Апеляційний суд міста Києва
Справа №22-6781 Головуючий у 1-й інстанції Богдан О.О.
Доповідач Волошина В.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Антоненко Н.О., Стрижеуса А.М.
при секретарі Круглик В.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 березня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про встановлення порядку користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про вселення та про встановлення порядку користування жилим приміщенням.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
В с т а н о в и л а :
У вересні 2013 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5 про встановлення порядку користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 з виділенням їй у користування кімнати розміром 13, 4 кв. м, в якій і проживає разом із чоловіком.
Свої позовні вимоги обгрутовувала тим, що їй на праві власності належить ј частина спірної квартири квартири , а ѕ вказаної квартири належать у спільній сумісній власності відповідачів - її сина, онука та колишної дружини сина.
У квартирі зареєстровано вісім осіб: позивачка, відповідачі, троє неповнолітніх дітей та третя особа. Вважає, що відповідачі забезпечені житлом, мають інші квартири, де і проживають постійно, проте відповідачка ОСОБА_2 бажає виселення її та її чоловіка із спірної квартири. Така ситуація для неї, як власниці житла, є неприйнятною. Позивачка та її чоловік є особами похилого віку, мають ряд хронічних захворювань, в тому числі гіпертонічну хворобу, яка супроводжується частими хронічними захворюваннями. Кожне хвилювання лише загострює хворобу, завдаючи ризику їх здоров'ю.
За таких обставин позивачка бажає на підставі рішення суду виділити в своє користування кімнату, до якої ніхто не матиме права заселятися та втручатися в її життя.
На підставі ст.ст. 317, 319, 358 ЦК України позивачка заявила вимогу про виділення їй в користування меншої кімнати площею 13,4 кв.м з балконом в квартирі, що є предметом спору, а відповідачам - більшої кімнати площею 18,4 кв.м, що не порушує прав та законних інтересів відповідачів. Місця загального користування позивачка просила залишити у спільному користуванні сторін.
У грудні 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про визнання права власності на частку квартири, який в цій частині на підставі їх заяви ухвалою суду від 31 березня 2014 р. залишений без розгляду, про вселення та встановлення порядку конкретного користування квартирою АДРЕСА_1.
Свої зустрічні позовні вимоги обгрутовували тим, що між сторонами протягом довгих років існують не просто неприязні, а гостро конфліктні відносини. Вважають, основний позов пред'явлений до суду з метою позбавити їх можливості взагалі користуватися спірною квартирою, що є предметом спору, оскільки виділення ОСОБА_2 разом з повнолітнім сином ОСОБА_3 та її колишнім чоловіком ОСОБА_4 в спільне користування ізольованої кімнати спірної квартири, в силу гостро конфліктних відносин, взагалі позбавить можливості реально користуватись цією квартирою. Зазначали, що позивачка ОСОБА_1 перешкоджала і перешкоджає на даний час користуватися жилою площею спірної квартири, що підтверджується рішенням суду з даного питання про вселення. Відповідачі у справі про вселення добровільно не виконували рішення суду і ОСОБА_2 з неповнолітнім сином була вселена в примусовому порядку. Після вселення ОСОБА_1 знову змінила замки на вхідних дверях квартири і з вересня 2013 року знову перешкоджає їм та неповнолітнім дітям користуватися квартирою.
На підставі вимог ст. 317, 358 ЦК України ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заявили зустрічну позовну вимогу про вселення та встановлення порядку користування приміщеннями квартири. Вважають, що виділення в сумісне користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 меншої жилої кімнати площею 13,4 кв.м з балконом в квартирі, що є предметом спору, а ОСОБА_1 та ОСОБА_4 більшої кімнати площею 18,4 кв.м не порушує законних прав та інтересів відповідачів, а тому просили виділити кімнати саме в таке користування.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31 березня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про встановлення порядку користування жилим приміщенням відмовлено.
Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про вселення та встановлення порядку користування жилим приміщенням задоволено.
Вселено ОСОБА_2, ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1.
Встановлено порядок користування двокімнатною квартирою АДРЕСА_1, а саме:
-виділено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спільне користування ізольовану жилу кімнату площею 13,4 кв.м з балконом;
-виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у спільне користування ізольовану жилу кімнату площею 18,4 кв.м.
-місця загального користування - кухню площею 8,8 кв.м; ванну кімнату площею 3,2 кв.м, вбиральню площею 1,2 кв.м, коридор площею 8,1 кв.м залишено в спільному користуванні сторін співласників.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 121, 80 грн. на користь держави.
Стягнуто з ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 121,80 грн. на користь держави.
Не погодившись із рішенням суду позивачка ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши в користування ОСОБА_1 ізольовану кімнату, площею 13, 4 кв.м з балконом; відповідачам ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ізольовану кімнату площею 18,4 кв.м, місця загального користування залишити в спільному користуванні сторін.
Позивачка ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_4 та 3-я особа ОСОБА_5 в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи судом повідомлені у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили. У відповідності до вимог статті 74, 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Положенням п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову про вселення та про визначення порядку користування двокімнатною квартирою АДРЕСА_1, з виділенням : ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спільне користування ізольовану жилу кімнату площею 13,4 кв.м з балконом; ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у спільне користування ізольовану жилу кімнату площею 18,4 кв.м. та залишаючи місця загального користування - кухню площею 8,8 кв.м; ванну кімнату площею 3,2 кв.м, вбиральню площею 1,2 кв.м, коридор площею 8,1 кв.м в спільному користуванні сторін, , суд першої інстанції, виходив із того, що позовні вимоги за зустрічним позовом відповідають вимогам закону, є доведеними й підлягають задоволенню.
Проте, з такими висновками суду погодитись не можна виходячи з наступного.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим (ст.213 ЦПК України).
Згідно правил ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає; суд недоведеність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, вважав встановленими при цьому порушив норми як процесуального, так і матеріального права.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
За вимогами ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник майна має право згідно ст.386 ЦК України на захист свого права власності, його порушених інтересів.
За ч.З ст.358 ЦК України кожен з співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Судом встановлено, що спірною жилою площею є двохкімнатна квартира АДРЕСА_1. Загальна площа 53,1 кв.м; жилою площею - 31,8 кв.м, одна кімната - 18,4 кв. м, друга кімната - 13,4 кв. м, балкон 2,1 кв.м, кухня - 8,8 кв.м, ванна кімната - 3,2 кв.м, вбиральня - 1,2 кв.м, коридор - 8,1 кв.м (технічний паспорт а.с.4,5).
Відповідно до свідоцтва про власність на житло від 28.10.1994 року № 11998 (а.с.6) спірна квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 , ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рівних долях.
Позивачка ОСОБА_1 одержала у спадщину 1/4 частину спірної квартири відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 27.03.1998 року після смерті ОСОБА_6 (а.с.7).
Відповідно до довідки форми №3 від 18.09.2013 року у спірній квартирі зареєстровано вісім осіб : чотири співвласники - сторони у справі, а також чоловік позивачки третя особа ОСОБА_5, та троє неповнолітніх дітей (а.с.8).
Судом встановлено, що фактично у спірній квартирі проживає позивачка ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_5 та користуються кімнатою 13,4 кв.м, іншого житла позивачка не має. Відповідач ОСОБА_4- син позивачки проживає за адресою : АДРЕСА_4 у трикімнатній квартирі, яка належить йому на праві власності. Відповідачка ОСОБА_2, син ОСОБА_3 та неповнолітні проживають за адресою: АДРЕСА_2, яка на праві власності належить ОСОБА_2
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14.06.2012 року ОСОБА_2 з двома неповнолітніми дітьми була вселена до спірної квартири. Рішення суду виконано у примусовому порядку 31.05.2013 року, що підтверджується актом державного виконавця на а.с.22.
Позивачка ОСОБА_1 чинить перешкоди у користуванні квартирою ОСОБА_2 з дітьми, що підтверджується також зверненням останньої до органів міліції 15.11.2013 року, поясненнями свідка ОСОБА_7 Не заперечувала і позивачка ОСОБА_1 того факту, що замок вона поміняла і відповідачі не мають від нього ключів, а тому ці обставини свідчать про перешкоди в користуванні спірним житлом.
За таких обставин, висновок суду, що позивачка ОСОБА_1 порушує права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а саме право володіння, користування та розпорядження своїм майном - 2/4 частинами квартири АДРЕСА_1 грунтуються на вимогах закону, а тому правомірно задовольнив позовні вимоги про вселення.
Як вбачається із схеми спірної квартири вона складається з 2-х ізольованих жилих кімнат, житлова площа складає 31,8 кв.м, одна кімната - 18,4 кв. м, друга кімната - 13,4 кв. м. Враховуючи наявне у кожного з співвласників квартири право власності на ј її частку, кожен з них має право на виділення йому у користування жилої площі в розмірі 7,95 кв.м /31,8 : 4/. Тобто виходячи з цього ідеальна частка кожного з співвласників по житловій площі складає 7,95 кв.м.
За варіантом встановлення порядку користування житловим приміщенням, який запропонований позивачем, позивач просила в користування одну ізольована жилу кімнату розміром 13,4 кв.м. А трьом відповідачам просила виділити одну ізольовану кімнату розміром 18,4 кв. м, тобто на кожного по 6,33 кв. м.
Суд першої інстанції відмовляючи в позові ОСОБА_1 про встановлення порядку користування жилим приміщенням правильно зробив висновок, що такий порядок буде порушувати житлові права відповідачів, оскільки розмір частки житлової площі буде меншою від розміру ідеальної частки, на яку вони мають право власності, а окрім того відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 колишнє подружжя і не є однією сім'єю.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись із висновком суду щодо задоволення позовних вимог про встановлення порядку користування двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 за зустрічним позовом з виділенням : ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спільне користування ізольовану жилу кімнату площею 13,4 кв.м з балконом; ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у спільне користування ізольовану жилу кімнату площею 18,4 кв.м. та залишаючи місця загального користування - кухню площею 8,8 кв.м; ванну кімнату площею 3,2 кв.м, вбиральню площею 1,2 кв.м, коридор площею 8,1 кв.м в спільному користуванні сторін виходячи з наступного.
Так, з матеріалів справи вбачається, що у спірній квартирі, зокрема кімнаті 13,4 кв. м проживає позивачка ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_5- 3-я особа і що вони є єдиною родиною.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 шлюб розірвали, є колишнім подружжям та не є однією сім'єю.
Відповідач ОСОБА_4- син позивачки проживає за адресою : АДРЕСА_4 у трикімнатній квартирі, яка належить йому на праві власності. Відповідачка ОСОБА_2, син ОСОБА_3 та неповнолітні проживають за адресою: АДРЕСА_2, яка на праві власності належить ОСОБА_2
Позивачка ОСОБА_1 та її син ОСОБА_4 проживають за різними адресами, не відносяться до однієї сім'ї, а тому встановлювати порядок користування спірним жилим приміщенням та виділяти їм в користування кімнату 18,4 кв. м за признаками лише того, що вони є мати і син не грунтується на вимогах закону і до того ж, він такі позовні вимоги не заявляв. А окрім того, відмовляючи у позові ОСОБА_1 суд врахував, що колишнє подружжя не може проживати разом у одній кімнаті, тоді, як задовольняючи зустрічний позов суд не взяв до уваги такі ж причини, що позивачка має свою сім'ю, а її дорослий син до неї не відноситься і також не може проживати в одній з нею кімнаті.
Таким чином, рішення суду в частині задоволення позовних вимог про встановлення порядку користування двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 не можна визнати законним та обгрунтованим, воно підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення, яким в задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.
В іншій частині рішення суду є законним та обгрунтованим і правоих підстав до його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 березня 2014 року в частині встановлення порядку користування двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні цих позовних вимог відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: