Україна
Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 травня 2014 р. Справа №805/4693/14
приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Скріпніка А.І.,
при секретарі судового засідання: Гусєвій Л.С.,
за участю представників:
позивача - Хейфець Р.В. - згідно посвідчення;
відповідача - Ігнатенка О.О. - згідно довіреності;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Селидівського міжрайонного прокурора до Селидівської міської ради про визнання протиправними та скасування абзаців 1,2,7 пункту 1 рішення Селидівської міської ради від 08.04.2014 року № 6/47-1179 «Про суспільно-політичну ситуацію на території Селидівської міської ради»,
В С Т А Н О В И В:
11 квітня 2014 року Селидівський міжрайонний прокурор звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Селидівської міської ради Донецької області про визнання протиправними та скасування абзаців 1,2,7 пункту 1 рішення Селидівської міської ради від 08.04.2014 року № 6/47-1179 «Про суспільно-політичну ситуацію на території Селидівської міської ради».
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що 08 квітня 2014 року на позачерговій сесії Селидівської міської ради ухвалено рішення за №6/47-1179 про суспільно-політичну ситуацію на території Селидівської міської ради, яким вирішено:
1.Підтримати народні ініціативи мешканців територіальної громади м. Селидове, висловлені на мітингах, проведених в місті:
Про проведення референдуму на території Донецької області про статус Донбасу в порядку, установленому законодавством;
Про надання російській мові статусу другої державної;
Про недопустимість зниження рівня соціальних виплат і гарантій,в тому числі і пенсій, масового безробіття, збільшення тарифів на житлово-комунальні послуги, продиктованих МВФ та Євросоюзом;
Про вимогу до Верховної ради України про заборону на території Донбасу дії озброєних ультра-націоналістичних організацій і роззброєння банд-формувань;
Про ініціювання перед Верховною Радою України питання про розширення повноважень органів місцевого самоврядування з метою захисту прав і законних інтересів територіальних громад;
Про вимогу до Верховної Ради України про відміну заборони транслювання каналів Російського телебачення;
Про заборону робіт компанії 8НЕІХ по видобутку сланцевого газу на території Донецької області;
Вимогу до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів по недопущенню закриття вугільних шахт на території Селидівської міської ради і виділення дотацій із державного бюджету окремим підрозділам «Шахта «Курахівська» і «Шахта «Україна» Державного підприємства «Селидіввугілля».
2. Направити звернення для розгляду до Донецької обласної ради.
3.Оприлюднити дане рішення в міських ЗМІ.
Прокурор частково не погодився із таким рішенням відповідача та вважає, що абзац 1 пункту 1, яким вирішено підтримати народну ініціативу про проведення референдуму на території Донецької області про статус Донбасу в порядку, установленому законодавством; абзац 2 пункту 1, яким вирішено підтримати народну ініціативу про надання російській мові статусу другої державної та абзац 7 пункту 1, яким вирішено підтримати народну ініціативу про заборону робіт компанії SHELL по видобутку сланцевого газу на території Донецької області прийнято з перевищенням власних повноважень, вони не відповідають положенням Конституції України і вимогам діючого законодавства та підлягають скасуванню.
Прокурор у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі, проти чого заперечував представник відповідача.
Заслухавши пояснення сторін, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно до приписів ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Судом встановлено, що 08 квітня 2014 року на позачерговій сесії Селидівської міської ради ухвалено рішення за №6/47-1179 про суспільно-політичну ситуацію на території Селидівської міської ради (а.с. 10), яким вирішено:
1.Підтримати народні ініціативи мешканців територіальної громади м. Селидове, висловлені на мітингах, проведених в місті:
Про проведення референдуму на території Донецької області про статус Донбасу в порядку, установленому законодавством;
Про надання російській мові статусу другої державної;
Про недопустимість зниження рівня соціальних виплат і гарантій,в тому числі і пенсій, масового безробіття, збільшення тарифів на житлово-комунальні послуги, продиктованих МВФ та Євросоюзом;
Про вимогу до Верховної ради України про заборону на території Донбасу дії озброєних ультра-націоналістичних організацій і роззброєння банд-формувань;
Про ініціювання перед Верховною Радою України питання про розширення повноважень органів місцевого самоврядування з метою захисту прав і законних інтересів територіальних громад;
Про вимогу до Верховної Ради України про відміну заборони транслювання каналів Російського телебачення;
Про заборону робіт компанії 8НЕІХ по видобутку сланцевого газу на території Донецької області;
Вимогу до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів по недопущенню закриття вугільних шахт на території Селидівської міської ради і виділення дотацій із державного бюджету окремим підрозділам «Шахта «Курахівська» і «Шахта «Україна» Державного підприємства «Селидіввугілля».
2. Направити звернення для розгляду до Донецької обласної ради.
3.Оприлюднити дане рішення в міських ЗМІ.
Як встановлено у судовому засіданні, підставою для скликання позачергової сесії Селидівської міської ради стало звернення громадськості міста Селидове та депутатів Селидівської міської ради до Селидівського міського голови Ремізова В.В. (а.с. 24-26).
Згідно ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Як встановлено ст. 144 Конституцією України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Закон України «Про місцеве самоврядування в України» відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 1 цього Закону місцевий референдум - форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування.
Статтею 7 цього Закону визначено, що місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення.
Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, цим та іншими законами до відання місцевого самоврядування.
На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.
Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території.
Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються законом про референдуми.
Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» втратив чинність згідно із Законом України «Про всеукраїнський референдум» від 6 листопада 2012 року N5475-VI.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що на час прийняття спірного рішення відсутній Закон, який встановлює порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Як встановлено ст. 26 цього Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, серед іншого, прийняття відповідно до законодавства рішень щодо організації проведення референдумів та виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та сільського, селищного, міського голови.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стосовно позовних вимог про скасування абзацу 2 пункту 1 рішення (про надання російській мові статусу другої державної ), суд зазначає наступне.
Згідно ст. 10 Конституції України Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Засади державної мовної політики в Україні визначає Закон України «Про засади державної мовної політики», частиною 1 статті 6 якого визначено, також, що державною мовою України є українська мова.
Статтею 3 зазначеного Закону кожному надане право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання, незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про засади державної мовної політики» у контексті Європейської хартії регіональних мов або мов меншин до регіональних мов або мов меншин України, до яких застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, віднесені мови: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька.
Тобто, чинним законодавством України вже визначений статус російської мови як регіональної мови або мови меншин.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що абзаци 1,2 пункту 1 рішення Селидівської міської ради від 08.04.2014 року № 6/47-1179 «Про суспільно-політичну ситуацію на території Селидівської міської ради» прийняті не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Щодо скасування абзацу 7 пункту 1 рішення (про заборону робіт компанії SHELL по видобутку сланцевого газу), суд зазначає наступне.
За нормами статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Під час судового засідання представником відповідача було надано довідку від 19.05.2014 року № 02-23/7 згідно якої, зокрема, вбачається, що виконком Селидівської міської ради не укладав з будь якою компанією договір на видобуток сланцевого газу не території Селидівської міської ради.
Крім того, суд вважає доречним звернути увагу на наступне.
Відповідно до ст. 121 Конституції України, однією з функцій прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
З аналізу зазначеної норми Закону вбачається, що предметом адміністративного процесуального права у сфері публічних правовідносин, що складаються у зв'язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист, є вибір засобу захисту порушеного права.
Особливістю цих відносин є те, що вони пов'язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб'єктів у сфері публічно - правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Крім того, суд зазначає, що у приписах Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема у статті 2, йдеться про захист не будь-якого-інтересу, а тільки правового, або інакше - легітимного.
Конституційний Суд України визначив зазначений законний інтерес як «прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам».
Суд звертає увагу на те, що порушення прав, свобод та інтересів, які захищають адміністративні суди відбувається у публічно-правових відносинах та виходить від суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з матеріалів справи не вбачається, які саме права та інтереси прокурора (держави) було порушено при прийнятті відповідачем абзацу 7 пункту 1 вищевказаного рішення.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 112, 136, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги Селидівського міжрайонного прокурора до Селидівської міської ради про визнання протиправними та скасування абзаців 1,2,7 пункту 1 рішення Селидівської міської ради від 08.04.2014 року № 6/47-1179 «Про суспільно-політичну ситуацію на території Селидівської міської ради» - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати абзаци 1,2 пункту 1 рішення Селидівської міської ради від 08.04.2014 року № 6/47-1179 «Про суспільно-політичну ситуацію на території Селидівської міської ради».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено 19 травня 2014 року у присутності представників сторін.
Повний текст постанови буде виготовлений протягом п'яти днів згідно ч. 3 ст. 160 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Скріпнік А.І.