодування.

Представник відповідача у судовому засіданні також підтримала вимоги своєї апеляційної скарги просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Встановлено, що Указом Президента України № 104/2011 від 17.01.2011 «Про призначення ОСОБА_2 головою Державної інспекції України з питань праці» ОСОБА_2 призначено головою Державної інспекції України з питань праці (Т. І а.с. 49).

На підставі зазначеного Указу Президента України та наказу Голови Державної інспекції України з питань праці від 27.04.2011 № 1-к позивач приступив до виконання обов'язків Голови Державної інспекції України з питань праці за переведенням з Міністерства праці та соціальної політики України з 27 квітня 2011 року (Т. І а.с.48).

З п.5 наказу від 27.04.2011 № 1-к вбачається, що стаж державної служби ОСОБА_2 станом на 27 квітня 2011 року, враховуючи зміни відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 № 258, становить 8 років 5 місяців 3 дні.

Указом Президента України № 528/2012 від 31.08.2012 ОСОБА_2 звільнено з займаної посади Голови Державної інспекції України з питань праці.

Наказом заступника Голови Державної інспекції України з питань праці від 03.09.2012 за № 085-к, на підставі ст.19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та у зв'язку із підписанням Указу Президента України від 31.08.2012 № 528/2012 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Державної інспекції України з питань праці», позивача було звільнено з 03.09.2012 (Т. І а.с.50).

З матеріалів справи вбачається, що на час винесення наказу від 03.09.2012 за № 085-к про звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Державної інспекції України з питань праці останній перебував на лікуванні, що підтверджено листками непрацездатності. (Т. ІІІ а.с. 160-161))

У подальшому, 05.12.2012 позивачем подано до відповідача заяву про звільнення із займаної посади, у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності, відповідно до ст.38 КЗпП України. Вказана заява подана ОСОБА_2 особисто та зареєстрована в Державній інспекції України з питань праці 05.12.2012 за вх. № 23/10/01-12. (Т. ІІІ а.с. 202)

Не погодившись з наказом про звільнення з 03.09.2012 ОСОБА_2 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної інспекції України з питань праці про визнання незаконним та скасування наказу Державної інспекції України з питань праці про звільнення № 085-к від 03.09.2012, зобов'язання Державної інспекції України з питань праці звільнити його з посади з 05.12.2012 у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 вказаний адміністративний позов задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ Державної інспекції України з питань праці від 03.09.2012 № 085-к в частині звільнення ОСОБА_2 з 03.09.2012, змінивши дату звільнення з 03.09.2012 на 05.12.2012, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (Т. І а.с.10-13).

Позовні вимоги ОСОБА_2 частково задоволено з мотивів того, що у період з 17.08.2012 по 04.12.2012 позивач був тимчасово непрацездатним і знаходився на лікуванні, а чинним законодавством заборонено розірвання трудового договору в період тимчасової непрацездатності працівника.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 за позовом ОСОБА_2 до Державної інспекції України з питань праці про визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, залишено без змін (Т. І а.с.14-16).

Заявою від 06.04.2013 до голови Державної інспекції України з питань праці ОСОБА_2 просив відповідача провести виплату йому заробітної плати за 05.12.2012, компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за період з 06.12.2012 до дати фактичної виплати коштів. Вказана заява отримана відповідачем 10.04.2013 (Т. ІІІ а.с. 203)

Не отримавши відповіді на звернення від 06.04.2013, позивач надав відповідачу заяву від 13.04.2013 аналогічного змісту. (Т. Іа.с. 18)

На виконання постанови Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 головою Державної інспекції України з питань праці видано наказ № 69-к від 17.04.2013, яким внесено зміни до наказу від 03.09.2012 № 085-к «Про звільнення ОСОБА_2», змінивши дату звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012 на 05.12.2012 (Т. ІІ а.с.212).

Пунктом 2 вказаного наказу відділ фінансово-господарського забезпечення та бухгалтерського обліку зобов'язано здійснити належні виплати ОСОБА_2 за останній робочий день 05 грудня 2012 року та грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог суд першої інстанції виходив з такого.

Згідно ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За загальним правилом вважається, що день подання заяви про звільнення є останнім робочим днем.

Відповідачем не оспорюється той факт, що ОСОБА_2 особисто прибув 05.12.2012 до Державної інспекції України з питань праці та подав заяву про звільнення.

Крім того, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013, змінено дату звільнення ОСОБА_2 з 03.09.2012 на 05.12.2012.

Тобто, останнім днем роботи ОСОБА_2 вважається саме 05.12.2012.

Посилання представника відповідача на те, що 05.12.2012 головою Державної інспекції України з питань праці був ОСОБА_4, який у цей день видавав накази, спрямовував листи до різних органів суд першої інстанції вважав необґрунтованим, так як вказане не спростовує факту перебування ОСОБА_2 05.12.2012 на робочому місті та його права на отримання заробітної плати за вказаний день.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, пунктом 2 якого встановлено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

З табелів обліку використання робочого часу вбачається, що ОСОБА_2 з вересня 2012 року по 04.12.2012 не працював жодного дня, перебуваючи на лікуванні, а у серпні 2012 відпрацював лише два дні - 13 та 14 серпня 2012 року. (Т. І а.с. 166-177)

Таким чином, облік середньої заробітної плати ОСОБА_2 необхідно розраховувати з даних щодо заробітної плати за серпень 2012 року.

Згідно довідки Державної інспекції України з питань праці від 19.05.2013 за два відпрацьовані дні у серпні 2012 року ОСОБА_2 нараховані 1119,34 грн. (Т. І а.с. 209)

Таким чином, середня заробітна плата ОСОБА_2 становить 559,67 грн. Саме цю суму необхідно стягнути на користь позивача за 05.12.2012.

Враховуючи, що у наказі про прийняття ОСОБА_2 на роботу головою Державної інспекції України з питань праці за від 27.04.2011 № 1-к визначено, що стаж державної служби ОСОБА_2 станом на 27 квітня 2011 року становить 8 років 5 місяців 3 дні, стаж державної служби позивача станом на 05.12.2012 складає 10 років та 12 днів.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки», щорічна відпустка складається із, зокрема, основної відпустки та інших додаткових відпусток, передбачених діючим законодавством.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ч.1 ст.6 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки»).

Відповідно до ст.35 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток» від 27.04.1994 № 250 встановлено, що державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, посадовим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в цих органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів.

Додаткові оплачувані відпустки державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування надаються одночасно із щорічною відпусткою згідно з установленим графіком або за згодою сторін окремо від неї.

В результаті зміни постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 дати звільнення позивача з посади Голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012 на 05.12.2012, у позивача на час звільнення - 05.12.2012, відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток» від 27.04.1994 № 250, виникло право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 5 календарних днів.

Відповідно до ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Зі службової записки головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та фінансово-господарського забезпечення Бєлова В.О. вбачається, що розмір середньої заробітної плати згідно розрахунку відпускних склав 430,08 грн. за день відпустки.

Таким чином, розмір грошової компенсації за невикористані 5 днів щорічної оплачуваної відпустки становить 2150,40 грн.

Відповідно до ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року № 13 передбачено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням ст. 127 КЗпП, суди мають враховувати, що вимоги про повернення працівником авансу, виданого в рахунок заробітної плати, і сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, а також погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження, переведення до іншої місцевості чи на господарські потреби, розглядаються судами в тому разі, коли роботодавець не має можливості провести відрахування із заробітної плати у зв'язку з тим, що працівник оспорює підстави і розмір останнього, або минув місячний строк для видання відповідного наказу (розпорядження), або з інших причин. До лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов'язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

Доказів того, що керівником Державної інспекції України з питань праці видавався наказ про відрахування переплачених сум з ОСОБА_2 відповідачем не надано. Крім того, з акту від 07.03.2013 вбачається, що під час нарахування ОСОБА_2 заробітної плати у 2012 році допущено нелічільну помилку.

Також відповідачем не надано доказів того, що ОСОБА_2 добровільно написав заяву про здійснення відрахувань зі своєї заробітної плати, або доказів існування судового рішення про стягнення переплати з ОСОБА_2

Таким чином, посилання представника позивача на те, що за рахунок грошової компенсації за невикористані 5 днів відпустки було погашено надмірно виплачені ОСОБА_2 відпускні у 2012 році є необґрунтованим, у зв'язку з відсутність доказів правомірності здійснення таких дій.

Згідно ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Щодо періоду, за який відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку суд першої інстанції вважав за необхідне зазначити таке.

Наказом заступника Голови Державної інспекції України з питань праці від 03.09.2012 за № 085-к ОСОБА_2 звільнено з посади Голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012.

Зміна дати звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012 на 05.12.2012 відбулося на підставі постанови Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012.

Вказана постанова не допускалась до негайного виконання та набрала законної сили лише після винесення ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013, якою постанова суду першої інстанції у справі № 2а/1270/10061/2012 залишена без змін.

Тобто, обов'язок відповідача щодо виплати ОСОБА_2 заробітної плати за 05.12.2012 та компенсації за 5 днів невикористаної щорічної відпустки виник з 06.04.2012.

Як зазначалось раніше середня заробітна плата ОСОБА_2 становить 559,67 грн.

Період, за який її необхідно нараховувати становить з 06.04.2013 по 16.04.2014 та складає 258 днів (квітень 2013 року - 17 днів, травень 2013 року - 19 днів, червень 2013 року - 18 днів, липень 2013 року - 23 дні, серпень 2013 року - 21 день, вересень 2013 року - 21 день, жовтень 2013 року - 23 дні, листопад 2013 року - 21 день, грудень 2013 року - 22 дні, січень 2014 року - 21 день, лютий 2014 року - 20 днів, березень 2014 року - 20 днів, по 16.04.2014 - 12 днів)

Розрахунок здійснено на підставі листів Мінсоцполітики № 9050/0/14-12/13 від 21.08.2012 та № 9884/0/14-13/13 від 04.09.2013 про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2013 та 2014 роки.

Таким чином, середній заробіток за затримку розрахунку з 06 квітня 2013 року по 16 квітня 2014 року складає 144394,86 грн.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в Постанові № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши з нього при виплаті податок з доходів фізичних осіб та єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому доказуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні (крім випадків, передбачених у ч. 2 ст. 1167 ЦК).

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. В судовому засіданні не встановлені обставини, які б вказували на заподіяння позивачу моральної шкоди, а надані позивачем у якості доказів листки непрацездатності суд не приймає до уваги, так як з матеріалів справи вбачається, що позивач продовж 2012 року, ще до винесення наказу про його звільнення постійно знаходився на лікуванні, останньому встановлено ІІ групу інвалідності у той період. Через ненадання позивачем доказів моральних страждань суд першої інстанції вважав за необхідне відмовити позивачу у цій частині позовних вимог.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Повний текст ухвали складений 06 червня 2014 року.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, Державної інспекції України з питань праці на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року у справі № 812/4158/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року у справі № 812/4158/13-а - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий О.О.Шишов

Судді І.В.Сіваченко

В.В.Попов