22-ц/775/413/2014(м)

2-1958/11

Головуючий у 1-й інстанції Федотова В.М.

Суддя-доповідач Сорока Г.П. Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

26 травня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Песоцької Л.І.,

суддів - Сороки Г.П., Ткаченко Т.Б.,

при секретарі - Бельченко Б.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарі», ОСОБА_3 про визнання права власності на нежитлове приміщення, виселення, вселення та стягнення суми боргу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарі» в особі представника Трушкова Дениса Миколайовича на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 грудня 2013 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

16 липня 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Трансмарі» про визнання за ним права власності на предмет іпотеки - нежиле приміщення, розташоване АДРЕСА_1, в рахунок виконання зобов'язань по договору іпотеки у відповідності з умовами договору та Закону України «Про іпотеку», визнання відповідача таким, що втратив право користування нежитловим приміщенням, зобов'язання звільнити приміщення та передати його позивачу, вселення в приміщення, посилаючись на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договорами позики-іпотеки від 17.02.2005 року (т.1 а.с.2-3).

Заочним рішенням Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 08 жовтня 2007 року позов було задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/100 та 11/100 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1, площами 103,5кв.м. та 223,1кв.м. відповідно, що належали ТОВ «Трансмарі».

Виселено ТОВ «Трансмарі» з даного приміщення і вселено в нього ОСОБА_2 (т.1 а.с.27).

Ухвалою Приморського районного суду м.Маріуполя від 08 липня 2008 року за заявою ТОВ «Трансмарі» вказане заочне рішення від 07 жовтня 2007 року було скасоване і справа призначена на новий розгляд (т.1 а.с.89).

В ході нового розгляду справи позивач неодноразово уточнював, збільшував та доповнював свої вимоги, залучив до участі у справі співвідповідачем ОСОБА_3, та в остаточній редакції позову просив: в рахунок погашення боргу за двома договорами позики - іпотеки від 17.02.2005 року, укладеними між ним (позикодавцем-іпотекодержателем ОСОБА_2) та позичальником-іпотекодавцем ТОВ «Трансмарі», посвідченими приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за р/№295 та №296, в сумі 3131923 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за договорами позики-іпотеки від 17.02.2005 р. на 16/100 частин нежилого приміщення у будинку АДРЕСА_1 загальною площею 326,6 кв.м шляхом визнання за ним права власності на дане нежиле приміщення; визнати за ним право власності на 16/100 частин вказаного нежилого приміщення; припинити право власності ТОВ «Трансмарі» на 16/100 частин даного нежилого приміщення; визнати ТОВ «Трансмарі» таким, що втратив право користування предметом іпотеки - 16/100 частинами нежилого приміщення АДРЕСА_1 та зобов'язати ТОВ «Трансмарі» звільнити спірне нежиле приміщення і передати його у користування йому; виселити ТОВ «Трансмарі» з 16/100 частин спірного приміщення та вселити в це приміщення його; стягнути солідарно з відповідачів 3131923 грн. (т.1 а.с.129-133, т.4 а.с.1-,47-56,75-, т.5 а.с.42-43).

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що між ним та ТОВ «Трансмарі» в 2005 році було укладено договори позики - іпотеки, а саме: договір позики-іпотеки від 17.02.2005 року, згідно з яким відповідачем ТОВ «Трансмарі» було отримано позику на суму 530 000 грн., договір позики-іпотеки від 17.02.2005 року, згідно якого ТОВ «Трансмарі» отримано позику на суму 159 000 грн. Вказані договори були нотаріально посвідчені, строк повернення позики настав 17.02.2007 року, однак відповідач ТОВ «Трансмарі» не повернув суми позики. Директор підприємства ОСОБА_3 отримала від нього вказані суми грошових коштів в повному обсязі, про що свідчать письмові розписки в договорах позики-іпотеки, але представник відповідача ТОВ «Трансмарі» надав документ про невнесення в касу підприємства грошових коштів, тому вважає, що вона присвоїла частину грошових коштів і має нести солідарну відповідальність разом з ТОВ «Трансмарі» у відповідності до ст.92, 1190 ЦК України.

Загальний розмір невиконаних зобов'язань за договорами позики-іпотеки станом на 17.09.2013 р. складає 3 131 923 грн. та складається із сум позики у розмірі 689 000 грн., процентів у розмірі 533 429 грн., інфляційних - 516 061 грн., трьох відсотків річних - 136 008 грн. та пені у розмірі 1 257 425 грн. У відповідності зі ст.35 ЗУ «Про іпотеку» та п.4.2 договорів іпотеки він направив іпотекодавцю письмову вимогу про виконання умов договору, але врегулювання спору в позасудовому порядку виявилось безрезультатним, відповідач не виконав дану письмову вимогу. Тому, посилаючись на умови договорів позики-іпотеки, ст.ст.7,33,35 40 Закону України «Про іпотеку» просив суд задовольнити позов у повному обсязі та в рахунок погашення боргу по двом договорам позики-іпотеки від 17.02.2005 року в сумі 3 131 923 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 16 грудня 2013 року позов ОСОБА_2 до ТОВ «Трансмарі», ОСОБА_3 задоволено.

В рахунок погашення боргу по договорам іпотеки - займу з реєстраційними номерами №295 та №296 від 17 лютого 2005р. укладених між ОСОБА_2 та ТОВ «Трансмарі» в сумі 3 131 923 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки - 16/100 частки нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_1, загальна площа якого складає 326,6 кв.м, шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на 16/100 частки нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 326,6 кв.м.

Припинено право власності ТОВ «Трансмарі» на 16/100 часток нежитлового приміщення загальною площею 326,6 кв.м в будинку АДРЕСА_1.

Визнано ТОВ «Трансмарі» таким, що втратив право користування предметом іпотеки - 16/100 частки нежитлового приміщення АДРЕСА_1

Зобов'язано ТОВ «Трансмарі» залишити вказане нежитлове приміщення та передати його в користування ОСОБА_2

Виселено ТОВ «Трансмарі» з 16/100 часток нежитлового приміщення АДРЕСА_1

Вселено ОСОБА_2 в 16/100 часток нежитлового приміщення АДРЕСА_1

Стягнуто солідарно з ТОВ «Трансмарі» та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3 131 923 грн.

Ухвалою Приморського районного суду м.Маріуполя від 14.02.2014 року заяву представника ТОВ «Трансмарі» Трушкова Д.М. про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м.Маріуполя від 16.12.2013 року залишено без задоволення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції від 16 грудня 2013 року, ТОВ «Трансмарі» в особі його представника Трушкова Д.М., посилаючись на незаконність рішення, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про залишення позову ОСОБА_2 до ТОВ «Трансмарі», ОСОБА_3 без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Трансмарі» - Трушкова Д.М., який доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, пояснення відповідачки ОСОБА_3, яка просила апеляційну скаргу ТОВ «Трансмарі» задовольнити, рішення суду скасувати і в задоволені позову відмовити, заперечення ОСОБА_2, який просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 17 лютого 2005 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Трансмарі», від імені якого діяла ОСОБА_3 як директор даного підприємства, було укладено договір позики - іпотеки ВСА №123625, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 Згідно умов договору позикодавець ОСОБА_2 передав позичальнику ТОВ «Трансмарі» у борг грошові кошти у розмірі 159 000 грн. Відповідно до п.3.1 вказаного договору на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець ТОВ «Трансмарі» передав в іпотеку позикодавцю - іпотекодержателю майно - 5/100 частки нежитлового приміщення площею 103,5кв.м АДРЕСА_1 Предмет іпотеки було оглянуто сторонами та оцінено, сума оцінки складає 159 000 грн. (п.3.3 вказаного договору). Пунктом 4.1 договору передбачено, що сторони домовились, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іптекодержатель задовольняє свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (т.1 а.с.5-7).

17 лютого 2005 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Трансмарі», від імені якого діяла ОСОБА_3 - директор даного підприємства, було укладено договір позики - іпотеки ВСА №123627, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 Позикодавець ОСОБА_2 передав позичальнику ТОВ «Трансмарі» у борг грошові кошти у розмірі 530 000 гривень. Відповідно до п.3.1 вказаного договору на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець ТОВ «Трансмарі» передав в іпотеку іпотекодержателю ОСОБА_2 майно - 11/100 частки нежитлового приміщення площею 223,1кв.м АДРЕСА_1. Предмет іпотеки було оглянуто сторонами та оцінено, сума оцінки складає 530 000 гривень (п.3.3 вказаного договору). Згідно п.4.1 договору сторони домовились, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іптекодержатель задовольняє свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно п.2.1 вказаного договору позичальник зобов'язується повернути борг позикодавцю, починаючи з 17 березня 2005р. сплачуючи щомісячно до 17 числа кожного місяця суму грошей у розмірі 9 222грн., а в термін до 17 лютого 2007року (кінцевий термін погашення позики) сплатити решту суми 317 894 грн. (т.1 а.с.8-10).

09 липня 2007 року та 17 серпня 2008 року позивачем ОСОБА_2 було надіслано відповідачу ТОВ «Трансмарі» вимогу про виконання зобов'язання за договорами позики - іпотеки, яка не була задоволена (т.1 а.с.21-24).

За таких обставин, керуючись положеннями сат.ст.525,526,536,541,629,625,638,1049,391 ЦК України, ст.ст.7,33,35,37 Закону України «Про іпотеку», суд першої інстанції виходив з умов договорів позики-іпотеки і того, що зобов'язання за договорами позики-іпотеки не виконані, вимога позивача про повернення боргу залишена без задоволення, тому дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позикодавця - іпотекодержателя за двома договорами позики-іпотеки за рахунок предмета іпотеки та звернув стягнення на погашення заборгованості за договорами позики-іпотеки на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки.

Виходячи з того, що користування предметом іпотеки є похідним від права власності на нього, суд першої інстанції також дійшов до висновку, що ТОВ «Трасмарі», втративши право власності на приміщення, має бути виселене з нього для усунення перешкод новому власнику у користуванні приміщенням.

З висновками суду першої інстанції про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу за двома договорами позики-іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за позивачем і припинення права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Трансмарі» колегія суддів не може не погодитись, оскільки в даній частині рішення суду відповідає обставинам справи, наявним у справі доказам та обґрунтоване вимогами закону.

Згідно вимог ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно ст.1048 позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій формі, сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду такої самої якості, що були передані йому у строк та в порядку, що встановлюється договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ст.ст.525,526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту та інших вимог, що ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі справи вбачається, що згідно нотаріально посвідчених двох договорів позики - іпотеки від 17.02.2005 року, укладених між ОСОБА_2 та ТОВ «Трансмарі», від імені якого діяла директор ОСОБА_3, позивач передав ТОВ «Трансмарі» в борг грошові кошти у розмірі відповідно 159000грн. на строк до 17.02.2005 року та 530000грн. на строк до 17.02.2007 року, а всього грошові кошти в сумі 689000грн. У забезпечення виконання боргових зобов'язань ТОВ «Трансмарі» передало позивачу в іпотеку відповідно 5/100 та 11/100 частки нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_1, належні іпотекодавцю на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 26.01.2005 року (т.1 а.с.5-10,169-170,183-184).

В п.2.7 обох договорів ОСОБА_3 своїм підписом підтвердила розпискою отримання обумовлених в договорах сум позики.

Згідно п.2.3 договорів позики-іпотеки сторони домовились, що у разі неповернення боргу в обумовлений в договорах строк позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю неустойку у розмірі 0,5% від суми неповернутого боргу за кожний день прострочки.

Сторони також домовились, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель задовольняє свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснене: на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням (п.5 договору) - на розсуд іпотекодержателя (п.4.1 договорів).

Відповідно до п.5 договору сторони передбачили такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки як передача права власності іпотекодержателю на предмет іпотеки.

ТОВ «Трансмарі» свої зобов'язання за договорами позики не виконав, суму боргу не повернув, не повернута сума позики складає 689000грн. (159000+530000), що не оспорювалось сторонами.

Згідно розрахунку позивача сума процентів, розрахована на підставі ч.1 ст.1048 ЦК України у відповідності зі ставкою НБУ від суми неповернутого боргу за період з 17.02.2005 року по 17.09.2013 року становить 533429грн.

Сума неустойки, розрахованої у відповідності з п.2.3 договорів у розмірі 0,5% від суми непогашеного боргу за кожний день прострочки, за 365 днів до пред'явлення позову в останній редакції становить 1257425грн.

У відповідності зі ст.625 ЦК України сума інфляційних з урахуванням суми боргу 689000грн. за період з лютого 2007 року по грудень 2011 року включно складає 516061грн. Сума трьох процентів річних за період з 17.02.2007 року по 17.09.2013 року, тобто за 6 років і 58 днів від суми основного боргу становить 136008грн.

Всього заборгованість за двома договорами позики-іпотеки складає 3131923грн.

Виходячи з того, що розрахунок суми заборгованості за двома договорами позики-іпотеки позивачем проведений у відповідності з вимогами наведених норм права та умов договорів, розрахунок боргу не оспорюється відповідачами, апеляційний суд не вбачає підстав для втручання в цей розрахунок.

Згідно ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором.

Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя».

Згідно ч.3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотеко держатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Пунктами 4.1, 5.2.1 договорів позики-іпотеки від 17.02.2005 року визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із передбачених способів, у тому числі і шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань.

З огляду на наведене, виходячи з того, що наведеними нормами права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, та враховуючи те, що заборгованість за договорами позики-іпотеки не погашена і сторони не досягли згоди щодо позасудового врегулювання спору, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки - 16/100 частки нежитлового приміщення будинку АДРЕСА_1 загальною площею 326,6кв.м. (за двома договорами 5/100 частки площею 103,5кв.см.+11/100 частки площею 223,1кв.м.) в рахунок погашення заборгованості за двома договорами позики-іпотеки від 17.02.2005 року в сумі 3 131 923грн. шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за позивачем, припинивши право власності ТОВ «Трансмарі». Такий висновок суду узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, наведеними в постанові від 11.12.2013 року у справі №6-124цс13.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно залишив поза увагою довідку в.о.директора ТОВ «Трансмарі» Мартиненко М.В. від 04.09.2008 р. (том 1 а.с.97) та аудиторський висновок з аудиту касових операцій ТОВ «Трансмарі» за 2005 р. (том 4 а.с.5-13) про те, що гроші по договорам позики - іпотеки від 17.02.2005 р. до каси товариства не надходили та на розрахункові рахунки не зараховувались, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до правових позицій Верховного суду України, наведених в постанові від 18.09.2013 року у справі №6-63цс13, розписка про отримання в борг грошових коштів, є документом, що підтверджує отримання боржником від кредитора грошових коштів, а така розписка ОСОБА_3, яка діяла від імені ТОВ «Трансмарі», наявна в договорах позики - іпотеки. Крім того, договори позики у встановленому законом порядку недійсними не визнані. Ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду ніяких конкретних обставин, які б свідчили про безгрошовість боргових розписок ОСОБА_3, посвідчених нотаріусом, не наведено та доказів не надано. Сам по собі лише факт ненадходження отриманих за договорами позики грошових коштів в касу чи на рахунок товариства може свідчити про виникнення відповідних правовідносин між ОСОБА_3 і товариством та не спростовує факт отримання нею від імені товариства грошових коштів за борговими розписками на підставі договорів від 17.02.2005 року.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_3 не мала повноважень на розпорядження майном і передачу належного ТОВ «Трансмарі» нежитлового приміщення в іпотеку, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки, як вбачається зі справи, при укладенні з ОСОБА_2 договорів позики - іпотеки від 17.02.2005 року нотаріусу було надано витяг зі Статуту ТОВ «Трансмарі», довідку з ЄДРПОУ, протокол №1 загальних зборів засновників товариства від 14.01.2000 року та протокол №3 зборів засновників від 16.02.2005 року про доручення ОСОБА_3 укласти договір іпотеки нежитлового приміщення АДРЕСА_1 площею 326,6кв.м. (т.1 а.с.177-180).

Доводи апеляційної скарги про те, що належне ТОВ «Трансмарі» спірне нежитлове приміщення не виділене в натурі, а тому на нього не може бути звернуто стягнення в рахунок погашення боргу, колегія суддів вважає безпідставними.

Так, з матеріалів справи, що переглядається, та інвентарної справи Маріупольського БТІ вбачається, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 26.01.2005 року, укладеного між Управлінням міського майна Маріупольської міської ради та ТОВ «Трансмарі», останнє набуло право власності на нежитлове приміщення загальною площею 461,7кв.м., що складає 23/100 частки будинку АДРЕСА_1, зареєструвало своє право власності в Реєстрі прав власності (т.1 а.с.171-175,185). При укладенні договорів позики - іпотеки від 17.02.2005 року ТОВ «Трансмарі» нотаріусу надано витяг з реєстру прав власності із переліком приміщень, що відчужуються, які входять відповідно в 5/100 частки та 11/100 частки будівлі (т.1 а.с.171,185). З наявних у матеріалах інвентарної справи №18346 на будинок АДРЕСА_1 технічних документів вбачається, що при придбанні ТОВ «Трансмарі» 23/100 частки будинку, з яких відчужені 7/100 частки будівлі за договором купівлі-продажу від 14.02.2005 року ОСОБА_10 та передачі в іпотеку ОСОБА_2 5/100 і 11/100 частки (5/100+11/100=16/100), були визначені конкретні приміщення, які в ходять в кожну із вказаних часток, належні ТОВ «Трансмарі» 16/100 частки, що є предметом іпотеки за двома договорами позики-іпотеки, та належні ОСОБА_10 7/100 частки облаштовані окремим входом (інвентарна справа №18340 а.с.3,6,7,8-12,77-79,113-117,172-186,193-200,263-274). З огляду на наведене слідує, що 16/100 частки будинку конкретно визначені та відокремлені від решти частин будинку, які окремо облікуються в органах БТІ та зареєстровані як окремий об'єкт нерухомості згідно інформаційної довідки Маріупольського БТІ від 23.08.2011 року (т.2 а.с.75-83).

Та обставина, що в провадженні господарського суду перебуває справа за позовом ТОВ «Трансмарі» до ОСОБА_2 про визнання договорів позики-іпотеки недійсними не може бути підставою для скасування рішення суду та відмови в задоволенні позову, оскільки на момент ухвалення судом першої інстанції рішення справа не була розглянута, договори позики-іпотеки від 17.02.2005 року недійсними не були визнані і на момент перегляду справи в апеляційному суді, а в разі визнання цих договорів недійсними в подальшому це може бути підставою для перегляду рішення суду за ново виявленими обставинами.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом правил підвідомчості спору, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки питання щодо підвідомчості спору суду в порядку цивільного судочинства раніше перевірялося апеляційним та касаційним судом (т.4 а.с.181-183, т.5 а.с.41), якими визнано, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Також безпідставними колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом строків позовної давності, оскільки зі справи вбачається, що у зв'язку з неповерненням суми боргу за вказаними двома договорами позики-іпотеки від 17.02.2005 року, строк виконання який сторонами було встановлено 17.02.2007 року, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки 16.07.2007 року, тобто в межах встановленого законом загального трирічного строку позовної давності. Ці дії позивача перервали перебіг строку позовної давності відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України, тому його заяви про зміну позовних вимог, збільшення та доповнення вимог, в тому числі і про залучення другим відповідачем ОСОБА_3, є такими, що подані в межах строку позовної давності. Також не пропущений позивачем строк позовної давності щодо пені, розрахунок якої позивачем проведений за 365 днів, тобто в межах встановленого законом річного строку позовної давності.

Отже, апеляційних підстав для скасування рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за позивачем в рахунок погашення боргу за двома договорами позики-іпотеки та припинення права власності ТОВ «Трансмарі» на предмет колегія суддів не вбачає, оскільки рішення суду в цій частині відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з рішенням суду в частині визнання ТОВ «Трансмарі» таким, що втратив право користування предметом іпотеки, зобов'язання ТОВ «Трансмарі» залишити нежитлове приміщення та передачі його в користування позивачу, виселення ТОВ «Трансмарі» з нежитлового приміщення та вселення в нього позивача,а також солідарного стягнення суми боргу з ТОВ «Трансмарі» і ОСОБА_3

Так, відповідно до абзацу 2 п.5.2.1 договорів позики-іпотеки від 17.02.2005 року сторони домовилися, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотеко держателя всі зобов'язання за цими договорами вважаються виконаними у повному обсязі (т.1 а.с.5-10,169-170,183-184).

Позивач в судовому засіданні апеляційного суду погодився з тим, що у зв'язку з переходом права власності на предмет іпотеки до нього за рішенням суду боргові зобов'язання вважаються виконаними в повному обсязі.

З урахуванням наведеного, виходячи з того, що ніяких обставин, які б відповідно до умов договорів позики-іпотеки давали підстави вважати, що боргові зобов'язання за цими договорами у зв'язку з переходом права власності на предмет іпотеки до позивача не можуть вважатися виконаними в повному обсязі, позивач ні в позовній заяві, заявах про зміну позову та в судовому засіданні не навів і доказів не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду, та враховуючи те, що ОСОБА_3 не виступала поручителем за договорами позики-іпотеки, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для солідарного стягнення заборгованості за договорами позики-іпотеки з ТОВ «Трансмарі» та ОСОБА_3, оскільки таке стягнення потягне подвійну відповідальність.

Відповідно до ст.ст.1,3,4,15 ЦПК України, ст.ст.15,16 ЦК України суд в порядку цивільного судочинства вирішує справи щодо невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, тобто суд вирішує спори щодо невизнаних або оспорюваних прав.

Заявляючи позовні вимоги про визнання ТОВ «Трансмарі» таким, що втратив право користування предметом іпотеки, зобов'язання ТОВ «Трансмарі» залишити нежитлове приміщення та передати його в користування позивачу, виселити ТОВ «Трансмарі» з нежитлового приміщення та вселити в нього позивача, ОСОБА_2 посилався на те, що борг не повернуто і наявне у нього право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на нього в рахунок погашення боргу. Однак, не навів ніяких обставин, які б свідчили про порушення діями ТОВ «Трансмарі» його прав власності та підстав для захисту порушеного, невизначеного чи оспорюваного права, та ніяких доказів суду не надав.

Відповідно до положень ст.ст.317,319,328,334,387,391 ЦК України право володіння, користування та розпорядження своїм майном виникає у власника після набуття права власності, а відповідно після цього виникає у власника і право на захист свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права.

Як вбачається зі справи право власності на 16/100 частки нежитлового приміщення будинку АДРЕСА_1 у позивача виникає на підставі рішення суду у справі, яка переглядається, цим же рішенням припинено право власності ТОВ «Трансмарі» на це ж приміщення. За договорами позики-іпотеки від 17.02.2005 року предмет іпотеки залишався у користуванні ТОВ «Трансмарі» і його право користування припиняється на підставі оскаржуваного рішення суду у зв'язку з припиненням права власності. Таким чином, порушення прав власності позивача на нежитлове приміщення до вирішення справи та набрання рішенням суду законної сили не наступило, а відповідно, і відсутні підстави для захисту прав власності позивача, оскільки спір не виник.

Крім того, в судовому засіданні апеляційного суду представник ТОВ «Трансмарі» пояснив і це підтвердила ОСОБА_3, що спірне приміщення знаходиться в користуванні іншої особи на підставі договору оренди, товариство це приміщення не займає.

Позивач визнав, що в спірному приміщенні знаходяться орендарі. Однак, стверджував, що ТОВ «Трансмарі» користується частиною спірного приміщення, але на підтвердження цих стверджень ніяких конкретних обставин не навів та доказів не надав.

З огляду на наведене, виходячи з недоведеності вимог позивача про порушення діями чи бездіяльністю ТОВ «Трансмарі» прав власності позивача на нежитлове приміщення, та, враховуючи те, що спірним приміщенням користуються інші особи, які в суді першої інстанції до участі у справі не залучалися та до них позивачем вимоги не заявлялися, підстав для покладання на ТОВ «Трансмарі» зобов'язання залишити нежитлове приміщення та передати його в користування позивачу, виселення ТОВ «Трансмарі» з нежитлового приміщення та вселення в нього позивача немає.

Вирішуючи справу на наведене суд першої інстанції уваги не звернув та помилково дійшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_2 про визнання ТОВ «Трансмарі» таким, що втратив право користування предметом іпотеки, зобов'язання ТОВ «Трансмарі» залишити нежитлове приміщення та передати його в користування позивачу, виселення ТОВ «Трансмарі» з нежитлового приміщення та вселення в нього позивача, а також солідарного стягнення суми боргу з ТОВ «Трансмарі» і ОСОБА_3 Тому рішення суду в цій частині відповідно до вимог ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні даних позовних вимог.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог та в межах апеляційного оскарження на підставі доказів, наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_2 про визнання ТОВ «Трансмарі» таким, що втратив право користування предметом іпотеки, зобов'язання ТОВ «Трансмарі» залишити нежитлове приміщення та передати його в користування позивачу, виселення ТОВ «Трансмарі» з нежитлового приміщення та вселення в нього позивача, а також солідарного стягнення суми боргу з ТОВ «Трансмарі» і ОСОБА_3 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені цього позову, а в решті частини рішення суду підлягає залишенню без зміни, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, ст.ст.3-4 Закону України «Про судовий збір» у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги та зміною рішення суду, судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1827грн. (пропорційно задоволеним позовним вимогам, рішення суду щодо яких залишено без зміни), оплата якого ТОВ «Трансмарі» була відстрочена при прийнятті апеляційної скарги до розгляду, підлягає стягненню в дохід держави з ТОВ «Трансмарі».

Керуючись ст.ст.307,308,309,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарі» в особі представника Трушкова Дениса Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 грудня 2013 року в частині визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарі» таким, що втратив право користування предметом іпотеки - 16/100 частки нежитлового приміщення АДРЕСА_1, зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарі» залишити вказане приміщення та передати його у користування ОСОБА_2, виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарі» з цього приміщення та вселення в нього ОСОБА_2, солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарі» і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3 131 923 гривень скасувати і в задоволені цих позовних вимог відмовити.

В решті частини рішення суду залишити без зміни.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарі» (код ЄДРПОУ 30735894) в дохід держави судовий збір у розмірі 1 827 гривень (на розрахунковий рахунок 31212206780004, код класифікації доходів бюджету 22030001, МФО 834016, банк отримувача - ГУДКС України в Донецькій області, код отримувача ЄДРПОУ 38033949, отримувач - Державний бюджет м.Донецьк Ворошиловський район, призначення платежу - судовий збір за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Апеляційний суд Донецької області (м.Маріуполь), код ЄДРПОУ 02891428).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Песоцька Л.І.

Судді : Сорока Г.П.

Ткаченко Т.Б.