СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
24.12.2008 |
Справа № 22-а-864/08 Попередній № справи 2-а-487/08 |
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Санакоєвої М.А. ,
Щепанської О.А.
секретар судового засідання Шелемет'єва О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідачів: не з'явився (Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя),
не з'явився (Управління державного казначейства України в м.Сімферополі),
розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя на постанову Київського районного суду м.Сімферополя (суддя Кукта М.В.) від 22.07.08 у справі № 2-а-487/08
за позовом ОСОБА_1(АДРЕСА_1)
до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя (бульвар Франко, б. 25, м.Сімферополь, 95034)
Управління державного казначейства України в м.Сімферополі (вул. Павленко, б. 48, м.Сімферополь, 95000)
про визнання дій неправомірними,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Київського районного суду м.Сімферополя з адміністративним позовом про визнання незаконною бездіяльності посадових осіб Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя щодо виплати разової грошової допомоги до 5 травня в повному обсязі та стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя з рахунку Управління державного казначейства України в м.Сімферополі разової грошової допомоги в сумі 3650,00грн. (арк.с.2).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач має статус інваліда війни І групи та має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, що передбачено частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка відповідачем не виплачується в повному обсязі.
Постановою Київського районного суду м.Сімферополя від 22.07.2008 позов задоволено частково; визнана незаконною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя щодо невиплати в повному обсязі грошової допомоги ОСОБА_1, передбаченої статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 09.07.2007; стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя на користь ОСОБА_13610,00 грн. заборгованості по сплаті грошової допомоги, передбаченої статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»за 2007 рік; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (арк.с.16).
Постанова суду мотивована тим, що позивач має право на пільги, встановлені для ветеранів війни -інвалідів війни Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993; відповідачем позивачу в 2007 році виплачувалась грошова допомога, яка не відповідає встановленим цим Законом розмірам; зупинення Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнано неконституційним, тому ця допомога підлягає виплаті у зазначеному розмірі.
Не погодившись з постановою суду, відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя, 31.07.2008 звернувся з заявою про апеляційне скарження, апеляційна скарга надійшла 18.08.2008, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову (арк.с.18, 19-22).
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, оскільки виплата відповідачем допомоги до 5 травня здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»і за оспорюваний 2007 рік дорівнює 450,00грн.; видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно Законом про Державний бюджет України на відповідний рік; відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, не має правових підстав для самостійного перерахування розміру цих виплат; рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 визнані неконституційними деякі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», але не зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сіфмерополя вирішувати питання щодо зміни розміру соціальних виплат; перерахунок соціальних виплат може здійснюватись тільки після надання відповідного фінансового забезпечення.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2008 апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя залишено без руху, запропоновано Управлінню праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя усунути в строк до 12.11.08 недоліки апеляційної скарги, а саме: надати копії апеляційної скарги з доданими до неї документами згідно переліку, відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі (арк.с.33-36).
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2008 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя (арк.с.40-42).
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2008 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду на 24.12.2008 (арк.с.45-47).
Відповідач - Управління державного казначейства України в м.Сімферополі, в запереченнях на апеляційну скаргу (вх.№2041) просить виключити його з кола відповідачів, так як органи Державного казначейства України відповідно до наданих повноважень, не мають права встановлювати або змінювати бюджетні призначення (арк.с.53-55).
Позивач та відповідачі явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 24.12.2008, не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.51, 52), відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя, в заяві вх.№2454 від 22.12.2008 просить розглянути справу у відсутність його представників (арк.с.57), позивач та відповідач - Управління державного казначейства України в м.Сімферополі, про причини неявки суд не повідомили.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідачі викликались в судове засідання, але в суд не з'явились, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідачів.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням абзацу третього резолютивної частини постанови у новій редакції на підставі пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач -ОСОБА_1має статус інваліда війни І групи, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1(арк.с.4), та має право на пільги, встановлені статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
За даними позивача, що не заперечується відповідачем, в 2007 році позивачу на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»відповідачем здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 450,00грн. (арк.с.1).
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006.
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, щорічно до 5 травня інвалідам війни I групи виплачується разова грошова допомога у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком.
На підставі пункту 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статі 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.
Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 встановлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями) інвалідам війни І групи здійснюється у розмірі 450,00грн.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України»інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: статті 29, пункту 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для ветеранів війни. Нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), є недійсними (частина третя статті 2 Закону).
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права»і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи «Кечко проти України»(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Тобто чинне правове положення передбачає виплату допомоги і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату разової щорічної допомоги ветеранам війни до Дня Перемоги є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є ветераном війни -інвалідом війни І групи, тому має право на її одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Таким чином, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву, тому грошова допомога до 5 травня ветеранам війни -інвалідам І групи підлягає сплаті в розмірі, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 в редакції, що діяла в спірний період, а саме в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.04.2007 складає 406,00грн.
Згідно з частиною третьою статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 у 2007 році встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, збільшений на 1 відсоток.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню щорічна разова грошова допомога до 5 травня як ветерану війни -інваліду війни І групи за 2007 рік в сумі 3650,60грн. згідно наступного розрахунку: 410,06грн. (406,00грн.+4,06грн.)*10-450,00грн.
Позивач при розрахунку суми позовних вимог виходив з розрахунку: 410,00грн.*10-450,00грн.=3650,00грн.
Суд першої інстанції, при прийнятті рішення, помилково не застосував збільшення встановленого у 2007 році розміру мінімальної пенсії у сумі 406,00грн. на 1 відсоток, що передбачено частиною третьою статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, враховуючи зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 15.03.2007 № 749-V, та стягнув на користь позивача 3610,00грн., замість 3650,60грн. згідно розрахунку, наведеному вище.
За таких підстав, судова колегія дійшла висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог в порядку частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Згідно з частиною першою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги про відсутність фінансових можливостей держави для здійснення виплат допомоги у розмірі, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993, є неспроможними, оскільки, з огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини першої статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що спеціальний Закон тобто Закон України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, має перевагу перед Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), яким встановлені пільги для ветеранів війни, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки звуження змісту та обсягу прав шляхом прийняття нових законів, внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням абзацу третього резолютивної частини постанови у новій редакції в частині суми стягнення: 3650,60грн., замість 3610,00грн.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, частиною четвертою статті 196, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 1 частини першої статті 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя на постанову Київського районного суду м.Сімферополя (суддя Кукта М.В.) від 22.07.08 у справі № 2-а-487/08 залишити без задоволення.
2. Постанову Київського районного суду м.Сімферополя (суддя Кукта М.В.) від 22.07.08 у справі № 2-а-487/08 змінити, виклавши абзац третій її резолютивної частини в наступній редакції:
«Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя на користь ОСОБА_1 недоплачену разову грошову допомогу, передбачену частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в сумі 3650,60грн.».
3. В іншій частині постанову Київського районного суду м.Сімферополя (суддя Кукта М.В.) від 22.07.08 у справі № 2-а-487/08 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна
Судді М.А.Санакоєва
О.А.Щепанська