24.02.2014 Єдиний унікальний номер 2-3604/11

№ 2/205/799/2014

2-3604/11

РІІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2014 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора, Ленінський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області та комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про визнання заповіту недійсним, встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 25 травня 2011 року звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради, треті особи Друга Дніпропетровська держнотконтора, Ленінський відділ державної РАЦС ДМУЮ у Дніпропетровській області та КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 червня 2011 року позов було залишено без руху, а позивачу запропоновано протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки, з метою усунення яких позивачем 28 липня 2011 року було подано виправлений позов з додатками.

6 червня 2012 року позовні вимоги позивачем було уточнено та доповнено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 9 серпня 2012 року провадження по справі було зупинено до розгляду іншої цивільної справи.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2013 року провадження по справі було відновлено.

Позивач у своєму уточненому позові посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_4 За життя ОСОБА_4 двічі змінювала своє прізвище: її дівочим прізвищем було ОСОБА_4, прізвищем після першого шлюбу - ОСОБА_4, прізвищем після другого шлюбу - ОСОБА_4. Після смерті ОСОБА_4 залишилося спадкове майно - домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Позивач ОСОБА_1, дівоче прізвище якої ОСОБА_1, та її брат ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги за законом після смерті їх матері. Заповітом від 26 грудня 1997 року, складеним ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_2, вона заповіла відповідачу все належне їй на день смерті майно, де б воно не було та з чого б не складалось. Зазначений заповіт було викладено на бланку серії ААК № 636287 та посвідчено Другою Дніпропетровською держнотконторою та зареєстровано в реєстрі за № 4-7542. Однак з тексту заповіту не можливо встановити, коли і де він був посвідчений, відсутні відомості щодо місця та часу вчинення нотаріальної дії. Також в заповіті не були повністю зазначені прізвища, імена та по батькові сторін, не зазначені також і місця їх проживання. Крім того, з заповіту вбачається, що заповіт складено ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, однак їх прізвища правильно пишуться як - ОСОБА_2, крім того, місце проживання заповідача зазначено - АДРЕСА_1, хоча фактично вона проживала за адресою - АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що заповіт на думку позивача слід визнати недійсним, то вона отримує право на спадкування майна померлої ОСОБА_4 за правилами спадкування за законом. Тому в жовтні 2010 року позивач звернулась до Ленінського відділу РАЦС ДМУЮ з метою отримання свідоцтва про смерть її матері ОСОБА_4, однак отримати свідоцтво про смерть матері вона не змогла, оскільки в свідоцтві про її народження в графі «мати» зазначено - ОСОБА_4, тоді як її прізвище у першому шлюбі було ОСОБА_4. Свідоцтво про смерть ОСОБА_4 було видано відповідачу ОСОБА_2 та на прохання позивача надати їй це свідоцтво, відповідач відповів відмовою. У листопаді 2010 року позивач звернулася до Другої Дніпропетровської держнотконтори з питання подання заяви про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4, однак їй в усній формі було відмовлено у прийнятті заяви ту зв'язку з відсутністю свідоцтва про смерть ОСОБА_4 та невідповідності її дівочого прізвища та прізвища її матері у першому шлюбі. Крім того, вона декілька разів направляла поштою до нотконтори заяву про прийняття спадщини. 4 травня 2011 року на адресу позивача надійшов лист Другої Дніпропетровської держнотконтори, де було зазначено, що вона мала подати заяву особисто, що її заява не містить нотаріального засвідчення її підпису, строк надання зави про прийняття спадщини пропущено та рекомендовано звернутися до суду. Позивач у своєму уточненому позові просила суд визнати заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, посвідчений 26 грудня 1997 року Другою Дніпропетровською держнотконторою та зареєстрований в реєстрі за № 4-7542, недійсним; встановити факт родинних відносин, що ОСОБА_4, померлаІНФОРМАЦІЯ_2, є матір'ю ОСОБА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що 26 грудня 1997 року Другою Дніпропетровською держнотконторою йому та його матері було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті його батька ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, відповідно до якого йому та його матері ОСОБА_4 в рівних частках перейшло спадкове майно, що складалося з 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Таким чином, на момент смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, власниками житлового будинку АДРЕСА_1 були ОСОБА_4 у розмірі ? частин та ОСОБА_2 у розмірі ? частини. Крім того, 26 грудня 1997 року ОСОБА_4 у приміщенні Другої Дніпропетровської держнотконтори було складено заповіт, відповідно до якого все належне їй на момент смерті майно, де б воно не було та з чого б не складалося, вона заповіла відповідачу. Інших заповітів, які б скасовували заповіт від 26 грудня 1997 року, ОСОБА_4 не складала. Після смерті ОСОБА_4 відповідач не вчиняв жодних дій, які б свідчили про неприйняття спадщини або відмову від її прийняття. За таких обставин, твердження позивача про те, що спадкування повинно відбувати за законом, є помилковим та таким, що не має правової підстави.

Третя особа Друга Дніпропетровська держнотконтора у своїй заяві, наданій на адресу суду, просила справу розглядати за відсутності її представника, ухваливши рішення відповідно до норм діючого законодавства.

Третя особа Ленінський відділ державної реєстраційної служби ДМУЮ у своїй заяві, наданій на адресу суду, просила розгляд справи проводити за відсутності її представника.

Представник третьої особи КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи третя особа повідомлялася належним чином, про причини неявки свого представника суд не повідомила.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 її батьками є ОСОБА_10 та ОСОБА_4 (а.с. 17).

25 квітня 1980 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 і змінила прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 (а.с. 18).

31 березня 1966 року мати сторін зареєструвала шлюб з ОСОБА_12 та змінила прізвище на ОСОБА_4 (а.с. 239).

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

З урахуванням того, що прізвище матері у свідоцтві про народження позивача зазначено як ОСОБА_4, а її прізвищем на той час було ОСОБА_4, позивач просила суд встановити факт її родинних стосунків з матір'ю.

З наданих позивачем документів вбачається, що усі інші дані матері позивача, крім різниці в написанні прізвища, співпадають, тому суд вважає можливим встановити факт, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є донькою ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.

Від шлюбу ОСОБА_12 та ОСОБА_4 мали сина ОСОБА_2 (а.с. 238).

Актом від 12 січня 1972 року було встановлено, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, належить ОСОБА_12 на праві забудови (а.с. 240).

Рішенням виконкому Ленінської райради народних депутатів № 654/4 від 29 грудня 1985 року зазначений житловий будинок, що належить ОСОБА_12 та ОСОБА_4 було узаконено та прийнято в експлуатацію (а.с. 241).

Рішенням виконкому Ленінської районної Ради народних депутатів № 349/81 від 13 липня 1990 року за заявою ОСОБА_12 та ОСОБА_4 було узаконено приміщення 1-2 площею 6,3 м2, як житлове, прибудову А'-1, літню кухню б за житловим будинком АДРЕСА_1 (а.с. 242).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 грудня 1997 року, посвідченого Другою дніпропетровською держнотконторою та зареєстрованого в реєстрі за № 4-7540, ОСОБА_4 і ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_12 успадкували ?? частину житлового будинку АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 367 м2 (а.с. 75). Право власності у встановленому порядку не реєструвалося.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2012 року було встановлено факт належності ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 грудня 1997 року (а.с. 182-183).

26 грудня 1997 року ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_2 видала заповіт, яким на випадок своєї смерті зробила розпорядження, що усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося заповідала відповідачу (а.с. 116). Заповіт було посвідчено Другою дніпропетровською держнотконторою та зареєстровано в реєстрі за № 4-7542.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла (а.с. 115).

У зв'язку з тим, що заповіт ОСОБА_4 було складено 26 грудня 1997 року, тобто до набрання чинності ЦК України, то при вирішенні питання щодо визнання заповіту недійсним слід застосовувати положення ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Ч. 1 ст. 524 ЦК УРСР в редакції 1963 року передбачено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до ст. 534 ЦК УРСР в редакції 1963 року кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

На підставі ст. 541 ЦК УРСР в редакції 1963 року заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Абзацами 1, 2 пункту 82 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14 червня 1994 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 152/361 7 липня 1994 року, в редакції, що діяла на момент посвідчення спірного заповіту, встановлено, що нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 Цивільного кодексу і особисто подані ними нотаріусу. Посвідчення заповітів через

представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається. Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем (стаття 541 Цивільного кодексу).

Відповідно до абз. 1, 3 п. 10 Інструкції при вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють особу громадянина, його представника або представника підприємства, установи, організації, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Установлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які унеможливлюють будь-які сумніви щодо особи громадянина.

На підставі абз. 2 п. 17 Інструкції прізвища, імена та по батькові громадян повинні бути написані повністю із зазначенням місць їх проживання.

Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР в редакції 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про визнання заповіту недійсним, позивач посилається на те, що у заповіті відсутні відомості що місця вчинення нотаріальної дії, час її вчинення, прізвище і місце проживання заповідача записані невірно, що свідчить про неналежну їх перевірку.

Зазначені обставини в якості підстав для визнання заповіту від 26 грудня 1997 року недійсним не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки зі змісту заповіту вбачається, що його було укладено і нотаріально посвідчено Другою дніпропетровською держнотконторою у м. Дніпропетровську 26 грудня 1997 року, що відповідно до вимог п. 82 Інструкції є зазначенням місця і часу його укладення. Крім того, невірне написання прізвища і місця проживання заповідача є помилками внаслідок перекладу з російської мови на українську прізвища ОСОБА_4 і назви вулиці, на якій вона проживала, а тому не можуть слугувати підставою для визнання заповіту недійсним.

З урахуванням зазначених обставин, позовні вимоги про визнання заповіту від 26 грудня 1997 року недійсним задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

На підставі ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Позивачем протягом строку, встановленого ч. 1 ст. 1270 ЦК України, було у встановленому порядку подано заяву про прийняття спадщини до Другої дніпропетровської держнотконтори (а.с. 114).

Як зазначалося вище, за життя ОСОБА_4 видала 26 грудня 1997 року на ім'я відповідача заповіт, в якому визначила його як єдиного спадкоємця (а.с. 116), на момент її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначений заповіт нею не змінювався і не скасовувався, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.

За таких обставин, вимоги позивача про визнання за нею права власності на ? частину домоволодіння, розташованого у АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, задоволенню не підлягають, оскільки померлою за життя було видано заповіт на ім'я відповідача, він у встановлений законом строк звернувся з заявою про прийняття спадщини після смерті матері, тому у позивача право на спадкування після смерті матері не настало.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 48, ч. 1 ст. 524, ст. ст. 534, 541 ЦК УРСР в редакції 1963 року, ч. 1 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України в редакції 2003 року, ч. 2 ст. 197, 209, 212-215, 218, п. 1 ч. 1 ст. 256 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Встановити, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є донькою ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя