ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2014 року Справа № 924/648/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.В.,

Євсікова О.О.

за участю представників:

Хмельницької міської ради - не з'яв.,

Виконавчого комітету Хмельницької міської ради - не з'яв.,

Колективного підприємства "Їдальня 33" - Гречки І.Я.,

Федерації професійних спілок України - Багатченка Ю.В.,

Федерації професійних спілок Хмельницької області - Яковлева А.В.,

Управління ЖКГ Хмельницької міської ради - не з'яв.,

Навчально-культурного центру "Побужжя" Федерації профспілок Хмельницької області - Сковороднікова О.В. (в.о. директора), Іващенка П.І.,

прокурора - Кузнецової Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Федерації професійних спілок Хмельницької області

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013

та на рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.09.2013

у справі № 924/648/13

за позовом заступника прокурора міста Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради

до Виконавчого комітету Хмельницької міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Колективного підприємства "Їдальня 33"

про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.03.2000 № 223-А в частині оформлення права власності на 3-х поверхову будівлю

до Управління житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради

про скасування свідоцтва про право власності

до Федерації профспілок Хмельницької області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Федерації профспілок Хмельницької області:

1) Федерації професійних спілок України,

2) Навчально-культурного центру "Побужжя" Федерації профспілок Хмельницької області,

про визнання права власності за територіальною громадою міста Хмельницького в особі Хмельницької міської ради

ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 року заступник прокурора міста Хмельницького звернувся з позовом в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради до господарського суду в якому з врахуванням заяви про зміну предмету позову просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.03.2000 № 223-А в частині оформлення права власності на 3-х поверхову будівлю їдальні корисною площею 848 м2, що розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Соборна, 55; скасувати свідоцтво про право власності на гуртожиток профкурсів на 140 місць з їдальнею від 28.03.2000, зареєстроване в реєстровій книзі № 729 та визнати право власності за територіальною громадою міста Хмельницького в особі Хмельницької міської ради на будівлю їдальні корисною площею 848 м2 та ринковою вартістю 9153900,00 грн., що розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Соборна, 55.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 25.09.2013 (колегія суддів у складі: суддя Муха М.Є. - головуючий, судді Танасюк О.Є., Димбовський В.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 (колегія суддів у складі: суддя Мельник О.В. - головуючий, судді Сініцина Л.М., Грязнов В.В.), позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

У касаційній скарзі Федерація професійних спілок Хмельницької області просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013, рішення господарського суду Хмельницької області від 25.09.2013, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень не правильно застосовано положення ст.ст. 1, 12, 34, 35, 43, 81 ГПК України, ст. 19 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 316, 392 ЦК України, ст.ст. 80, 128 ЦК УРСР, ст.ст. 26, 30, 31, 42, 51 Закону України "Про місцеве самоврядування".

У відзиві на касаційну скаргу Навчально-культурний центр "Побужжя" Федерації профспілок Хмельницької області також просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013, рішення господарського суду Хмельницької області від 25.09.2013, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню виходячи з такого.

Погоджуючись з рішенням господарського суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення Виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.03.2000 № 223-А не відповідає закону і порушує права власника на оспорюване майно, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню, а право власності позивача на спірний об'єкт підлягає захисту шляхом визнання права власності за територіальною громадою міста Хмельницького в особі Хмельницької міської ради на будівлю їдальні корисною площею 848 м2 та балансовою вартістю 559059,00,00 грн., що розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Соборна, 55. Крім того, суд апеляційної інстанції також погодився з рішенням господарського суду першої інстанції про те, що прокурором та позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення із позовом до господарського суду за захистом порушеного права, оскільки про наявність такого права позивач дізнався лише після прийняття рішення від 18.09.2012, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2013.

Однак вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд України вважає передчасними з огляду на наступне.

Згідно з ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України). Отже, повнота права власності власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій не заборонених законом.

Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільним правами законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Виходячи із змісту даної норми, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Одним із способів захисту права власності є визнання його в судовому порядку.

Згідно з ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до наведеної норми позов про визнання права власності на майно пред'являється позивачем тоді, коли інші особи оспорюють або не визнають належність йому цього майна, створюють неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів. Оспорювання належності права власності може мати місце в разі пред'явлення власних вимог на майно позивача, а невизнання права власності іншою особою в разі утримання нею майна на яке у цієї особи є титул власника (добросовісний набувач).

Отже, вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме в суді в разі виникнення спору здійснює це доведення.

Рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову поданого в порядку ст. 392 ЦК України є правозахисним актом і спрямоване на захист наявного позивача права власності.

У зв'язку із цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності згідно зі ст. 392 ЦК України є оспорення або не визнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Враховуючи викладене, прокуратурою та Хмельницькою міською радою мало бути доведено існування права власності на оспорюване майно за позивачем на день звернення до господарського суду.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, господарський суд неодноразово ухвалами від 10.07.2013, від 22.07.2013, від 02.08.2013 зобов'язував позивача надати суду докази на підтвердження його права власності на 3-х поверхову будівлю їдальні корисною площею 848 м2, що розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Соборна, 55 на день звернення з позовом до господарського суду.

Проте, належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин матеріали справи не містять. В свою чергу відповідачі взагалі заперечували факт належності вказаної будівлі до комунального майна у зв'язку з чим ними подавалися суду відповідні докази, яким господарські суди не надалі ніякої оцінки.

Отже, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, суди повно і всебічно не дослідили всі обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення спору та прийняли рішення без належних та допустимих доказів у справі, зокрема, щодо титульності позивача на оспорюване майно, з якого б чітко вбачалася дата виникнення права власності на 3-х поверхову будівлю їдальні корисною площею 848 м2, що розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Соборна, 55 на день звернення з позовом до господарського суду за територіальною громадою м. Хмельницького.

Вищий господарський суд України також вважає необхідним звернути увагу на неповне з'ясування обставин, щодо наявності або відсутності підстав для застосування у даній справі строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно з п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Місцевий господарський суд зробив висновок про те, що позовна давність в даному випадку не пропущена, виходячи з того, що прокуратурі області, яка подала позов, про порушення інтересів держави стало відомо в ході проведення відповідної перевірки, а Хмельницькій міській раді стало відомо про порушення її прав лише після прийняття рішення господарського суду Хмельницької області від 18.09.2012, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2013.

У цьому зв'язку, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити про те, що ст. 261 ЦК України пов'язує початок перебігу з виникненням права на позов саме у особи, право якої порушено, тобто в даному разі - у Хмельницької міської ради, а не у прокурора, який є самостійним учасником судового процесу.

Відповідно до ст. 51 Закону України "Про місцеве самоврядування" виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень.

Згідно з ч. 3 ст. 12 вказаного закону сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Пунктом 3 ч. 4 ст. 42 цього ж закону передбачено, що рішення ради та її виконавчого комітету підписує міський голова.

Так, заявляючи про застосування строків позовної давності Федерація професійних спілок Хмельницької області неодноразово вказувала на те, що в засіданні міськвиконкому 23.03.2000 (протокол № 7), де розглядалось питання про оформлення права власності на предмет спору за Федерацією професійних спілок Хмельницької області приймав участь секретар міської ради та міський голова, який і підписав протокол засідання виконавчого комітету і оспорюване рішення від 23.03.2000 № 223-А.

Вказаним обставинам справи та поданим матеріалам господарськими судами обох інстанцій ніякої оцінки не надано.

У цьому зв'язку висновок судів про те, що про порушення свого права Хмельницькій міські раді стало відомо 18.09.2012 є передчасним.

При цьому, Вищий господарський суд України зауважує, що відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, тобто до 01.01.2004. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовується правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

Відтак, при вирішенні питання про застосування строків позовної давності господарським судам також необхідно врахувати і вказані вимоги закону.

Отже, господарськими судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, що свідчить про порушення приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Недодержання судами попередніх інстанцій вказаних норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції (п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин прийняті судами рішення підлягають скасуванню з направленням самої справи на новий розгляд.

В ході нового розгляду господарському суду належить врахувати наведені недоліки, з'ясувати фактичні обставини справи, зазначені в цій постанові, усунути суперечливість висновків при встановленні фактичних обставин справи, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Федерації професійних спілок Хмельницької області задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 та рішення господарського суду Хмельницької області від 23.09.2013 у справі № 924/648/13 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя:В. Картере

Судді: Т. Барицька

О. Євсіков