У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 червня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді : Гордійчук С.О.
суддів : Буцяка З.І., Григоренка М.П.,
секретар судового засідання : Ковальчук Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та визнання права власності на частку квартири ти зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та усунення перешкод в користуванні власністю.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2014 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та визнання права власності на частку квартири - задоволено.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та усунення перешкод в користуванні власністю - задоволено частково.
Розірвано шлюб укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, укладений 20 липня 2011 року у виконавчому комітеті Великомежирицької сільської ради Корецького району Рівненської області, про що зроблено актовий запис № 6.
Малолітню доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишено проживати з матір'ю ОСОБА_2.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 81/100 частку квартири АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 19 /100 частки квартири АДРЕСА_1.
Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом надання йому ОСОБА_2 ключа від вказаної квартири та вселення ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1.
В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на його незаконність в частині визнання права власності на кватиру, оскільки суд порушив норми матеріального та процесуального права, зокрема не викликав та не допитав в якості свідків осіб зі сторони відповідача-позивача. Судом не враховано той факт, що кошти на придбання квартири ним з дружиною було зібрано спільно, а тому являється спільним майном подружжя. Крім того, цінність спірної квартири за час шлюбу істотно збільшилась внаслідок його трудових та грошових затрат.
Разом з тим, відступаючи від рівності часток подружжя суд безпідставно покликається на рішення Рівненського міського суду від 28 серпня 2013 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 коштів, при цьому не врахував, що дане рішення апеляційним судом Рівненської області 10 грудня 2013 року змінено та виключено з його мотивувальної частини посилання суду про те, що договори позики були укладені для придбання будівельних матеріалів та ремонту спірної квартири.
Крім того, суд не врахував, що ОСОБА_2 приховала від нього факт позики коштів в сумі 40 000 грн. у своєї бабусі - ОСОБА_4 та те, що він згоди на отримання позичок не давав. При цьому, судом порушено положення ч.2 ст.65 СК України. Вважає, що жодними належними доказами, що дана позика була використана на придбання будівельних матеріалів і ремонт спірної квартири не підтверджено.
Суд залишив без уваги те, що з нього за рішенням суду стягуються аліменти на утримання дитини та ОСОБА_2, а утримання дитини це обов'язок обох батьків.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким визнати за ОСОБА_2 право власності на 60/100 частку даної квартири, а за ним право власності на 40/100 частку даної квартири.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 липня 2011 року. За час шлюбу ними було придбана квартира, наявність якої і вартість сторони не оспорювали.
При поділі, з врахуванням ст. 70 СК України, суд визнав за можливе (необхідне) відступити від засад рівності часток подружжя, оскільки ОСОБА_2 на придбання квартири внесла 62% особистих коштів за договором позики від вартості квартири, а тому спільною сумісною власністю подружжя є лише 38/100 частини квартири яка підлягає поділу між сторонами в рівних частинах.
На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується і апеляційний суд.
Згідно з частиною 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина 1 статті 70 СК України).
Відповідно до частини 7 статті 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини 1 статті 57 СК України).
Згідно з пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК України).
Частиною 4 статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Як вбачається з матеріалів справи, 04 жовтня 2011 року ОСОБА_2 уклала зі своєю бабусею ОСОБА_4, договір позики, згідно з яким позичила у неї 20 тис. доларів США для придбання квартири, а 15.11.2011 року ще позичила у ОСОБА_4 40 000 грн. для придбання будівельних матеріалів та ремонту квартири.
Рішенням Рівненського міського суду від 28 серпня 2013 року з ОСОБА_5 стягнуто на користь ОСОБА_4 кошти в сумі 199 860 грн. Рішення суду набрало законної сили10.12.2013 року та на час розірвання шлюбу не виконане.
Сторонами у судовому засіданні визнано, що грошові кошти в сумі 20 000 доларів США, отримані за договором позики, були сплачені ОСОБА_2 за придбання квартири АДРЕСА_1, тому такі обставини відповідно до частини 1 статті 61 ЦПК України, не підлягають доказуванню.
Разом з тим, відповідач-позивач не надав суду доказів і судом їх не здобуто на спростування доводів позивачки проте, що 40 000 грн. витрачено на ремонт квартири.
Таким чином, за наслідками укладення договору позики для придбання квартири в інтересах сім'ї, боргові зобов'язання перед позикодавцем виникають як для чоловіка, так і для дружини, незалежно від того, хто із подружжя отримував позику.
У такому випадку, при вирішенні спору про право власності на майно, необхідно встановлювати особу, яка сплачує заборгованість за договором позики. Ця обставина повинна братись до уваги при визначенні частки кожного з подружжя.
Тобто, заборгованість за договорами позики повинна бути врахована під час поділу спільного сумісного майна подружжя, а за правилами ч. 4 ст. 65 СК України заборгованість за позикою може бути компенсована за рахунок майна, яке підлягає поділу між подружжям.
Із матеріалів справи вбачається, що боржником по зобов'язаннях повернення позик визнано ОСОБА_2 та покладено на неї обов'язок по їх поверненню.
Безспірних доказів, які б відповідали вимогам ст. ст. 57, 58 ЦПК України про те, що спірна квартира придбана ОСОБА_1 і за власні заощаджені кошти та кошти, отримані ним від продажу автомобіля, який належав йому на прав власності, матеріали справи не містять, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.
Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду в суді першої інстанції і суд дав їм належну оцінку в своєму рішенні.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2014 року
залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.
Головуючий :
Судді :