Справа № 407/3344/13-ц
2/407/16/14
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 травня 2014 року Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області у складі:
головуючого-судді Лобарчук О.О.
при секретарі Ряполовій Д.В.
адвокатів ОСОБА_1
ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Антрациту цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення прав на частку в житловому будинку, який належить на праві спільної часткової власності,
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просить припинити право спільної власності ОСОБА_4 на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1, присудити на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за належну їй 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1, у розмірі 2000 (дві тисячі ) грн. 00 коп. з депозитного рахунку Антрацитівського міськрайонного суду, на який буде внесено ОСОБА_3 грошову суму коштів, що становить ринкову вартість частки житлового будинку, визнати за ним, ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1.
В обґрунтування позову вказав, що житловий будинок АДРЕСА_1, належить на праві спільної часткової власності відповідно, йому- ОСОБА_3 та його сестрі - ОСОБА_4.
Йому належить на праві спільної часткової власності 2/3 частки житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 липня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Антрацитівської районної державної нотаріальної контори Фурсовою Н.Н., зареєстровано в реєстрі за №592 та договору дарування 1/3 частки житлового будинку від 12 серпня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Антрацитівської районної державної нотаріальної контори Фурсовою Н.Н. та зареєстровано в реєстраі за №960.
Відповідачці ОСОБА_4 належить 1/3 частина житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 липня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Антрацитівської районної державної нотаріальної контори Фурсовою Н.Н., зареєстровано в реєстрі за №592.
Вони з відповідачкою не є членами однієї сім'ї, не проживають спільно та не ведуть спільного господарства, в той час як між ними залишились лише віддалені родинні зв'язки, які ніколи ними не підтримувались.
Однією із необхідних умов припинення за рішенням суду права особи на частку у спільному майні є те, що частка є незначною і не може бути виділена в натурі.
Він володіє часткою в спільному з відповідачкою житловому будинку, яка складає більш ніж 66.67 відсотків від вартості всього майна, тобто частка якого становить 2/3 від всієї вартості житлового будинку АДРЕСА_1.
В той час відповідачка окремо володіє часткою, яка складає менш ніж 34 відсотки від вартості житлового будинку, а саме відповідачці, належить на праві спільної часткової власності 1/3 частка житлового будинку.
Розмір частки відповідачки як співвласника житлового будинку, у відповідності до технічного паспорту на житловий будинок, не дає можливості навіть виділити в натурі приміщення (кімнату) для володіння та користування, оскільки становить менший розмір ніж; площа будь- якого із приміщень житлового будинку.
З наведених вище обставин та наданих доказів випливає, що житловий будинок АДРЕСА_1, не можливо ні поділити в натурі між співвласниками, ні виділити частку у спільному майні одному із співвласників, ні встановити порядок користування житловим будинком між співвласниками, оскільки частка відповідачки є незначною.
Відповідно до ст. 183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Тому, житловий будинок як річ за звичай є подільною річчю, однак враховуючи те, що в даному випадку частка співвласника жилого будинку ОСОБА_4 є незначною, тобто становить менший розмір ніж площа будь-якого із приміїценнь житлового будинку, розподіл домоволодіння АДРЕСА_1 в натурі відповідно до ідеальних часток співвласників в розмірі 2/3 та 1/3 з технічної точки зору - не можливий, а тому житловий будинок як річ за наявності такого розміру часток співвласників є річчю неподільною, про що в разі необхідності може зазначити і висновок будівельно-технічної експертизи.
Відповідачка з часу отримання 1/3 частки спільного жилого будинку у власність, тобто з 06 липня 1995 року і до теперішнього часу спірним будинком не опікується, не здійснює ремонт жилого будинку та надвірних споруд, не облаштовує прибудинкову (дворову) територію, не приймала участь у газифікації житлового будинку. На його ж прохання приймати участь в ремонтних роботах, газифікації будинку відповідачка відповіла відмовою.
До початку судового засідання позивачем додано уточнюючу позовну заяву, відповідно до якої він уточнив свої вимоги та просить припинити право спільної власності ОСОБА_4 на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1, присудити на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за належну їй 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1, у розмірі 14210 (чотирнадцяти тисяч двісті десять) грн. 00 коп. з депозитного рахунку Антрацитівського міськрайонного суду, на який буде внесено ОСОБА_3 грошову суму коштів, що становить ринкову вартість частки житлового будинку, визнати за ним, ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1. Також надав заяву, в якій наполягає на задоволенні своїх уточнених вимог та просить розглянути справу у його відсутність. (а.с.85, 86-87, 88)
Представник позивача - адвокат ОСОБА_1, який діє на підставі договору про надання правової допомоги від 16.10.2013 року, в судове засідання не з'явився, надав заяву, в якій просить задовольнити уточнені вимоги позивача повністю та розглянути справу у його відсутність (а.с.89).
В судовому засіданні представники відповідача - ОСОБА_7 та ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги визнали повністю.
Суд, враховуючи думку представників відповідачки, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.07.1995 року ОСОБА_3 та ОСОБА_8 належить по 1/3 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9).
Відповідно до копії договору від 12.08.1995 року ОСОБА_9 подарував ОСОБА_3 1/3 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10)
Згідно довідки № 313 від 27.05.2013 року, ОСОБА_3 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11)
Згідно висновку судової будівельно- технічної експертизи № 2103/24 від 27 березня 2014 року дійсна вартість житлового будинку та належних до нього господарських будівель та споруд, розташованих за адресою: Луганська область, АДРЕСА_1, без врахування газифікації будинку складає 42630 грн. Виділити в натурі 1/3 частину житлового будинку, розташованого за адресою: Луганська область, АДРЕСА_1, без порушень вимог державних будівельних норм та правил технічно не представляється можливим. (а.с.66-70)
У відповідності до ч.І ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
1. частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2. річ є неподільною;
3. спільне володіння і користування майна є неможливим;
4. таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника
та членам його сім'ї.
Крім того, як передбачено ч.2 ст. 365 ЦК України, суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Однією із необхідних умов припинення за рішенням суду права особи на частку у спільному майні є те, що частка є незначною і не може бути виділена в натурі.
Позивач володіє часткою в спільному з відповідачкою житловому будинку, яка складає більш ніж 66.67 відсотків від вартості всього майна, тобто частка якого становить 2/3 від всієї вартості житлового будинку АДРЕСА_1.
В той час відповідачка окремо володіє часткою, яка складає менш ніж 34 відсотки від вартості житлового будинку, а саме відповідачці, належить на праві спільної часткової власності 1/3 частка житлового будинку.
З наведених вище обставин та наданих доказів випливає, що житловий будинок АДРЕСА_1, не можливо ні поділити в натурі між співвласниками, ні виділити частку у спільному майні одному із співвласників, ні встановити порядок користування житловим будинком між співвласниками, оскільки частка відповідачки є незначною.
Відповідно до ст. 183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Тому, житловий будинок як річ за звичай є подільною річчю, однак враховуючи те, що в даному випадку частка співвласника жилого будинку ОСОБА_4 є незначною, тобто становить менший розмір ніж площа будь-якого із приміїценнь житлового будинку, розподіл домоволодіння АДРЕСА_1 в натурі відповідно до ідеальних часток співвласників в розмірі 2/3 та 1/3 з технічної точки зору - не можливий, а тому житловий будинок як річ за наявності такого розміру часток співвласників є річчю неподільною, про що зазначено і в висновку судової будівельно-технічної експертизи.
Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року (з подальшими змінами та доповненнями), при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності. При неможливості виділу частки в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої згоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза. В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведення відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.
За таких обставин, Верховний Суд України, в своїй постанові Пленуму зазначив, що у разі неможливості з технічної точки зору поділу (виділу) житлового будинку у відповідності до ідеальних часток кожного із співвласника, тобто у випадку не можливості кожній із сторін виділити відокремлену частину будинку із самостійним виходом, встановлюється порядок користування житловим будинок, а якщо не можливо встановити порядок користування будинком, співвласнику присуджується грошова компенсація, за його згодою, а в окремих випадках, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею, - зобов'язати учасників спільної власності виплатити такому співвласнику грошову компенсацію за належну йому часку в спільному майні.
Вказане вище положення постанови Пленуму Верховного Суду України було прийняте з метою врегулювання ряду спорів, ще до того як набув чинності 1 січня 2005 року Цивільний кодекс України, яким затверджено норму ст. ч.І ст. 365 ЦК України, яка передбачає припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, саме за тих умов, які зазначені в зазначеній вище постанові Пленуму Верховного Суду України, тобто яка на сьогоднішній день знайшла своє законодавче затвердження та врегулювання цього роду суспільно-правових відносин між співвласниками з приводу припинення права спільної часткової власності за умов, що чітко передбачені ч.І ст. 365 ЦК України.
Позивачем ОСОБА_3 внесено на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Луганській області вартість 1/3 частики житлового будинку за адресою: Луганська область, АДРЕСА_1 в розмірі 14 210 грн. (а.с. 88)
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 183, 365 ЦК України, пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року (з подальшими змінами та доповненнями), ст.ст. 10,11,60, 88, 213-215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення прав на частку в житловому будинку, який належить на праві спільної часткової власності - задовольнити повністю.
Припинити право спільної власності ОСОБА_4 на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1.
Зобов'язати Територіальне Управління Державної Судової Адміністрації України в Луганській області виплатити грошову компенсацію ОСОБА_4 за належну їй 1/3 частину житлового будинку, розташованого за адресою: Луганська область, АДРЕСА_1 у сумі 14210 (чотирнадцять тисяч двісті десять) грн., внесену ОСОБА_3 29 квітня 2014 року на розрахунковий рахунок 37318003000730, код отримувача 26297948, ГУ ДКСУ у Луганській області, код банку отримувача: 804013, отримувач ТУ ДСА в Луганській області.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Антрацитівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачi апеляцiйної скарги.
Суддя Антрацитівського
міськрайонного суду О. О. Лобарчук