ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/15730/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, суддіГорбатюка С.А. (доповідач)

СуддівМороз Л.Л.

Чалого С.Я.

провівши у письмовому порядку касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Державного комітету України у справах національностей та релігій в особі Запорізького сектору міграційної служби про скасування рішення за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2006 року ОСОБА_4 у Ленінському районному суді

м. Запоріжжя пред'явив позов до Державного комітету України у справах національностей та релігій в особі Запорізького сектору міграційної служби про скасування рішення.

З урахуванням змін та доповнень до позовних вимог просив скасувати рішення відповідача від 26 квітня 2006 року про позбавлення його статусу біженця та зобов'язати повернути йому цей статус.

Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2009 року, залишеною без зміни ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено у повному обсязі.

З вказаними судовими рішеннями судів не погодився ОСОБА_4 та подав до суду касаційну скаргу.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_4 послався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення судів, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 звернувся із заявою від 04 грудня 2000 року про надання йому статусу біженця у зв'язку з тим, що на території Чеченської Республіки ІНФОРМАЦІЯ_1 від серцевого нападу вмер його батько, а ІНФОРМАЦІЯ_2 під час бомбардування м. Гудермесу було вбито його брата, а тому він побоюється, що його також можуть вбити.

Згідно з наказом відділу у справах національностей, міграції та релігії Запорізької облдержадміністрації від 27 березня 2001 року № 59 ОСОБА_4 у 2001 році набув статусу біженця в Україні та отримав відповідне посвідчення.

У подальшому йому продовжувався термін дії біженця на підставі його заяв та наказів відділу у справах національностей, міграції та релігій Запорізької облдержадміністрації.

24 травня 2003 року ОСОБА_4 одержав паспорт громадянина Російської Федерації та зареєстрований за місцем проживання: АДРЕСА_1 та 03 червня 2003 року поставлений на військовий облік.

Копію паспорту, одержаного ним 24 травня 2003 року, він передав до органу міграційної служби у 2005 році.

Рішенням Державного комітету України у справах національностей та міграції від 26 квітня 2006 року № 262 визнано ОСОБА_4, який добровільно знову скористався захистом країни громадянської належності, таким, що втратив статус біженця в Україні, про що йому було повідомлено 31 травня 2006 року.

Вирішуючи даний спір суди попередніх інстанцій виходили із того, що рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції від 26 квітня 2006 року № 262 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням вимог чинного законодавства, обґрунтовано, на підставі повного і всебічного вивчення обставин, які викладені заявником у матеріалах справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки він ґрунтується на повно та всебічно з'ясованих обставинах у справі та є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 201, Державний комітет України у справах національностей та релігій є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України.

Згідно із статтею 6 Закону України "Про біженців" до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції належить, зокрема, розгляд скарг на рішення органів міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про відмову у прийняті заяви про надання статусу біженця та про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та скасування цих рішень, якщо вони були прийняті з порушенням законодавства про біженців.

Біженцем відповідно до статті 1 Закону України "Про біженців" є особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Статус біженця не надається особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені у статті 1 цього Закону, відсутні (стаття 10 Закону України "Про біженців").

Частиною п'ятою статті 12 Закону України "Про біженців" передбачено передачу органу міграційної служби особою, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця, на зберігання свого національного паспорту. Одержане посвідчення біженця згідно з статтею 14 цього Закону видається строком на один рік, підлягає перереєстрації та є підставою для реєстрації особи за місцем проживання.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 паспорт громадянина Російської Федерації нового зразку одержав в той період, коли йому згідно з наказом відділу у справах національностей, міграції та релігії Запорізької облдержадміністрації від 24 вересня 2002 року № 73, було продовжено термін дії статусу біженця до 24 вересня 2003 року.

Крім того, згідно з Положенням про проїзний документ біженця для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року №1528, проїзний документ надає біженцю право на виїзд з України і в'їзд в Україну. Проїзний документ видається органом міграційної служби за місцем проживання біженця, який досягнув шістнадцятирічного віку, за наявності посвідчення біженця, за його особистим зверненням або зверненням його законного представника.

Разом з тим, позивач не звертався до органу міграційної служби за видачею проїзного документа, але протягом 2004-2005 років, а також у 2007 та 2008 роках виїздив за межі України. При цьому, при виїзді з України та в'їзді в Україну, користувався паспортом громадянина Російської Федерації, про що свідчать листи Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09 червня 2008 року № 06/06-зд-40 та від 10 січня 2009 року № 0.234-117/6-09.

Пунктом 1 частини першої статті 15 Закону України "Про біженців" визначено, що статус біженця втрачається, зокрема, якщо особа добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства).

Орган міграційної служби за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає їй письмове повідомлення з викладенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження.

Оскільки позивач добровільно знову скористався захистом країни громадянської належності, то відповідач правомірно прийняв рішення про втрату статусу біженця ОСОБА_4

За таких обставин, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, а суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано залишив його рішення без зміни.

Судові рішення у цій справі є законними і обґрунтованими, підстав для їх скасування чи зміни немає.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

На підставі наведеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а оскаржувані постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного комітету України у справах національностей та релігій в особі Запорізького сектору міграційної служби про скасування рішення - без зміни.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Судді Горбатюк С.А.

Мороз Л.Л.

Чалий С.Я.