Справа № 346/5622/13-ц

Провадження № 22-ц/779/1304/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Веселов В. М.

Суддя-доповідач Шалаута Г.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Шалаути Г.І.,

суддів: Матківського Р.Й., Ковалюка Я.Ю.,

секретаря Бойчук Л.М.,

з участю сторін : представника апелянта ПП«Карпатресурс»-Савчука В.М., представників позивача-ОСОБА_7 та ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до приватного підприємства «Карпатресурс» про визнання правочинів нікчемними, застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів та стягнення безпідставно збережених коштів, за апеляційною скаргою Приватного підприємства »Карпатресурс» на рішення Коломийського міськрайонного суду від 29.04.2014 року, -

в с т а н о в и л а :

05 вересня 2013 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ПП «Карпатресурс» про стягнення заборгованості. Позов мотивував тим, що з 20.05.2008 року по 23.07.2013 року працював на посаді директора зазначеного підприємства.За договорами про надання поворотної фінансової допомоги від 09.10.2008 року, від 12.01.2009 року, від 12.01.2010 року, від 11.01.2011 року, від 01.04.2011 року від 01.07.2011 року та від 01.07.2012 року ним вносились в касу підприємства грошові кошти на покриття поточних витрат(на виплату зарплати,сплату податків та обов»язкових платежів, закупку сировини та матеріалів для забезпечення діяльності підприємства, на загальну суму 260892,54 грн. Даний факт підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів за період з 10.10.2008 року по 21.09.2011 року та не заперечувався відповідачем .Крім того, під час роботи на посаді директора з метою недопущення зупинення виробництва та для забезпечення його роботи він неодноразово придбавав в інтересах підприємства, лісопродукцію, пиломатеріали, оплачував послуги з надання електроенергії та інші, про що підтверджують квитанції та чеки на загальну суму 118059 грн.,виписані на нього, частина з яких, як на фізичну особу, а частина як на підприємця. 23.07.2013 року він звільнився з роботи ,однак розрахунок з ним відповідач не провів. 17.09.2013 року позивач подав заяву про зміну підстави та предмету позову, просив визнати зазначені ним угоди про поворотну фінансову допомогу нікчемними та застосувати реституцію-повернути йому кошти ,передані ним відповідачу по цих угодах ,оскільки, не будучи обізнаним в законодавстві,вважав їх чинними та дізнався з позову, до Господарського суду Івано-Франківської області ПП "Карпатресурс" до нього ,поданого іншим співзасновником-ОСОБА_8.про те,що такі договори, підписані ним як з боку позичальника, так і з боку позикодавця в одній особі, не відповідають вимогам закону . Також просив стягнути з відповідача безпідставно набуте ним майно у вигляді грошових коштів в сумі 118059 грн. ,які він витратив на придбання пиломатеріалів ,деревини,оплату за надані послуги з енергопостачання в інтересах підприємства,які підтверджуються відповідними чеками та накладними .

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 29.04.2014 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсними договори про надання поворотної фінансової допомоги №1від 09.10.2008 року, №2 від 12.01.2009 року, №3 від 12.01.2010 року, №4 від 11.01.2011 року, №5 від 01.04.2011 року ,№6 від 01.07.2011 року та №6 від 01.07.2012 року,застосовано наслідки їх недійсності -стягнуто з ПП »Карпатресурс» на користьОСОБА_4 260892грн.52коп. коштів,одержаних за цими договорами.Також стягнуто з ПП»Карпатресурс» в користь ОСОБА_4 142639грн.54коп. безпідставно збережених коштів та 3441грн.судового збору.

На зазначене рішення ПП "Карпатресурс" подало апеляційну скаргу, з мотивів порушенням судом норм матеріального та процесуального права,неповноту з»ясування обставин справи,не усунення суперечностей в доказах. Апелянт зазначив,що суд порушив норму ст.205 ЦПК України(п.2 ч.1),яка передбачає закриття судом провадження у справі,якщо набрало законної сили рішення суду з приводу спору між тими ж сторонами ,з тих же підстав ,і про той самий предмет.Пояснив,що спір про той же предмет-про стягнення коштів по договорах по поворотній фінансовій допомозі та про стягнення підзвітних коштів, між тими ж сторонами про той же предмет і з тих же підстав вже розглядався Коломийським міськрайонним судом з постановленням рішення від 09.12.2011 року про задоволення позову, яке в подальшому було скасовано рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29.08.2013 року з постановленням нового рішення про відмову в позові.Рішення Апеляційного суду залишено без змін ухвалою ВССУ від 17.10.2013 року.Вважав,що з таким позовом позивач не вправі був звертатися в суд повторно.

Також апелянт зазначив ,що суд не застосував ст.267 ЦК України,якою передбачено,що сплив позовної давності,про застосування якої заявлено стороною у спорі,є підставою для відмови у позові. Оскільки відповідач подавав таку заяву ,вважає що суд відхилив її безпідставно,так як строк позовної давності по договорах,укладених в період з вересня 2008 по серпень 2010 років давно сплив,а питання про поновлення такого позивач не ставив.Також апелянт зазначив,що суд порушив принцип диспозитивності ,визнав оспорювані договори недійсними та застосував реституцію,не зважаючи на те,що позивач ставив вимогу про визнання їх нікчемними .,та заявленої вимоги не змінював. Також апелянт зазначив,що суд безпідставно стягнув з відповідача 2551грн.76коп.поворотної фінансової допомоги за 2013 рік ,не з»ясувавши чи такі кошти були отримані відповідачем.

Просив рішення суду скасувати,постановити нове ,яким провадження в частині вимог про стягнення коштів за договорами про поворотну фінансову допомогу та про безпідставно утримувані кошти,як підзвітні, закрити з підстав,передбачених ч.1 п.2 ст.205 ЦПК України, а в частині вимог про стягнення 2551.76 грн. - відмовити.

В судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі. Надав додаткові пояснення про те,що частина стягнутих коштів по договорах про поворотну фінансову допомогу вносилася позивачем, як приватним підприємцем,а не як фізичною особою ,а тому спір в цій частині не мав би розглядатися в порядку цивільного судочинства,як договірний,а господарським судом, як такий,що виник з позадоговірних відносин. Також апелянт зазначив,що суд першої інстанції не усунув суперечностей в доказах ,а взяв за основу підтвердження заявлених вимог висновок судово-економічної експертизи від 04.04.2014 року ,згідно якого заборгованість підприємства перед позивачем по договорах по поворотній фінансовій допомозі становить 309458грн.,а по підзвітних неповернутих коштах- 151312грн.Суд не взяв до уваги тих обставин,що висновок є сумнівним,так як частина документів(первинні бухгалтерські документи,проводки по зарплаті,вхідна кореспонденція за 2006-2009 роки та інші),які мав би досліджувати експерт, не була йому надана підприємством з причин знищення її позивачем згідно акту,датованого 03.01.2013 року, доданого до матеріалів справи. Також суд залишив поза увагою аудиторський звіт від 24.07.2013 року ,наданий відповідачем,згідно якого заборгованість підприємства перед ОСОБА_4,як фізичною особою ,на 01.11.2011 року становила 24865грн.Також апелянт зазначив ,що суд не дав оцінки довідці №16 від 01.06.2013 року,яка видана ОСОБА_4 його ж заступником про те,що на 01.06.2013 року ,підприємство має борг перед ним в сумі 1472.72грн.по підзвітних коштах та в сумі 25402.19грн.по поворотній фінансовій допомозі.Сума заборгованості ,вказана в цій довідці суперечить даним про заборгованість у висновку експерта та підтверджує достовірність суми заборгованості,зазначеної в аудиторському висновку. Просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник ОСОБА_4 -ОСОБА_5 апеляційної скарги не визнала .Вважаєдоводи апелянта необґрунтованими щодо закриття провадження у справі, тому що предмет та підстава двох позовів,заявлених позивачем до суду у 2011 році та у 2013 році не є тотожними. Щодо не застосування строку позовної давності пояснила,що рішенням суду першої інстанції від 09.12.2011 року первинний позов ОСОБА_4 був задоволений , рішення було виконано у 2012 році та передано ОСОБА_4майно на суму заборгованості 419464грн., яке за ним в подальшому було зареєстровано ,що не заперечував відповідач,представник якого був присмутній в судових засіданнях ,а тому про порушення свого права ОСОБА_4дізнався в серпні 2013 року,коли рішення суду першої інстанції було скасовано апеляційним судом з постановлення нового про відмову в позові.Оскільки позивач у вересні 2013 року звернувся з новим позовом з іншим предметом та підставами ,то не пропустив строку позовної давності. Вважає необґрунтованими і доводи апелянта про суперечливість доказів щодо суми заборгованості,так як довідка за №16 від 01.06.2013 року про борг підприємства на 1472.72грн.по підзвітних коштах та на 25402.19грн.по поворотній фінансовій допомозі існує перед позивачем , була видана ОСОБА_4 в червні 2013 року після того,як йому вже було передано майно в рахунок погашення заборгованості на суму 419464грн.по рішенню суду ,яке було скасовано у серпні 2013 року апеляційним судом. Однак,оскільки позивач продовжував працювати на підприємстві після стягнення судом заборгованості в сумі 419464 грн.,то протягом періоду з січня 2012 року по 22.07.2013 року ним внесилися нові кошти,які становлять суму 1551грн.,у стягненні якої на думку апелянта ,суду слід було відмовити ,незважаючи на те ,що внесення такої суми підтверджується чеками та накладними ,які були надані в розпорядження експерта та підтверджуються висновком експертизи. Просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши їх доказами, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу необгрунтованою і приходить до висновку, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_4.з 20.05.2008 року працював на посаді директора ПП «Карпатресурс».За період роботи уклав ряд договорів про надання поворотної фінансової допомоги ПП «Карпатресурс»від №1 від 09.01.2008 року, №2 від 12.01.2009 року, №3 від 12.01.2010 року, №4від 11.01.2011 року, №5 від 01.04.2011 року та №6 від 01.07.2012 року, згідно яких передав приватному підприємству «Карпатресурс» кошти на загальну суму 260892,54 грн. Укладаючи ці договори ОСОБА_4діяв ,як представник позичальника з однієї сторони та як позикодавець з іншої сторони ,а тому такі угоди не відповідають вимогам закону ,про що зазначено в п.1 ст.203 ЦК України .Так п.1 ст.626 ЦК України, передбачено ,що договором є домовленість двох або більше сторін .Оскільки позивач не був обізнаним з правової точки зору щодо чинності таких правочинів,та вважав їх дійсними,зважаючи на рішення Коломийського міськрайонного суду від від 09.12.2011 року ,яким був задоволений його позов про стягнення боргу по таких договорах в його користь і рішення було виконано шляхом передачі майна на суму боргу ,та скасовано рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області лише 29.08.2013 року ,то з цього часу позивач дізнався про порушення свого права ,а тому строк позовної давності суд першої інстанції вважав не пропущеним. Колегія погоджується з таким висновком ,який узгоджується з рекомендаціями ,викладеними у постанові Пленуму ВСУ№9 від 06.11.2009 року»Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»,в яких зазначено, що строк позовної давності у спорах про визнання угод недійсними чи нікчемними не слід обчислювати з часу укладення договору,а з часу коли особа дізналася про порушення свого права. Щодо порушення судом принципу диспозитивності ,то такий довод апелянта не заслуговує на увагу ,так як не впливає на суть постановленого рішення,оскільки визнання судом угод ,чи нікчемними ,чи не дійсними в обов'язковому порядку тягне за собою застосування правил реституції та повернення коштів чи майна,отриманих за такими угодами.Щодо доводів апелянта про застосування строку позовної давності до решти заявлених вимог ,то такі колегія не знаходить обґрунтованими,оскільки з пояснень представника позивача та копії рішення Коломийського міськрайонного суду від 09.12.2011 року встановлено ,що позов ОСОБА_4був задоволений та в його користь стягнуто 260892грн.поворотної фінансової допомоги,116587грн.підзвітних коштів (а.с.136-137)

З копії ухвали Коломийського міськрайонного суду від 10.08.2012 року(а.с.114-116)встановлено,що рішення суду першої інстанції було виконано шляхом зміни способу виконання та передано ОСОБА_4майно на суму 419464грн., та визнано за ним право на це майно в серпні 2012 року.

З рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29.08.2013 року(а.с.132-135)вбачається,що рішення суду першої інстанції скасовано.Таким чином про порушення свого права щодо вимог про стягнення підзвітних коштів позивач дізнався в серпні 2013 року ,а тому строк позовної давності не пропустив.

Не є обґрунтованими також доводи апелянта в частині закриття провадження у справі з підстав,передбачених п.2 ч.1ст.205 ЦПК України,оскільки з рішення Коломийського міськрайонного суду від 10.08.2012 року вбачається ,що позивач 09.12.2011 року звертався з позовом в суд до ПП»Карпатресурс»про стягнення заборгованості коштів,отриманих по договорах з поворотної фінансової допомоги в сумі 260892.54грн.,інфляційних нарахувань в сумі 32339грн.,3%річних за користування коштами в сумі 6691грн. та стягнення 116587грн. заборгованості по підзвітних коштах.Зі змісту заяви про зміну предмету та підстави позову від 17.09.2013 року(а.с.83-84) вбачається ,предметом її є вимога про визнання угод про надання поворотної фінансової допомоги нікчемними з підстав,передбачених ст.215ч.2та ч.1 ст.216 ЦК України та застосування наслідків недійсності таких угод .Також заявлена вимога про повернення безпідставно збереженого відповідачем майна,яке зберігається у нього без достатньої правової підстави(ч.1 ст.1212 ЦК України),яку можна вважати вимогою про повернення заборгованості по підзвітних коштах .Однак колегія не погоджується з твердженнями апелянта про те,що саме ця вимога є ідентичною з тією ,яка була заявлена у первинному позові ,та що з приводу цієї вимоги вже є постановлено рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29.08.2013 року, а тому позивач повторно не може звернутися з такою вимогою до суду . Такі твердження є помилковими і спростовуються змістом рішення Апеляційного суду (а.с.135). Так з рішення вбачається ,що колегією встановлено ,що оскільки засновниками ПП»Карпатресурс» є ОСОБА_4,ОСОБА_6таОСОБА_8.з частками у статутному капіталі відповідно 30%,30%,та40%, то стягнувши з ПП»Карпатресурс» в користь ОСОБА_4 заборгованість по договорах по поворотній фінансовій допомозі та по підзвітних коштах в сумі 416509грн.79коп., та передавши йому майно на суму заборгованості,що складає 54% всього майна ПП»Карпатресурс», суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права(ст.27ЦПК України),не залучив до участі в розгляді справи іншого співзасновника- ОСОБА_8. ,чим порушив його права.Проте,оскільки апеляційний суд не вправі в такому разі скасувати рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий судовий розгляд чи самостійно залучити таких осіб до участі у справі та вирішити спір по суті,(так зазначенов рішенні),але з урахуванням вимог ст.303 ЦПК України повинен перевірити законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів апеляційної скарги,то рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову в позові.

З огляду на викладене ,колегія приходить до висновку ,що апеляційний суд не досліджував обґрунтованості заявленої позивачем вимоги про стягнення заборгованості по підзвітних коштах та не вирішив спір по суті,а лише виявивши факт порушення норм процесуального права судом першої інстанції при дослідженні вимоги про стягнення заборгованості по договорах про поворотну фінансову допомогу ,який призвів до порушення прав інших осіб ,дав оцінку рішенню суду в цілому,як незаконному та скасував його,постановивши нове рішення про відмову в позові. Однак ,на думку колегії ,існування такої колізії в правових нормах,коли суд апеляційної інстанції не може повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції та не може самостійно залучити до розгляду справи інших сторін,які не були залучені до участі в справі ,права яких порушені,та не може розглянути спір по суті самостійно,проте мусить скасувати рішення суду першої інстанції через допущені процесуальні порушення і постановити нове рішення про відмову в позові, не може позбавити позивача його конституційного права на судовий захист .

Зважаючи на те ,що ОСОБА_4 до скасування рішення суду першої інстанції та постановлення апеляційним судом нового рішення (до серпня 2013 року)не вважав,що його права порушені, колегія не вбачає правових підстав застосовувати строк позовної давності саме до вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів(заборгованість по підзвітних коштах) ,та вважає процесуальний строк не пропущеним.

Також колегія не знаходить обґрунтованими доводи апелянта про те,що суд, не розмежував окремо коштів,які були передані підприємству ОСОБА_4,як фізичною особою , від тих ,що були передані ним відповідачу,як приватним підприємцем ,які ніби-то підсудні господарським судам .Такі доводи спростовуються ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області суду від 04.09.2013 року про припинення провадження у справі за позовом ПП»Карпатресурс» до ОСОБА_4.(а.с.87-89),як приватного підприємця з мотивів ,що у провадженні того ж суду у судді Ткаченко І.В. знаходився такий же позов з постановленням ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви з підстав не підсудності спору господарському суду,оскільки приватне підприємство»Карпатресурс» не є господарським товариством і спір між його учасниками та самим товариством не може вважатись корпоративним .Зазначена ухвала не оскаржувалась відповідачем та набрала законної сили.

Не заслуговують на увагу також інші доводи апелянта щодо суперечливості доказів про суму коштів,які підлягають поверненню позивачу ,оскільки аудиторський висновок не може містити тих відомостей ,що і висновок експерта про розмір сум,які підлягають поверненню по недійсних договорах по поворотній фінансовій допомозі ,оскільки аудитор проводив дослідження бухгалтерських документів відповідача вибірково,лише відносно надходження коштів до ПП»Карпатресурс»від ОСОБА_4.,як від фізичної особи,а експерт досліджував надходження таких коштів від ОСОБА_4.,як від фізичної особи ,так і як від приватного підприємця , факт надходження яких відповідачем не заперечувався. Щодо довідки за червень 2013 року,на яку зсилається апелянт,яка нібито-підтверджує правильність аудиторського висновку та викливає сумнів у достовірності висновку експертизи ,то такі є надуманими і повністю спростовані представником позивача-ОСОБА_5.про те ,що зазначена довідка була видана в червні 2013 року після того,як позивачу вже було передано майно за рішенням Коломийського міськрайонного суду на суму заборгованості ,яка становила 419464грн. ,а тому вона не може збігатися з сумою,визначеною експертом після скасування рішення суду першої інстанції апеляційним судом в серпні2013 року,до якої ввійшла уся наявна заборгованість. Оскільки позивач продовжував працювати на підприємстві до 23.07.2013 року ,то ним були внесені інші кошти за період з січня 2012 року по 22.07.2013 року в сумі 2551.76грн,як поворотна фінансова допомога без укладення договорів згідно чеків та накладних,наданих експерту,та відображена в довідці за червень 2013 року.

З огляду на викладене та виходячи з вимог ст.303 ЦПК, в якій зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції слід залишити в силі, оскільки підстав для його зміни чи скасування колегія не знаходить

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 323,325 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ПП «Карпатресурс» відхилити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 29.04.2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча: Г.І.Шалаута

Судді Р.Й. Мактівський

Я.Ю. Ковалюк