АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/796/4020/2014 Головуючий в суді 1 інстанції - Цокол Л.І.
Доповідач - Ящук Т.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі Лужецькій І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка подана представником ОСОБА_4, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання боргу спільним та покладення обов'язку по поверненню заборгованості на певних осіб,
встановила:
У січні 2013 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання спільним боргом подружжя зобов'язання за кредитним договором № 530-ПК/07 від 28 грудня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ВАТ АБ «Південний» (правонаступником якого є ПАТ АБ «Південний»), покладення обов'язку з повернення всієї заборгованості за договором застави № GZ2011-00091 від 20 червня 2011 року в рівних частках на відповідачів.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Вказував, що суд першої інстанції не врахував висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, викладені в ухвалі від 30.10.2013 року, чим порушив вимоги ч. 4 ст. 338 ЦПК України. Крім того, суд першої інстанції в порушення ст. 201 ЦПК України не зупинив провадження по даній справі до розгляду справи про поділ майна подружжя.
Судом також не враховано, що підтвердженням укладання ОСОБА_3 кредитного договору в інтересах сім'ї є обізнаність ОСОБА_5 про умови кредитного договору, передача нею в іпотеку банку свого власного майна в забезпечення зобов'язань за кредитним договором, а також те, що з 2007 року і до цього часу вищевказаний кредитний договір не визнавався нею недійсним в судовому порядку.
Судом не надано належної оцінки тому факту, що в період часу, коли отримувалися та витрачалися кошти, сторони проживали однією сім'єю, вели спільне господарство та мали спільний бюджет.
Не погоджуючись з рішенням, позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Зазначала, що на час укладення договору застави від 20 червня 2011 року їй не було відомо, що кошти отримані ОСОБА_3 за договором кредиту від 28 грудня 2007 року, мають бути використані не на його власні потреби, а на потреби його сім'ї, тобто кошти отримані за вказаним кредитним договором, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Вказує, що нею були забезпечені кредитні зобов'язання не однієї особи, а двох осіб, а саме ОСОБА_3 та його колишньої дружини. Укладаючи договір застави, вона мала намір забезпечити виконання зобов'язань лише ОСОБА_3, забезпечувати виконання зобов'язань будь-якої іншої особи суперечило її власним інтересам. Оскільки заборгованість за кредитним договором нею погашено в повному обсязі, а відповідач ОСОБА_3 відмовляється повертати всю суму боргу, оскільки кошти були витрачені ним не тільки на його власні потреби, а й на потреби його сім'ї, якої вже немає.
В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_3 та представник апелянта ОСОБА_2 підтримали апеляційні скарги та просили задовольнити; відповідач ОСОБА_5 та її представники вважали доводи апеляційних скарг безпідставними та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 посилається на те, що відповідачі перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням суду 06 липня 2012 року. За час шлюбу ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за згодою ОСОБА_5, з АБ «Південний» зі строком повного повернення до 18 грудня 2009 року.
20 червня 2011 року між ОСОБА_2, яка діяла як майновий поручитель відповідача, і АБ «Південний», був укладений договір застави № GZ2011-00091. Предметом цього договору є надання заставодавцем в заставу майнових прав на отримання грошових коштів, що належать їй на момент укладення цього договору та майнових прав, що можуть виникнути у майбутньому, які витікають із договору банківського вкладу № 26355040330431 від 20 червня 2011 року та всіх додаткових угод до нього, укладений заставодавцем та заставодержателем в забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед заставодержателем. За цим договором застави забезпечувалось виконання зобов'язань відповідача, що випливають з кредитного договору від 28 грудня 2007 року за № 530-ПК/07 та всіх додаткових угод до нього.
Згідно з договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 28 грудня 2007 року № 530-ПК/07 відповідач був зобов'язаний повернути кредит у розмірі 1612 983 доларів США не пізніше 19 грудня 2012 року. Відповідач свої зобов'язання не виконав, внаслідок чого грошові кошти були списані з рахунку НОМЕР_1 заставодавця в рахунок погашення простроченої заборгованості за кредитом.
Враховуючи, що кошти за кредитним договором були отримані у період, коли відповідачі проживали однією сім'єю, мали спільний бюджет та кошти були витрачені на потреби та в інтересах сім'ї, позивач просилана підставі ст. 61, 65 СК України визнати спільним боргом подружжя зобов'язання по кредитному договору та обов'язок по поверненню всієї заборгованості по договору застави покласти в рівних долях на ОСОБА_3 та ОСОБА_5
Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені у повному обсязі.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2013 року зазначене рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_5 було змінене в частині покладення обов'язку на відповідачів у рівних долях та ухвалено нове, яким стягнуто солідарно зі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 622 840,11 доларів США, що еквівалентно на час розгляду справи 12 971 361 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 жовтня 2013 року за касаційною скаргою ОСОБА_5 зазначені судові рішення були скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.
Відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 грудня 1989 року по 22 листопада 2012 року.
Під час перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі між ОСОБА_3 та АБ «Південний» 28 грудня 2007 року було укладено кредитний договір № 530-ПК/07 від 28 грудня 2007 року, зі строком повного повернення кредиту до 18 грудня 2009 року. Пунктом 1.2 кредитного договору було передбачено, що вказаний кредит було отримано відповідачем для особистих потреб.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 28.12.2007 року було укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_5 передала в забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором нерухоме майно: будівлю службового приміщення ( літера Д), загальною площею 417,7 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1
18 жовтня 2010 року ОСОБА_5 подарувала відповідачу ОСОБА_3 передане в іпотеку нерухоме майно, відповідно до договору дарування нежитлової будівлі.
20 червня 2011 року між ОСОБА_2, яка діяла на підставі особистого волевиявлення як майновий поручитель відповідача, з однієї сторони, і АБ «Південний» з другої сторони, був укладений договір застави № GZ2011-00091. Предметом цього договору є надання заставодавцем в заставу майнових прав на отримання грошових коштів, що належать їй на момент укладення цього договору та майнових прав, що можуть виникнути у майбутньому, які витікають із договору банківського вкладу № 26355040330431 від 20 червня 2011 року та всіх додаткових угод до нього, укладений заставодавцем та заставодержателем в забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед заставодержателем.
За цим договором застави забезпечувалось виконання зобов'язань відповідача, що випливають з кредитного договору від 28 грудня 2007 року за № 530-ПК/07 та всіх додаткових угод до нього, згідно з якими заставодержатель зобов'язується надати позичальнику кредит на суму 2 100 000 доларів США з терміном повернення 16.12.2011 року, а позичальник зобов'язується в розмірі, на умовах та в строки, визначені кредитному договорі, повернути заставодержателю кредит, сплатити відсотки за користування кредитом, а також сплатити штраф та пеню, передбачені умовами кредитного договору.
20 червня 2012 року між АБ «Південний» та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору застави № GZ2011-00091 від 20 червня 2011 року. На момент укладення цього договору залишок коштів на депозитному рахунку НОМЕР_1, що відкритий до договору банківського вкладу, складав 1 675 000 доларів США.
Згідно з договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору відповідач був зобов'язаний повернути кредит у розмірі 1 612 983 долари США не пізніше 19.12.2012 року.
Внаслідок невиконання позичальником грошового зобов'язання банк звернув грошові вимоги на кошти заставодавця, списав з рахунку НОМЕР_1 заборгованість за кредитом у розмірі 1 612 983 долари США та проценти у сумі 8 279,98 доларів США.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду не було надано жодного доказу, який би підтверджував посилання позивача на те, що отримані ОСОБА_3 згідно з кредитним договором № 530-ПК/07 від 28.12.2007 року кредитні кошти були використані на потреби сім'ї, а сам договір укладений в інтересах сім'ї.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що сама по собі обставина отримання кредитних коштів ОСОБА_3 в період перебування в шлюбі зі ОСОБА_5 не може бути підставою для покладення на неї обов'язку по поверненню заборгованості та визнання боргу спільним, оскільки кредитний договір був укладений ОСОБА_3 виключно для особистих потреб, а доказів тих обставин, що отримані кредитні кошти були фактично використано для задоволення потреб сім'ї - суду не надано.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх законними та обґрунтованими, і такими, що відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 є аналогічними обґрунтуванню її позовних вимог, вони були предметом розгляду суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.
Апелянт посилається на те, що про використання кредитних коштів в інтересах сім'ї свідчить сам факт отримання кредиту під час перебування в шлюбі, оскільки в цей період часу відповідачі вели спільне господарство, мали спільний бюджет , здійснювали спільні витрати, такі як розвиток бізнесу обох з подружжя (збільшення статутних фондів товариств), будівництво будинку та ремонт нежитлового приміщення в м. Ірпінь, які відповідач використовує для ведення бізнесу.
Однак зазначені доводи апелянта були предметом дослідження суду першої інстанції, з оцінкою якого колегія суддів погоджується.
Відхиляючи зазначені доводи, суд першої інстанції правильно вказав, що наявні у матеріалах справи письмові докази, які свідчать про придбання рухомого та нерухомого майна ОСОБА_5, в тому числі на здійснення ремонтних робіт, підтверджують факт придбання майна, його утримання, здійснення інших поточних витрат. Проте зазначені придбання та витрати були здійснені до укладення договору та отримання кредиту, тобто до грудня 2007 року.
Документи щодо поточної діяльності відповідача ОСОБА_5 - внесення коштів до статутного фонду в 2009 році, відпочинок в 2008 році, також правильно не прийняті до уваги судом першої інстанції, оскільки вказані обставини не доводять фактичне використання кредитних коштів у розмірі 2 100 000 доларів США на вказані цілі та заходи.
Доводи апелянта про використання коштів для розвитку бізнесу відповідачами також суперечать п.1.2 кредитного договору, яким визначено цілі, на які надається кредит: для особистих потреб позичальника, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 зводяться до тверджень про укладення кредитного договору в інтересах сім'ї, оскільки на той період часу сторони проживали однією сім'єю, тобто вели спільне господарство та мали спільний бюджет, проте апеляційна скарга не містить пояснень, на які конкретні потреби сім'ї були витрачені кредитні кошти в розмірі 2 100 000 доларів США.
При цьому представник апелянта в суді апеляційної інстанції пояснила, що кредитні кошти були використані наступним чином: 1 000 000 доларів США - на збільшення статутного фонду товариства, учасниками якого були відповідачі, а решта коштів були спрямовані на погашення процентів по цьому ж кредитному договору.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 18.10.2010 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 будівлю службового приміщення, загальною площею 417,47 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, що належало ОСОБА_5 на праві власності за договором купівлі-продажу від 05.09.2007 року, та було предметом іпотеки, переданим в іпотеку на забезпечення вищевказаного кредитного договору. Вартість приміщення на час укладення договору іпотеки від 28.12.2007 року становила 2 370 846,44 доларів США.
Як вбачається з договору, укладеного між ПАТ АБ «Південний» та ОСОБА_3, 20 червня 2011 року сторони розірвали договір іпотеки від 28.12.2007 року, предметом якого було вказане нежитлове приміщення.
В той же день, 20 червня 2011 року між ОСОБА_2 та АБ «Південний» було укладено договір застави майнових прав на отримання грошових коштів за договором банківського вкладу № 26355040330431, укладеного ОСОБА_2 також 20.06.2011 року. На час укладення договору застави 20.06.2011 року розмір коштів на вкладному рахунку становив 480 000 доларів США.
В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_3 пояснила, що з позовом про розірвання шлюбу ОСОБА_3 звернувся восени 2011 року і на той час шлюбні стосунки між сторонами були припинені.
Відповідно до договору про внесення змін та доповнень до договору застави від 20 червня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та АБ «Південний», сторони виклали розділи 1-5 договору застави у новій редакції, відповідно до якої, розмір коштів на вкладному рахунку, а відповідно - і вартість предмету застави з 20 червня 2012 року була збільшена і становила 1 675 000 доларів США.
Між тим, матеріали справи не містять жодних пояснень позивача про те, з яких мотивів ОСОБА_2 вирішила вказаним чином забезпечити виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_3 та без погодження своїх дій із ОСОБА_5, враховуючи, що сторони на той час перебували в зареєстрованому шлюбі.
Таким чином, доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що ним допущено порушення матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Також колегія суддів приймає до уваги ту обставину, що заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги про визнання спільним боргом подружжя зобов'язання по кредитному договору від 28.12.2007 року та про покладення в рівних долях на ОСОБА_3 та ОСОБА_5 обов'язку по поверненню всієї заборгованості - не є реальним та дієвим способом захисту, передбаченим ст. 16 ЦК України, якщо вона вважає, що її право порушено. Вимог про стягнення з відповідачів суми коштів, якими вона забезпечила виконання зобов'язань за кредитним договором, позивач не заявляє.
Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, які виникли в інтересах сім'ї, враховуються при поділі майна подружжя.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції з достатньою повнотою з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. 61, 65, 73 СК України та ст. 14-16, 512, 541, 546, 1054 ЦК України, а також постанову Верховного Суду України № 6-55 цс-13, правовий висновок якого є обов'язковим для суду першої інстанції в силу ст. 360-7 ЦПК України, й ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційних скаргах, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-308, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді: