справа № 462/2519/14-ц
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2014 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:
головуючого - судді Колодяжного С.Ю.
при секретарі Обертас Н.М.
з участю
представника позивача ОСОБА_1
представника третьої особи ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання іпотечного договору та додаткового договору до нього укладеними між сторонами, визнання іпотечного договору та додаткового договору до нього недійсними та зняття заборони,
встановив:
ОСОБА_3 звернулася з позовом в суд до ОСОБА_4, в якому просить визнати, що іпотечний договір від 12.05.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 і зареєстрований в реєстрі за № 2951, та додатковий договір від 11.08.2009 року до вказаного іпотечного договору, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, є договорами, укладеними між нею та ОСОБА_4, визнати, що зазначені іпотечний договір і додатковий договір до нього є фіктивними, визнати ці договори недійсними, а також зобов'язати приватного нотаріуса ОСОБА_5 зняти заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1. Свої позовні вимоги вона обгрунтовує тим, що 12.05.2008 року було укладено договір іпотеки, згідно якого в іпотеку передано квартиру по АДРЕСА_1, була накладена заборона на відчуження такої. Також 11.08.2009 року було укладено додатковий договір до іпотечного договору від 12.05.2008 року. Обидва договори посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_5 Вважає, що вказані договори укладено між нею, з однієї сторони, та саме ОСОБА_4, а не АКБ «Укрсоцбанк» - з іншої, оскільки особу ОСОБА_4, як сторони договору, було встановлено нотаріусом, вказання в договорах на те, що відповідачка була начальником Шевченківського відділення ЛОФ АКБ «Укрсоцбанк» було зроблено без посилання на наказ про прийняття на роботу чи інший правочин, посилання на довіреності на ім'я ОСОБА_4 від 29.12.2007 року і 18.12.2008 року є нікчемними, про те хто, кому які повноваження надавав не вказується. При цьому зазначає, що ОСОБА_4 діяла, не маючи повноважень банку на укладення даних договорів, так як була відсутня довіреність, надана в порядку ст.246 ЦК України. З огляду на наведене, вважає іпотечний договір та додатковий до нього договір фіктивними. Також відмічає, що 04.04.2014 року подавала вимогу до відповідача визнати договір від 12.05.2008 року фіктивним, проте відповіді не отримала, її вимога залишена без розгляду, чому вона звернулася із даним позовом до суду.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, покликаючись на мотиви такого, який просить задовольнити.
Відповідач, яка належним чином була повідомлена про час, день та місце розгляду справи, що стверджується повідомлення про вручення поштових повідомлень, які знаходяться в матеріалах справи, до суду не прибула, при цьому подала заяви, в яких просить розглядати справу за її відсутності, проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що іпотечний договір від 12.05.2008 року укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Укрсоцбанк».
При цьому, просить застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності (а.с.12, 25).
Представник третьої особи - ПАТ «Укрсоцбанк», проти задоволення позову заперечив, зазначивши, що іпотечний договір від 12.05.2008 року та додатковий договір від 11.08.2009 року до вказаного іпотечного договору було укладено начальником Шевченківського відділення Львівської обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» ОСОБА_4, яка діяла на підставі статуту АКБ «Укрсоцбанк» та відповідних довіреностей, її повноваження були належним чином підтверджені. При цьому наголосив, що позивачем у позовній заяві визнано, що особу ОСОБА_4 нотаріусом ОСОБА_5 при укладенні іпотечного договору та додаткового договору до нього встановлено, а тому його покликання на недійсність даного договору є необґрунтованими. Відмітив, що відсутні ознаки фіктивного правочину та передбачені законом підстави для визнання договору недійсним. Просить в позові відмовити.
Третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, хоча про час, день та місце розгляду справи була повідомлена належним чином (а.с.14), а тому суд приходить до переконання про можливість проведення розгляду справи за її відсутності.
Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ч.1 ст.18 Закону України «Про іпотеку», іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Судом встановлено, що 12.05.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (на даний час назву банку, згідно Закону України «Про акціонерні товариства», змінено на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»), в особі начальника Шевченківського відділення Львівської обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» ОСОБА_4, яка діяла на підставі статуту АКБ «Укрсоцбанк» та довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 29.12.2007 року за реєстровим № 4899, та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 2951 (а.с. 6-7).
Згідно п.1.1 іпотечного договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №602/25-223 від 12.05.2008 року, договором про надання відновлювальної кредитної лінії №602/25-224 від 12.05.2008 року, укладеними між іпотекодержателем та іпотекодавцем, нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.
Також судом встановлено, що 11.08.2009 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», в особі начальника Шевченківського відділення Львівської обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» ОСОБА_4, яка діяла на підставі довіреності, посвідченої 18.12.2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 і зареєстрованої в реєстрі за № 5471, та ОСОБА_3 укладено додатковий договір до іпотечного договору від 12.05.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 1196 (а.с.8).
Частина 2 ст.207 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законами або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Дослідивши представлені суду, наявні в матеріалах справи договір іпотеки від 12.05.2008 року та додатковий договір до нього від 11.08.2009 року, судом встановлено, що обидва дані договори підписані від імені іпотекодержателя - АКБ «Укрсоцбанк» згідно довіреностей начальником відділення банку ОСОБА_4 та затверджені відтиском печатки Шевченківського відділення Львівської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк», а з боку іпотекодавця - підписані позивачем ОСОБА_3
Згідно ст.18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір повинен містити, зокрема, відомості про найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців. Як вбачається із оскаржуваного іпотечного договору та додаткового договору до нього, такі договори містять зазначені відомості.
Відповідно до ч.1 ст.237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно ст.237 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до ч.3 ст.244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Згідно ст.246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Судом встановлено, що згідно наказу № 63-П від 06.03.2007 року ОСОБА_4, заступника начальника Шевченківського відділення Львівської обласної філії Укрсоцбанку, з 12.03.2007 року переведено на посаду начальника Шевченківського відділення Львівської обласної філії Укрсоцбанку (а.с.30).
Згідно довіреності від 29.12.2007 року, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 4899, АКБ «Укрсоцбанк» в особі керуючого Львівською обласною філією АКБ «Укрсоцбанк» Сергеєва О.М. уповноважив начальника Шевченківського відділення Львівської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» ОСОБА_4 представляти інтереси банку, в тому числі укладати договори, а також додаткові угоди (договори про внесення змін та/або доповнень) до них та договори (угоди) про їх розірвання, повязані із забезпеченням виконання зобов'язань за договорами, зокрема, в якості іпотекодержателя - іпотечні договори (а.с.27).
Як вбачається із довіреності від 18.12.2008 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим № 5471, АКБ «Укрсоцбанк» в особі голови правління Тимонькіна Б.В. уповноважив начальника Шевченківського відділення Львівської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» ОСОБА_4 представляти інтереси банку, в тому числі укладати договори, а також додаткові угоди (договори про внесення змін та/або доповнень) до них та договори (угоди) про їх розірвання, повязані із забезпеченням виконання зобов'язань за договорами, зокрема, в якості іпотекодержателя - іпотечні договори (а.с.28).
Оскільки зазначені вище довіреності від 29.12.2007 року за реєстровим №4899 та від 18.12.2008 року за реєстровим №5471 були підписані уповноваженими на це особами та скріплені печаткою юридичної особи, посвідчені нотаріально, тому відповідають вказаним вимогам закону, а відтак - ОСОБА_4 була уповноважена на укладення від імені банку іпотечного договору від 12.05.2008 року та додаткового договору від 11.08.2009 року, діяла в межах та відповідно до наданих їй повноважень.
Позивачем визнається та обставина, що нотаріусом ОСОБА_5 при посвідченні оскаржуваних договорів було встановлено особу ОСОБА_4
З огляду на наведене, суд критично оцінює доводи позивача про те, що оскаржувані іпотечний договір і додатковий договір до нього було укладено саме із ОСОБА_4, яка діяла від свого імені і була стороною договору, а не з АКБ «Укрсоцбанк», оскільки такі твердження не ґрунтуються на законі та спростовуються вказаними дослідженими судом доказами.
Позивачем також заявлено вимогу про визнання вказаних іпотечного договору від 12.05.2008 року та додаткового договору від 11.08.2009 року фіктивними, оскільки вони не створили правових наслідків, які ними обумовлені, та визнання цих договорів недійсними.
Згідно ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювались цим правочином.
У відповідності до ст.215 ЦК України та п.8 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) саме на момент вчинення такого правочину вимог, які встановлені ст.203 ЦК України.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1). Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2). Волевиявлення учасників правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі (ч.3). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).
Враховуючи наведені положення законодавства, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, та встановленні обставини справи, суд приходить до переконання, що вимоги позивача про визнання договорів фіктивними та недійними з наведених нею мотивів є безпідставними, оскільки судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності ознак фіктивного правочину, крім цього відсутні передбачені законом підстави для визнання оскаржуваних договорів недійними.
Таким чином, відсутні також і підстави для задоволення вимоги ОСОБА_3 про зняття заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1, оскільки ця вимога є похідною від вимоги про визнання договорів недійсними.
Крім цього, суд приходить до висновку, що клопотання відповідача, в якому вона просить застосувати до спірних правовідносин позовну давність є підставним, а вимоги ОСОБА_3 про поновлення строку позовної давності задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Оскаржувані договори укладені 12.05.2008 року та 11.08.2009 року, а тому строк позовної давності щодо їх оспорювання сплинув.
Зі змісту ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України вбачається, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Аналогічну позицію підтримав Верховний Суд України у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до якого, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у справі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Разом з тим, згідно ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту, однак, в даній справі позивачем та його представником не наведено жодних підстав для поновлення строку позовної давності.
Зі змісту ст.10 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею
61 цього Кодексу - обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із наведеного та враховуючи доводи позивача про підстави недійсності оскаржуваних договорів, які не знайшли свого підтвердження, беручи до уваги те, що іпотечний договір від 12.05.2008 року та додатковий договір до іпотечного договору від 11.08.2009 року, вчинені відповідно до вимог ст.18 Закону України «Про іпотеку» та вимог цивільного законодавства, додержання яких є необхідним для чинності даних правочинів, а також укладення таких договорів від імені іпотекодержателя - юридичної особи АКБ «Укрсоцбанк» ОСОБА_4, тобто уповноваженою на те особою, суд приходить до переконання про безпідставність позовних вимог позивача, а відтак - такі задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 203, 207, 215, 234, 237, 239, 244, 246 ЦК України, ст.ст. 1, 18 Закону України «Про іпотеку», суд -
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання іпотечного договору та додаткового договору до нього укладеними між сторонами, визнання іпотечного договору та додаткового договору до нього недійсними та зняття заборони - відмовити.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м.Львова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: (підпис)
З оригіналом згідно.
Суддя: Колодяжний С.Ю.