ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2014 р. Справа № 809/763/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Боршовського Т.І.,

суддів Кафарського В.В.

Мигалюка Ю.В.

за участю секретаря судового засідання Ферштей А.М.

позивача: ОСОБА_2

представника відповідачів: Капусняка М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного агентства земельних ресурсів України, до Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними, скасування наказу № 371-кт від 14.11.2011 року, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась з адміністративним позовом до Державного агентства земельних ресурсів України, до Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, в якому просить суд: визнати неправомірними дії Державного комітету України із земельних ресурсів щодо видачі наказу № 371-кт від 14.11.2011 року про звільнення з посади першого заступника начальника Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів в Івано-Франківській області на підставі пункту 5 частини 1 статті 40 Кодексу Законів про Працю України (надалі - КЗпП України); скасувати наказ Державного комітету України із земельних ресурсів № 371-кт від 14.11.2011 року; зобов'язати Державний комітет України із земельних ресурсів поновити ОСОБА_2 на посаді першого заступника начальника Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів в Івано-Франківській області, та зобов'язати Державний комітет України із земельних ресурсів та Головне управління Державного агентства земельних ресурсів України в Івано-Франківській області забезпечити позивача роботою згідно її кваліфікації; стягнути з Державного комітету України із земельних ресурсів та Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Адміністративний позов обґрунтований позивачем тим, що звільнення її з посади першого заступника начальника головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області згідно наказу № 371-кт від 14.11.2011 року відбулось за неправильного застосування працедавцем норми пункту 5 статті 40 КЗпП України, оскільки тимчасова непрацездатність ОСОБА_2 була двічі перервана: вихідними днями 06-07.08.2011 року та святковим днем - 24.08.2011 року. Також вказує на те, що листки непрацездатності видавались різними медичними установами, з різними діагнозами захворювання, що також, на думку позивача, свідчить про відсутність підстав для її звільнення з роботи на підставі пункту 5 статті 40 КЗпП України. Також вказує на те, що працедавцем порушено норму частини 3 статті 40 КЗпП України, оскільки на день звільнення - 14.11.2011 року, ОСОБА_2 перебувала на листку непрацездатності, без погодження її звільнення з боку профспілкової організації. Також зазначила, що оскільки 12.08.2011 року на посаді на якій вона перебувала, за рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.10.2010 року у справі № 2а-2093/10/0970 поновлено працівника, який раніше обіймав вказану посаду - Боднарчука Володимира Дмитровича, то працедавець зобов'язаний був звільнити її з роботи виключно на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП України, і лише за умови неможливості переведення позивачки за її згодою на іншу роботу. З урахуванням наведених підстав, просить суд ухвалити постанову якою: визнати незаконними дії відповідача щодо видачі та скасувати оскаржуваний наказ за №371-кт від 14.11.2011 року, про звільнення її ОСОБА_2 з посади першого заступника начальника головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області на підставі пункту 5 статті 40 КЗпП України, поновити її на даній посаді та стягнути з відповідача в її користь середній заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач в судовому засіданні підтримала свій позов в повному обсязі.

Державне агентство земельних ресурсів України та Головне управління Державного агентства земельних ресурсів України в Івано-Франківській області в письмових запереченнях від 01.04.2014 року проти позову, поданому представником обох відповідачів, заперечили в повному обсязі. Зокрема, представник відповідачів вказує на те, що ОСОБА_2 перебувала на листку непрацездатності з 06.07.2011 року по 25.11.2011 року, тобто понад чотири місяці, без наявності законодавчо передбачених обставин - певного захворювання, за наявності якого за працівником зберігається робоче місце на більш тривалий строк. Також зазначає те, що не відбулося переривання тимчасової непрацездатності позивача у вказаний період, оскільки ОСОБА_2 жодного разу не приступала до виконання своїх службових обов'язків, а двічі термін виходу на роботу припадав на вихідні та святковий дні, після яких позивач знову зверталась за медичною допомогою і їй відкривався новий листок непрацездатності. У вказані вихідні та святкові дні: 06-07.08.2011 року та 24.08.2011 року позивач не викликалась на роботу для виконання посадових обов'язків. Окрім того, вважає, що відповідно до норми абзацу 7 частини 1 статті 43-1 КЗпП України звільнення позивача не потребувало погодження профспілкової організації, оскільки позивач займала на момент звільнення керівну посаду - першого заступника начальника головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області. Щодо доводів позивача про те, що працедавець зобов'язаний був звільнити її з роботи виключно на підставі пункту 6 частини 1 статті 40 КЗпП України, і лише за умови неможливості переведення позивачки за її згодою на іншу роботу, то представник відповідачів зазначив про те, що ОСОБА_2 неодноразово повідомлялось за допомогою телефонного зв'язку, направлялися рекомендовані листи з пропозицією з'явитися до Державного комітету України із земельних ресурсів з метою вирішення питання її працевлаштування у зв'язку із поновленням за рішенням суду на посаді працівника, який раніше обіймав вказану посаду, однак поштова кореспонденція поверталась назад з відміткою установи зв'язку про неможливість вручення, а тому через неявку позивачки працедавець був позбавлений можливості розірвати трудові відносини на підставі пункту 6 частини 1 статті 40 КЗпП України. При цьому, представник відповідачів вказав, що звільнення працівника згідно пункту 5 частини 1 статті 40 КЗпП України є беззаперечним правом роботодавця, яке він може реалізувати за наявності обставин, зазначених в диспозиції вказаної норми, навіть за наявності інших обставин для звільнення працівника з ініціативи роботодавця.

Представник відповідачів в судових засіданнях підтримав повністю вказані заперечення проти адміністративного позову та просив в його задоволенні відмовити повністю.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України письмових заперечень, пояснень суду не подало, явку представника в судове засідання не забезпечило. Будь-яких клопотань від вказаної третьої особи на адресу суду не надходило. За таких обставин, суд дійшов висновку відповідно до положень норм статтей 54, 128 Кодексу адміністративного судочинства України розглянути справу за відсутності представника третьої особи в судовому засіданні.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача, її представника, представника відповідача, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, судом встановлено таке.

ОСОБА_2 з 26.05.2003 року перебувала на державній службі в Івано-Франківському обласному головному управлінні земельних ресурсів, що підтверджується записами в її трудовій книжці, матеріалами особової справи, заведеної в даному державному органі, зокрема наказом начальника Івано-Франківського обласного головного управління земельних ресурсів № 30-к від 26.05.2003 року.

Як вбачається з наказу голови Державного комітету України із земельних ресурсів № 799-кт від 12.11.2010 року, ОСОБА_2 призначено на посаду першого заступника начальника Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області.

Вказані обставини визнаються сторонами й не заперечуються.

Статтею 1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII, державна служба - це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують зарплату за рахунок державних коштів.

Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що наказом голови комісії з проведення реорганізації Державного комітету України із земельних ресурсів № 371-кт від 14.11.2011 року «Про звільнення ОСОБА_2», позивача звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області 14.11.2011 року у зв'язку з нез'явленням на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд, внаслідок тимчасової непрацездатності відповідно до пункту 5 частини 1 статті 40 КЗпП України.

17.11.2011 року головою комісії з реорганізації Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області видано наказ № 86-к «Про звільнення ОСОБА_2», яким оголошено наказ Державного комітету України із земельних ресурсів № 371-кт від 14.11.2011 року.

Як встановлено судом з пояснень позивача, листа Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області № 6097/010-13/273 від 05.12.2011 року на лист позивача від 30.11.2011 року, ОСОБА_2 разом з трудовою книжкою отримала копії вищевказаних наказів.

Статтею 43 Конституції України, передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Законом України «Про державну службу» регулюються суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, що є складовою права громадян на працю.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України, та спеціальними, які наведені в цьому Законі.

В даному випадку до спірних правовідносин підлягають застосування норми Кодексу законів про працю України, якими передбачено загальні підстави припинення державної служби.

Так, загальні підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 КЗпП України. Зокрема, згідно пункту 4 частини 1 вказаної статті, підставою припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України).

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку нез'явлення працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Отже, застосування зазначеної норми передбачає одночасну наявність двох складових її диспозиції - як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з'являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи. Таким чином, звільнення працівника на підставі вказаної норми можливе лише після закінчення строків, зазначених у цій нормі, та за умови, що працівник не став до роботи. Вихід працівника на роботу хоча б на один день перериває чотиримісячний строк, і надалі цей строк має обчислюватися спочатку. Звільнення за цим пунктом можливе, якщо працівник унаслідок тимчасової непрацездатності (не враховуючи відпустки по вагітності та пологах) відсутній на роботі понад чотири місяці поспіль або понад установлений законодавством більш тривалий строк, протягом якого за ним зберігається місце роботи (посада) за певних захворювань. Якщо працівник став до роботи, навіть якщо до цього хворів понад зазначені строки, його звільнення буде незаконним

У разі захворювання працівника на певні захворювання законодавством встановлено триваліший строк збереження за працівником робочого місця. Зокрема, статтями 20, 21 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 5 липня 2001 року № 2586-III передбачено, що в разі захворювання працівника на туберкульоз за ним зберігається місце роботи на весь період лікування такого хворого.

За змістом статті 11 Закону України «Про охорону праці» за працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності незалежно від того, з чиєї вини стався нещасний випадок на виробництві, що призвів до каліцтва або виникнення професійного захворювання.

Згідно пункту 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 року № 455, тимчасова непрацездатність працівника підтверджується листком тимчасової непрацездатності.

Відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як страховик здійснює перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності в закладах охорони здоров'я, а саме порядку передбаченому наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 року № 455.

Зі змісту пунктів 1.8, 2.1 вказаної Інструкції вбачається, що листок непрацездатності (довідка) видається і закривається в одному лікувально-профілактичному закладі, а при наявності показань може бути продовжений в іншому. Листок непрацездатності у разі захворювання чи травми видається на весь період тимчасової непрацездатності, до її відновлення або до встановлення групи інвалідності медико-соціальною експертною комісією (МСЕК).

Згідно пункту 4.1 вказаної Інструкції, при наявності стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у тому випадку, коли хворий був звільнений від роботи протягом чотирьох місяців з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом п'яти місяців у зв'язку з одним і тим самим захворюванням за останні дванадцять місяців, а при захворюванні на туберкульоз - протягом десяти місяців з дня настання непрацездатності, ЛКК лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання або лікування протягом десяти місяців з дня настання непрацездатності направляють хворого для огляду в медико-соціальну експертну комісію (МСЕК). У разі визнання хворого інвалідом листок непрацездатності закривається днем надходження документів хворого на МСЕК, дата встановлення інвалідності обов'язково вказується у листку непрацездатності. Не визнаються інвалідами наступні особи: у разі визнання їх працездатними термін тимчасової непрацездатності закінчується датою огляду в МСЕК; у разі визнання їх непрацездатними листок непрацездатності продовжується до відновлення працездатності або повторного направлення до МСЕК.

Як вбачається з поданих позивачем листків непрацездатності, позивач перебувала на лікарняному з 06 липня 2011 року до 05 серпня 2011 року, стати до роботи - 06 серпня 2011 року; з 08 серпня 2011 року до 23 серпня 2011 року, стати до роботи 24.08.2011 року; з 25 серпня 2011 року до 18 жовтня 2011 року; з 19 жовтня 2011 року до 25 жовтня 2011 року; з 26 жовтня 2011 року до 14 листопада 2011 року, стати до роботи 16 листопада 2011 року; з 16 листопада 2011 року до 25.11.2011 року.

В спірному випадку, тобто на день звільнення 14.11.2011 року, позивач була відсутня на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю більше чотирьох місяців підряд. Зазначені обставини також підтверджуються табелями облікового робочого часу працівників Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області (керівний склад) за липень-листопад 2011 року, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

При цьому, суд не погоджується з доводами позивача про те, що її тимчасова непрацездатність переривалася, а саме: 06.08.2011 року, 07.08.2011 року та 24.08.2011 року, оскільки вказані дні були вихідними (субота, неділя) та святковими. Про те, що вказані дні не були робочими, і позивач не виходила на роботу, підтверджується табелями обліку робочого часу Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області. Окрім цього, як пояснив в судовому засіданні представник відповідачів, що й не заперечувалось позивачем, ОСОБА_2 згідно статті 20 статті Закону України «Про державну службу» не викликалась у ці дні для виконання невідкладної і непередбаченої роботи.

Окрім цього, як встановлено судом з оцінки листків непрацездатності, виписок з історій хвороб, оригінали яких досліджено судом, пояснень позивача, змісту позовної заяви, тимчасова непрацездатність ОСОБА_2 спричинена різними захворюваннями, які однак не пов'язані з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, та не давали права на більш тривалий строк збереження за нею робочого місця на час її непрацездатності.

За таких обставин, суд вважає, що у працедавця 14.11.2011 року було право для звільнення ОСОБА_2 на підставі пункту 5 статті 40 Кодексу законів про працю України, оскільки тимчасова непрацездатність позивача складала більше чотирьох місяців підряд, її захворювання не були визнані МСЕК такими, що пов'язані з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, і не є захворюванням на туберкульоз.

Щодо доводів позивача про те, що її звільнення відбулось без погодження з боку профспілкової організації, що передбачено колективним договором, то суд погоджується з запереченнями відповідачів про те, що вказані обставини не мали значення при прийнятті наказу № 371-кт від 14.11.2011 року, оскільки до спірних правовідносин переважне право має застосування норма закону, а саме: абзацу 7 частини 1 статті 43-1 КЗпП України, враховуючи, що на день звільнення ОСОБА_2 займала керівну посаду - першого заступника начальника головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області.

Також суд вважає безпідставними доводи позивача про те відповідач зобов'язаний був звільнити її з роботи виключно на підставі пункту 6 частини 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку з поновленням на її посаді за рішенням суду іншого працівника, і лише за умови неможливості переведення позивачки за її згодою на іншу роботу.

Так, частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Наказом голови комісії з проведення реорганізації Держкомзему за № 236-кт від 12.08.2011 року на виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.10.2010 року у справі № 2а-2093/10/0970) поновлено на посаді першого заступника начальника Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області Боднарчука В.Д.

Таким чином, на час прийняття оскарженого наказу про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади, виконання функціональних обов'язків першого заступника начальника Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області здійснював Боднарчук В.Д., тобто звільнення позивачки не могло вплинути на порушення нормальної роботи вказаного територіального органу державної влади.

Враховуючи обставину поновлення на посаді, яку займала позивач, іншого працівника, Держкомзем України листами № 11198/15/7-11 від 26.07.2011 року, № 12362/15/7-11 та № 12363/15/7-11 від 12.08.11 року, № 13849/15/7-11 від 09.09.2011 року, скерованими через Головне управління Держкомзему у Івано-Франківській області, ставив питання щодо подальшого працевлаштування позивача. Зокрема, листом № 12363/15/7-11 від 12.08.11 року, який направлено за місцем роботи позивача, Держкомзем України зобов'язав заступника голови комісії з проведення реорганізації Головне управління Держкомзему у Івано-Франківській області, відрядити ОСОБА_2 до Держкомзему в перший день її працездатності для вирішення питання її подальшого працевлаштування. Також Держкомзем України листом № 12362/15/7-11 від 12.08.11 року, адресованим ОСОБА_2, зобов'язував її особисто прибути для вирішення питання подальшого працевлаштування. Вказаний лист було направлено позивачу супровідним листом Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області від 29.08.2011 року № 10-13/591, однак повернувся з відміткою установи зв'язку «за закінченням терміну зберігання» (т. 1, а.с. 127-131). Як пояснив в судовому засіданні представник відповідачів, який на той момент виконував обов'язки голови комісії з проведення реорганізації Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області, через безперервне перебування позивача на листках непрацездатності, вищевказані письмові повідомлення не були їй вручені. Однак, як підтвердила в судовому засіданні позивач, в період її тимчасової непрацездатності вона спілкувалась телефонним зв'язком з кадровою службою за місцем роботи, оскільки повідомляла про відкриття листків непрацездатності. За таких обставин, на день прийняття оскарженого наказу процедура подальшого працевлаштування, звільнення ОСОБА_2 у зв'язку з поновленням на її посаді за рішенням суду іншого працівника не була завершена, а відтак в роботодавця не було правових підстав для звільнення ОСОБА_2 згідно пункту 6 частини 1 статті 40 КЗпП України.

В той же час, оскільки ОСОБА_2 більше чотирьох місяців, починаючи з 06.07.2011 року, була відсутня на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, комісія з проведення реорганізації Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області листом від 09.11.2011 року, адресованим Держкомзему України, внесла пропозицію щодо звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника начальника Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області згідно п. 5 ст. 40 КЗпП України, і роботодавець, враховуючи його право на розірвання трудового договору з вказаної підстави, видав оскаржуваний наказ від 14.11.2011 року про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника начальника Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області згідно п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Таким чином, суд вважає, що відсутні правові підстави для висновку про те, що відповідачем протиправно звільнено ОСОБА_2 з публічної служби та припинено з нею трудові відносини відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя /підпис/ Боршовський Т.І.

судді /підпис/ Кафарський В.В.

/підпис/ Мигалюк Ю.В.

Постанова складена в повному обсязі 26.05.2014 року.