Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 червня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді - доповідача - Ігнатюка Б.Ю.

суддів - Панька В.Ф., Мацунича М.В.

при секретарі - Савариній Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2, та ПАТ «Укрсиббанк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 07 квітня 2014 року по справі за позовом ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа: орган опіки та піклування Ужгородської міської ради про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного інвестиційного банку «Укрсиббанк», третя особа: орган опіки та піклування Ужгородської міської ради про визнання договору іпотеки припиненим,-

в с т а н о в и л а :

ПАТ «Укрсиббанк» /надалі - банк/ звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1, третьої особи: органу опіки та піклування Ужгородської міської ради про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 21.09.2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит в сумі 64800 дол. США та взяв на себе зобов'язання повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 21.09.2037 року. З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором було укладено договір іпотеки нерухомого майна між банком та ОСОБА_3, відповідно до якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1. Позичальник ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 р. помер. Листом від 13.07.2011 року приватний нотаріус повідомив банк, що спадкоємцем померлого є його малолітня донька ОСОБА_2 і тому вона повинна нести відповідальність перед банком в межах прийнятого у спадок майна. Станом на 21.06.2013 року заборгованість склала 75453.43 доларів США.

Позовні вимоги в подальшому банк збільшив і просив звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 21.09.2007 року і стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість в розмірі 75453,43 дол. США, що еквівалентно 603099,18 грн. та сплачений позивачем судовий збір.

В свою чергу, ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до банку, третьої особи: органу опіки та піклування Ужгородської міської ради про визнання договору іпотеки припиненим, мотивуючи його тим, що малолітня ОСОБА_2, в межах успадкованого майна виступає як правонаступник позичальника, але загальний трирічний строк позовної давності щодо пред'явлення вимог відповідачем до позивачів вже минув. У зв'язку з цим просила суд визнати договір іпотеки нерухомого майна припиненим.

Рішенням суду першої інстанції первісний позов задоволено частково: звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 21.09.2007 року, а саме : трьох кімнатну квартиру, загальною площею - 65,3 кв.м., житловою площею - 40,1 кв.м., розташованої за адресою : АДРЕСА_1, що належить спадкоємцю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, від імені якого діє законний представник мати ОСОБА_1, для задоволення вимог банку, що виникли на підставі кредитного договору від 21 вересня 2007 року, що становить 75453,42 дол. США, що еквівалентно 603099,18 грн. боргу - шляхом проведення прилюдних торгів з визначенням початкової ціни для продажу іпотеки в межах процедури виконавчого провадження та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь банку судовий збір. В задоволенні решти позовних вимог банку і в задоволенні зустрічного позову - відмовлено.

ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2, не погодилася з таким рішенням суду першої інстанції, порушила питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного.

Банк також не погодився з вказаним рішенням в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості на його користь банку та просив зазначену вимогу задовольнити.

Апеляційні скарги мотивовані невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання особи, які беруть участь у справі не явились, про причину неявки не повідомили і тому суд розглянув справу у їх відсутності та без фіксації судового засідання відповідно до ст.197, ч.2 ст.305 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга банку задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи частково первісні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що для захисту порушеного права позивача буде достатньо такого способу захисту його прав, як звернення стягнення на предмет іпотеки; відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суд виходив з того, що перебіг строку позовної давності почався з 15.07.2011 року, а позов банком пред'явлено 19.07.2013 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що позовна давність банком пропущена, оскільки про факт смерті позичальника банку стало відомо 07.07.2010 року; судом першої інстанції не враховано, що малолітня ОСОБА_2 в порядку спадкування за своїм батьком набула право власності лише на 1/2 частину нерухомого майна, належна їй частка в натурі не виділена і реєстрація на неї як на окремий об'єкт нерухомості не здійснена, а тому звернути на неї стягнення неможливо; крім того зазначає, що попри те, що в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено, суд стягнув з неї в солідарному порядку судовий збір.

Щодо посилання ОСОБА_1 що позовна давність банком пропущена, оскільки про факт смерті позичальника банку стало відомо 07.07.2010 року, то слід зазначити наступне.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1. ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЗУ «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, в тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с.23).

22.07.2010 року Банк звернувся до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_4 з претензією про пред'явлення вимог до спадкоємців (а.с.24).

Згідно листа приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 13.07.2011 року Банк повідомлено про те, що спадкоємцем майна померлого ОСОБА_3 є його малолітня донька ОСОБА_2 (а.с.26). Тобто, саме з цього моменту у банку виникло право вимоги до спадкоємців та почав відраховуватись строк позовної давності, а не тоді, коли банку стало відомо про факт смерті позичальника.

З даним позовом банк звернувся до суду 19.07.2013 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

В матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи на 1/2 ч. вказаної квартири, якими б підтверджувалось право власності ОСОБА_5 на цю частину квартири.

З договору іпотеки вбачається, що право власності на квартиру було повністю оформлено за ОСОБА_3 Відповідно, його спадкоємиця, якою являється одноособово його дитина ОСОБА_2, прийняла все його майно: у спадок прийнято квартиру в цілому і саме в цих межах вона повинна нести відповідальність за зобов'язанням спадкодавця.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Щодо стягнення судового збору, слід зазначити, що хоча ОСОБА_1 виступає за первісним позовом відповідачем по справі, формулювання про задоволення цього позову не породжує яких-небудь зобов'язань безпосередньо ОСОБА_1 і тому стягнення з неї судового збору не відповідає вимогам вказаної статті ЦПК України, що є підставою для зміни рішення в цій частині.

Доводи апеляційної скарги банку зводяться до того, що договір укладений одним із подружжя створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сімї, а одержане за цим договором майно фактично використане на задоволення потреб сім'ї, а тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором.

Однак, з даним доводом погодитися не можна на підставі наступного.

Як роз'яснено в п.42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року за № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних відносин» резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України "Про іпотеку" (або статті 589 ЦК щодо заставодавця).

Оскільки позичальник та іпотекодавець була одна особа -ОСОБА_3 - суд констатує, що на день його смерті заборгованість по кредитному договору становила 74992.58 дол.США, оскільки сума в 460.84 дол. США нарахована за час після його смерті /75453,42 дол.США - 460.84 дол. США/. Станом на день пред'явлення позову у гривневому еквіваленті ця сума становила 599 326.23 грн.

Саме така сума заборгованості підлягає сплаті банку і саме в погашення цієї суми звертається стягнення на предмет іпотеки.

Стягнення і суми заборгованості - банком ставилось питання не тільки про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, але і стягнення всієї суми заборгованості і з ОСОБА_1 - є передчасним: вона може нести відповідальність як дружина позичальника при певних умовах, але об'єм її відповідальності повинен визначатись після реалізації предмета іпотеки та погашення заборгованості за виручені від такої реалізації гроші. Стягнення в даний час суми заборгованості було б таким, що суперечить принципу цивільного права - принципу справедливості, закріпленого в ст.3 ЦК України.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314 ЦПК України, судова колегія

р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 задовольнити частково, а апеляційну скаргу ПАТ «Укрсиббанк» відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 07 квітня 2014 року по даній справі змінити, виключивши з його резолютивної частини слова « солідарно» «та ОСОБА_1».

В решті зазначене рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді :