Справа № 11-866 2006 р.                                              Головуючий у 1 інстанції Янчук Н.П.

Категорія: ст.383 ч.2,384 ч.2 КК України        Доповідач: Єрещенко А.М.

УХВАЛА ІменемУкраїни

19 грудня 2006 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого                         Мельничук Н.М.

суддів                                     Ткаченка В.Л.,

Єрещенка А.М.

прокурора        Селюченко І.І.

адвоката      .                          ОСОБА_1

засудженої                             ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальну   справу   за   апеляцією   адвоката   ОСОБА_1   на   вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 12 жовтня 2006 р., яким ОСОБА_2, 1960 року народження, уродженка і мешканка м. Житомира, освіта вища, раніше не судимої, -засуджена за ст. 383 ч.2 КК України на 2 роки позбавлення волі, -за ст. 384 ч.2 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

На підставі ст. 76 КК України зобов'язано повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання.

Міра запобіжного заходу ОСОБА_2 залишена підписка про невиїзд.

ОСОБА_2 засуджено за те, що 25 грудня 2005 року вона звернулась в Житомирський МВ ВС УМВС України в Житомирській області з завідомо неправдивою заявою про вчинення щодо неї злочину - відкритого викрадення майна, якого насправді не було.

За наслідками перевірки завідомо неправдивого повідомлення було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 186 ч.2 КК України.

В ході досудового слідства ОСОБА_2 була визнана потерпілою, попереджена про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, дала згоду на дачу показів і, усвідомлюючи неправдивість своїх показів і бажаючи щоб вони були сприйняті слідчим як правдиві, вигадала обставини скоєння відносно неї злочину, передбаченого ст. 186 ч.2 КК України, давши завідомо неправдиві показання, поєднані із обвинувачення у тяжкому злочині.

В подальшому ОСОБА_2 підтвердила свої неправдиві покази на ставках віч-на-віч з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вигадавши обставини злочину та вказавши, що саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вчинили щодо неї злочин.

Як було встановлено досудовим слідством ОСОБА_3 та ОСОБА_4 злочину не вчиняли.

В апеляції адвокат ОСОБА_1 просить вирок суду щодо ОСОБА_2 скасувати і справу провадженням закрити за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу злочину, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вважає, що ОСОБА_2 в заяві виклала невірно лише обставини злочину, так як телефон у її сина було викрадено шахрайським шляхом, а не внаслідок відкритого викрадення. Крім того, у своїй заяві, ні в показах ОСОБА_2 не вказує на ОСОБА_3, як особу, яка скоїла щодо неї злочин. Тому адвокат вважає, що факт незаконного заволодіння телефоном був, а саме невірне висвітлення події не є злочином. Крім того, адвокат вважає, що при обранні міри покарання ОСОБА_2 суд не врахував всі характеризуючі її дані, а також особу ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, вивчивши доводи апеляції та перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляція задоволенню не підлягає з слідуючих підстав.

Доводи адвоката ОСОБА_1 про відсутність в діях ОСОБА_2 складу злочину є безпідставними і спростовуються матеріалами справи.

Вина ОСОБА_2 у вчиненні злочину доведена її заявою в органи внутрішніх справ, поясненнями, протоколом допиту в якості потерпілої, протоколом ставок віч-на-віч, де вона вказує, що саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у неї відкрито викрали мобільний телефон і розповіла вигадані обставини скоєння злочину.

Згідно висновку почеркознавчої експертизи рукописний текст заяви про вчинення злочину, підписи на протоколах допиту та протоколах ставок віч-на-віч виконані ОСОБА_2.

Крім того, вина ОСОБА_2 доведена показами потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які пояснили, що злочину щодо ОСОБА_2 вони не вчиняли, а мобільний телефон їм дав ОСОБА_5, син ОСОБА_2, в заставу боргу.

Покази ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердив і ОСОБА_5.

Вина ОСОБА_2 також підтверджується показами свідків, працівників міліції ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які займались розкриттям злочину по заяві ОСОБА_2 та розслідуванням кримінальної справи.

Свідки ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10 пояснили, що до них приходила ОСОБА_2 з своїм сином Артуром і розповідали, що їх сини забрали у ОСОБА_5 мобільний телефон.

Оцінивши докази по справі в їх сукупності суд вірно кваліфікував дії ОСОБА_2 за ст.ст. 383 ч.2, 384 ч.2 КК України і обрав міру покарання з дотриманням вимог ст. 65 КК України, зазначивши мотиви у вироку.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 365,366 КПК України, судова колегія, -

ухвалила:

Апеляцію адвоката ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 12 жовтня 2006 року щодо ОСОБА_2 без зміни.