Справа №22-1369 Категорія- Ц-44
Голов. в 1 інст- Козулін В.М. Доповідач-Василевич B.C.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2006 року м.Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:
Головуючого судді-Василевича B.C. Суддів:Демянчук С.В., Гордійчук C.O. при секретарі Чалій Н.О. з участю позивачки ОСОБА_1, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 18 липня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсними доручення, договору купівлі-продажу та про визнання права власності на спадкове майно,-
встановила:
Рішенням Рівненського міського суду від 18 липня 2006 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів доручення і купівлі-продажу та про визнання права власності на спадкове майно.
В поданій на вказане рішення апеляційній скарзі представник позивачки доводить про його незаконність і необґрунтованість через невідповідність висновків суду обставинам справи та їх неповне з"ясування.
В судовому засіданні представник позивачки апеляційну скаргу підтримала.
Відповідачі апеляційну скаргу заперечили.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_5 був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 22 січня 2002 року.
18 жовтня цього ж року він видав посвідчене приватним нотаріусом Млинівського нотаріального округу доручення ОСОБА_3 на розпорядження вказаною квартирою (а.с.-14).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
26 грудня 2002 року відповідач ОСОБА_3, діючи на підставі, виданого йому ОСОБА_5 доручення, уклав договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_4 (а.с.-8).
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень ч.2 ст.70 ЦК Української РСР, згідно з якою права і обов'язки, що виникли внаслідок дій особи, якій видана довіреність, до того, як ця особа дізналася або повинна була дізнатися про її припинення, зберігають силу для того, хто видав довіреність, і його правонаступників щодо третіх осіб. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або повинна була знати, що дія довіреності припинилась.
Проте з таким висновком колегія суддів не може погодитись, оскільки суд помилково застосував вказану норму Цивільного кодексу. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 видавав відповідачеві ОСОБА_3 не довіреність, а доручення, виконання якого регулюється Гл.34 ЦК Української РСР.
Зі смертю довірителя відповідно до п.З ч.1 ст. 392 цього Кодексу договір доручення припиняється внаслідок смерті довірителя або повіреного. Це ж передбачено ч.1 ст.69 цього Кодексу щодо припинення довіреності.
Ч.З ст.392 даного Кодексу встановлювала, що у випадку припинення доручення внаслідок смерті довірителя в разі необхідності захисту інтересів повіреного припускається, що доручення зберегло чинність, поки повірений не дізнався або повинен був дізнатися про припинення доручення.
В даному ж випадку не йдеться про захист інтересів повіреного ОСОБА_3, оскільки ним не доведено про понесення ним будь-яких витрат на виконання доручення.
У зв"язку припиненням договору доручення по причині смерті довірителя наступне укладення договору купівлі-продажу квартири не може породжувати правових наслідків щодо його дійсності.
Окрім того, на думку колегії судді підлягає врахуванню і те, що довіритель ОСОБА_5, являючись власником спірної квартири, знаходився після звільнення з місць позбавлення волі під адміністративним наглядом, який здійснював ОСОБА_4 і ця обставина останнім не заперечується.
Відповідач ОСОБА_3-бувший працівник органів внутрішніх справ доводиться ОСОБА_4 батьком його дружини.
Виконуючи доручення ОСОБА_5,ОСОБА_3 уклав договір про продаж квартири саме ОСОБА_4, а не якійсь іншій особі, що дає підстави вважати про наявність спланованого характеру дій по набуттю права на квартиру.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.
Вимоги про визнання права власності на спірну квартиру підлягають залишенню без розгляду, так як набуття такого права має здійснюватись в порядку спадкування.
В зв"язку зі смертю ОСОБА_5 питання про застосування правових наслідків недійсності угоди теж має вирішуватись окремо.
На підставі наведеного, керуючись ст.392 ЦК України 1963 р.,п.2 ч. 1 ст.307,ст.309, ст.316 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського міського суду від 18 липня 2006 року
скасувати.
Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договорів доручення і купівлі - продажу недійсними та визнання права власності на квартиру задовольнити частково.
Визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_3 від імені ОСОБА_5 з ОСОБА_4, посвідчений 26 грудня 2002 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу недійсним. Вимоги про визнання права власності на квартиру залишити без
розгляду.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним чинності.