ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2014 року м. ЛуцькСправа № 803/717/14

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, cудді Смокович В.І.,

при секретарі судового засідання Литвиненко І.П.,

за участю представників позивача Пасенка С.А., Кацевича В.К.,

представника відповідача Остапюка С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, визнання протиправними дій щодо прийняття та формування податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аванта" (далі - позивач, підприємство, ТзОВ "ТД "Аванта") звернулося в суд з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - відповідач, інспекція, Луцька ОДПІ) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 03 квітня 2014 року №1217-25.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 квітня 2014 року Луцькою ОДПІ винесено податкову вимогу форми «Ю» №1217-25 в якій контролюючий орган вимагав від підприємства сплатити грошове зобов'язання зі штрафних санкцій у розмірі 802 895,10 грн, які накладені рішенням від 17 травня 2010 року №0004122303. Вказане рішення позивач оскаржував в судовому порядку, однак постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року у задоволенні адміністративного позову підприємства відмовлено.

ТзОВ ТД «Аванта» не погоджується з податковою вимогою від 03 квітня 2014 року №1217-25 та вважає її протиправною з тих підстав, що контролюючим органом було порушено порядок стягнення штрафних (фінансових) санкцій. На думку позивача, оскільки штрафні санкції були накладені до набрання чинності Податковим кодексом України (01 січня 2011 року), тому вони мали б стягуватися за правилами, що діяли до набрання ним чинності, тобто у відповідності до Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, яка затверджена наказом Державної податкової адміністрації України №110 від 17 березня 2001 року та Закону України «Про державну податкову службу в Україні». На переконання підприємства, у випадку несплати нарахованих штрафних (фінансових) санкцій в добровільному порядку, податковий орган, як суб'єкт владних повноважень, повинен був звернутися до відповідного суду з позовом про стягнення санкцій. Будь-якого іншого способу, окрім звернення до суду, чинним законодавством не встановлено. Тому, на думку позивача, Луцька ОДПІ стягуючи нараховані штрафні санкції, шляхом винесення податкової вимоги, а не звертаючись до суду, не діє в спосіб та в порядку, що визначений нормами податкового законодавства, у зв'язку із чим така податкова вимога є незаконною та необґрунтованою.

Також вказує, що податкова інспекція пропустила строки звернення до суду для стягнення штрафних (фінансових) санкцій, який визначені у статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, а також пропустила строки давності, які визначені у статті 102 Податкового кодексу України (1095 днів).

На підставі вищевикладеного просить суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 03 квітня 2014 року №1217-25 (а.с.9).

До початку розгляду справи по суті 26 травня 2014 року представник позивача подав письмову заяву від 07 травня 2014 року №471/1 в якій заявив додаткову позовну вимогу про визнання протиправними дій Луцької ОДПІ, щодо прийняття та формування податкової вимоги форми «Ю» від 03 квітня 2014 року №1217-25 (а.с.135-139).

В обґрунтування вказаної заяви зазначає, що у пункті 2.2 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, який затверджений Наказом Міністерства доходів і зборів України 10 жовтня 2013 року N 576 (далі - Порядок №576), податкова вимога формується, якщо платник податків не сплатив суми податкового зобов'язання, зазначеної в поданій ним податковій декларації, у встановлені Кодексом строки; платник податків не сплатив узгодженої суми грошового зобов'язання, визначеної в податковому повідомленні-рішенні, у встановлені законом строки. Оскільки рішення про накладення штрафних (фінансових) санкцій не є податковим повідомленням-рішенням тому, на думку позивача, Луцька ОДПІ не мала права виносити податкову вимогу.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримують з підстав викладених у позовній заяві та просять суд позов задовольнити. Додатково пояснили, що податковий орган, на їх думку, мав звертатися про стягнення штрафних (фінансових) санкцій на загальних підставах, які передбачені в Кодексі адміністративного судочинства України, тобто протягом шести місяців з дня винесення рішення, а не в порядку, який визначений у Податковому кодексі України. Також зазначили, що рішенням від 17 травня 2010 року №0004122303 на товариство було накладено 802 895,10 грн штрафної санкції, а податкову вимогу винесено на іншу суму - 802 891,29 грн.

Представник відповідача, суб'єкта владних повноважень, у своїх письмових запереченнях від 14 квітня 2014 року, в додаткових поясненнях від 06 травня 2014 року та в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечує, зокрема зазначає, що оскільки постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2014 року набрала законної сили з дня проголошення, а оскарження в касаційному порядку не зупиняє дію судового рішення та набранням ним законної сили, тому рішення про накладення штрафних (фінансових) санкцій від 17 травня 2010 року №0004122303 є узгодженим, а відтак у податкового органу були всі підстави для винесення податкової вимоги. Щодо доводів позивача, що на розглядувані правовідносини не поширюється дія Податкового кодексу України пояснив, що з 01 січня 2011 року втратили чинність Інструкція про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, яка затверджена наказом Державної податкової адміністрації України №110 від 17 березня 2001 року та Закон України «Про державну податкову службу в Україні», а відтак, на думку представника інспекції, стягнення повинно проводитися за правилами Податкового кодексу України, тобто з винесенням податкової вимоги.

Щодо розбіжності суми накладених штрафних санкцій в рішенні від 17 травня 2010 року №0004122303 та податковій вимозі пояснив, що станом на день винесення вимоги згідно даних картки особового рахунку за позивачем рахувалася переплата у розмірі 3,81 грн і тому виникла різниця між цими сумами. Також рішення про накладення фінансових санкцій, на думку представника податкової інспекції, є одним із видів податкового повідомлення-рішення (а.с.63-65, 115-117).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією (правонаступником якої є Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинській області) винесено рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17 травня 2010 року №0004122303, яким на ТзОВ «ТД «Аванта» накладені штрафні санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки у розмірі 802 895,10 грн (а.с.14).

Не погоджуючись з цим рішенням позивач оскаржив його в судовому порядку.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2010 року у справі №2а-2280/10/0370 адміністративний позов підприємства задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17 травня 2010 року №0004122303 (а.с.15-17).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року постанову Волинського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2010 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.18-22).

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2014 року відкрито провадження за касаційною скаргою ТзОВ «ТД «Аванта» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року. При цьому, у задоволенні клопотання скаржника про зупинення виконання судового рішення було відмовлено (а.с.31). Аналогічно, ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2014 року відмовлено у задоволенні клопотання ТзОВ «ТД «Аванта» про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року (а.с.132).

Матеріалами справи підтверджується, що Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у зв'язку з набранням законної сили постановою Львівського апеляційного адміністративного суду винесено податкову вимогу форми «Ю» №1217-25 від 03 квітня 2014 року, в якій контролюючий орган вимагав від підприємства сплатити грошове зобов'язання зі штрафних санкцій у розмірі 802 891,29 грн, які накладені рішенням від 17 травня 2010 року №0004122303 (а.с.13).

При цьому, суд вважає обґрунтованими доводи представника контролюючого органу, що станом на день формування податкової вимоги за підприємством рахувалася переплата у розмірі 3,81 грн, тому розмір заборгованості який вказаний у вимозі №1217-25 від 03 квітня 2014 року відрізняється від суми накладеної штрафної санкції (а.с.117).

Надаючи правову оцінку вищезазначеній податковій вимозі суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

За правилами пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, оскільки позивач оскаржив рішення про накладення штрафних (фінансових) санкцій від 17 травня 2010 року №0004122303 у судовому порядку, грошові зобов'язання за ними вважаються не узгодженими до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Порядок набрання законної сили судовими рішеннями суду апеляційної інстанції ухваленими в порядку адміністративного судочинства визначений у частині п'ятій статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до якої, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Як слідує зі змісту постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року, її було прийнято за наслідками розгляду у відкритому судовому засіданні, а тому вона набрала законної сили з моменту її проголошення, про що вказано в резолютивній частині судового рішення (а.с.22)

Оскарження вищезазначеної постанови в касаційній інстанції не зупиняє набрання нею законної сили. Крім того, суд враховує, що ухвалами судді Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2014 року та від 12 травня 2014 року позивачу було відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року (а.с.31, 132).

Оскільки постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року якою відмовлено у задоволенні позову ТзОВ «ТД «Аванта» за результатами оскарження рішення про накладення штрафних (фінансових) санкцій від 17 травня 2010 року №0004122303 набрала законної сили, тому грошові зобов'язання за цим рішенням вважаються узгодженими з 13 лютого 2014 року. З цих підстав доводи податкового органу про узгодженість грошових зобов'язань є правомірними та обґрунтованими, а, відтак, у відповідача були всі передбачені законом умови для винесення податкової вимоги від 03 квітня 2014 року №1217-25.

Суд не приймає доводи позивача та його представників у судовому засіданні, що на розглядувані правовідносини не поширюється дія Податкового кодексу України з наступних підстав.

Дійсно, на момент винесення спірного рішення про накладення штрафних (фінансових) санкцій від 17 травня 2010 року №0004122303 діяли Інструкція про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, яка затверджена наказом Державної податкової адміністрації України №110 від 17 березня 2001 року та Закони України «Про державну податкову службу в Україні», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Суд не погоджується з доводами підприємства, що дія Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (яким передбачено порядок стягнення податкового боргу шляхом надсилання податкових вимог) не поширювалася на розглядувані правовідносини, оскільки у пункті 1.2 частини першої статті 1 цього Закону чітко вказано, що податковим зобов'язанням є зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Крім того, у преамбулі Закону вказано, що він є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами.

Хоча штрафні санкції контролюючим органом - Луцькою ОДПІ були накладені на підставі Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», який не є Законом, однак, на думку суду, цей Указ фактично врегульовує відносини, щодо яких і наразі існує законодавча прогалина, а, відтак, виконує функції Закону. Суд також враховує, що відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 контроль за порушення норм з регулювання обігу готівки був покладений саме на органи державної податкової служби.

Аналогічне положення міститься і в підпункті 2.2 пункту 2 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, яка затверджена наказом Державної податкової адміністрації України №110 від 17 березня 2001 року в якому вказано, що податкове зобов'язання це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів (податків, зборів, обов'язкових платежів, неподаткових доходів, штрафних (фінансових) санкцій, у т.ч. пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності) у порядку та у строки, визначені чинним законодавством України.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що штрафні (фінансові) санкції, які накладені рішенням від 17 травня 2010 року №0004122303 є податковим зобов'язанням у розумінні Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а доводи підприємства, що цей закон не регулював розглядувані правовідносини не приймаються до уваги судом.

Відповідно до підпункту 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання.

Одночасно частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При вирішенні конкуренції між положеннями статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України та нормами статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» суд враховує приписи частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, на переконання суду, у розглядуваному випадку слід застосовувати саме 1095-денний строк, який передбачений у підпункту 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» який відраховується з дня узгодження грошового зобов'язання.

Як встановлено з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» скористалося своїм правом на оскарження рішення про накладення штрафних (фінансових) санкцій від 17 травня 2010 року №0004122303 в судовому порядку, а тому грошове зобов'язання вважалося неузгодженим до набрання судовим рішенням законної сили.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, при цьому Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Інструкція про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби втратили чинність.

Будь-яких перехідних положень, які встановляють, що стягнення податкового боргу, який виник до набрання чинності Податковим кодексом України проводиться відповідно до положень законодавства, яке діяло до 01 січня 2011 року цим Кодексом не передбачено.

Крім того, суд враховує, що станом на 01 січня 2011 року Луцькою ОДПІ не були пропущені як строки звернення до адміністративного суду, які були визначені у статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), так і строки, які визначені у підпункті 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За таких обставин, з 01 січня 2011 року Луцька ОДПІ проводячи стягнення податкового боргу за рішенням від 17 травня 2010 року №0004122303 повинна діяти виключно на підставі Податкового кодексу України, а не на підставі Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, яка затверджена наказом Державної податкової адміністрації України №110 від 17 березня 2001 року, Закону України «Про державну податкову службу в Україні» як помилково зазначає позивач.

У підпункті 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Як зазначав суд, саме на податкові органи покладений контроль за дотримання законодавства у сфері регулювання обігу готівки (пункт 3 Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95).

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

З вищенаведених норм податкового законодавства можливо зробити висновок, що штрафні (фінансові) санкції, які накладені за порушення законодавства у сфері обігу готівки є грошовим зобов'язанням у розумінні Податкового кодексу України. З дня узгодження такого грошового зобов'язання, наприклад, у зв'язку з набрання законної сили судовим рішенням за результатами оскарження рішення контролюючого органу, воно стає податковим боргом платника податків.

Відтак, з дня проголошення постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року штрафні (фінансові) санкції нараховані Луцькою ОДПІ рішенням від 17 травня 2010 року №0004122303 є податковим боргом ТзОВ «ТД «Аванта».

Відповідно до пункту 102.4 статті 102 Податкового кодексу України, у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Тобто, саме з 13 лютого 2014 року, в день набрання законної сили постанови Львівського апеляційного адміністративного суду за результатами оскарження рішенням про накладення штрафних (фінансових) санкцій від 17 травня 2010 року №0004122303, почав відлік 1095-денний строк на стягнення податкового боргу, який у даному випадку Луцькою ОДПІ не пропущений і податкова вимога була винесена в межах строків стягнення.

Посилання підприємства, що податковий орган визначив грошове зобов'язання поза межами 1095-денного строку є помилковим, оскільки грошове зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій було визначено контролюючим органом ще 17 травня 2010 року рішенням №0004122303. Податкова вимога від 03 квітня 2014 року №1217-25 є лише письмовою вимогою інспекції сплатити податковий борг і самостійно грошове зобов'язання не визначає.

Щодо доводів представників підприємства про те, що рішення про накладення штрафних (фінансових) санкцій за формою «С» не входить до переліку рішень податкового органу, на підставі яких формується податкова вимога, суд зазначає наступне.

Як зазначено у пункті 2.2 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, який затверджений Наказом Міністерства доходів і зборів України 10 жовтня 2013 року N 576 (далі - Порядок №576), податкова вимога формується, якщо:платник податків не сплатив суми податкового зобов'язання, зазначеної в поданій ним податковій декларації, у встановлені Кодексом строки; платник податків не сплатив узгодженої суми грошового зобов'язання, визначеної в податковому повідомленні-рішенні, у встановлені законом строки.

У додатку №10 до Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, який затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 28 листопада 2012 року N 1236 затверджена форма податкового повідомлення-рішення про застосування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (форма "С").

Натомість у додатку №8 до Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, який затверджений Наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року N 253 та був чинний на момент винесення рішення від 17 травня 2010 року №0004122303, затверджена форма рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", законів з питань зовнішньоекономічної діяльності та інших законодавчих актів (форма "С").

З цього слідує, що на момент виникнення спірних правовідносин (травень 2010 року) податковий орган виносив рішення про накладення штрафних (фінансових) санкцій у формі відповідного рішення за формою «С», а наразі такі рішення виносяться у формі податкових повідомлень-рішень, при цьому теж за формою «С». Тобто фактично, на думку суду, змінилася лише назва рішення про накладення штрафних (фінансових) санкцій, без зміни його форми та суті.

За умови якщо контролюючий орган виніс рішення про накладення штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства з обігу готівки у порядку та за формою, яка була передбачена на момент його винесення, а згодом законодавець змінив лише назву такого рішення, без зміни його суті та форми, тому, на переконання суду, такі правові акти можуть бути прирівняні до податкових повідомлень-рішень в розумінні пункту 2.2 Порядку №576, а після їх узгодження можуть формуватися податкові вимоги.

Цей висновок підтверджується також тим, що за змістом пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, єдиною підставою для надсилання податкової вимоги є факт несплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки.

В розглядуваному випадку, як зазначав суд, штрафні (фінансові) санкції, які накладені на позивача підпадають під визначення узгодженого грошового зобов'язанням в розумінні Податкового кодексу України, а тому саме їх несплата в установленні законом строки є єдиною підставою для винесення та направлення податкової вимоги, а з урахуванням загально-правових принципів юридичної сили нормативно-правових актів, пріоритетними для застосування є саме положення Кодексу, а не Порядку №576.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач, суб'єкт владних повноважень, належними та допустимими доказами довів узгодженість грошового зобов'язання, яке нараховане рішенням про накладення штрафних (фінансових) санкцій від 17 травня 2010 року №0004122303 та правомірність податкової вимоги від 03 квітня 2014 року №1217-25, так само як і дії щодо її формування та винесення.

Як визначено частиною третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши податкову вимогу від 03 квітня 2014 року №1217-25, суд дійшов висновку, що вона у повному обсязі відповідає вимогам частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема Податковим кодексом України.

Оскільки рішення про накладення штрафних (фінансових) санкцій від 17 травня 2010 року №0004122303 вважається узгодженим з дня проголошення постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року, порядок стягнення грошового зобов'язання по цьому рішенню на даний час регулюється Податковим кодексом України, а контролюючий орган не пропустив 1095-денний строк на стягнення податкового боргу, тому суд дійшов висновку, що податкова вимога Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 03 квітня 2014 року №1217-25 винесена правомірно, так само як правомірними є дії Луцької ОДПІ щодо прийняття та формування цієї вимоги. За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

За правилами частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Ставка судового збору у даній справі з позовної вимоги майнового характеру (про визнання протиправною та скасування податкової вимоги) становила 4 мінімальних заробітних плат станом на січень 2014 року, тобто 4 872,00 грн. Позивач при поданні позову мав сплачувати 10% відсотків цієї суми, тобто 487,20 грн, однак фактично сплатив 488,00 грн, чим переплатив 0,80 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 07 квітня 2014 року №6127 (а.с.2). Також підприємством платіжними дорученнями №6129 від 07 квітня 2014 року, №6809 від 14 квітня 2014 року було переплачено 0,40 грн судового збору за клопотання про забезпечення позову, а платіжним дорученням від 07 квітня 2014 року №6128 - переплачено 0,92 грн при сплаті судового збору за позовну вимогу немайнового характеру (а.с.3, 71, 134). Тобто загальна сума переплати становить 2,12 грн, яка враховується судом при стягненні 90% ставки судового збору.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог майнового характеру, тому за правилами частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» решта суми ставки судового збору у розмірі 4 382,68 грн підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162-163 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір», на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 03 квітня 2014 року №1217-25, визнання протиправними дій щодо прийняття та формування податкової вимоги - відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» (43006, м. Луцьк, пров. Макарова, 5, ідентифікаційний код юридичної особи 35495114, р/р 26000060513672 у Волинському ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 303440, р/р 26009070300701 у Львівській обласній дирекції АКБ «Укрсоцбанк», МФО 325019) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 382,68 грн (чотири тисячі триста вісімдесят дві гривні шістдесят вісім копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І.Смокович

Повний текст постанови виготовлений 30 травня 2014 року.