АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц /796/3607/2014 Головуючий в суді 1 інстанції - Трусова Т.О.
Доповідач - Ящук Т.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі Лужецькій І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, яка подана представником ГРОМОВИМ Костянтином Васильовичем, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,
встановила:
У листопаді 2013 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 23 930 грн. 22 коп. та відшкодування завданої порушенням її трудових прав моральної шкоди в розмірі 7500 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2013 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 23 930 грн. 22 грн. та 200 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього - 24 130 грн. 22 коп. В решті позову - відмовлено.
Стягнуто з Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті в дохід держави судовий збір в розмірі 468 грн. 70 коп.
Не погоджуючись з рішенням, представник Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті - ГромовийК.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказував, що розрахунок заборгованості за весь час затримки по день фактичного розрахунку є необґрунтованим, оскільки відповідачу стало відомо про призначення пенсії позивачу відповідно до Закону України «Про державну службу» лише з довідки Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва від 18.09.2013 року, тому вважає, що заборгованість, нарахована за 87 днів в сумі 23 930 грн. 22 коп., є помилковою та безпідставною.
Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження факту завдання та існування моральної шкоди, не було встановлено, з яких саме міркувань позивач визначила розмір моральної шкоди у сумі 7500 грн. Позивачем жодним чином не доведено причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та її моральними переживаннями, втратою душевного спокою, роздратованістю. Вказував, що позивач не надала суду ніяких документів, які б могли документально підтвердити дійсне погіршення морального здоров'я.
В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити; представник позивача вважав доводи апеляційної скарги безпідставними та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_3 свої вимоги обґрунтовувала тим, що згідно з наказом Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті № 464-УП/к від 2 серпня 2013 року позивача звільнено з роботи з посади головного спеціаліста з режимно-секретної роботи на підставі ст. 38 КЗпП України та ст. 37 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності. Загальний трудовий стаж позивача становить 34 роки 8 місяців 22 дні, в тому числі на державний службі 17 років 6 місяців 6 днів. Відповідно до ч. 13 ст. 37 Закону України «Про державну службу» позивач у зв'язку з виходом на пенсію має право на грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Позивач посилається на те, що в порушення вимог ст. ст. 47, 116 КЗпП України щодо строків розрахунку при звільненні відповідач у день звільнення не виплатив їй грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, що становить 14397 грн. 49 коп. Вказана грошова допомога була їй виплачена лише 31 жовтня 2013 року, після її повторного письмового звернення до відповідача. З огляду на вказане відповідач на підставі ст. 117 КЗпП України повинен виплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що становить 23 930 грн. 22 коп.
Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтувала тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача вона безпідставно була позбавлена права на вчасне отримання належних їй виплат, затягування процесу виплати грошової допомоги забрало значну частину її часу, спричинило душевні хвилювання, вплинуло на її родинні стосунки та стан її здоров'я.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті у день звільнення виплатила ОСОБА_3 лише заробітну плату та грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку, а грошова допомога в розмірі 10 місячних окладів їй виплачена не була. Наказ про виплату ОСОБА_3 грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів було видано відповідачем лише 25 жовтня 2013 року, і вказана допомога в розмірі 14 397 грн. 49 коп. надійшла на банківський рахунок позивача 31 жовтня 2013 року.
Виходячи із вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки матеріалами справи достовірно встановлено, що на день звільнення позивач мала право на одержання грошової допомоги в розмірі десяти місячних посадових окладів, однак така допомога в день звільнення виплачена позивачу не була.
Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, висновки суду щодо підстав для задоволення позовних вимог у цій частині відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин у викладеній частині застосовані правильно.
Доводи апеляційної скарги відповідача є аналогічними запереченням на позовну заяву, вони були предметом розгляду суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку. Так, судом першої інстанції правильно було відхилено доводи відповідача про те, що про призначення пенсії ОСОБА_3 стало відомо лише з довідки Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва від 18.09.2013 року, оскільки зазначаючи у наказі від 02.08.2013 року про звільнення позивача підставою звільнення вихід на пенсію по інвалідності, відповідач не міг не знати, що у період перебування ОСОБА_3 на державній службі її визнано інвалідом 2 групи, і з 2010 року вона перебуває на обліку в Пенсійному фонді України.
Доводи апелянта також полягають у тому, що при звільненні з посади 06.08.2013 року позивач не пред'явила відповідачу будь-яких претензій з приводу невиплати їй грошової допомоги в розмірі десяти місячних посадових окладів, таку вимогу вона заявила лише 18.09.2013 року, а тому саме з цього часу можливо рахувати період затримки.
Проте зазначені доводи колегія суддів не приймає до уваги як необґрунтовані, оскільки вони суперечать вимогам ч. 1 ст. 117 КЗпП України. Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року по справі № 1-13/2013 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст. 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2013 року по справі №6-15цс13, передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Разом з тим, колегія суддів вважає частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Визначаючи розмір середнього заробітку, суд першої інстанції виходив з того, що затримка розрахунку відбулась за період з 06 серпня по 31 жовтня 2013 року та становить 87 днів; розмір середньоденного заробітку позивача визначений у довідці відповідача та становить 275 грн. 06 коп.; тому до стягнення підлягає 23 930 грн. 22 коп.
Перевіряючи такий розрахунок та довідку відповідача про розмір середньоденної заробітної плати, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції не було належним чином враховано вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, пунктом 2 якого передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати ( за винятком обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпустки - абзац 1 цього пункту), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період
Отже, розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, відповідно до вимог п.2, 8 Порядку та виходячи із даних довідки про розмір отриманої заробітної плати позивача, становитиме: заробітна плата за червень та липень 2013 року : 5896 грн. 42 коп. + 6304 грн. 05 коп. = 12 200 грн. 47 коп. / 41 робочий день = 297 грн. 57 коп. (середньоденна заробітна плата); 297 грн. 57 коп. х 61 робочий день ( за період затримки з 06 серпня по 31 жовтня 2013 року) = 18 151 грн. 77 коп.
Таким чином, оскаржуване рішення підлягає зміні у частині суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом достовірно встановлено, що відповідач несвоєчасно виплатив позивачу при звільненні належну їй грошову допомогу, чим порушив її законні права.
За змістом ст. 237-1 КЗпП України моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.
Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач порушив законні права позивача на виплату належної їй грошової допомоги при звільненні, що призвело до вимушених змін у життєвих стосунках позивача, дійшов вірного висновку про заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди. При цьому суд належним чином врахував характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, ступінь вини відповідача, характер і тривалість страждань позивача, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, а тому правильно, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір моральної шкоди в сумі 200 грн.
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування вказаних висновків суду, апеляційна скарга відповідача не містить, в ході апеляційного розгляду також не встановлено таких обставин.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність змінити рішення суду в частині визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, зменшивши вказану суму з 23 930 грн. 22 коп. до суми 18 151 грн. 77 коп., а також відповідно зменшити загальну суму стягнення, в іншій частині оскаржуване рішення необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-309, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2013 року - змінити в частині суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, у зв'язку з чим рішення в частині задоволення позовних вимог викласти в наступній редакції:
Стягнути з Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 18 151 грн. 77 коп. та 200 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього стягнути - 18 351 ( вісімнадцять тисяч триста п'ятдесят одну) грн. 77 коп.
В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2013 року - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді: