АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/796/5475/2014 Головуючий в суді 1 інстанції - ФроловМ.О.
Доповідач - Ящук Т.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі Лужецькій І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 березня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, визнання договору недійсним,
встановила:
У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», в якому просив визнати недійсним кредитно-заставний договір № К2НСАЕ00000436 від 11 серпня 2008 року внаслідок його неукладеності.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Вказував, що суд першої інстанції не врахував, що у відповідача відсутнє право застави, оскільки реєстрації в Державному реєстрі обтяження застави - автомобіля «Volkswagen Т4» немає. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність договору на відкриття поточного рахунку клієнта банку, без якого кредитор не може видати кредит готівкою іноземною валютою. Також посилався на те, що суд першої інстанції неправильно виклав в рішенні суду його пояснення, оскільки позивач не визнавав факту укладання правочину, а навпаки, наполягав на тому, що не передавав в заставу транспортний засіб та не отримував кредитні кошти.
В судовому засіданні апелянт підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити; представник відповідача вважав доводи апеляційної скарги безпідставними та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_2 свої вимоги обґрунтовував тим, що 11 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та позивачем було підписано кредитно-заставний договір №К2НСАЕ00000436, згідно з умовами якого банк зобов'язався надати кредит у сумі 19182,77 доларів США для купівлі автомобіля. Проте позивач стверджує, що відповідач фактично кошти не передав та не перерахував, а тому договір є неукладеним. Крім того позивач є власником автомобіля «Volkswagen Т4», який він набув у власність до підписання кредитно-заставного договору. Банк згідно ст. 3 п. 2 кредитно-заставного договору від 11.08.2008 року поточних рахунків не відкривав та кредитні грошові кошти готівкою з поточного рахунку через касу в сумі 19 182,77 доларів США не видавав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що наявні у справи докази свідчать про укладення 11 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_2 кредитно-заставного договору № К2НСАЕ00000436; видачу готівки позивачу через касу банку відповідно до заяви на видачу готівки № 07 від 11.08.2008 року, у якій одержувачем зазначено прізвище позивача та наявний його підпис.
Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що про укладення договору між сторонами та його виконання з боку банку свідчать наступні докази: поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/0858671 від 12.08.2008 року, за умовами якого об'єктом страхування є відповідальність позивача як власника автомобіля «VolkswagenТ4», з метою придбання якого було укладено кредитно-заставний договір; договір страхування наземного транспорту від 11.08.2008 року, об'єктом страхування якого також є зазначений автомобіль.
Крім того, факт укладення кредитно-заставного договору від 11.08.2008 року підтверджується актом перевірки предмету застави від 11.08.2008 року, підписаний в тому числі позивачем, відповідно до якого об'єктом застави є саме автомобіль «Volkswagen Т4», № кузова НОМЕР_1; сертифікат на придбання автомобіля «VolkswagenТ4» з підписом позивача ОСОБА_2; заява про повний розрахунок між продавцем автомобіля ОСОБА_3 та позивачем, датована 11.08.2008 року; технічний паспорт на автомобіль «Volkswagen Т4», виданий УДАІ ВРЕВ-12 08.08.2008 року, в якому наявна особлива відмітка про придбання автомобіля за рахунок кредитних коштів «ПриватБанку».
Також суд вказав, що позивач звернувся з позовом не у спосіб захисту права, передбачений ст. 16 ЦК України, оскільки такий спосіб захисту права як визнання договору недійсним внаслідок його неукладеності цивільним законодавством не передбачено, оскільки неукладений правочин не тягне будь-яких юридичних наслідків, а тому і не потребує визнання його недійсним.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з достовірністю встановив, що кредитно-заставний договір № К2НАЕ00000436 від 11 серпня 2008 року є укладеним між сторонами по справі, свої зобов'язання за договором КБ «ПриватБанк» виконав.
Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, висновки суду щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Доводи апеляційної скарги позивача є аналогічними доводам, що викладені ним на обґрунтування позовної заяви, вони були предметом розгляду суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Цивільний кодекс прямо не визначає істотних умов кредитного договору. Разом з тим, зі змісту статті 1054 кодексу можна зробити висновок, що істотними умовами кредитного договору є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплати процентів, відповідальність сторін.
Статтею 584 ЦК України визначено, що у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.
Підставою для визнання договору недійсним є порушення загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України, якою визначено основні критерії чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що, підписавши кредитно-заставний договір, сторони тим самим засвідчили свою згоду та прийняли умови, які були в ньому закріплені. Зазначені обставини свідчать про те, що сторони діяли вільно та на власний розсуд визначали умови кредитно-заставного договору.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.
Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч.1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. На підставі ч.2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.
Законодавець пов'язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (стаття 1046 ЦК України). Однак кредитний договір, спір щодо якого вирішено у справі, є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.
Із матеріалів справи вбачається, що банк і позичальник ОСОБА_2 11.08.2008 року уклали кредитний договір у письмовій формі, як вимагається частиною першою ст.1055 ЦК України. Позивач не заперечував факт підписання зазначеного договору.
Відповідно до п.3.3 договору сторони погодили варіаційний механізм видачі кредиту: видача кредиту шляхом перерахування продавцю автомобіля коштів за автомобіль ( як це передбачено п. 17.4), або видача кредиту готівкою через касу банку, або видача кредиту з перерахуванням відповідних коштів на рахунок позичальника.
Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що незважаючи на інші положення договору, зобов'язання банку здійснити будь-яку виплату кредиту виникає лише з моменту виконання усіх з попередніх умов, наведених у статтях 3.1.1 - 3.1.5 договору. Якщо станом на дату, вказану у статті 17.1.4 договору, будь-яка із зазначених попередніх умов залишається невиконаною, банк має право відмовитись від видачі кредиту і розірвати договір в односторонньому порядку.
Розділом 3 укладеного між сторонами кредитно-заставного договору визначено попередні умови видачі кредиту: надання необхідної інформації про фінансовий стан позичальника, оформлення договорів страхування; реєстрація предмету застави у Державному реєстрі як застави першого ( вищого) пріоритету на користь банку.
Метою видачі кредиту в п. 17.1.3 сторони визначили:
а) частина кредиту в розмірі 17 200 доларів США надається з метою придбання позичальником автомобіля;
б) частина кредиту в розмірі 1341,56 доларів США надається з метою оплати перших страхових платежів за договорами страхування у перший рік кредиту;
в) частина кредиту в розмірі 7,33 доларів США надається з метою оплати коштів за реєстрацію предмета застави в державному реєстрі;
г) частина кредиту в розмірі 516 доларів США надається з метою оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту;
д) частина кредиту в розмірі 117,88 доларів США надається з метою оплати вартості поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що сплачується в момент видачі кредиту.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що передбачені попередніми умовами кредитно-заставного договору договори страхування були укладені: 11 серпня 2008 року - договір особистого страхування із ЗАТ СК «Інгосстрах» та договір страхування наземного транспорту, а також 12 серпня 2008 року - договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів із ТДВ СК «Кредо». У кредитно-заставному договорі міститься опис предмета застави, розмір забезпечених вимог, порядок звернення на предмет застави, відповідальність сторін та інші необхідні умови. Сума кредиту була видана позичальнику готівкою відповідно до заяви на видачу готівки за № 07 від 11.08.2008 року.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, сформульованою в постанові від 11 липня 2012 року (справа №6-63 цс 12) кредитний договір, на відміну від договору позики, є укладеним не з моменту передачі грошей, а з моменту досягнення сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов такого договору. Передача грошей відбувається на стадії виконання кредитного договору, відтак посилання позичальника на неотримання грошей не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.
Отже, доводи апелянта про те, що в дійсності грошей він не отримував, оскільки банк не відкривав йому поточний рахунок та не перераховував кошти, не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору, про що свідчить підписання сторонами кредитно-заставного договору, а дії щодо отримання кредитних коштів стосуються його виконання, тоді як правове значення для вирішення питання про визнання кредитного договору недійсним має додержання його сторонами вимог закону саме при його укладенні, а не виконанні.
Інші доводи апеляційної скарги не містять обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду щодо необґрунтованості заявленого позову.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання кредитно-заставного договору недійсним. Доводи апелянта не спростовують наведеного і зроблених в рішенні суду першої інстанції висновків, у зв'язку з чим підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-308, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 березня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді: