Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 червня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді: Гордійчук С.О.
суддів : Демянчук С.В., Оніпко О.В.
секретар судового засідання : Ковальчук Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 15 квітня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, рішення виконавчого комітету сільської ради та визнання права власності на спадкове майно.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 15 квітня 2014 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, рішення виконавчого комітету сільської ради та визнання права власності на спадкове майно - задоволено .
Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 11.07.1987 року Рівненською районною державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_8, зареєстроване в реєстрі за №1-1541.
Визнано частково недійсним рішення виконавчого комітету Корнинської сілької ради Рівненського району Рівненської області №13 від 30.11.2010 року щодо оформлення права приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Корнинською сільською радою Рівненського району Рівненської області від 21.12.2010 року, зареєстроване в КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» 23.12.2010 року.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори Кутецькою В.В. 31.08.2013 року, зареєстроване в реєстрі за №1-680, внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 31.08.2013 року.
Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по 1/12 частці кожному у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, житловою площею 55,0кв.м., загальною площею 89,1 кв.м., як на спадкове майно за законом після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, який являється спадкоємцем ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.
Стягнено солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та Корнинської сільської ради на користь позивача ОСОБА_2 понесений нею судовий збір в розмірі 344,10 грн.
В поданій на рішення апеляційній скарзі позивач вказує на його незаконність, оскільки судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Судом не враховано, що ОСОБА_6 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті батька у ІНФОРМАЦІЯ_1 не звертався та не оскаржував свідоцтво на спадщину видане ОСОБА_8 11.07. 1987р. Крім того, позивачами не було надано жодних належних та допустимих доказів про те, що ОСОБА_6 не знав про оформлення спадщини на матір.
Вважає, що ОСОБА_6 жодного відношення до будинку не має, кошти в утримання будинку не вкладав, проживав 13 років з іншою жінкою, що підтверджено свіченнями в суді, тому не є особою до якої може бути застосовано положення ст..549 ЦК України 1963 року.
Суд не взяв до уваги те, що за життя ОСОБА_8 (матері) ніхто із позивачів не звертався до суду про витребування правовстановлюючих документів на будинок, а лише після її смерті звернулися до суду з позовом про визнанням заповіту недійсним через підроблення підпису. Такі дії свідчать, що позивачам давно відомо хто являвся власником спірного будинку, а тому позивачі пропустили строки позовної давності. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
В заперечені на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване, просить залишити його без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 після смерті батька у ІНФОРМАЦІЯ_1 вступив у фактичне користування спадковим майном, а тому на час його смерті йому належало ? частина спірного будинку, яка підлягає спадкуванню позивачами, а відтак рішення сільської ради від 30.10.2010 року, свідоцтво про право власності на спадщину від 11.07.1987 року та свідоцтво про право на спадщину за заповітом 31.08.2013 рокує частково недійсними.
Проте з таким висновком погодитись не можна.
За змістом ст. 549 ЦК Української РСР (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), спадкоємець визнається таким, що прийняв спадщину, як у разі подання ним у шестимісячний строк відповідної заяви до державної нотаріальної контори, так і в разі фактичного його вступу в управління або володіння спадковим майном, тобто вчинення відповідних дій.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 Після його смерті відкрилась спадщина на ? частину будинку.
Відповідно до даних погосподарських книг за 1983-1990 рік, спірний будинок по АДРЕСА_1 рахувався за головою двору ОСОБА_7, членами сім`ї якого були дружина- ОСОБА_8 та син ОСОБА_6 Таким чином, після його смерті відкрилася спадщина на ? частину вказаного майна.
Згідно додаткової заяви ОСОБА_8 від 11.07.1987 р., їй видане свідоцтво про право власності від 11.07.1987 року №1-1539 на ? частину будинку як на спільну сумісну власність подружжя та свідоцтво про право на спадщину по закону від 11.07.1987 року на ? частину спірного будинку після смерті чоловіка ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла - ОСОБА_8
В судовому засіданні сторони визнали, що ОСОБА_6 фактично вступив в управління та володіння спадковим майном після смерті батька, оскільки постійно проживав у будинку із спадкодавцем, а тому дана обставина не підлягає доказуванню.
Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6, за життя, протягом 23 років до суду за захистом свого порушеного права не звертався та не оспорював видане на ім'я матері свідоцтво про право на спадщину на ? частину будинку.
Відповідно до норм процесуального права передбачається, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Посилання позивачів на те, що ОСОБА_6 фактично вступив в управління спадковим майном після смерті батька та не знав про порушення його прав не заслуговують на увагу, оскільки жодних доказів з цього приводу вони суду не надали і судом їх не здобуто. Навпаки, із пояснень ОСОБА_2 в апеляційному суді та із матеріалів спадкової справи (а.с.124) вбачається, що ОСОБА_6 знав, що мати все спадкове майно оформила на себе проте, вважав, що будинок в рівних частках буде належати йому та брату. На підтвердження даної обставини свідчить і звернення позивача ОСОБА_3 до суду з позовом про визнання заповіту від 18.06.2004 р. недійсним.
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За таких обставин, підстав вважати, що ОСОБА_6 на день його смерті належало на праві власності 1/4 частина спірного будинку і відповідно ця частина будинку входить до складу спадщини, яка залишилась після його смерті згідно ст..1218 ЦК України у суду не має.
Відповідно до положень ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Однак, в судовому засіданні будь-яких порушень прав позивачів не встановлено.
Оскільки рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального права і висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові за безпідставністю. Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, ст.ст. 549 ЦК УРСР 1963 року, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст. 1218 ЦК України, колегія суддів,
вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 15 квітня 2014 року скасувати.
В задоволені позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, рішення виконавчого комітету сільської ради та визнання права власності на спадкове майно відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 86 грн. з кожного судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.
Головуючий :
Судді :