АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/8712/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/1689/14

Головуючий у 1-й інстанції Васильєва Л. М.

Доповідач Кривчун Т. О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.,

Суддів: Карнауха П.М., Пилипчук Л.І.

при секретарі Філоненко О.В.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2 - адв. ОСОБА_3

представника третьої особи-Карпенко Т,О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 квітня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 02 квітня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено повністю.

Визнано договір купівлі-продажу транспортного засобу - сідловий тягач марки VOLVO VNL, 2006 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 від 18.02.2012 року недійсним.

Повернуто сторони по договору купівлі - продажу транспортного засобу -сідловий тягач марки VOLVO VNL, 2006 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 від 18 лютого 2012 року, у попередній стан.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Зазначає, що договір комісії від 18.01.2012 р., укладений між ОСОБА_5 та ТОВ СП «АПК» на реалізацію спірного транспортного засобу є чинним і не оспорювався; висновки суду про реалізацію спірного транспортного засобу не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджені доказами; також відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_5 чи ОСОБА_2 станом на 18.01.2012 року були обізнаними та повідомленими належним чином про винесення державним виконавцем постанови про накладення арешту на майно ОСОБА_5; постанова державного виконавця ВП № 30545762 від 18.01.2012 р. надійшла на виконання до ВРЕР 24.01.2012 р., ОСОБА_5 як власник транспортного засобу мав право на розпорядження своїм майном на власний розсуд, а його дії не суперечили чинному законодавству.

Посилається на відсутність доказів недотримання нею чи ТОВ СП «АПК» вимог, які є необхідними для визнання чинності правочину, процедура реєстрації угоди в органах ДАІ нею дотримана та одержано відповідне свідоцтво; відсутність доказів про те, що спірний транспортний засіб є особистим майном ОСОБА_5

Вказує, що суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку щодо порушення прав позивача на отримання коштів їхніми діями по розпорядженню спірним майном.

У судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та прохав її задовольнити.

Представники позивача та третьої особи апеляційну скаргу прохали відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення осіб, що приймають участь у справі, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України , рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Як установлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, згідно рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 травня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики в сумі 139000,00грн., судовий збір в сумі 1490,00грн., витрати на ІТЗ розгляду справи в сумі 120,00грн. та витрати на правову допомогу в сумі 2400,00грн., а всього 143010,00 грн.

На виконання даного рішення 26.05.2011 року видано виконавчий лист №2-1014/11/1609 (а.с.5).

Також, рішенням цього ж суду від 19 березня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості стягнуто з відповідача на користь на користь позивача суму боргу в розмірі 259600,00грн. та 2569,00грн. судових витрат, а всього 263569,00 грн.

На підставі вказаного рішення Київським районним судом м. Полтави 20.06.2012 року видано виконавчий лист №2/1609/523/2012 (а.с.6).

Постановою державного виконавця Київського ВДВС Полтавського МУЮ від 27.12.2011 року ВП №30545762 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-1014, виданого 26.05.2011 року, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 боргу у сумі 143010,00 грн. (а.с.15).

Також постановою державного виконавця Київського ВДВС Полтавського МУЮ від 18.01.2012 року в ході виконання вказаного виконавчого листа №2-1014, накладено арешт на все належне боржнику ОСОБА_5 майно в межах суми боргу (а.с.14).

Копію даної постанови направлено боржнику ОСОБА_5 та на виконання до Полтавського ВРЕР ГУМВС України в Полтавській області і отримано адресатом 24.01.2014 року (а.с.46).

19.01.2012 року ОСОБА_5 зняв з обліку у Відділі РЕР ДАІ з обслуговування м. Полтави та Полтавського району для реалізації в межах України належний йому транспортний засіб - сідловий тягач марки VOLVO VNL, 2006 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.44).

З матеріалів справи вбачається, що 18.02.2012 року між ОСОБА_5 (Комітент) та ТОВ СП «АПК» (Комісіонер) було укладено Договір комісії №8, згідно якого Комітент доручив, а Комісіонер зобов»язався за винагороду здійснити за рахунок Комітента від свого імені продаж переданого на комісію транспортного засобу третій особі (покупцю).

Згідно Акту приймання-передачі транспортного засобу за Договором комісії №8 від 18.02.2012 року ОСОБА_5 передав, а ТОВ СП «АПК» прийняв транспортний засіб- сідловий тягач марки VOLVO VNL, 2006 року випуску, білого кольору.

Іншим Актом приймання-передачі транспортного засобу від 18.02.2012 року ТОВ СП «АПК» передав, а покупець ОСОБА_8 прийняла вказаний транспортний засіб.

18.02.2012 року ОСОБА_2 звернулася з заявою про реєстрацію спірного транспортного засобу №9821 до Полтавського ВРЕР (а.с.43 а).

Вартість спірного автомобіля згідно Довідки-рахунку № 067965 становить 15000,00 грн. (а.с.43б).

Згідно Облікової картки приватного транспортного засобу, автомобіль марки VOLVO VNL, 2006 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_2, попереднім власником значиться ОСОБА_5 (а.с.4,44).

Згідно рішення Київського районного суду м. Полтави від 28.08.2013 року, шлюб, зареєстрований 04 серпня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у Полтавському міському відділі РАГС Полтавського обласного управління юстиції актовий запис № 815 розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище ОСОБА_2 (а.с.63).

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_5 продав транспортний засіб своїй дружині ОСОБА_2 у той час, коли на автомобіль був накладений арешт.

Такий висновок місцевого суду не відповідає встановленим по справі обставинам та не ґрунтується на законі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз'яснив Пленум ВСУ у п.7 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. №9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

До оспорюваних правочинів цивільне законодавство України відносить, зокрема, фіктивний та удаваний правочин.

У відповідності до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (п.24 Постанови Пленум ВСУ від 06.11.2009р. №9).

Згідно ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину (п.25 Постанови Пленум ВСУ від 06.11.2009р. №9).

Згідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Статтями 316,317,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст.ст.181-182 ЦК України режим нерухомої речі може бути поширений законом на речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав…здійснюється відповідним органом.

Згідно ст.34 Закону України «Про дорожній рух» державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засобі усіх типів, у т.ч. автомобілі. Державна реєстрація та облік автомобілів здійснюються підрозділами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України. Для автоматизованого обліку зареєстрованих транспортних засобів та відомостей про їх власників ведеться Єдиний державний реєстр.

Статтею 210 ЦК України визначено, що правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації, а за змістом ч.4 ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, виникає з моменту такої реєстрації.

Наведені норми права свідчать про те, що на автомобіль як на транспортний засіб законом поширюється режим нерухомої речі, а тому будь-яка фізична чи юридична особа стає власником транспортного засобу з моменту реєстрації його на своє ім»я в підрозділі ДАІ.

Відповідно до пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою КМУ від 07.09.1998 року №1388 (далі-Порядок) документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою: довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб»єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби.

Даним Порядком визначено, що, перед відчуженням, передачею транспортні засоби повинні бути зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції.

Пунктом 41 Порядку заборонено зняття з обліку транспортних засобів, стосовно яких є ухвала суду про накладення арешту або заборону зняття з обліку чи постанова слідчого або державного виконавця про накладення арешту.

Відповідно ст.57 Закону «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна.

Як зазначено вище, в ході виконання вказаного виконавчого листа №2-1014, постановою державного виконавця від 18.01.2012 року накладено арешт на все належне боржнику ОСОБА_5 майно в межах суми боргу і копію даної постанови направлено боржнику та на виконання до Полтавського ВРЕР ГУМВС України в Полтавській області і отримано адресатом 24.01.2014 року (а.с.46).

Однак, на час отримання Полтавським ВРЕР даної постанови, а саме 19.01.2012 року спірний транспортний засіб - сідловий тягач марки VOLVO VNL, 2006 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1- уже було знято з обліку його власником для реалізації в межах України. А тому постанову державного виконавця від 18.01.2012 року було повернуто 30.01.2012 року без виконання з відміткою: «згідно з обліковими даними картотеки ДАІ м. Полтави транспортних засобів не зареєстровано».

Таким чином, на момент зняття ТЗ з обліку в органах ДАІ та укладення правочину, і в подальшому його реєстрації за ОСОБА_2 у Полтавському ВРЕР були відсутні дані про накладення арешту та заборону відчуження вказаного транспортного засобу, а наявна у матеріалах справи Довідка-рахунок № 067965 18.02.2012 року підтверджує правомірність придбання нею спірного транспортного засобу.

Також, матеріали справи не містять належних доказів щодо одержання боржником копії постанови державного виконавця від 18.01.2012 року про накладення арешту на все належне йому майно.

З огляду на наведене ОСОБА_5 на законних підставах реалізував своє право як власника ТЗ щодо володіння, користування та розпорядження належним йому транспортним засобом.

При укладенні правочину щодо купівлі-продажу вказаного транспортного засобу було додержано встановлені статтею 203 ЦК України загальні вимоги, необхідні для чинності правочину, який не суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчинила правочин, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину було вільним та відповідало його внутрішній волі; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, що підтверджується наведеними вище наявними у матеріалах справи доказами (Договір комісії №8 від 18.02.2012 року, Акти приймання-передачі транспортного засобу від 18.02.2012 року, заява ОСОБА_2 про реєстрацію спірного транспортного засобу від 18.02.2012 року №9821, Облікова картка приватного транспортного засобу, що підтверджує його реєстрацію за ОСОБА_2.).

З огляду на те, що даний правочин вчинено з наміром створення правових наслідків, які ним обумовлювалися, а між сторонами правочину встановилися правовідносини саме щодо купівлі-продажу транспортного засобу, тобто ті, які випливають з його змісту, він не містить ознак недійсного, у т.ч. фіктивного або удаваного правочину, а тому підстави для визнання його недійсним не вбачається.

Окрім того, позивачем у позовній заяві не зазначено підстави позову, передбачені статтями 203, 215 ЦК щодо недійсності правочину, а така підстава як наявність стосовно відповідача виконавчого провадження Законом не передбачена.

У відповідності до ст.ст.60,61 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За приписом статті 73 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Установлено, що на час купівлі та продажу автомобіля 18.02.2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Зважаючи на це, спірний автомобіль належав їм на праві спільної сумісної власності.

Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що спірний транспортний засіб є особистим майном ОСОБА_5 або часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі, підстав для накладення стягнення на дане рухоме майно не вбачається, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є слушними і такими, що заслуговують на увагу.

За таких обставин рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.213 щодо законності і обгрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно із п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до п.п.2,3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.2,3,4 ч.1 ст.309, ст.ст.316,317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, - задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 квітня 2014 року, - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ Т.О.Кривчун

СУДДІ: /підпис/ П.М. Карнаух

/підпис/ Л.І. Пилипчук

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Т.О. Кривчун