ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 року Справа № 12/18

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.,

суддів:Бакуліної С.В., Глос О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.12.2013р.

у справі№12/18 господарського суду Кіровоградської області

за позовомФОП ОСОБА_5

доФОП ОСОБА_4

пророзірвання договору, усунення перешкод у користуванні майном, стягнення 62 299,04грн.,

за зустрічнимпозовом ФОП ОСОБА_4

доФОП ОСОБА_5

провизнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 17.06.2013р. у справі № 12/18 (суддя Змеул О.А.) (з врахуванням ухвали господарського суду Кіровоградської області від 26.06.2013р. у справі №12/18 про виправлення описки), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.12.2013р. (судді: Крутовських В.І., Дмитренко А.К., Прокопенко А.Є.), у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору на оренду торгівельного місця, розташованого по АДРЕСА_1, укладеного між ФОП ОСОБА_5 і ФОП ОСОБА_4, відмовлено повністю; за позовною вимогою про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, що розташоване по АДРЕСА_1, шляхом виселення ФОП ОСОБА_4 припинено провадження у справі; у задоволенні позовної вимоги про стягнення з ФОП ОСОБА_4 збитків у сумі 4200,00грн. відмовлено повністю; позовні вимоги про стягнення з ФОП ОСОБА_4 основної заборгованості з орендної плати задоволено частково на суму 3000,00грн; інфляційних втрат - задоволено частково на суму 1171,51грн; трьох процентів річних - задоволено частково на суму 233,37грн; неустойки в розмірі подвійної плати за користування приміщенням за час прострочення - задоволено частково на суму 33600,00грн.; у задоволенні іншої частини цих позовних вимог відмовлено; cтягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_5 основну заборгованість з орендної плати в сумі 3000,00грн; інфляційні втрати в сумі 1171,51грн; три проценти річних у сумі 233,37грн, 33600,00грн. неустойки в розмірі подвійної плати за користування приміщенням за час прострочення, а також витрати на сплату державного мита в сумі 415,00грн. та судового збору в сумі 1305,50грн.; у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору на оренду торгівельного місця, розташованого по АДРЕСА_1, укладеного між ФОП ОСОБА_5 і ФОП ОСОБА_4 1 січня 2008р., відмовлено повністю.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4 просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 17.06.2013р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.12.2013р. у справі №12/18, в частині: стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 основної заборгованості з орендної плати 3000грн., інфляційних втрат 1171,51грн., трьох процентів річних 233,37грн., неустойки в розмірі подвійної плати за користування приміщеннями за час прострочення 33600грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, та в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору на оренду торгового місця, розташованого по АДРЕСА_1, укладеного між ФОП ОСОБА_5 і ФОП ОСОБА_4 01.01.2008р., та прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 36, 42, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 180, 181, 284 Господарського кодексу України, ст.ст. 203, 215, 638, 640, 759, 760, 785, 795 Цивільного кодексу України, оскільки: по-перше, оспорюваний договір є неукладеним, оскільки відсутні докази передачі орендованого майна (акт); по-друге, угода про надання в оренду торгової площі за своєю правовою природою не є договором оренди, у зв'язку з чим норми ст. 785 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню; по-третє, сторони не здійснили ніяких дій по виконанню договору оренди, оскільки позивач не передав, а відповідач не прийняв орендоване майно.

Позивач і відповідач не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

Між приватним підприємцем ОСОБА_5 (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір оренди торгового місця в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає торгове місце для здійснення торгівлі.

Згідно з п. 1.2 договору торгове місце передається в справному стані, без видимих пошкоджень, що дозволяє його нормальну експлуатацію в кількості 32,00кв.м.

Відповідно до п. 1.4 договору він вступає в силу після його підписання сторонами та прийняття торгового місця орендарем в оренду.

Згідно з п. 1.5 договору строк оренди складає 1 рік з 01.01.2008р. по 01.01.2009р.

Відповідно до п. 2.1 договору орендар сплачує орендну плату і вартість послуг з утримання і реклами торгової площі на підставі виставленого рахунку орендодавця.

Згідно з п. 2.2 договору оплата здійснюється з 1 по 3 число поточного місяця в сумі 600,00грн.

Відповідно до п. 3.3 договору орендар зобов'язується: утримувати торгове місце і майно в чистоті і порядку; використовувати орендовану площу і майно за призначенням; своєчасно вносити орендну плату і сплачувати послуги з реклами і утриманню торгової площі; утримувати майно в повній справності; без згоди орендодавця не виконувати перепланувань, здавати орендовану площу в суборенду; суворо дотримуватися правил протипожежної безпеки а також санітарно-гігієнічних вимог, передбачених на підприємствах торгівлі, дотримуватись правил охорони праці на торгових підприємствах.

Згідно з п. 5.1 договору він припиняє свою дію: по закінченню строку дії договору, встановленого п.1.5 договору; достроково на вимогу орендодавця при невиконанні умов договору чи порушенні правил торгівлі з попереднім повідомленням другої сторони не менше ніж за один місяць до його розірвання; за іншими підставами, передбаченими діючим законодавством України.

28.05.2008р. ФОП ОСОБА_5 надіслав на адресу ФОП ОСОБА_4 лист про припинення дії договору оренди у зв'язку з несплатою орендної плати протягом 5 місяців, в якому просив сплатити заборгованість за п'ять місяців в сумі 3000грн. та звільнити об'єкт оренди протягом 10 днів.

У зв'язку з невиконання відповідачем вимог позивача щодо сплати заборгованості з орендної плати за договором на оренду торгового місця та звільнення об'єкту оренди, ФОП ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовом до ФОП ОСОБА_4 (з врахуванням уточнень до позовної заяви) про розірвання договору оренди, усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 ( яке належить позивачу на праві приватної власності) шляхом виселення відповідача; стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати за період з 01.01.2008р. по 07.10.2010р. у сумі 19940,00грн., інфляційних нарахувань - 3446,4грн., 3% річних у сумі 836,64грн., неустойки за час прострочення з 30.05.2008р. по 07.10.2010р. у сумі 33876грн. та збитків в сумі 4200грн. (всього 62299,04грн.).

01.06.2008р. відповідач звернувся до господарського суду Кіровоградської області з зустрічною позовною заявою, в якій просив визнати недійсним договір на оренду торгового місця, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, укладений між ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4, посилаючись на те, що орендоване за договором приміщення є спільною сумісною власністю позивача і відповідача, що підтверджено рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10.02.2010р. у справі №2-209-10 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права спільної сумісної власності (а.с. 112-114, т.1).

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про розірвання договору оренди, господарські суди виходили з того, що договір оренди торгового місця припинив свою дію 30.05.2008р. на підставі листа ФОП ОСОБА_5, тобто ще до подання ФОП ОСОБА_5 позову.

Припиняючи провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за позовною вимогою про усунення перешкод у користуванні спірним нежитловим приміщенням шляхом виселення ФОП ОСОБА_4, господарські суди виходили з того, що є рішення господарського суду, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, яке набрало законної сили (рішення господарського сулу Кіровоградської області від 18.11.2009р. у справі №5/98).

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення з ФОП ОСОБА_4 збитків у сумі 4200,00грн., господарські суди виходили з того, що ФОП ОСОБА_5 не надано жодних доказів, які б підтвердили наявність і розмір упущеної вигоди.

Задовольняючи позовні вимоги у частині стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_5 основної заборгованості з орендної плати в сумі 3000,00грн; інфляційних втрат в сумі 1171,51грн; трьох процентів річних у сумі 233,37грн, 33600,00грн. неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, господарські суди виходили з того, що факт невиконання відповідачем договірних зобов'язань зі сплати орендної плати протягом 5 місяців з 01.01.2008р. по 31.05.2008р. та факт несвоєчасного звільнення орендованого приміщення підтверджено матеріалами справи.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору оренди, господарські суди виходили з відсутності передбачених ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання договору недійсним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову і відсутності підстав для задоволення зустрічного позову законними і обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відповідно до ч.ч. 1,5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд; у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі; якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1-3,5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Господарськими судами встановлено і матеріалами справи підтверджено факт укладення між позивачем і відповідачем договору на оренду торгового місця, передачі орендованого майна ФОП ОСОБА_4 та використання останнім об'єкта оренди для здійснення підприємницької діяльності.

Доводи ФОП ОСОБА_4 про відсутність доказів передачі йому орендованого приміщення цілком правомірно не було взято до уваги господарськими судами, оскільки (як встановлено господарськими судами і підтверджено матеріалами справи) факт прийняття торгового місця орендарем в оренду та використання цього приміщення підтверджується самим відповідачем у відзиві на позовну заяву, у зустрічній позовній заяві, а також копією свідоцтва про сплату єдиного податку ФОП ОСОБА_4

Господарськими судами також встановлено і матеріалами справи підтверджений факт припинення договору оренди 30.05.2008р. у зв'язку з відмовою орендодавця (позивача за первісним позовом) від договору оренди у зв'язку з несплатою орендарем орендної плати протягом 5 місяців (в період з 01.01.2008р. до 01.06.2008р.) та факт неповернення орендарем орендованого приміщення до 07.10.2010р. (що підтверджено актом державного виконавця від 07.10.2010р. про виселення з орендованого приміщення ФОП ОСОБА_4 та повернення приміщення ФОП ОСОБА_5 (а.с. 172-173, т.2).

З огляду на викладене цілком правомірними є висновки господарських судів про наявність підстав для часткового задоволення позову у частині стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_5 заборгованості з орендної плати в сумі 3000грн., інфляційних в сумі 1171,51грн., трьох процентів річних в сумі 233,37грн., неустойки в сумі 33600грн.

Що стосується зустрічного позову про визнання недійсним договору оренди, слід зазначити, що висновки господарських судів про відсутність підстав, передбачених ст. 215 Цивільного кодексу України для визнання договору недійсним, є законними, обґрунтованими і відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи ФОП ОСОБА_4 про набуття орендованого приміщення у спільну власність з ФОП ОСОБА_5 не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються матеріалами справи, зокрема, рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20.11.2012р. у справі №1111/4461/12 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права спільної сумісної власності на нежитлове приміщення, яким відмовлено в задоволенні позову (рішення набрало законної сили 26.02.2013р. - а.с. 119-120, т.2); а також наявним в матеріалах справи свідоцтвом про право власності ОСОБА_5 на спірне нежитлове приміщення (а.с. 16, т.1).

Доводи касаційної скарги, які фактично зводяться до необхідності здійснення касаційною інстанцією переоцінки наявних у справі доказів, яким вже було надано оцінку господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними ті обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій із дотриманням правил ст. 43 Господарського процесуального кодексу України факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.12.2013р. у справі №12/18 відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.12.2013р. у справі №12/18 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.12.2013р. у справі №12/18 - без змін.

Головуючий К. Грейц

Судді С. Бакуліна

О. Глос