УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа № 295/8646/13-ц Головуючий у 1-й інст. Корицька В.О.

Категорія 46 Доповідач Борисюк Р. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.

суддів Галацевич О.М., Широкової Л.В.

з участю секретаря

судового засідання Ходаківської О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог - ТОВ "БМ Банк", про визнання однокімнатної квартири спільним сумісним майном подружжя та визнання права власності на 1/2 частину вказаного майна,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 березня 2014 року, -

встановила:

У червні 2013 року ОСОБА_2 звернулась з даним позовом, в якому просила визнати спільним майном подружжя однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, визнати за нею право власності на 1/2 даної квартири та судові витрати стягнути із відповідача.

В обґрунтування позову зазначала, що 30 липня 2005 року вона з ОСОБА_3 уклала шлюб. 01 лютого 2008 року вони придбали вищезгадану квартиру. Право власності на вказану квартиру було оформлено на ОСОБА_3 Оскільки спірне майно придбане під час спільного проживання, а тому вона має право на визнання права власності на 1/2 частину вказаної квартири.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11 березня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеність обставин. Крім того, в судовому засіданні не були взяті до уваги всі докази які він подавав. Вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги положення ст. 57 СК України, також були порушені норми ст. 372 ЦК України, оскільки судом не врахована та обставина, що спірна квартира була придбана за частину його особистих коштів, які він отримав, як безповоротну фінансову допомогу від свого батька ОСОБА_4

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 підтримали апеляційну скаргу. Представник позивача - ОСОБА_5 її не визнав у повному обсязі. Представник відповідача - ТОВ «БМ Банк» в судове засідання не з'явилася, в суді першої інстанції остання також була відсутня, надала до суду письмову заяву про розгляд справи без її участі та визнання позову (а.с. 48).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 30 липня 2005 року по 01 липня 2013 року ( а.с. 4, 82).

01 лютого 2008 року між ТОВ «БМ Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 2/7/010208, за умовами якого останній отримав кредит для придбання житла в сумі 33000 доларів США із сплатою 12% річних та строком погашення до 31.01.2023 року. Поручителем за зобов'язаннями боржника згідно Договору поруки № 2/7/010208/S-2 від 01.02.2008 року виступила ОСОБА_2 (а.с. 6).

Цього ж дня між ОСОБА_6 (продавцем) та ОСОБА_3 (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1. Згідно п. 2.1 Договору , продаж цей вчинено за 210 000 грн.(а.с. 5).

Вказана квартира була передана в іпотеку ТОВ «БМ-Банк» в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором (а.с. 7).

Відповідно до положень ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Частиною 3 статті 61 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з чим і погоджується колегія суддів, що вказана квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому відповідно сторони у справі мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними (ст.ст. 63, 70 ч.1 Сімейного кодексу України).

Із пояснень відповідача та доводів його апеляційної скарги вбачається, що для придбання спірної квартири також були залучені його особисті кошти в сумі 8584 доларів США, які були ним отримані від свого батька ОСОБА_4, як безповоротна фінансова допомога, що підтверджується розпискою (а.с. 63). Тому, частка у придбаному майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю ( ч.7 ст. 57 Сімейного кодексу України) і повинна бути збільшена при визнанні права власності сторін на спірну квартиру, як передбачають положення ч.2 ст. 372 ЦК України.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року передбачено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Законодавець передбачив, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 57 ЦПК України).

Згідно положень ст. ст. 10, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Надана відповідачем суду розписка від 29.01.2008 року про отримання безповоротної фінансової допомоги від батька ОСОБА_4, який є його представником у справі, не може бути належним, беззаперечним доказом щодо внесення ОСОБА_3 вказаних грошових коштів при придбанні спірного майна, оскільки доказів походження та наявності вказаної грошової суми у ОСОБА_4 стороною відповідача не надано і таких не встановлено судом.

Таким чином, з врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, не ґрунтуються на доказах та законі, суд першої інстанції перевіривши доводи сторін, в повному обсязі визначився із характером спірних правовідносин і постановив законне і обґрунтоване рішення, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування та ухвалення нового рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Судді