ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2014 року Справа № 910/341/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.

суддів:Бакуліної С.В., Глос О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 04.03.2014р.

у справі№910/341/13 господарського суду міста Києва

за позовомПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

доПАТ "Київенерго"

простягнення 29516,13грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача : Чеботарьова І.Г. (дов. №14-124 від 13.05.2014р.);

від відповідача : Гуменюк Т.М. (дов. №91/213/10/01-4 від 01.10.2013р.)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2013р. у справі №910/341/13 (суддя Бондаренко Г.П.) позов задоволено повністю; стягнуто з ПАТ "Київенерго" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 19069,98грн. пені, 6753,72грн. інфляційних втрат, 3692,44грн. - 3-х відсотків річних з простроченої суми та 1609,50грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014р. у справі №910/341/13 (судді: Власов Ю.Л., Зубець Л.П., Хрипун О.О.) апеляційну скаргу ПАТ "Київенерго" задоволено; рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2013р. у справі №910/341/13 скасовано; в задоволенні позову відмовлено повністю.

У касаційній скарзі ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014р. у справі №910/341/13 і залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2013р. у справі №910/341/13, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 193, 217, 218 Господарського кодексу України, ст. 4, 4-2, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 526, 614, 617, 625 Цивільного кодексу України, Закону України "Про теплопостачання", Постанови Кабінету міністрів України від 11.06.2012р. №517, Постанови Кабінету міністрів України від 03.12.2008р. №1082, оскільки: по-перше, факт несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу з оплати спожитого у грудні 2011р. газу підтверджено матеріалами справи і не заперечується відповідачем; по-друге, між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини на підставі договору купівлі-продажу природного газу №14/2268/11 від 30.09.2011р., умовами якого не передбачено залежність оплати за отриманий газ від надходження коштів щодо відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію; по-третє, за змістом ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, у зв'язку з чим здійснюються незалежно від вини боржника.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

30.09.2011р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Київенерго" (покупець) було укладено договір №14/2268/11 на купівлю-продаж природного газу для Житлотеплоенерго ПАТ "Київенерго", відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна", далі - газ) для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Згідно з п.1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовувався покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами та використовується теплогенеруючими (теплопостачальними) підприємствами на власні потреби.

Відповідно до п.2.1. договору продавець передає покупцеві для Житлотеплоенерго Київенерго з 01.10.2011р. по 31.12.2012р. газ в обсязі до 127024 тис.куб.м.

Згідно з п.2.1.1 договору обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.

Відповідно до п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 30 відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів поставки природного газу за 5 (п'ять) днів до початку здійснення поставки. Решта 70 відсотків вартості планових обсягів поставки природного газу сплачується покупцем протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п.6.3 договору в платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначати номер договору, дату його підписання та призначення платежу, без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

Згідно з п. 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Відповідно до п.7.3 договору у разі порушення покупцем умов п.6.1 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з п.11.1 договору він набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011р. до 31.12.2012р., а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

Відповідно до актів приймання-передачі природного газу від 31.10.2011р., 30.11.2011р., 31.12.2011р. позивач протягом жовтня - грудня 2011р. поставив, а відповідач прийняв природний газ обсягом 20721,682тис.куб.м. на загальну суму 117760489,35грн., однак, отриманий в грудні 2011р. природний газ було оплачено відповідачем з порушенням визначеного п.6.1 договору строку.

У зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо строків оплати газу в грудні 2011р. ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Київенерго" про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 19069,98грн., трьох відсотків річних у розмірі 3692,44грн., інфляційних втрат в розмірі 6753,72грн. на підставі ст.ст. 526, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позов, не заперечуючи факту порушення умов договору щодо строків оплати газу, посилався на відсутність своєї вини в несвоєчасній оплаті газу, оскільки своєчасність проведення розрахунків за договором купівлі-продажу природного газу залежить від своєчасності виділення з державного бюджету субвенцій згідно зі ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" на погашення різниці в тарифах на теплову енергію внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджені Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що: по-перше, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, який є двостороннім правочином, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання прийняти та оплатити отриманий природній газ на умовах та в строки встановлені договором; при цьому умовами договору не передбачено залежність строків оплати газу від своєчасності надходження коштів для погашення різниці в тарифах, у зв'язку з чим відсутність субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах не є підставою для звільнення відповідача від передбаченої Законом і договором відповідальності за порушення строків оплати газу; по-друге, враховуючи встановлений судом факт порушення відповідачем визначених договором строків оплати газу, з відповідача підлягає стягненню передбачена умовами п.7.3 договору пеня і 3% річних та інфляційні відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що умови п.6.1 договору від 30.09.2011р. щодо строків проведення розрахунків за переданий відповідачу природний газ не відповідають нормам Закону України "Про теплопостачання" та постанови Кабінету Міністрів України "Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ" від 03.12.2008р. №1082, оскільки відповідач у спірних правовідносинах лише споживає природний газ та виробляє з нього теплову енергію, при цьому вартість вказаних енергоносіїв та розрахунки за них не залежать від відповідача.

Однак, вищезазначені висновки апеляційного господарського суду не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 19069,98грн., трьох відсотків річних у розмірі 3692,44грн. та інфляційних в розмірі 6753,72грн. за порушення відповідачем договірних зобов'язань щодо строків оплати спожитого природного газу в грудні 2011р.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарськими судами встановлено, матеріалами справи підтверджено і відповідачем не заперечується факт порушення відповідачем строків оплати отриманого ним у грудні 2011р. природного газу, передбачених умовами п. 6.1 договору №14/2268/11 від 30.09.2011 на купівлю-продаж природного газу.

Господарськими судами також встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторонами в п. 7.3 договору №14/2268/11 від 30.09.2011 погоджено умови про відповідальність за несвоєчасне здійснення розрахунків за природний газ у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

З огляду на викладене, законними і обґрунтованими є висновки господарського суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача передбаченої умовами договору пені за несвоєчасне здійснення розрахунків за одержаний відповідачем у грудні 2011 року природний газ.

Що стосується доводів відповідача про відсутність його вини у несвоєчасній оплаті природного газу, і, як наслідок, відсутність підстав для стягнення інфляційних і річних, слід зазначити, що згідно з ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника (що відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній в постановах Верховного суду України від 24.10.2011 у справі №6-38цс11, від 23.01.2012 у справі №37/64).

Висновки апеляційного господарського суду про можливість не виконувати відповідачем умови п.6.1 договору щодо строків проведення розрахунків за газ з огляду на невідповідність його умов нормам Закону України "Про теплопостачання" та постанови Кабінету міністрів України від 03.12.2008 №1082 "Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ" не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки: по-перше, обов'язковість договору для виконання сторонами передбачено нормами ст. 629 Цивільного кодексу України, а одностороння відмова від зобов'язання не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України); по-друге, в матеріалах справи відсутні докази визнання п.6.1 договору недійсним або внесення відповідних змін до вказаного пункту договору у встановленому законом порядку; по-третє, встановлений умовами п.6.1 договору порядок проведення розрахунків за газ (здійснення остаточного розрахунку до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу) не передбачає залежності строків проведення розрахунків за газ від дій і поведінки будь-яких третіх осіб (в т.ч. від наявності чи відсутності субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах), а тому відсутність відповідних субвенцій з Державного бюджету не є підставою для звільнення відповідача від передбаченої умовами договору і нормами чинного законодавства відповідальності за порушення договірних зобов'язань.

З огляду на викладене, висновки господарського суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача передбачених умовами договору і чинним законодавством пені, інфляційних і 3-х процентів річних за несвоєчасне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо строків оплати природного газу відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2013 у апеляційного господарського суду не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 6 ст. 111-9, ст.ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014р. у справі №910/341/13 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014р. у справі №910/341/13 скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2013р. у справі №910/341/13 залишити в силі.

Головуючий К. Грейц

Судді: С. Бакуліна

О. Глос