АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц-796\5752 /2014 Головуючий у 1 інстанції - Гребенюк В.В.
Доповідач - Шахова О.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
головуючого - Шахової О.В.
суддів Головачова Я.В., Поливач Л.Д .
при секретарі Колотілову О.О.
розглянула в відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, усунення перешкод у користуванні квартирою, вселення,-
В С Т А Н О В И Л А :
В жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, та вказував, що 20.02.2010 року між ним та ОСОБА_3 було укладено шлюб і під час шлюбу за спільні кошти придбано квартиру АДРЕСА_1 31.03.2011 року відповідно до договору купівлі - продажу він продав дружині квартиру, а 15.10.2012 року шлюб між ними було розірвано. Відповідачка не визнає його право на частину квартири, перешкоджає користуватися квартирою та здає її в оренду третім особам. У зв'язку з цим просив визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, визнати недійсним договір оренди квартири та зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкод в користуванні квартирою, вселивши його в квартиру.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11.03.2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу та посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує, зокрема, що судом не взята до уваги та обставина, що на момент продажу квартири, яка є предметом спору, позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, а кошти, за які ОСОБА_3 придбала вказану квартиру, були сплачені з спільного сімейного бюджету.
Окрім того, на думку апелянта, судом надано оцінку доказам і обставинам, які не були підставою заявленого позову, зокрема, визнання договору купівлі - продажу недійсним, натомість, не надано належної оцінки Актам обстеження, якими було зафіксовано те, що йому не було надано доступу до спірної квартири. Судом помилково застосовані норми матеріального права, які не поширюються на дані правовідносини.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники позивача (апелянта) доводи апеляційної скарги підтримали та просили задовольнити апеляційну скаргу.
Відповідачка та її представник проти апеляційної скарги заперечували та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді Шахової О.В., пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. ст. 6, 627 ЦК України у цивільних правовідносинах проголошений принцип свободи договору в сулу якого сторони є вільними в укладенні договор), виборі контрагента та визначенні умов договору з у рахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин. повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним: правочин. що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує і визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту і угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав визначених законом та з застосуванням наслідків недійсності,передбачених законом відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України. Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог,встановлених ст. 203 ЦК саме на момент вчинення правочину.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 20.02.2010 року між позивачем та відповідачем укладено шлюб (а.с. 6).
Від даного шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено свідоцтвом про народження від 14.07.2011 року, серія НОМЕР_1 актовий запис № 2291. видане відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві (а.с. 7).
31.03.2011 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, загальною площею 45.20 кв.м., яка складається з двох жилих кімнат та яка є дошлюбним майном позивача. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано у реєстрі за № 764, (а.с. 9).
Відповідно до п. 3 вказаного договору сторони оцінили квартиру в 49 357 грн.
Згідно п. 6 вказаного договору на момент підписання договору покупець повністю сплатив ціну квартири визначену в п. З цього договору. Продавець не має жодних фінансових та/або майнових претензій до покупця у зв'язку їх виконанням зобов'язань за цим договором.
У відповідності до п. 7 цього договору, згода колишньої дружини продавця - позивача на укладання договору купівлі - продажу цієї квартири викладена в заяві від 23.12.2010 року, на який засвідчено її підпис приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 1683.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 15.10.2012 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано (а.с. 8).
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі - продажу квартири відповідає вимогам закону, згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України є укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, застережень до договору не висловлювали.
Таких висновків суд дійшов після повного, всебічного і об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, перевірки доводів і заперечень сторін,надання належної правої оцінки зібраним у справі доказів та застосування правових норм які регулюють дані правовідносини, з огляду на що рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для скасування рішення суду не вбачається.
Доводи апеляційної скарги стосовно того,що судом першої інстанції застосовано норми матеріального права,які регулюють питання щодо недійсності угод та не підлягають застосуванню до даних правовідносин не приймаються до уваги і ці висновки суду не впливають на правильність висновків суду.
Діючим законодавством не заборонено укладання договорів купівлі-продажу між подружжям. Продавши квартиру своїй дружині позивач ОСОБА_1 позбавив себе права власності щодо цієї квартири,а тому він відповідно позбавив себе права володіння,користування та розпорядження даною квартирою.
Таким чином, продавши квартиру дружині та позбавивши себе права власності на квартиру ОСОБА_1 не набув права власності на її частину в порядку спільного майна подружжя та не може в порядку встановленому законом бути співвласником цієї квартири.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те,що на час розгляду справи договір купівлі-продажу квартири є чинним і в установленому ст.ст.203,215, 638 ЦК його не визнано не дійсним,тому спірна квартира не є спільною сумісною власністю подружжя,не дивлячись на те,що вона була придбана ОСОБА_3 під час перебування з ОСОБА_1 в шлюбі. Більше того,оскільки ОСОБА_1 виступив за договором купівлі-продажу продавцем то відтак, відповідно до закону він не може бути і набувачем (покупцем) цієї квартири.
Однією з встановлених ч. 2 ст. 11 ЦК України підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, правочини.
Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору,умови що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду,а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до вимог ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну суму грошей.
Інші доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність зроблених в рішенні висновків фактичним обставинам справи не знайшли свого підтвердження та не відносяться до тих, з якими цивільне законодавство пов‛язує обов‛язкову зміну чи скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313,315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий
Судді