УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/69/14-ц Головуючий у 1-й інст. Чішман Л.М.

Категорія 46 Доповідач Борисюк Р. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.

суддів Галацевич О.М., Широкової Л.В.

з участю секретаря

судового засідання Ходаківської О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31 березня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2012 року ОСОБА_2 звернулася з даним позовом, в якому просила виділити їй у власність 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, а відповідачу 1/3 вказаної квартири, стягнути з ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 2/3частин вищезгаданої квартири, залишивши вказану квартиру у власність відповідачу та стягнути на її користь судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 11.09.1999 року перебувала з відповідачем у шлюбі, який розірвано 19.05.2010 року. Від шлюбу мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час шлюбу, сторонами придбано квартиру АДРЕСА_1, яка належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Враховуючи що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім"ї та не дбає про утримання сина, то майно необхідно поділити. Вважає, що вона з сином, який перебуває на її утриманні, не забезпечені житлом і вона немає можливості виплатити відповідачу вартість належної йому частини майна, то необхідно ухвалити рішення про виділення їй у власність 2/3 частин спірної квартири, а відповідачу відповідно 1/3 її частину. При цьому, з метою забезпечення її з сином житлових прав шляхом придбання іншого житла, просить стягнути із відповідача на її користь вартість 2/3 частини даної квартири, залишивши останньому всю квартиру у власність.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 31 березня 2014 року позов задоволено частково. Визнано за кожним із сторін право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Посилається на упередженість суду, що воно не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Зокрема порушені положення Сімейного кодексу України, судом не надано належної оцінки доказам по справі, під час судового засідання судом не ставилось питання про встановлення дійсної вартості вказаної квартири. Суд не врахував ту обставину, що кошти на придбання квартири були використані із позичених грошей і на час розгляду справи є рішення суду про стягнення боргу за договором позики. які відповідач сплачує самостійно. Крім того, суд неправильно вирішив питання щодо судових витрат.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). При цьому немає значення, на ім'я кого з подружжя майно було придбано.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 11.09.1999 року по 19.05.2010 року (а.с.6). У лютому 2005 року ними було придбано спірну квартиру. При цьому, сторонами не заперечується те, що на час придбання квартири вони проживали однією сім'єю і мали спільний бюджет.

Оскільки набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України), тому протилежне, тобто належність майна до роздільного майна подружжя, потребує доведення в судовому порядку тією стороною, яка заперечує право спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

За таких обставин, враховуючи, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, тому кожен із подружжя має рівне право на нього.

Доводи апелянта про те, що суд вийшов за межі позовних вимог є безпідставними, оскільки частиною 1 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК).

Встановивши, що спірна квартира є спільно нажитим майном подружжя, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 є спільно нажитим майном та задовольнив позовні вимоги в цій частині, і правомірно визнав право власності як позивача так і відповідача на 1/2 частину вказаної квартири, відмовивши у задоволенні решти позовних вимог, оскільки згода одного з подружжя на грошову компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно відсутня.

Частиною 1 статті 88 ЦПК України передбачено, що якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи, що судовий збір по даній категорії справ у відповідності до положень Закону України «Про судовий збір» при подачі позову підлягав сплаті в розмірі не менше 3219 грн., суд задовольнив позовні вимоги частково (в задоволенні вимог про визнання права власності на 1/6 частину майна відмовлено), а позивач при зверненні до суду сплатила лише 201 грн., то обгрунтовано судом з відповідача стягнуто на користь держави 2682 грн. 50 коп. (3219,00 грн. - 536,50 грн.(3219 х 1/6) = 2682,50 грн.) та з позивача 335,50 грн. (536,50 - 201,00). Отже питання розподілу судових витрат судом вирішено правильно.

Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення, оскільки суду не було надано інших доказів, на які апелянт посилається на підтвердження обставин, крім тих, на які суд послався в своєму рішенні.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Судді