Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2014 р. Справа № 805/3440/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Скріпніка А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області Токмач Галини Миколаївни про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

18.03.2012 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду із позовом, в якому просив суд визнати скасувати рішення від 27.02.2013 року «Про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень» та зобов'язати державного реєстратора реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області Токмач Галину Миколаївну провести реєстрацію речових прав та їх обтяжень.

Судом встановлено наступне.

16 березня 2000 року було зареєстровано - колективне підприємство «Радіотелевізійне ательє №1». Відповідно до протоколу № 1 від 05.02.2000 року, директором колективного підприємства «Радіотелевізійне ательє № 1» було призначено ОСОБА_1 (а.с. 26-29).

Діючи на підставі статуту КП «Радіотелевізійного ательє № 1», 28.02.2008 року було укладено договір купівлі продажу між КП «комунальним підприємством Управління міського господарства» та комунальним підприємством Радіотелевізійного ательє № 1» (а.с. 13-15). Предметом цього договору було вбудоване нежиле приміщення, розташоване за адресою: 85300 Донецька область, місто Красноармійськ, мікрорайон Южний/Південний/будинок 3, загальною площею 187,2 кв.м.

29.02.2008 року загальними зборами членів трудового колективу КП «Радіотелевізійне ательє № 1» було вирішено продати частку 125 кв.м. приватизованого приміщення, що складає 68/100 загальної частки приватизованого приміщення залишковою вартістю 74232,34 грн. і загальной балансовой вартістю 109165,20 грн. на підставі п.п.2.3.2 п.2 Статуту підприємства.

16.04.2008 року було укладено договір купівлі продажу між комунальним підприємством «Радіотелевізійне ательє № 1» та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с. 17-18). Предметом цього договору було 68/100 (125 кв.м.) вбудованого нежилого приміщення, розташованого за адресою: 85300 Донецька область, мі Красноармійськ, мікрорайон «Южний/Південний/будинок 3», загальною площею 187,2 кв.м.

28.11.2013 року загальними зборами членів трудового колективу КП «Радіотелевізійне ательє № 1» було вирішено припинити шляхом ліквідації КП «Радіотелевізійне ательє № 1».

Відповідно до норм діючого законодавства, реалізуючи своє право, позивач звернувся до державного реєстратора реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області з метою зареєструвати за собою право власності на 32/100 вбудованого нежилого приміщення, розташовано за адресою: 85300 Донецька область, місто Красноармійськ, мікрорайон «Южний/Південний/будинок 3», яке залишилося внаслідок ліквідації підприємства.

27.02.2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області Токмач Галиною Миколаївною було винесено рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень № 11243240 (а.с. 20).

Позивач не погоджується і таким рішенням відповідача та вважає, що воно було винесено всупереч чинного законодавства, у зв'язку з чим звернувся до суду із вищевказаним позовом.

Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною 6 ст. 128 КАС України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що уточнені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно до приписів ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 2 вказаного Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Як вбачається із оскаржуваного рішення, відповідачем як підставу для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, застосовано пункти 16 та 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року № 703 (надалі - Порядок 703).

Відповідно до частини четвертої статті 150 Конституції України передбачено, що з питань, передбачених цією статтею, зокрема офіційне тлумачення Конституції України, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України.

У рішенні Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09 лютого 1999 року зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Також, пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначається виключно законами.

Конституцій Суд України у рішенні від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частини першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) зазначає про те, що Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини першої статті 92 Конституції України).

Системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього.

17.10.2013 року Постановою Кабінету Міністрів України № 868 затверджено Порядок державної реєстрації правна нерухоме майно та їх обтяжень і Порядок надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказана Постанова набрала чинності 12.02.2014 року.

Тобто, норми п. 16, 23 Порядку 703 (як і сам Порядок), на підставі якого відповідачем було прийнято рішення від 27.02.2014 року, втратили чинність з 12.02.2014 року.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд звертає увагу на той факт, що у даній нормі закону закріплено загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Таким чином, у даному випадку при винесенні оскаржуваного рішення, відповідач діяв всупереч Закону та за межами повноважень, наданих йому чинним законодавством України.

Щодо позовних вимог стосовно зобов'язання державного реєстратора реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області Токмач Галину Миколаївну провести реєстрацію речових прав та їх обтяжень, суд зазначає, що статті 106 та 162 КАС України, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядок 868 не передбачають захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у засіб вирішення спірного питання саме судовим рішенням, тобто замість органу, до компетенції якого воно належить, без дотримання процедури, яка передує прийняттю рішення.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 9, 10, 11, 40, 94, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167, 186, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до державного реєстратора реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області Токмач Галини Миколаївни про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області Токмач Галини Миколаївни від 27.02.2013 року № 11243240 «Про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень».

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 36 грн. 54 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Скріпнік А.І.