АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1628/14 Справа № 2-979/11 Головуючий у 1 й інстанції - Сорока О.В. Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2014 року м. Дніпропетровськ

Провадження № 22ц-774/8658/13 Головуючий у першій інстанції: Сорока О.В.

Категорія: 21 Суддя-доповідач: Красвітна Т.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2014 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого -

суддів:

при секретарі

Красвітної Т.П.

Макарова М.О., Міхеєвої В.Ю.

Безверхому О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_6 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Орлівщинська сільська рада Новомосковського району, про визнання договору дарування недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2010 року позивачка звернулась до суду з даним позовом посилаючись на те, що у 1971 році вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_8, який 16 вересня 1991 року подарував їй будинок АДРЕСА_1. Вона проживала в будинку до 1995 року, а потім, через похилий вік та стан здоров'я, змушена була переїхати проживати в м. Одинцово Московської області. Повернувшись в 2009 році, стала проживати у свого старшого сина ОСОБА_9 в м. Дніпропетровську, в спірному будинку проживав менший син - ОСОБА_10. У зв'язку зі смертю свого сина ОСОБА_10 у травні 2009 року вона звернулася до Новомосковської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де їй стало відомо, що власником будинку по АДРЕСА_1 є її онук - відповідач ОСОБА_7 Право власності на зазначений будинок було набуто відповідачем на підставі договору дарування, посвідченого 07 серпня 1993 року секретарем виконавчого комітету Орлівщинської сільської ради. Однак, договір дарування між нею та відповідачем не укладався, свій підпис в жодному документі вона не ставила, тому просила визнати недійсним договір дарування, укладений 07 серпня 1993 року між нею та ОСОБА_7, посвідчений секретарем Орлівщинської сільської ради Новомосковського району, зареєстрований в реєстрі за № 120, зобов'язати відповідача повернути їй у володіння жилий будинок з господарчими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 посилається на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2013 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2012 року скасоване та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог. Визнано договір дарування, укладений 7 серпня 1993 року між ОСОБА_11 і ОСОБА_7, посвідчений секретарем Орлівщинської сільської ради Новомосковського району, - недійсним; зобов'язано ОСОБА_7 повернути ОСОБА_6 житловий будинок з господарчими спорудами, розташований по АДРЕСА_1.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2013 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2013 року скасоване, справу направлено на новий судовий розгляд до апеляційного суду.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом позивачка повідомлена належним чином у відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, що стверджується, зокрема, поштовими повідомленнями про вчасне, 01.04.2014 року, отримання повісток ОСОБА_6 У дане судове засідання позивачка особисто не з»явилась, однак її інтереси представляють прокурор та представник ОСОБА_12

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що у 1971 році позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_8, який 16 вересня 1991 року подарував їй житловий будинок по АДРЕСА_1.

Відповідно до договору дарування від 07 серпня 1993 року позивачка вказаний житловий будинок подарувала ОСОБА_7, що стверджується оригіналом відповідного договору, який долучено до матеріалів справи (т. 1 а.с. 103 - 104). Даний договір дарування посвідчено секретарем виконкому Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Право власності на вказане домоволодіння зареєстровано ОСОБА_7 в БТІ у 2008 році.

Відповідно до положень ст. 48 ЦК УРСР 1963 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі порушує особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Крім того, на час укладення договору дарування діяв Закон УРСР «Про власність» (Закон № N 697-XII), відповідно до положень ч. 3 ст. 19 якого громадяни мають право відчужувати належне їм майно. Умови і порядок відчуження національних, культурних та історичних цінностей встановлюються спеціальним законодавством України.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог позивачки в частині визнання недійсним оспорюваного договору.

Так, суду не надані докази на підтвердження доводів позивачки про те, що вона не підписувала оспорюваний договір.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.10.2011 року у даній справі була призначена судова почеркознавча експертиза, на вирішення якої було поставлене питання про відповідність підпису позивачки підпису, вчиненому від імені ОСОБА_11 на договорі дарування від 07.08.1993 року (т. 1 а.с. 110); однак Дніпропетровський науково-дослідний інститут судових експертиз надав суду повідомлення за № 3791-11 про неможливість надання висновку почеркознавчої експертизи через непредставлення вільних зразків почерку ОСОБА_6 за період з 1985 року по 1995 рік (т. 1 а.с. 112 - 114).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.12.2013 року було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експертизи було поставлено питання: «Чи ОСОБА_6 виконано підпис на договорі дарування будинку АДРЕСА_1 від 07.08.1993 року (оригінал знаходиться у т. 1 на аркушах справи 103-104)?».

Колегія зауважує, що надати експериментальні зразки почерку та підписів, у зв»язку з проведенням експертизи, ОСОБА_6 категорично відмовилась, що стверджується звукозаписами процесів та журналами судових засідань суду апеляційної інстанції.

На підставі ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.12.2013 року експертиза проведена не була через відмову позивачки від здійснення оплати експертизи, що стверджується поясненнями представника позивачки ОСОБА_12 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції від 08.04.2014 року. Вказаний представник позивачки наполягав на завершенні судового розгляду без проведення почеркознавчої експертизи.

Крім того, прокурор, який приймав участь у процесі та представляв інтереси позивачки, пояснив про відсутність коштів для оплати експертизи та можливість завершення розгляду справи без отримання експертного висновку.

За положеннями ч. 1 ст. 146 ЦПК України, у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів, або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Зважаючи на викладене, колегія дійшла висновку про ухилення позивачки від участі в експертизі.

Будь-які інші докази на підтвердження позиції позивачки щодо непідписання нею оскаржуваного договору суду не надано.

Отже, твердження позивачки про те, що оспорюваний договір нею не підписувався є недоведеним.

Посилання представника апелянта на те, що в оспорюваному договорі міститься лише однократне повне написання прізвищ, імен та по-батькові сторін угоди, а в решті випадків зазначені прізвища з ініціалами, - не свідчить про недійсність даного договору.

Колегія звертає увагу, що у тексті оспорюваного договору по-батькові позивачки вказано «ОСОБА_6»; у паспорті громадянки Російської Федерації по-батькові позивачки російською мовою зазначено «ОСОБА_6»; у нотаріально засвідченій копії паспорта позивачки, з перекладом на українську мову, по-батькові вказано - «ОСОБА_6». Зазначені розбіжності у написанні по-батькові позивачки пов»язані з помилками у зв»язку з перекладом, але не свідчать про недійсність оспорюваної угоди.

Крім іншого, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідний реєстр нотаріальних дій (т. 1 а.с. 95 - 96) має виправлення у порядковому номері « 120», а датою вчинення угоди в реєстрі значиться - « 16 серпня 1993 року». Однак, оцінюючи доказі у їх сукупності, колегія дійшла висновку, що вказані виправлення та описка не свідчать про недійсність оспорюваного договору дарування.

Відсутність у реєстрі нотаріальних дій підпису позивачки про отримання копії оспорюваного договору також не доводить факту недійсності даної угоди.

Не свідчить про недійсність угоди і відсутність оригіналу оспорюваного договору дарування від 07.08.1993 року у справах сільської ради (т. 1 а.с. 200).

Колегія наголошує, що наявність описок та порушень при реєстрації договору самі по собі не свідчать про укладення договору з пороком волі власника або з порушенням закону при його укладенні.

Отже, підстави для визнання недійсним оспорюваного договору дарування від 07.08.1993 року - відсутні, що свідчить про відсутність підстав для застосування реституції у відповідності до ст. 48 ЦК УРСР, що діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Колегія звертає особливу увагу, що за оспорюваним договором дарування позивачка здійснила відчуження нерухомого майна на користь відповідача, який доводиться їй онуком; до серпня 2010 року позивачка до правоохоронних органів чи суду з приводу порушення її прав та законних інтересів, у зв»язку з відчуженням будинку АДРЕСА_1 чи перешкодами у користуванні ним, не зверталась.

Крім того, позивачка є громадянкою Російської Федерації; з 20.08.2002 року до цього часу зареєстрована проживаючою у квартирі АДРЕСА_2, що стверджується копією паспорта позивачки (т. 1 а.с. 6). Згідно змісту позовної заяви, у вказаній квартирі у м. Одинцово мешкає дочка позивачки, а сама позивачка вважає зазначену квартиру місцем свого постійного проживання (т. 1 а.с. 3 - 4).

Таким чином, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, місцевий суд дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог позивачки та необхідність відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Разом з тим, висновок суду першої інстанції щодо пропущення позивачкою строку позовної давності спростовується реєстром нотаріальних дій, з якого вбачається, що підпису від імені ОСОБА_11 про отримання примірника договору дарування не має. Доводи позивачки, що про наявність оспорюваного договору вона довідалась не раніше травня 2009 року, після смерті її сина ОСОБА_10, не спростовані. Зважаючи на викладене, пред»явлення позову у серпні 2010 року, що стверджується змістом штампу вхідної кореспонденції місцевого суду, враховуючи вимоги ст. 76 ЦК Української РСР, ст. 261 ЦК України, колегія дійшла висновку про непорушення позивачкою трирічного строку позовної давності.

В іншій частині наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, приймаючи до уваги, що, відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду, колегія дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді