Справа № 348/2461/13-ц
Провадження № 22-ц/779/1194/2014
Категорія 31
Головуючий у 1 інстанції Безбородько В.А. В. А.
Суддя-доповідач Меленко О.Є.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2014 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Меленко О.Є.
суддів Васильковського В.М., Фединяка В.Д.
секретаря Мельник О.В.
за участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Надвірнянського районного суду від 11 квітня 2014 року, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Надвірнянського районного суду від 11 квітня 2014 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 54762, 60 грн. втраченого доходу з 01.11.2010 року по 01.04.2014 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 7283, 50 грн. матеріальної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 починаючи з 01.04.2014 року по 01.02.2016 року щомісячно по 1335, 66 грн. втраченого доходу, а загалом за вказаний період 29384, 52 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 914 грн. 30 коп. судового збору.
На дане рішення представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неналежну оцінку судом доказів по справі, неправильне встановлення фактичних обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
Зазначає, що ОСОБА_4 займалася підприємницькою діяльністю та перебувала на спрощеній системі оподаткування. На підтвердження своїх вимог в частині відшкодування втраченого доходу надала довідку, однак така не може бути доказом, оскільки визначає обсяг реалізації товарів, а не розмір доходу позивача як фізичної-особи підприємця. Жодного іншого документу, який би підтвердив суму фактичного заробітку, а не виручки позивачем не надано, а тому визначені позивачем суми втраченого доходу не підлягають до відшкодування.
Також представник відповідача вважає, що не підлягають до відшкодування витрати понесені позивачем на оздоровлення, оскільки такі вимоги заявлені ОСОБА_4 з пропуском строку позовної давності.
Крім того апелянт вказує, на те, що не заперечує щодо відшкодування витрат понесених ОСОБА_4 на лікування, однак вважає що окремі надані нею докази на підтвердження понесених витрат не визначають на, що саме потрачені позивачем кошти, та чи стосуються вони лікування саме тих захворювань, які позивач зазнала внаслідок дій відповідача.
З цих підстав рішення суду першої інстанції апелянт просив скасувати, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2- ОСОБА_3 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги не визнав. Рішення суду вважає законним та обгрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір з приводу відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 31.01.2007 року близько 18:10 год. на а/д Івано-Франківськ-Бистриця на ділянці дороги між с. Цуцилів та с. Перерісль Надвірнянського району. В результаті порушення правил дорожнього руху відповідач ОСОБА_2 керуючи власним автомобілем «Хонда-Акорд», реєстраційний номер НОМЕР_1 здійснив наїзд на рейсовий автобус Надвірна-Івано-Франківськ, в якому пасажиром була позивач ОСОБА_4
Постановою Надвірнянського районного суду від 17.07.2007 року кримінальну справу відносно ОСОБА_2 за вчинення ним злочину передбаченого ст.286 ч.2 КК України закрито у зв'язку з актом амністії
За наслідками ДТП позивач ОСОБА_4 отримала тяжкі тілесні ушкодження, 11.12.2009 року їй було встановлено, а подальшому підтвердежно та продовжено ІІ групу інвалідності до 01.02.2016 року. Втрата працездатності ОСОБА_4 складає 80 % і зазначених обставнин представник відповідача не спростовує.
На підтвердження своїх вимог про відшкодування витрат понесених на лікування та оздоровлення, ОСОБА_4 надала відповідні довідки, виписки із медичних карт, фіскальні чеки про придбання ліків та оплату діагностики, квитанції про оплату частини вартості путівки на оздоровлення в санаторії «Саки» та квитанції на підтвердження придбання проїздних квитків (а.с. 8, 10-31, 104-105, 108-122).
Виходячи з вимог ст. ст.10, 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, враховуючи документально підтверджені понесені ОСОБА_4 витрати на лікування та оздоровлення суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відшкодування таких витрат.
Зазначене відповідає вимогам ч.1 ст.1195 ЦК України, якою встановлено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Крім цього, згідно ч.1, 2 ст. 1198 ЦК України розмір доходу фізичної особи - підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців. Розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою - підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, визначається на підставі даних органу доходів і зборів.
Згідно довідок виданих ДПІ в Надвірнянському районі за №5369/к-17 від 21.06.2007 року, №1261/17/10 від 19.12.2013 року, на час, коли сталася ДТП, позивач ОСОБА_4 була зареєстрована як підприємець - фізична особа, та займалася підприємницькою діяльністю на спрощеній системі оподаткування.
З вказаних довідок також вбачається, що за 2006 рік позивач отримала дохід в сумі 20035 грн. Інших доходів після отримання травм позивач не отримувала. Таким чином, виходячи з розрахунку визначеного в ч.1 ст. 1197 ЦК України середньомісячний дохід ОСОБА_4 становив 1669 грн. 58 коп. Вказаний розмір середньомісячного доходу позивача не суперечить і обставинам справи, оскільки рішенням Надвірнянського районного суду від 04.03.2010 року позивачу за період з 10.04.2009 року по 30.10.2009 року, та з 01.01.2010 року по 30.10.2010 року вже відшкодовувалась сума втраченого нею доходу, внаслідок втрати 80% загальної і професійної працездатності, і саме такий розмір (1669 грн. 58 коп.) середньомісячного доходу було визначено судом. Вказане рішення суду вступило в законну силу, а отже факти встановлені зазначеним судовим рішенням мають преюдиційне значення для вирішення даного спору.
Отже, на підставі висновку експерта від 30.10.2009 року та від 11.02.2014 року, яким визначено та підтверджується ступінь втрати позивачем 80% загальної і професійної працездатності, враховуючи середньомісячний дохід позивача, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що з відповідача ОСОБА_2 підлягає до стягнення щомісячне відшкодування втраченого доходу в розмірі 1335,66 грн. за період з 01.11.2010 року по 01.04 2014 року, та в подальшому в такому ж розмірі починаючи з 01.01.2014 року по 01.02.2016 року, у зв'язку із продовженням на цей період встановленої ОСОБА_4 групи інвалідності.
Доводи представника відповідача щодо застосування наслідків позовної давності до однієї з вимог позивача, зокрема, відшкодування витрат на санаторно-курортне лікування, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до приписів ст. 268 ЦК України на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я позовна давність не поширюється.
За змістом ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів,-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Надвірнянського районного суду від 11 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий О.Є. Меленко
Судді: В.М. Васильковський
В.Д. Фединяк