Справа № 452/1481/13 Головуючий у 1 інстанції: Карнасевич Г.І.

Провадження № 22-ц/783/1806/14 Доповідач в 2-й інстанції: Тропак О. В.

Категорія: 20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Тропак О.В.,

суддів: Берези В.І., Федоришина А.В.,

за участю секретаря: Іванової О.О.,

з участю: прокурора Майорчака В.М.,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 жовтня 2013 року у справі за позовом Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Концерну "Військторгсервіс", ОСОБА_2, Рівненської міжрегіональної універсальної товарно-майнової біржі "ПРАЙС", треті особи: Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області, Приватний нотаріус Самбірського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсними: публічних торгів, договору купівлі-продажу та повернення майна в натурі, -

в с т а н о в и л а :

23 квітня 2013 року Івано-Франківський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, в якому просив: визнати недійсними публічні торги нежитлової будівлі складу овочевої тари, заг. пл. 280, 2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, Самбірського району Львівської області, що оформлені протоколом від 11.12.2009 р. № 273-н про хід публічних торгів; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18.03.2010 р., укладений між ОСОБА_2 та державою в особі Міністерства оборони України в особі філії Управління Західного оперативного командування концерну «Військторгсервіс»; застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу від 18.03.2010 р. шляхом повернення в натурі концерну «Військторгсервіс» нежитлової будівлі складу овочевої тари, заг.пл. 280, 2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, Самбірського району Львівської області.

В обґрунтування позову зазначено, що на підставі публічних торгів 18.03.2010 р. між ОСОБА_2 та державою в особі філії Управління Західного оперативного командування концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 набув у власність нежитлову будівлю склад овочевої тари, заг. пл. 280, 2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, Самбірського району Львівської області. Оскільки це нерухоме майно було реалізовано без надання дозволу Міністерства оборони України на його відчуження та без відповідного погодження Фонду державного майна України, а також враховуючи те, що на момент укладення договору купівлі-продажу довіреність від 04.10.2004 р. № 220/2071, видана начальнику Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України, втратила чинність внаслідок припинення даної юридичної особи, а довіреністю директора концерну «Військторгсервіс», виданою Свідерському Г.М., не уповноважено останнього самостійно здійснювати реалізацію майна, то спірний договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним, а реалізоване за ним нерухоме майно - поверненню концерну «Військторгсервіс». У зв'язку з тим, що про порушене право держави прокуратурі стало відомо лише у 2012 р. під час проведення перевірки, прокурор просив поновити строк звернення до суду з даною позовною заявою.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив Івано-Франківський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, який покликаючись на неправильне дослідження доказів по справі, неправильне встановлення обставин, які мають значення для справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апелянт вказує, що зазначаючи в оскаржуваному рішенні про вчинення правочину за згодою Міністерства оборони України на підставі дозволу на відчуження спірного нерухомого майна та про відсутність підстав для додаткового узгодження такого відчуження з Міністерством оборони України, суд першої інстанції не взяв до уваги положень п. 7.5 Статуту концерну «Військторгсервіс», відповідно до яких відчуження основних фондів концерну здійснюється лише за попередньою згодою органу управління майном (Міністерства оборони України) і як правило на конкурентних засадах. Оскільки матеріали справи не містять жодних доказів щодо погодження Фондом державного майна України продажу спірного нерухомого майна, як це вимагається відповідно до ст. 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та п.6 Постанови КМУ № 803 від 06.06.2007 р. «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності», то можна стверджувати, що при укладенні договору купівлі-продажу від 18.03.2010 р. допущено порушення порядку відчуження державного нерухомого майна, що є підставою для визнання такого договору недійсним. Крім того, оскаржуваний договір вчинено від імені продавця без необхідного обсягу цивільної дієздатності у зв'язку з тим, що на момент укладення договору втратив свою чинність дозвіл від 15.12.2004 р., оскільки його було видано на підставі довіреності від 04.10.2004 р. № 220/2071, яка в подальшому була скасована, внаслідок чого договір купівлі-продажу слід визнати недійсним на підставі положень ч.1,2 ст. 203 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції слід скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог з інших підстав, з наступних мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги позивача є безпідставними та задоволенню не підлягають з огляду на те, що згідно положень п.7.5 Статуту, концерн «Військторгсервіс» вправі відчужувати основні фонди концерну за попередньою згодою органу управління майном, яким являється Міністерство оборони України. Відповідно до п.п.4.4 вказаного Статуту керівництво та оперативне управління поточною діяльністю концерну «Військторгсервіс» здійснює генеральний директор, який має право розпоряджатися майном концерну та видавати доручення на здійснення власних повноважень іншим особам. Саме відповідно до цих повноважень генеральним директором Пукіром П.Н. була видана нотаріально посвідчена довіреність начальнику філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну «Військторгсервіс» Свідерському Г.М. на право укладання від імені концерну договорів відчуження майна по конкретних об»єктах, а значить, об»єкт нерухомості був відчужений на підставі дозволу, виданого начальником Головного управління Міністерства оборони України Пукіром П.Н. від імені Міністерства оборони України, що в свою чергу, відображає волевиявлення останнього, а відтак відчуження нерухомого майна здійснювалось концерном «Військторгсервіс» в межах цивільної дієздатності, встановленої Статутом.

Дозвіл на відчуження спірного об»єкту був наданий за підписом начальника Головного управління торгівлі Пукіра П.Н. 18 жовтня 2004 року, який діяв згідно довіреності від імені Міністерства оборони України, При цьому строк дії дозволу на відчуження спірного об»єкту вказаний не був, його чинність була пов»язана із вчиненням конкретної дії із настанням правових наслідків у вигляді реалізації нежитлової будівлі складу овочевої бази загальною площею 280,2 кв.м., розташованої у АДРЕСА_1

На час видачі цієї довіреності Порядок відчуження об»єктів державної власності від 06.06.2007 року, яким передбачена необхідність погодження відчуження державного майна з Фондом державного майна ЦК України, ще не діяв, а відтак безпідставним суд вважає посилання прокурора на отримання такого дозволу як на підставу задоволення позовних вимог. Крім того, з Фондом державного майна погоджується виключно рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а не рішення про відчуження чи рішення про укладенння договору купівлі-продажу, про що зазначено в наявному у матеріалах справи листі Генеральної прокуратури, адресованому концерну «Віськторгсервіс» 15.03.2006 року.

З тих підстав суд вважав, що товарною біржею «Прайс» правомірно на конкурентних засадах були проведені прилюдні торги, а відтак позов про визнання їх недійсними задоволенню підлягати не може. Оскільки, згідно проведених цих торгів відповідач ОСОБА_2 набув право отримати у власність це майно шляхом укладення договору купівлі- продажу, то правові підстави визнавати такий правочин недійсним також відсутні.

Оскільки Міністерство оборони не є стороною оспорюваного договору купівлі- продажу, суд вважав, що звернення прокурора із позовом про визнання такого договору недійсним є безпідставним, так як невірно обрано спосіб захисту порушеного права.

За обставин встановлення в судовому засіданні, що відповідач ОСОБА_2 є явно добросовісним набувачем, усі обов»язки з організації проведення та отримання будь-яких дозволів на продаж майна законодавством було покладено саме на власника - концерн «Військторгсервіс», в господарському віданні якого це майно знаходилося, в подальшому на нотаріуса, який перевіряв повноваження продавця, суд першої інстанції вважав, що не підлягають задоволенню також позовні вимоги про повернення в натурі концерну «Військторгсервіс» спірної будівлі.

Зазначивши у рішенні, які питання повинен застосувати суд при роз»язанні клопотання сторони позивачів про застосування строку позовної давності і не розв»язавши цього клопотання, водночас приймаючи до уваги, що жодні права позивача під час відчуження спірного об»єкту нерухомого майна не порушені, а прокурором невірно обрано спосіб захисту порушеного права, суд першої інстанції дійшов висновку, що в позові слід відмовити за необґрунтованістю.

Проте, з врахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності позовних вимог, виходячи з наступного.

Оспорювані публічні торги були проведені 11.12.2009 року (ас 149), а оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено 18.10.2010 року (ас 144-145). Інтереси продавця - Концерну «Військторгсервіс» представляв начальник філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування «Концерну Військторгсервіс» Свідерський Григорій Мілетійович на підставі довіреності, виданої Концерном «Військторгсервіс« в особі Генерального директора Пукіра Петра Нікіфоровича, посвідченої приватним нотаріусом 29 грудня 2008 року року за № 8586 ( а.с. 165 ). У цій довіреності було зазначено, що Свідерскому було надано право укладати будь-які договори (цивільно-правові) щодо відчуження належного Концерну будь-якого майна (в тому числі будівлі, приміщення, споруди), з дозволу органу управління майном -Міністерством оборони України.

На час виникнення спірних правовідносин діяли Закон України «Про управління об»єктами державної власності« від 21.09.2006 року та Постанова Кабінету Міністрів № 803 від 06.06.2007 року, якою було затверджено Порядок відчуження об»єктів державної власності.

Згідно з п.6 Порядку, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами (далі - суб'єкт управління). Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

Відповідно до абзацу 3 пункту 8 зазначеного Порядку рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб»єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженнні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, чинної на момент укладення оспорюваного договору, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.4 ст.4 ЦК України актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що при укладенні оспорюваного договору були дотримані вимоги, встановлені п.п.6, 8 Порядку відчуження об»єктів державної власності, а саме:

що суб»єкт управління майном - Міністерство оборони України надало дозвіл на відчуження предмету оспорюваного договору у формі розпорядчого акту ( рішення );

або що питання про відчуження спірного майна було погоджено Міністерством оборони з Фондом державного майна,-

колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що оспорювані прилюдні торги та договір купівлі-продажу були укладені з додержанням вимог закону, в той час як, на думку колегії суддів, проведення прилюдних торгів та укладення договору купівлі-продажу суперечили актам цивільного законодавста, якими було встановлено порядок відчуження об»єктів державної власності, а тому були підстави, передбачені ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України для визнання оспорюваних пулічних торгів та правочину недійсним.

Водночас, колегія суддів ввжає за необхідне зазначити наступне.

Одним із правових інститутів цивільного законодавства є позовна давність.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як було зазначено вище, оспорювані прилюдні торги було проведено 11.12.2009 року, а оспорюваний правочин було укладено 18.03.2010 року.

Згідно наявних у справі копій платіжних документів ( ас. 38 ), оплату за придбання спірного приміщення відповідач провів 08.12.2009 року та 11.09.2009 року і повністю розрахувався за придбане спірне приміщення.

У позовній заяві і долучених до неї доказах, інформація про те, що позивач в особі Міністерства оборони чи відповідач в особі Концерну «Військторгсервіс« не отримали грошових коштів, виручених від продажу спірного майна - відсутня.

Таким чином, обставини справи у їх об»єктивній сукупності свідчили про те, що про відчуження спірного приміщення, тобто про проведення публічних торгів і укладення оспорюваного договору, а отже про порушення свого права позивач міг довідатися відповідно після 11.09.2009 року та після 18.03.2010 року.

Зважаючи на вищенаведені обставини, видається очевидним, що позовна давність за позовними вимогами про визнання недійсними публічних торгів сплила 11.09.2012 року, а - про визнання недійсним договору купівлі-продажу сплила 18.03.2013 року, що дає підстави обчислювати перебіг строку позовної давності для вимог про визнання недійсними публічних торгів, починаючи з 12.09.2009 року, а для вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу - з 19.03.2010 року.

Відповідно до ч.ч.3,4,5 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З позовом в суд прокурор звернувся 23.04.2013 року ( ас 19 ), тобто по спливу трирічного строку позовної давності.

Клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності у цій справі позивачем - Міністерством оборони заявлено не було.

Прокуратурою, яка приймала участь у справі в інтересах держави в особі Міністерства оборони України доказів, які б свідчили про поважність пропущення позивачем строку позовної давності, суду не надано не було.

Обставина, яка стосується того, коли про укладення оспорюваного договору купівлі-продажу стало відомо прокуратурі, правового значення для застосування наслідків спливу позовної давності не має.

Відповідачем - Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею «Прайс» в поясненнях по суті позову 25.06.2013 року, тобто до ухвалення оскаржуваного рішення, було заявлено про застосування позовної давності (ас 100-107 ).

Відповідачем - ОСОБА_2 в особі його представника 09.09.2013 року в додаткових запереченнях проти позову також було заявлено про застосування позовної давності (ас 172-175).

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2013 року у справі «Олександр Волков проти України», яке, у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини« , суди застосовують при розгляді справ як джерело права, строк давності захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко заперечувати, дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень відносно подій, які відбувались в далекому минулому на основі доказів, які з часом можуть стати на надійними та недостатніми, а тому заявники повинні розраховувати , що строки позовної давності будуть застосовуватися.

Таким чином колегія суддів вважає, що у зв»язку з підставністю позовних вимог, зверненням прокурора в інтересах позивача з позовом до суду після спливу трирічного строку позовної давності та за наявності заяв відповідачів: Рівненської міжрегіональної універсальної товарно-майнової біржі «Прайс» та ОСОБА_2 про відмову у задоволенні позовних вимог за спливом позовної давності, у задоволенні позовних вимог належало відмовити за спливом позовної давності.

Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги є безпідставними, а колегія суддів дійшла протилежного висновку, а саме дійшла висновку про те, що оспорюваний правочин було укладено з порушенням актів цивільного законодавства, тобто охоронюваний законом майновий інтерес позивача- Міністерства оборони було дійсно порушено, то оскаржуване рішення належить скасувати і замість відмови у задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог, - відмовити у задоволенні позову за спливом позовної давності.

Керуючись п.2 ч.1 ст.307, п. п. п. 2, 3, 4 ч.1, ч.2 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст.317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України задовольнити частково.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 жовтня 2013 року скасувати і ухвалити нове.

У задоволенні позову Івано-Франківського прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Концерну «Військторгсервіс», ОСОБА_2, Рівненської міжрегіональної універсальної товарно-майнової біржі «ПРАЙС», треті особи: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Приватний нотаріус Самбірського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсними: публічних торгів і договору купівлі - продажу та повернення майна - відмовити за спливом позовної давності.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий Тропак О.В.

Судді Береза В.І.

Федоришин А.В.