Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 2/257/697/14
257/379/14-ц
29 травня 2014 року Київський районний суд м. Донецька в складі:
головуючого - судді Андрєєвої Е.Н.,
при секретарі - Хомутовій Н.Г.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Київська районна у м. Донецьку рада, про визнання такими, що втратили право на жилу площу,-
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання їх та їх неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, такими, що втратили право на жилу площу в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.2-3), посилаючись на те, що позивач є власником зазначеної квартири на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 9 березня 2000 року № 28055. Крім позивача у спірній квартирі проживали та були зареєстровані внук позивачки ОСОБА_3, його дружина ОСОБА_4 та їх неповнолітні діти - ОСОБА_6 і ОСОБА_5. Але з 2006 року, тобто більше одного року, відповідачі зі своїми неповнолітніми дітьми в спірній квартирі не проживають з власної ініціативи, оскільки проживають за іншою адресою, у той час як позивач вимушена сплачувати комунальні платежі, при цьому реєстрація відповідачів та їхніх неповнолітніх дітей перешкоджає позивачеві вільно володіти та розпоряджатися власністю, в зв'язку з чим позивач вважає відповідачів та їх неповнолітніх дітей такими, що втратили право на жилу площу в спірній квартирі з підстав ст.ст.71, 72 ЖК України, ст.405 ЦК України.
У вересні 2013 року позивач подала до суду заяву про уточнення позовних вимог (а.с.29), в якій уточнила своє прізвище та прізвища відповідачів "ОСОБА_1" та "ОСОБА_3" замість неправильно зазначених в позові прізвищ "ОСОБА_1" та "ОСОБА_3", в іншій частині залишивши позовні вимоги без змін.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовну заяву з підстав, викладених у позовній заяві, та просили визнати відповідачів та їх неповнолітніх дітей такими, що втратили право на жилу площу у квартирі АДРЕСА_1, на підставі ст. 405 ЖК України. При цьому позивач пояснила, що відповідачі у 2006 році придбали собі у власність іншу чотирьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2, перевезли до тієї квартири усі свої речі (меблі, посуд, побутову техніку, одяг, тощо), добровільно повернули позивачці ключі від вхідних дверей до квартири та перестали проживати у спірній квартирі, хоча жодних перешкод у користуванні спірною квартирою позивач відповідачам не чинила.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити та пояснив, що дійсно з 2003 року він, його дружина та перший син, ІНФОРМАЦІЯ_1, вселилися до квартири, належної позивачці, були в ній зареєстровані та проживали в якості членів сім?ї власника квартири, але у 2006 році з метою покращення житлових умов він та його дружина ОСОБА_4, з якою вони перебувають у зареєстрованому шлюбі, спільно придбали в кредит чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, до якої у тому ж 2006 році переїхали та перевезли усі свої речі, і з зазначеного часу у спірній квартирі не проживають. Стверджував, що до теперішнього часу має ключі від вхідних дверей до квартири, але коли він у 2011 році приїжджав до квартири, виявилося, що замки від вхідних дверей були замінені. Пояснив також, що з червня 2013 року між ним та дружиною ОСОБА_4 погіршилися стосунки, в зв?язку з чим із зазначеного часу він проживає разом зі своїми батьками за адресою: АДРЕСА_3, а ОСОБА_4 разом з дітьми залишилася проживати в квартирі по АДРЕСА_2, і саме за вказаною адресою їх старший син ходить до школи. Пояснив, що не претендує на жилу площу у спірній квартирі, але він потребує реєстрації у спірній квартирі для отримання позики за місцем роботи для виплати кредиту за придбану квартиру по АДРЕСА_2. Визнав, що з 2006 року він та його дружина ніяким шляхом не вносили плату за комунальні послуги у спірній квартирі, хоча стверджував, що пропонував позивачці передавати відповідні платежі. В судове засідання 29 травня 2014 року відповідач не з?явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений (а.с.142), але про причини своєї неявки до суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи від нього не надійшло, в зв?язку з чим суд вважає можливим закінчити розгляд справи без його участі на підставі наявних доказів.
Відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_7 в судове засідання неодноразово не з'явилися, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлена, що підтверджується довідками про доставку СМС-повідомлень (а.с.96, 100, 120, 123, 133, 136, 144, 146), але про причини своєї неявки вони не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них не надійшло, в зв'язку з чим суд вважає можливим розглянути справу без їх участі на підставі наявних доказів.
Представник Київської районної у м. Донецьку в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутності (а.с.102, 110, 118), в зв'язку з чим суд вважає можливим розглянути справу без його участі на підставі наявних доказів.
Суд, заслухавши показання сторін, свідка ОСОБА_8, дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, проаналізувавши надані докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 9 березня 2000 року № 28055, виданого Агенством по приватизації державного житлового фонду, зареєстрованому у КП «БТІ м.Донецька», що крім показань сторін повністю підтверджується копією відповідного свідоцтва (а.с.5).
Суд встановив, що відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх неповнолітні діти ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2,у 2003 році вселилися та були зареєстровані у АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку в якості членів сім'ї власника квартири, що крім показань сторін, підтверджується довідкою та актом житлового органу, а також відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМСУ (а.с.6,7, 14, 15).
Відповідно до ч.3 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Суд встановив, що відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 зі своїми неповнолітніми дітьми ОСОБА_6 і ОСОБА_6 у 2006 році покинули спірне жиле приміщення і з зазначеного часу, тобто протягом понад рік, в ньому не проживають з власної ініціативи, оскільки придбали у власність для свого проживання іншу благоустроєну чотирьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2.
Факт не проживання у спірній квартирі відповідачів зі своїми дітьми з 2006 року підтверджується показаннями позивача, свідка ОСОБА_8, не довіряти яким не має жодних підстав, актом від 17 липня 2013 року (а.с.7), який був складений комісією житлового органу у присутності двох сусідів - мешканців будинку, про непроживання відповідачів та їх неповнолітніх дітей у спірній квартирі з 2006 року.
Сам відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні протягом розгляду справи, а також відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні 14 січня 2014 року повністю визнали факт свого не проживання у спірній квартирі з 2006 року та підтвердили факт придбання ними у 2006 році у кредит чотирьохкімнатної квартири по АДРЕСА_2 та визнали обставини їх добровільного переїзду до зазначеної квартири та постійного проживання у належній їм на праві власності зазначеній квартирі з 2006 року до теперішнього часу.
Зазначені докази в своїй сукупності безумовно свідчать про те, що ініціаторами залишення спірної квартири були самі відповідачі, і вони не проживають в спірній квартирі з 2006 року з тієї причини, що придбали у власність інше благоустроєне житло, і з власної ініціативи стали проживати не у двокімнатній квартирі, належній бабі відповідача, а в кращих умовах окремою сім?єю у власній чотирьохкімнатній квартирі.
При цьому суд враховує, що до теперішнього часу відповідачі не поверталися проживати до спірної квартири, не приймали жодних заходів до вселення до цієї квартири, і до теперішнього часу не зверталися із жодними скаргами, заявами щодо захисту своїх житлових прав, також як не зверталися і не звертаються до суду із відповідною позовною заявою про усунення перешкод у користуванні житлом, що підтверджується усіма матеріалами справи, показаннями сторін, в тому числі власними поясненнями відповідачів.
Отже, усі наявні в справі докази в своїй сукупності підтверджують, що відповідачі зі своїми неповнолітніми дітьми в спірній квартирі не проживають з 2006 року, тобто більше року, з власної ініціативи без поважних причин.
При цьому відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року, з наступними змінами та доповненнями, реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. При цьому відповідно до ч.2 ст.2 цього Закону реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до п.15 діючої постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року "Про практику застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" наявність або відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала або вселилася туди як член сім'ї наймача приміщення, або для відмови їй в цьому.
Отже, виходячи із зазначених положень постанови Пленуму Верховного Суду України та за змістом Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» у вирішенні питання про право на жилу площу в квартирі правове значення має не наявність тимчасової або постійної реєстрації в займаному житлі, а сам факт проживання особи у певному жилому приміщенні на підставах, передбачених законом.
А за таких обставин сама по собі наявність реєстрації відповідачів у спірній квартирі не створює для них законного права користування жилою площею в цій квартирі. Навпаки, визнання судом відсутності у них законного права користування жилою площею в спірному будинку є підставою для подальшого зняття їх з реєстрації у зазначеній квартирі. Тому доводи відповідачів про їх потребу у реєстрації в спірній квартирі з метою погашення кредиту за іншу придбану ним квартиру не можуть мати юридичного значення для вирішення питання про наявність у них права користування спірною квартирою.
Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1, 2 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Під час розгляду справи судом були встановлені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам були роз'яснені їх права та обов'язки, а також положення щодо змагальності процесу та необхідності надання доказів на підтвердження своїх доводів, сторонам було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується матеріалами справи та технічним записом судового засідання.
Суд встановив, що відповідачі не надали суду жодних доказів відсутності у спірній квартирі з 2006 року з поважних причин, а тому суд вважає, що відповідачі та їх неповнолітні діти, які були відсутніми в спірній квартирі без поважних причин більше року, втратили право на жилу площу в цій квартирі, та відсутні достовірні підстави для визнання поважними причин їх відсутності в зазначеній квартирі.
Суд встановив, що реєстрація відповідачів та їх неповнолітніх дітей в спірній квартирі порушує законні права позивача на власність та житло, гарантовані ч.ч. 1, 4 ст. 41, чч.1, 3 ст.47 Конституції України.
Тому суд вважає позовні вимоги про визнання ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх неповнолітніх дітей ОСОБА_6 і ОСОБА_6 такими, що втратили право на жилу площу в спірному житлі, законними, обгрунтованими та вважає необхідним цей позов задовольнити.
На підставі викладеного, ч.ч.1, 4 ст.41, ч.ч.1, 3 ст.47 Конституції України, ст. 405 ЖК України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Київська районна у м. Донецьку рада, про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, задовольнити.
ОСОБА_3, ОСОБА_4, неповнолітніх ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, визнати такими, що втратили право на жилу площу у квартирі АДРЕСА_1.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: