АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/796/3074/2014 Головуючий в суді 1 інстанції - ВолковаС.Я.
Доповідач - Ящук Т.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі Лужецькій І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про визнання договору дарування удаваним,
встановила:
У липні 2013 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:
- визнати удаваним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 22.04.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
- визнати укладений 22.04.2011 року договір дарування вказаної квартири договором купівлі-продажу за ціною 500 000 грн. з розстроченням платежу до 23 квітня 2013 року,
- розірвати укладений 22.04.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу вказаної квартири, повернути ОСОБА_2 спірну квартиру,
- скасувати в Державному реєстрі прав на нерухоме майно дані про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна 4662080000, номери запису про право власності: 69675 - стосовно договору дарування та 292653 - стосовно договору купівлі-продажу;
- витребувати зазначену квартиру із незаконного володіння ОСОБА_4
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 січня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права щодо дослідження доказів.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції в порушення вимог про законність судового рішення, не дослідив всі докази, якими він обґрунтовував позов, а саме: не розглянув та не задовольнив заяву про допит в судовому засіданні свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які були обізнані про всі обставини укладення удаваної угоди і могли в судовому засіданні надати відповідні пояснення; не дослідив оригіналу письмового зобов'язання відповідача ОСОБА_3 про сплату грошей за вказану квартиру.
В судове засідання апелянт ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, колегією суддів визнано за можливе розглянути справу в їх відсутності.
Відповідач ОСОБА_4 та його представники в судовому засіданні вважали доводи апеляційної скарги безпідставними та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_2 свої вимоги обґрунтовував тим, що 22 квітня 2011 року він подарував доньці ОСОБА_3 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Проте в дійсності з відповідачем було укладено договір купівлі-продажу, оскільки між ними була письмова домовленість про те, що до 23.04.2013 року ОСОБА_3 повинна сплатити позивачу 500 000 грн. вартості квартири.
Однак, пізніше позивач дізнався, що 06.03.2013 року ОСОБА_3 продала квартиру відповідачу ОСОБА_4, чим порушила свої зобов'язання та його права, не виконала своїх зобов'язань згідно письмової домовленості.
Тому позивач просив визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 22.04.2013 року між ним та ОСОБА_3 удаваним, визнати вказаний договір договором купівлі-продажу за ціною 500 000 грн. з розстроченням платежу до 23 квітня 2013 року; розірвати договір купівлі-продажу, та витребувати зазначену квартиру із незаконного володіння ОСОБА_4, скасувавши у відповідному Державному реєстрі записи про право власності відповідачів на спірну квартиру.
Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
При вирішенні даного спору судом першої інстанції встановлено, що 22 квітня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 було посвідчено договір дарування квартири АДРЕСА_1, відповідно до якого ОСОБА_2 ( дарувальник) подарував ОСОБА_3 (обдаровуваній) зазначену квартиру. Договір зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за № 920 та у Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що твердження позивача про удаваність договору дарування з посиланням, що насправді було укладено договір купівлі-продажу з розстрочкою сплати вартості квартири в розмірі 500 000 грн. до 23.04.2013 року, суперечить змісту укладеного сторонами договору, підписавши який ОСОБА_2 підтвердив, що він обізнаний про безоплатність цього правочину, без будь-якого примусу, насильства або якихось погроз подарував своїй доньці, а обдаровувана прийняла в дар від свого батька квартиру.
В пункті 7 договору сторони зазначили, що у момент укладання цього договору вони усвідомлювали (і усвідомлюють) значення своїх дій і могли (можуть) керувати ними; розуміють природу цього правочину, свої права та обов'язки за договором; при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску; договір укладається на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких обставин; правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним); цей правочин не приховує інший правочин (не є удаваним).
Зі змісту договору дарування судом встановлено, що 22.04.2011 року ОСОБА_2 виразив своє волевиявлення на безоплатну передачу належної йому кватири у власність дочки. Напередодні укладення договору дарування, 21 квітня 2011 року позивач був особисто присутній у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, як батько неповнолітньої обдаровуваної, при посвідченні згоди на прийняття у дарунок зазначеної в угоді квартири. 22 квітня 2011 року позивач також був присутній у нотаріуса та особисто підписав договір дарування квартири обдарованій ОСОБА_3; договір не суперечить закону, посвідчений у встановленому порядку.
Тому суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору удаваним, та вирішив у їх задоволенні відмовити, оскільки в судовому засіданні не встановлено, що договір дарування був вчинений сторонами для приховання іншого правочину.
Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції доказів, висновки суду щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Доводи апеляційної скарги позивача щодо неприйняття до уваги заявлених позивачем доказів та надання їм оцінки, яка не відповідає обставинам справи, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки зазначені доводи зводяться до переоцінки доказів, у повній мірі досліджених і покладених в основу рішення судом першої інстанції .
Посилання апелянта не необхідність допиту свідків щодо обставин укладення удаваного правочину колегія суддів вважає безпідставними, оскільки частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитись письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків.
Судом першої інстанції було правильно відхилено доводи позивача про наявність письмового боргового зобов'язання ОСОБА_3, яка написала боргове зобов'язання на ім'я ОСОБА_2 на суму 500 000 грн., які мала сплатити в строк до 23 квітня 2013 року, та зазначено, що позивач свідомо обрав договір дарування замість купівлі-продажу, при цьому позивач в своїй позовній заяві зазначив, що вважав соромом отримувати гроші від власної дочки за квартиру. Розписка, в якій відповідач ОСОБА_3 приймає на себе зобов'язання сплатити батьку гроші за подаровану квартиру не лише не є частиною договору дарування, а й суперечить положенням ст. 717 ЦК України, тоді як зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони мали намір укласти та уклали саме договір дарування.
Відповідно до ст. 202, 717 ЦК України, за своєю правовою природою договір дарування є, як правило, одностороннім договором та передбачає наявність з боку обдаровуваного лише волевиявлення на прийняття дарунку. Правовою метою договору дарування є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав визнавати договір дарування удаваним, визнати його договором купівлі-продажу, а також про відсутність підстав для задоволення решти позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу з ОСОБА_3 та витребування квартири у нового власника ОСОБА_4, які залежать від вирішення від попередніх вимог.
При цьому посилання позивача на ст. 387 ЦК України як підставу для витребування квартири у відповідача ОСОБА_4 не ґрунтується на жодних доказах та спростовується матеріалами справи, з яких вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 06.03.2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 412, та зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Інші доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення судом норм процесуального права не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення скасуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-308, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 січня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді: