Справа № 1519/2-1645/11

№пр.2/521/467/14

.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2014 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Буран. О.М.

при секретарі - Янкул Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Сьома Одеська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування та купівлі-продажу недійсними, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Сьома Одеська державна нотаріальна контора та уточнивши позовні вимоги просить визнати недійсним договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1 від 21 вересня 2004року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 вказуючи, що при укладанні договору дарування ОСОБА_4 не в повній мірі усвідомлювала значення своїх дій та не віддавала їм звіт. Також просить визнати недійсним договор купівлі-продажу, за яким 05 жовтня 2007 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначила, що при укладанні договору дарування від 21 вересня 2004року, ОСОБА_4 не в повній мірі усвідомлювала значення своїх дій та не віддавала їм звіт. Позивач вказує, що з причин зловживання ОСОБА_4 спиртними напоями, вади зору, потреби в сторонній допомозі, недійсність угоди дарування зумовлена численними хворобами ОСОБА_4, які негативно впливали на її можливості в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Недійсність угоди купівлі-продажу від 05 жовтня 2007 року позивач визначає наслідком визнання недійсності угоди дарування. Позивач вважає, що укладання вказаних договорів призвели до порушення її майнових прав та інтересів. З метою відновлення свого порушеного права, позивач звернулася з вказаним позовом до суду.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтвердили, просили суд позов задовольнити.

Відповідачі позовні вимоги не визнали в повному обсязі, пояснюючи, що договори дарування та купівлі-продажу були укладені відповідно до норм закону, при свідомому, добровільному волевиявленні сторін, з урахуванням умов та дотриманням усіх вимог, передбачених порядком укладання вказаних правочинів згідно вимог діючого законодавства.

Державний нотаріус Сьомої Одеської державної нотаріальної контори Михальова Л.І. проти задоволення позову в частині визнання недійсним договору дарування від 21 вересня 2004року заперечувала, вважає вимоги у цій частині безпідставними та такими, що суперечать нормам законодавства.

Суд, перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, свідків, прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відпопвідні їм правовіднрсини.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належало домоволодіння АДРЕСА_1 відповідно до Свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок від 14.12.1991 року, зареєстрованого у КП «ОМБТІ та РОН» у книзі №228-178, номер запису 23466.

12 травня 2000 року ОСОБА_4 склала заповіт, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим №2617, за яким заповіла домоволодіння АДРЕСА_1 своєму рідному брату ОСОБА_2

21 вересня 2004 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_2 договір дарування, який було посвідчено державним нотаріусом Сьомої державної нотаріальної контори м. Одеси Михальовою Л.І., за реєстровим №4095, за яким передала останньому в дар домоволодіння АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

За ухвалою суду було призначено посмертну комісійну судово-психіатричну експертизу. Результатом експертного дослідження став Акт №475 комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи від 14 вересня 2012 року, за висновками якого ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, виходячи з відомостей, представлених в медичній документації, страждала наступними захворюваннями: з 1994 року жовчекам'яна хвороба, хронічний калькулезний холецистит, хронічний вторинний панкреатит. Хронічний тромбофлебіт правої нижньої кінцівки, набряко-виразкова форма. Ішемічна хвороба серця, стабільна стенокардія 3-й функціональний клас, атеросклеротичний кардіосклероз. Пресбіопія, гіперметропія, ангісклероз сітківки. Варикозне розширення вен нижніх кінцівок. Хронічний флебіт. Хронічна венозна недостатність правої гомілки 2 ст., лівої 1 ст. З 2000 року - зріла катаракта правого ока. Початкова катаракта лівого ока. 06.06.2000 року операція з приводу катаракти правого ока. З 2001 року на диспансерному обліку в поліклініці з приводу ішемічної хвороби серця, атеросклеротичного кардіосклерозу, стенокардії напруження 2-й функціональний клас, мерехтлива аритмія, персистуюча форма. Гіпертонічна хвороба 2 стадії. Серцева недостатність 2 ступінь. Хронічний холецисто-панкреатит. З 2003 року - вторинний гепатит. ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 з урахуванням виявлених у неї захворювань, могла розуміти характер, значення, наслідки своїх дій, свідомо керувати ними в момент укладення договору дарування домоволодіння АДРЕСА_1 21 вересня 2004 року.

Державний нотаріус Сьомої державної нотаріальної контори м. Одеси Михальова Л.І. у судовому засіданні надала пояснення, згідно яких вбачається. що при укладанні договору дарування від 21.09.2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, вона, як нотаріус, перевірила правовстановлюючи документи на вказане домоволодіння, попередила дарувальника про наслідки здійснення договору дарування. Договір було укладено при свідомому, добровільному волевиявленні сторін, При цьому ОСОБА_4 настояла на укладанні вказаного договору, поясняючи, що ОСОБА_2 її рідний брат, регулярно надає їй матеріальну допомогу. Державний нотаріус підтвердила, що договір дарування від 21.09.2004 року повністю відповідає нормам чинного законодавства та укладений з дотриманням вимог ЗУ «Про нотаріат» та «Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».

Суд вважає, що пояснення Державного нотаріуса Сьомої державної нотаріальної контори м. Одеси Михальової Л.І. та вказані висновки експертної комісії повністю виключають підстави для висновку про те, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в момент укладення договору дарування домоволодіння АДРЕСА_1 21 вересня 2004 року не могла розуміти характер, значення, наслідки своїх дій, свідомо керувати ними.

Таким чином, суд не погоджується з доводами позивача про те, що ОСОБА_4 на момент укладення договору дарування від 21 вересня 2004 року не в повній мірі усвідомлювала значення своїх дій та віддавала їм звіт.

Суд критично ставиться до доводів позивача про те, що ОСОБА_4 маючи суттєві вади зору не могла розуміти характер, значення, наслідки своїх дій, свідомо керувати ними. В матеріалах справи відсутні докази, які б однозначно свідчили про те, що ОСОБА_4 на момент укладення договору дарування була незрячою. Крім того, рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 11 червня 2007 року, справа №2-1571/2007р., яке набрало законної сили 26 вересня 2007 року, й було оглянуто в судовому засіданні, були встановлені наступні обставини: ОСОБА_4 сама настояла на укладенні договору дарування й знала, що саме такий договір вона укладала, так як вказаний договір був перекладений нотаріусом з української мови та зачитано нотаріусом вголос; укладення договору дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 являється добровільним волевиявленням ОСОБА_4

В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які були приведені до присяги згідно з вимогами ЦПК України та попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і за відмову від давання показань.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що протягом 2005-2006р.р. вона, як лікар поліклініки №10 м. Одеси, займалась лікуванням ОСОБА_4, в тому числі 6-7 разів відвідувала хвору за місцем її проживання. Свідок пояснила, що у ОСОБА_4 було хворе серце, шлунок та підшлункова, однак, будь-яких психічних відхилень, які б могли перешкодити їй правильно розуміти значення своїх дій та керувати ними у ОСОБА_4 не було, її зір був задовільним.

Свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що знала ОСОБА_4 п'ятдесят років, часто відвідувала її, ходила на її прохання до магазину. Свідок пояснила, що ОСОБА_4 завжди її впізнавала, отримувала від працівника пошти пенсію, про що власноручно розписувалась. Нічого про хвороби ОСОБА_4, в т.ч. про можливі розлади психіки, проблеми з пам'яттю свідку відомо не було.

Свідчення ОСОБА_9 про вживання ОСОБА_4 алкогольних напоїв, та особисті висновки про те, що брат ОСОБА_2 підговорив ОСОБА_4 подарувати йому будинок й після цього перестав приходити до сестри, суд не бере до уваги, тому як вони грунтуються лише на припущеннях, а тому не можуть бути враховані судом як підстава для задоволення позовних вимог. Пояснення свідка ОСОБА_10, що ОСОБА_4 трохи випивала, була хворою на сахар й погано бачила на одне око, суд також не бере до уваги, тому як вони не мають певних доказів та не спростовують доводи відповідачів, а тому не дають підстав для задоволення вимог ОСОБА_1

Таким чином, твердження позивача, що ОСОБА_4 при укладенні договору дарування не могла розуміти характер, значення, наслідки своїх дій, свідомо керувати ними через алкогольну залежність -не знайшли свого доказового підтвердження в ході розгляду справи.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 1254 ЦК України, заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт чи скласти новий заповіт. Заповіт який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Пояснення позивача про неодноразове складання ОСОБА_4 заповітів на різних осіб не доводять заявлені позовні вимоги, оскільки право спадкодавця на складання, скасування та зміну заповіту передбачене законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 334 ЦК України, до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Тому факт проживання ОСОБА_4 до моменту смерті в подарованому нею домоволодінні не свідчить про те, що передання майна за договором дарування не відбулось й не доводить, що остання не могла розуміти характер, значення, наслідки своїх дій, свідомо керувати ними при укладенні 21 вересня 2004 року договору дарування спірного домоволодіння.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, право чин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність договору купівлі-продажу, за яким 05 жовтня 2007 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 позивач обґрунтовувала виключно недійсністю оскаржуваної нею угоди дарування. Інших підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним позивач не навела та доказів, підтверджуючі вказані доводи, суду представлено не було.

З огляду на не доведеність позивачкою недійсності договору дарування від 21 вересня 2004 року, за яким ОСОБА_4 передала ОСОБА_2 в дар домоволодіння АДРЕСА_1 суд вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу, за яким 05 жовтня 2007 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_11 про визнання договору дарування та договору купівлі-продажу недійсними не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 60, 64, 74, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 215, 216, 226, 230, 386, 391 ЦК України, п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Державний нотаріус Сьомої Одеської державної нотаріальної контори Михальова Л.І. про визнання договору дарування та купівлі-продажу недійсними - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Суддя: О.М. Буран