МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 521/12728/13-ц

Пр. № 2/521/1894/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Сегеди О.М.,

при секретарі - Бондаренко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еквенто» про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності,

встановив:

У лютому 2013р. Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі- ПАТ «Укрсоцбанк») звернувся до суду з уточненим та доповненим в подальшому позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Товариство з обмеженою відповідальністю «Еквенто» (далі - ТОВ«Еквенто»), ОСОБА_3, посилаючись на те, що 30.03.2006р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 був укладений Договір кредиту №2006/13-2.06/245 (далі-Кредитний договір), відповідно до умов якого АКБ СР «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_3 кредит в сумі 50000,00 доларів США зі сплатою 11,5% річних з кінцевим терміном погашення кредиту до лютого 2013р. В свою чергу позичальник прийняв на себе зобов'язання, щодо повернення отриманого кредиту і сплати нарахованих по ньому відсотків.

30 березня 2006р. в якості забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором №2006/13-2.06/245 від 30.03.2006р. між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір від 30.03.2006р., відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 44,9 кв.м., в тому числі житловою 26,5 кв.м. та трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, та належали ОСОБА_3 на праві власності на підставі договорів купівлі-продажу від 30.03.2006р.

Позивач зазначав, що через деякий час вказані вище квартири були ОСОБА_3 реконструйовані в офісне приміщення і рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 03.12.2008р. за ним було визнано право власності на реконструйоване нежитлове офісне приміщення АДРЕСА_2.

11.04.2008р. право власності ОСОБА_3 на нежитлове офісне приміщення АДРЕСА_2 було зареєстроване КП «МБТІ та РОН.

Постановою Господарського суду Одеської області від 14.02.2012р. у справі № 21/17-5170-2011 фізичну особу підприємця ОСОБА_3 (далі-ФОП ОСОБА_3) було визнано банкрутом, відносно нього було відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Хайло М.В.

Позивач зазначав, що нерухоме майно, що було передано ОСОБА_3 в іпотеку банку було включено до ліквідаційної маси.

В процедурі ліквідації ФОП ОСОБА_3 арбітражним керуючим Хайло М.В. нерухоме майно, а саме нежитлове офісне приміщення АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу від 19.10.2012р. було відчужено ТОВ «Еквенто», а 23.11.2012р. ТОВ «Еквенто» відчужило вищезазначене нерухоме майно відповідачу ОСОБА_2

Постановою Вищого господарського суду від 25.12.2012р. постанову Господарського суду Одеської області від 14.02.2012р. було скасовано та припинено процедуру банкрутства ФОП ОСОБА_3

Посилаючись на те, що всі дії, що були вчинені на підставі скасованої постанови про визнання ФОП ОСОБА_3 банкрутом не мають правового значення, оскільки із його скасуванням втратили силу ті наслідки, що були пов'язані зі скасованим рішенням, позивач в рахунок погашення ОСОБА_3 заборгованості по кредиту перед ПАТ «Укрсоцбанк» у розмірі 497721,45 грн. на підставі Закону України «Про іпотеку» просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на офісне приміщення АДРЕСА_2 (т.1 а.с.244-248).

Ухвалою суду від 11.02.2014р. до участі у справі в якості відповідача було залучено ОСОБА_2 (т.1 а.с.307).

Ухвалою суду від 11.02.2014р. до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги були залучені ТОВ «Еквенто» та ОСОБА_3 (т.1 а.с.307).

Представник ПАТ «Укрсоцбанк», діюча на підставі довіреності від 17.12.2013р. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити (т.1 а.с.118).

Представник відповідача ОСОБА_2, діюча за довіреністю від 07.03.2014р. в судове засідання не з'явилася про час, дату і місце слухання справи повідомлялася належним чином. Раніше в судовому засіданні позовні вимог не визнавала і просила суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі (т.2 а.с.2, 199).

Представник ОСОБА_3, діюча за довіреністю від 09.10.2013р. в судовому засіданні позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк», не визнала та просила відмовити в їх задоволенні у повному обсязі, надала до суду відзив на позов (т.1 а.с.109, т.2а.с.8-10).

Представник ТОВ «Еквенто» в судове засідання не з'явився про час, дату і місце слухання справи повідомлявся належним чином, причини своєї не явки суду не сповістив.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються розділом першим главою 49 та розділом третім главою 71 книги п'ятої ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», тому при ухваленні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Судом встановлено, що за рішенням загальних зборів від 09.03.2010р. було змінено найменування АКБ СР «Укрсоцбанк» на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», яке є правонаступником всіх прав та обов'язків АКБ СР «Укрсоцбанк», відповідно до Статуту ПАТ «Укрсоцбанк».

30.03.2006р. між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір №2006/13-2.06/245, відповідно до умов якого АКБ СР «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_3 кредит у сумі в сумі 50000,00 доларів США зі сплатою 11,5% річних з кінцевим терміном погашення кредиту до лютого 2013р. В свою чергу позичальник прийняв на себе зобов'язання, щодо повернення отриманого кредиту і сплати нарахованих по ньому відсотків (т.1 а.с. 9-11).

30.03.2006р. в якості забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором №2006/13-2.06/245 від 30.06.2006р., між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір від 30.06.2006р., відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 44,9 кв.м., в тому числі житловою 26,5 кв.м. та трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 58,4кв.м., в тому числі житловою 40,3 кв.м. (т.1 а.с.12-13).

Встановлено, що квартира за АДРЕСА_1 та за АДРЕСА_2, належали ОСОБА_3 на праві власності на підставі договорів купівлі-продажу від 30.03.2006р. (т.1 а.с. 32,86-87).

30.06.2006р. право власності ОСОБА_3 на квартири за АДРЕСА_1 та за АДРЕСА_2 було зареєстроване в КП «ОМБТІ та РОН» (т.1 а.с.123-124).

Встановлено, що ОСОБА_3 на час укладення іпотечного договору перебував з ОСОБА_6 у шлюбі, зареєстрованому 03.08.2001р. міським відділом реєстрації актів громадянського стану Одеського обласного управління юстиції (т.1 а.с.166).

Передача в іпотеку зазначених вище квартир була здійснена за згодою дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_6, що підтверджується її заявою від 30.03.2006р. (т.1 а.с.14).

Факт отримання ОСОБА_3 кредиту в розмірі 50000,00 доларів США підтверджується його заявою про видачу готівки №04 від 30.03.2006р. (т.1 а.с.17).

Загальна сума заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «Укрсоцбанк» станом на 31.01.2014р. складає 497721,45 грн., що підтверджується розрахунком (т.1 а.с.249-260).

Судом встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 03.12.2008р., яке набрало законної сили 19.12.2007р., за ОСОБА_3 було визнано право власності на реконструйоване нежитлове офісне приміщення АДРЕСА_2 (т.1 а.с.141).

На підставі вказаного рішення право власності ОСОБА_3 на реконструйоване нежитлове офісне приміщення АДРЕСА_2, було зареєстроване 11.04.2008р. в КП «ОМБТІ та РОН», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.1 а.с.140).

Факт реконструкції також підтверджується технічним паспортом, оформленим на ім'я ОСОБА_3 від 09.07.2012р.(т.1 а.с. 146-147).

Таким чином, зі змісту рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 03.12.2008р. вбачається, що в результаті зробленою ОСОБА_3 без належного дозволу, тобто самовільно, незначної реконструкції вищезазначених квартир без зносу несучих стін, шляхом об'єднення цих квартир в одну та збільшення площі за рахунок прибудови до житлових кімнат було збудоване новостворене нерухоме майно, а саме нежитлове офісне приміщення АДРЕСА_2.

Вказане рішення набрало законної сили і ніким не оскаржувалося, у тому числі і позивачем.

Отже, суд вважає, що у ОСОБА_3 виникло право власності на новостворене нерухоме майно, а саме на нежитлове офісне приміщення АДРЕСА_2, яке не передавалося позивачу в іпотеку.

Встановлено, що постановою Господарського суду Одеської області від 14.02.2012р. у справі № 21/17-5170-2011 ФОП ОСОБА_3 було визнано банкрутом, відносно нього було відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Хайло М.В. (т.1. а.с. 173-176).

Відповідно до ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням особливостей встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_3 з 17.04.2002р. зареєстрований як фізична особа - підприємець, яка станом на 07.08.2012р. знаходилася в стані припинення підприєницької діяльності (т.1 а.с.177,179).

Згідно протоколу №2 Акціону з продажу майна, що належить ФОП ОСОБА_3 вбачається, що 14.08.2012р. Київською універсальною біржею були проведені аукціонні торги по продажу майна, що належало ОСОБА_3, а саме нежитлового офісного приміщення АДРЕСА_2, переможцем якого стало ТОВ «Еквенто», яке придбало вказане майно за 550595,00 грн. (т.1 а.с.180).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що при здійсненні процедури ліквідації ФОП ОСОБА_3 в особі арбітражного керуючого Хайла М.В. і ТОВ «Еквенто» було укладено договір купівлі-продажу від 16.08.2012р. на підставі якого було відчужено і передано у власність ТОВ «Еквенто» нежитлове офісне приміщення АДРЕСА_2 (т.1 а.с.143-144).

Право власності ТОВ «Еквенто» на нежитлове офісне приміщення АДРЕСА_2, було зареєстроване 19.10.2012р. в КП «ОМБТІ та РОН», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.1 а.с.142).

23.11.2012р. між ТОВ «Еквенто» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу від 23.11.2012р. на підставі якого було відчужено і передано у власність ОСОБА_2 нежитлове офісне приміщення АДРЕСА_2 (т.1 а.с.149-150).

Право власності ОСОБА_2 на нежитлове офісне приміщення АДРЕСА_2, було зареєстроване 26.11.2012р. в КП «ОМБТІ та РОН», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.1 а.с.148).

Таким чином, в результаті ліквідаційної процедури було реалізовано нерухоме майно, а саме нежитлове офісне приміщення АДРЕСА_2, яке належало ОСОБА_3 на підставі рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 03.12.2008р. і не передавалося ним в іпотеку позивачу за іпотечним договором від 30.03.2006р., оскільки за вказаним договором ОСОБА_3 передав в іпотеку банку двокімнатну квартиру за АДРЕСА_1, та трьохкімнатну квартиру за АДРЕСА_2, та належали йому на праві власності на підставі договорів купівлі-продажу від 30.03.2006р.

Судом встановлено, що постановою Вищого господарського суду від 25.12.2012р. постанову Господарського суду Одеської області від 14.02.2012р. було скасовано та припинено процедуру банкрутства ФОП ОСОБА_3 (т.1 а.с.297-302).

За змістом статей 572, 57 5ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватися предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом, однак він не має права без згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки.

Згідно ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку» правочин, щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

З позовної заяви вбачається, що позивач вважає, що спірне майно, яке було предметом іпотеки за іпотечним договором від 30.06.2006р, укладеним між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3, відчужене в процесі ліквідаційної процедури боржника ФОП ОСОБА_3

Умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів установлює Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Якщо вважати, що спірне майно відносится до майна, яке передане в іпотеку, як вважає позивач, то його відчуження під час проведення ліквідаційної процедури здійснюється в порядку, визначеному цим Законом.

Згідно зі ст.5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника (п.6 ч.1 ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

При цьому згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство, положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не передбачено.

Встановлено, що спірне майно було відчужене в період ліквідаційної процедури боржника, проте постановою Вищого господарського суду від 25.12.2012р. скасовано постанову Господарського суду Одеської області від 14.02.2012р. і припинено провадження у справі боржника ФОП ОСОБА_3

Суд прийшов до висновку, що якщо вважати, що спірне майно відносится до іпотечного майна боржника ФОП ОСОБА_3, яке було відчужене його ліквідатором шляхом проведення відкритих торгів в процесі проведення ліквідаційної процедури в порядку передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», то іпотека в спірних правовідносинах припинилася.

Скасування постанови господарського суду про визнання ФОП ОСОБА_3 банкрутом не тягне за собою автоматичного поновлення іпотеки квартир. При цьому норми, що регулюють поворот виконання рішення не можуть бути застосованні до даних правовідносин.

Таким чином, враховуючи те, що предмет іпотеки був проданий арбітражним керуючим Хайло - ліквідатором ФОП ОСОБА_3, в процесі ліквідаційної процедури на підставі чинної на той час постанови господарського суду Одеської області від 14.02.2012р. в порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», і банк вимог про повернення коштів, отриманих від реалізації майна, не заявляв, то суд вважає, що у позивача не збереглося право вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки в останнього набувача майна, оскільки іпотека припиняється в разі примусового продажу іпотечного майна.

Крім того, право власності відповідача ОСОБА_2 на нежитлового офісного приміщення АДРЕСА_2, ніким не оспорюється.

Якщо ж вважати, що в результаті ліквідаційної процедури було відчужено інше майно, яке не передавалося в іпотеку, то вимоги про повернення його може заявляти тільки власник цього майна, яким не є позивач.

Відповідно ч.2 ст.16, ст.215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК України) застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору , який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Положення ч.1 ст.216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчиненні після недійсного правочину.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого ст.ст. 215,216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндікаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Разом із тим віндикація як спосіб захисту права власності застосовується, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном.

Отже, право на звернення до суду з вимогою про витребування майна від набувача має власник цього майна.

Судом встановлено, що ПАТ «Укрсоцбанк» не є власником нежитлового офісного приміщення АДРЕСА_2, і вказане майно не передавалося йому в іпотеку за іпотечним договором від 30.03.2006р.

Відповідно до ч.2 ст.388 ЦК України майно не може бути витребувано від набувача, якщо воно було продане у порядку, установленому для виконання судових рішень.

Крім того, суд прийшов до висновку, що оскільки ПАТ «Укрсоцбанк» не оскаржило рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 03.12.2008р. про визнання за ОСОБА_3 права власності на нежитлове офісне приміщення АДРЕСА_2, яке виникло в результаті реконструкції жилих квартир за АДРЕСА_1 та за АДРЕСА_2, то воно фактично погодилося з даною реконструкцією та новостворенним майном, яке фактично вибуло з іпотеки.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в зв'язку з їх незаконістю і необгрунтованістю.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Статтею 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Судовій збір по справі складає 3441,00 грн., які сплачені позивачем при зверненні до суду (т.1 а.с.89).

Керуючись ст.ст.15, 16, 215, 216, 575, 609 ЦК України, ст.5, ч.3 ст.12, ст. 17 Закону України «Про іпотеку», ст.5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України суд

вирішив:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еквенто» про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: О.М. Сегеда